УКРАЇНОЗНАВСТВО

Завданням українознавства є не тільки відродження пам’яті історії, а й створення на ґрунті уроків минулого передумов для осмислення проблем сучасності та визначення перспектив і шляхів досягнення мети у майбутньому…

Українознавство з самого зародження було, є і має бути формою як пізнання світу та самопізнання, так і виховання та самовиховання (як визначального чинника самотворення).

Ще в Київській Русі воно призначалося і для урядово-конфесійних, і для родинних та освітніх сфер, це виправдалося історично, тому велика традиція має бути продовжена.

З першопочатків українознавство охоплювало крає-, країно-, народо-, суспільство- та державознавство.

Як і минулі часи, українознавство має бути не лише одним з рівноправних предметів базового змісту освіти, а й синтезуючим ферментом, її філософією, методологією.

У всіх ланках освіти українознавство має поставати різними рівнями, елементами та формами: від первісних (розповіді про природу, побут, звичаї, моральні, естетичні норми) до системніших і складніших (родина, виробництво, історія, економіка, право) та синтезуючих, науково-системних.

Форми викладання українознавства мають зумовлюватися і загальними і специфічними концепційними засадами сучасної освіти в Україні. Зокрема, воно має інтегруватися з іншими й бути основою інтеграції предметів.

(Кононенко П. Українознавство. – К.: Либідь, 1996. – С. 11, 24, 25).