Борисова Т.В.,

кандидат педагогічних наук, доцент Камянець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

 

 

Функції музично-театральної діяльності у естетичному вихованні школярів

 

У статті розкрито функціональні характеристики музично-театральної діяльності у контексті їх системного впливу на естетичне виховання юного покоління, виокремлено художньо-пізнавальну, емоційно-оцінну, мистецько-творчу, мистецько-комунікативну і художньо-гедоністичну функції розглядуваної діяльності.

Ключові слова: музично-театральна діяльність, школярі, естетичне виховання, функції, спектакль.

 

Сучасний період трансформування освітніх стратегій характеризується актуалізацією питань оптимізації процесів формування і розвитку естетичних якостей юного покоління. На думку авторитетних науковців теорії естетичного виховання, зокрема таких, як Л.Масол, О.Шевнюк, Н.Миропольська, головною умовою забезпечення ефективних педагогічних дій естетико-виховної роботи з дітьми є активне запровадження поліхудожніх засобів. Науково-методичний вектор дослідницьких надбань з цієї проблематики представлено у роботах Т.Гризоглазової, О.Комаровської, О.Хижної, Л.Хлєбнікової, які на основі положень про органічну поліхудожню природу музичного театру вивчають різні аспекти застосування музично-театральних форм і методів роботи в естетичному вихованні учнівської молоді.

Приєднуємося до поглядів зазначених науковців щодо значимості естетико-виховного потенціалу учнівської музично-театральної діяльності і вважаємо за доцільне здійснити грунтовне дослідження механізмів її впливу  на естетичну сферу школярів.

На основі вивчення широкого кола наукових поглядiв, думок, положень і тверджень  з мистецтвознавства, психології та педагогіки визначаємо низку функцій музично‑театральної діяльності в естетичному вихованнi школярiв, зокрема такі, як художньо-пізнавальну, емоційно-оцінну, мистецько-творчу, мистецько-комунікативну і художньо-гедоністичну.

Так, однією із особливо вагомих функцій  музично-театральної діяльності для розвитку особистості дитини вважаємо художньо-пізнавальну, спрямовану на  розширення кругозору та збагачення музично-театрального тезаурусу дітей.

            Загальновідомо, що дитина у процесі життя та навчання намагається збагатити свій життєвий досвід:  постійно накопичує знання про світ, людські стосунки, набуває певних уявлень про естетику дійсності, художні явища мистецтва тощо. Творча діяльність школярів у сфері театру в силу своєї специфіки (здійснення інтелектуально-осмислювальної роботи учасників над роллю, залученння їх до  розроблення власних елементарних варіантів режисерських ходів, декоративного, музичного, хореографічного забезпечення постановки тощо)  сприяє активізації цих процесів.

У дитячому театрі  учасники у процесі постановок музично-театральних вистав особливо охоче репрезентують уже набуті враження від  характерів персонажів, подій, явищ тощо. Таким чином, заняття театральною творчістю сприяють концентрації особливої уваги та чутливості до вчинків iнших людей у життi, розвитку вмiння бачити, розумiти мету i значення різноманітних дій людини.

Саме тому, чим змістовнішою є виконувана на сценi п’єса, багатшими і яскравішими характери дійових осiб, тим більше школярі-виконавці  дiзнаються не лише про її героїв, але і взагалi про життя, людей, час, в якому вони живуть, тим повнішими стають їхні уявлення про багатоманітність засобiв виразності внутрішнього духовного свiту людини. Починаючи краще розуміти вчинки людей, більш тонко вловлювати внутрiшнiй смисл людської мови, різноманітність її iнтонацiйних відтінків, дитина більш точно оцiнює  і свої власні вчинки.

Залучення дітей до музично-театральної творчості сприяє не лише розширенню їхнього загального кругозору, а й художнього, зокрема музично-театрального  тезаурусу.

Участь школярів у творчому процесі постановки музичної театралізації забезпечує осягнення ними  специфічної сутності   музичного театру, яка полягає у інтегрованому взаємопоєднанні різних за своєю природою мистецьких елементів: музики, театру, хореографії, живопису. Крім того, діяльність у галузі театралізованого музикування уможливлює усвідомлення школярами спільностей і відмінностей у механізмах втілення художніх образів засобами тих або інших мистецьких різновидів, а також формування у них елементарних уявлень про  способи та основні  прийоми синтезування різновидового мистецького матеріалу  в єдине художнє ціле.

Окрім значного потенціалу музично-театральної діяльності для розширення загального і мистецького кругозору школярів, вона є важливим фактором підвищення рівня емоційної сприйнятливості учнів, розвитку в них здатності до оцінних дій у сфері естетичних явищ, забезпечення психологічної розрядки дітей,  що обгрунтовує наявність емоційно-оцінної функції.  

У якості аргументації висловлених тверджень наводимо   міркування Є.Шевцова: “Мистецтво посідає особливе мiсце в естетичному вихованнi, у розвитку чуттєво‑емоцiйної сфери людини. Тому жодна iз систем естетичного виховання не залишала мистецтво поза своєю увагою. Водночас характер впливу мистецтва на формування емоційного свiту особистості досі залишається однією з найскладнiших проблем естетичного виховання. Емоцiйний вплив мистецтва виявляється у тому, що людина по‑новому починає сприймати себе, свою діяльність. Це, у свою чергу, стимулює пошук нею такої діяльності, яка вiдповiдала б її  більш вирослим почуттям. Тому й немає протиріччя у тому, що мистецтво виховує почуття і одночасно сприяє формуванню і розвиткові життєдіяльності людини, орієнтує її на досягнення нової мети’’ [13, с. 29-30]. 

Зазначаємо, що школярі, які беруть участь у музично-театральній постановці у якості акторів (а вони, як відомо, складають більшу частину учасників постановочної роботи), зазнають найбільшого впливу в аспекті трансформації емоційно-чуттєвої сфери. Це пояснюється насамперед тим, що жоден крок на сценi, жодна фізична дія у театральному мистецтвi не здійснюється механічно, без внутрішнього обґрунтування, і школяр-виконавець в силу специфіки роботи актора над роллю змушений постійно здійснювати спостереження щодо емоційних переживань – як своїх власних, так й  інших людей. Зауважимо, що прийоми накопичення та репрезентації “емоційних спостережень” широко використовував у репетицiях з акторами В.Немирович‑Данченко, зокрема вимагаючи від акторів осмислення першопричин тієї або тієї поведінки персонажа та віднайдення, за визначенням режиссера, “зерна ролі”.

Таким чином, робота з дітьми у царині музично-театрального мистецтва дає можливість практично керувати процесом розвитку та збагачення їхньої естетично-емоційної сфери.     

            Принагідно додаємо, що одним із доволі вагомих аргументів на користь залучення дітей до музично-театральної діяльності є її вплив на формування естетично-оцінного ставлення до дійсності, зокрема до мистецтва.

Так, загальновідомо, що театральне мистецтво за своєю природою є мистецтвом суспільним, тобто не може існувати без глядачів, які створюють навколо вистави певне суспільне середовище. Сцена і глядач спільно оцінюють явища дійсності. Зрозуміло, що театр досягає своєї естетичної мети тільки у тому випадку, коли те, що він пропонує глядачам, є для них внутрішньо важливим, якщо життя, яке зображається у виставі, хвилює їх, якщо питання, які піднімаються на сцені, мають пряме або опосередковане значення для духовного розвитку суспільства. Тільки у  таких випадках театр є великою пізнавальною і виховною силою, він різнобічно впливає на глядача.

Зауважимо, що однією з важливих  проблем естетичного виховання засобами мистецтва музичного театру є формування художньо-естетичного смаку учасників музично-театральної діяльності. Вважаємо, що визначення художнього смаку досить повно презентоване у музично-педагогічних роботах В. Шацької: „Художній смак ми розуміємо перш за все як здатність відрізняти, цінувати й любити таке мистецтво, яке правдиво віддзеркалює дійсність, хвилює своїм великим глибоким змістом , який, у свою чергу,  передає ідеали, ... кращі почуття та думки, зображені такими художніми засобами, які, будучи доступними, змушують найбільш інтенсивно, емоційно та естетично переживати витвір мистецтва й насолоджуватися ним” [12, с. 10].

Варто зазначити, що вміння сприйняти і зрозуміти художній твір щодо його змісту і художньої форми містить й оцінку його художньої якості, засобів виразності, якими користується автор для формування художніх образів.

   Формування у дітей навичок естетичних суджень і оцінок може здійснюватися різноманітними способами:  у процесі бесід про театральний твір, під час його розгляду і виконання тощо.

Доцільно наголосити, що однією із домінуючих потреб сучасного школяра, зумовлених надзвичайною насиченістю навчально-виховного процесу різноманітною інформацією, темпом життя і впливом окремих негативних суспільних факторів, є потреба у відпочинку, у психологічній розрядці. Одна із привабливих і цінних властивостей  музичного театру  полягає у можливості забезпечення таких потреб.

Так, видатні театральні педагоги та режисери вбачали навіть у професійному театрі об’єкт відпочинку і розваги. ”Не будемо казати, що театр – школа. Ні, театр це розвага”, стверджував К.Станіславський [10, с. 465].  Близьким є твердження Г.Товстоногова: „У театрі шукають і розваг, і відпочинку. І цього зовсім не потрібно боятися. У справжньому театрі, розважаючись, вчаться жити, а відпочиваючи, збагачують себе... Театр свято. Театр розвага. Театр видовище” [11, с. 367]. „Сучасний театр повинен об’єднати, сплавити воєдино школу зі святом, мудрість з розвагами, урок з видовищем” [11, с. 303].

Таким чином, участь школярів у творчій діяльності у сфері музично-театрального мистецтва здатна сприяти мінімізації психологічної напруженості й тим самим вивільненню позитивної енергії дитини.

Однією із вагомих функцій музично-театральної діяльності у естетичному вихованні дітей та юнацтва є також мистецько-творча функція, що полягає в активізації художньо-творчої діяльності школярів. 

На основі вивчення наукових праць з питань художньої творчості з’ясовано, що значна кількість дослідників різних напрямів (філософів, мистецтвознавців, психологів, педагогів) вбачає основу художньої діяльності у грі.  Для прикладу, відомий філософ К.Гросс стверджує: “Навiть не будучи грою, художня творчість, мистецтво має ігрове начало, ігровий аспект. Власне, ігрове начало художньої діяльності безпосередньо є джерелом естетичної та художньої насолоди, засобом розваги та вiдпочинку людини”  [4, с. 144-145].

Зазначаємо, що науковці-психологи також стверджують, що гра і сформована в її процесі творча уява є психологічною базою художньої творчості та художнього сприймання. “Спостереження над психічним розвитком людини вказують, – зазначає один iз дослідників психології гри i уяви, вітчизняний учений В. Роменець, що перехідною формою мiж дією перцептивною i творчою є гра. Саме в нiй людина вивільняється від скутості, яку породжує поле сприймання, саме в нiй розвиває свою уяву, розвиває тим, що ставить спочатку цю уяву в зовсiм довiльне, незалежне становище від дійсності i створює завдяки фантазії свiй особливий /зокрема дитячий/ свiт. Розвинувши у грі таку первісну функцію фантазії, як довiльне фантазування, людина активо втручається в свiт, намагається його перетворити згiдно зi своїми ідеалами i законами дійсності” [7, с. 41].

Л.Виготський вважав драматичну або театральну постановку найрозповсюдженішим видом дитячої творчості саме через її близькість до театральної гри:  ”…по‑перше, драма, заснована на дії, здiйснюванiй самою дитиною, найбiльш близько, дієво та безпосередньо пов’язує художню творчість iз особистими переживаннями... Іншою причиною близькостi драматичної форми для дитини є зв’язок будь-якої драматизації з грою, цим корінням усілякої дитячої творчості, i тому є найбiльш синкретичною, тобто містить у собі елементи найрізноманітніших видiв творчості” [3, с. 61-62]. Участь дитини в ігровій діяльності спричиняє формування  здатності вiдрiзняти певну річ від її значення i надавати значення однієї речі iншiй, тобто здiйснювати “перенесення значення”, що, як відомо, становить елементарну основу художнього образу  (метафоричність) і є засадовим для розвитку творчих якостей особистості.

Видатний вітчизняний композитор та педагог М. Леонтович, глибоко усвідомлюючи  факт наявності у структурі народної пісенної гри  елементів імпровізації, а отже надзвичайних ресурсів для постановки перед дітьми різноманітних творчих завдань, широко застосовував у педагогічній діяльності саме пісенно-ігровий фольклор, зокрема як засіб активізації процесу розвитку творчих здібностей школярів [5].

На значному потенціалі музично-ігрової діяльності у розвитку творчих здібностей учнів наголошував і відомий український композитор, хоровий диригент, хореограф, фольклорист і педагог В.Верховинець. Свідченням цього є розгляд  створеної ним збiрки “Весняночка” [2], в яку органічно ввiйшли iгри, здатні зайняти важливе мiсце у процесi художньо-творчого розвитку дітей.

Зауважуємо, що театральне мистецтво, демонструючи майстерність творчого перевтілення, викликає в дітей потребу у власному перевтіленні, у реалізації власних ідей, тобто у творчості, таким чином спонукаючи дитину до особистісного самовираження.

Так, цілком об’єктивним є те, що людині завжди  притаманне бажання самоствердитися та самовиразитися, і це прагнення є особливо актуальним у пору становлення особистості. У театральній творчості, заснованій на драматичній грі, ця потреба дитини чи юної людини у  самовираженні реалізується безпосередньо. К.Станіславський  з цього приводу розмірковував: ”Ви ніколи не думали, як було б добре розпочати створення Дитячого театру з дитячого віку?  Адже інстинкт гри з перевтіленням є у кожної дитини. Ця пристрасть до перевтілення у багатьох дітей звучить яскраво, талановито, викликаючи подив навіть у нас, професійних артистів.

Дещо є у нашій педагогіці, що вбиває цю дитячу сміливість ініціативи, і потім, тільки ставши дорослими, деякі із них починають шукати себе на сцені. А ось якщо уникнути цього розриву, якщо об’єднати талановитих дітей у Дитячий театр у розквіті їхньої дитячої творчості й уже з тих пір розвивати їхні природні прагнення уявіть, якого свята творчості можна досягти до їхнього зрілого віку?!” [8, 279].

            Уточнюємо, що самовираження  пов’язане з формуванням ставлення   людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе. Запропонована театральним мистецтвом можливість прийняття ролі іншого передбачає співпереживання з іншим, ідентифікацію з ним,  тобто перевтілення. Так формуються важливі складові творчих здібностей, знижується самоконтроль, який стримує та гальмує інтуїцію та уяву, розвивається асоціативне мислення тощо.

 Можливістю самовиразитись пояснюється й емоційний і творчий підйом  у результаті спілкування з мистецтвом театру. На підтримку цього твердження свідчать  факти виявлення  школярами бажання   виконувати у процесі музично-театральної діяльності одразу декілька  професійних музично-театральних функцій: музично-театральне виконавства,  виготовлення декорацій, костюмів,  елементарної сценарно-режисерської роботи тощо.

Серед  функцій музично-театральної діяльності в естетичному вихованні дітей і молоді необхідно відзначити мистецько-комунікативну функцію,  спрямовану на формування навичок творчої співпраці у мистецькому колективі та розвиток комунікативних якостей учасників музично-сценічної діяльності.

Виокремлення цієї функції пояснюється тим, що музично-театральна діяльність є тією конкретною діяльністю, завдячуючи якій і на основі якої дитина входить у колективні стосунки, розвиває спілкування з її учасниками. Адже спільна робота над сценарієм, декораціями, костюмами, обговорення особливостей рольової поведінки, манери музично-виконавської презентації персонажа сприяють не тільки осягненню основ музично-театральної культури, але і безпосередньому розширенню дитячих контактів та  набуттю досвіду спілкування у колективі.

Окрім радості творчості, у процесі роботи над постановкою  дитина відчуває задоволення від того, що знайшла своє місце серед інших, виявила і ствердила себе у колективі. Відтак важлива сторона  музично-театральної діяльності полягає в тому, що за її допомогою дитині надається необмежена можливість духовного спілкування, передавання своїх переживань навколишнім.  

Логічним у плані здійснення функціонального аналізу естетико-виховного значення  музично-театральної діяльності школярів є виокремлення ще однієї  функції – художньо-гедоністичної, стрижнем якої є збудження відчуття естетичної насолоди від художньої творчості, сприйняття елементів різних видів мистецтв та осягнення краси в їх інтегративному поєднанні.

            Доцільно згадати, що музично-театральна діяльність  заснована на грі, а відтак є діяльністю безпосередньо вiльною і творчою, такою, що охоплює всi основнi духовні здiбностi у їх цілісності та єдності: чуттєве сприйняття, образне мислення, емоції, інтелект, волю, уяву. У театральній грі дитина духовно стверджує себе у свiтi, відчуває силу своїх здібностей. Такий вид творчої діяльності   приносить особливу насолоду вже самим процесом своєї дії; ця насолода є безкорисливою i тому спорiдненою з естетичним переживанням.

Б. Брехт радить: ”Якщо ви прагнете прийти до насолоди мистецтвом, то нiколи не вдовольняйтеся зручним i дешевим споживанням лише результату художньої праці. Необхiдно прилучитися до самої праці, певною мiрою стати діяльним самому, дещо пiдiгнати власну фантазію, приєднати або протиставити ввесь власний  досвід досвiду художника тощо. Насолоду мистецтвом не можна здобути дешевою ціною” [1, с. 37]. 

У процесі роботи над музично-театральним образом школяр самостійно обдумує свою роль. На репетиції він відпрацьовує вміння виразно і чітко передавати особливості персонажа, своєчасно віднаходити необхідні  репліки, дотримуватись умовності музично-театрального висловлювання, рухатись сценою тощо. Успішно виконуючи все це, беручи участь у творчому пошуку, учень відчуває почуття задоволення, радості, які, у свою чергу, стають внутрішнім стимулом, що спонукає його до більш активної участі у музично-театральній творчій діяльності. 

Навколишній світ, тим більше світ, віддзеркалений у творах театрального мистецтва, існує не тільки як об’єкт практичної діяльності, але і як об’єкт безкорисливого споглядання, джерело естетичної насолоди. Таким чином, мистецтво музичного театру сприяє утворенню гедоністичних почуттів не лише в учасників, але й у глядацької аудиторії.

Театр впливає на глядача на основі залучення його до того, що відбувається на сцені і чому глядач є безпосереднім свідком. Сприймаючи виставу, глядач емоційно і морально захоплюється нею, отримує естетичну насолоду. “Естетичне задоволення, зауважує К.Гросс, стосується звичайних постiйних виявiв духовного життя з тією лише різницею, що психічна діяльність, яка переважає в естетичному враженні, у звичайнiй свiдомостi не становить кульмінаційного пункту, а швидше  схожа з мостом, за допомогою якого ділове буденне життя безперервно i бурхливо несеться, не думаючи ні про що інше, крім з’єднання з протилежним берегом; i потрібен святковий, недiльний настрiй для того, щоб з’явилося бажання зупинитися на цьому мосту i помилуватися картинами, що з нього вiдкриваються” [4].

            Узагальнена  функціональна концепція  впливу театрального мистецтва на всебічний, зокрема – й естетичний,  розвиток особистості відображена у міркуваннях видатного режисера В.Немировича-Данченка: „Музика життя; дух легкого, вільного спілкування; безперервна близькість до блиску вогнів, до красивої мови; збуджується усе моє найкраще; ідеальне віддзеркалення усіх людських взаємостосунків сімейних, дружніх, ділових, любовних..., політичних, героїчних, зворушливих, смішних... Царство мрії. Влада над натовпом ...” [ 6, с. 105].

Таким чином, можемо стверджувати, що заняття музично-театральним мистецтвом розширюють життєвий та художній світогляд школярів, сприяють збагаченню їхнього музично-театрального тезаурусу, підвищують рівень емоційної сприйнятливості учнів, розвивають у них здатність до оцінювання естетичних явищ, активізують художньо-креативні здібності, мають значний потенціал для формування в учнівської молоді навичок творчої співпраці у мистецькому колективі, інтенсифікують розвиток комунікативності його учасників, спричиняють збудження в учнів відчуття естетичної насолоди від художньої творчості, від осягнення краси в інтегративному поєднанні різних видів мистецтв, а також певною мірою  забезпечують потребу сучасних школярів у психологічній розрядці та відпочинку. Всі зазначені елементи є рівнозначущими, взаємопоєднаними і забезпечують системний процес естетичного розвитку учнів. Відтак, реалізація визначених художньо-пізнавальної, емоційно-оцінної, мистецько-творчої, мистецько-комунікативної та художньо-гедоністичної функцій мистецько-театральних мистецьких занять обґрунтовують твердження про їх значну роль у розв’язанні завдань естетичного виховання школярів.

 

Список використаних джерел

1.       Брехт Б. Восприятие искусства и искусство восприятия / Б.Брехт // Декоративное искусство СССР. – 1964.   №8.  С.37-42.

2.       Верховинець В.М. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку / В.М.Верховинець.. – К. : Муз. Україна, 1989. 343 с. 

3.       Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте / Л.С.Выготский. – Изд. 3-е. – М. : Просвещение, 1991. – 96 с.

4.       Гросс К. Введение в естетику / К.Гросс. – К. : Харьков, 1989. – 246 с.

5.       Леонтович М.Д. Практичний курс навчання співу у середніх школах України (З педагогічної спадщини композитора) / М.Д.Леонтович. – К. : Муз. Україна, 1989. – 133 с.

6.       Немирович-Данченко В.И. Рождение театра : воспоминания, статьи, заметки, письма / В.И.Немирович-Данченко. – М. : Искусство, 1989. – 486 с.

7.       Роменець В.А. Фантазія, пізнання, творчість. – К. : Наукова думка, 1965.  – 410 с.

8.       Сац Н.И.  Жизнь  –  явление полосатое / Н.И.Сац. – М. : Новости, 1991. – 592 с.

9.       Симонов П.В. Высшая нервная деятельность человека / П.В.Симонов. – М. : Знание, 1975. – 338 с.

10.    Станиславский К.С. Собрание сочинений. В 8-ми т.– М. : Искусство, 1954-1963. – Т.5. – 466 с.

11.    Товстоногов Г.А. Зеркало сцены / К.С.Станиславский.   В 2-х т. Л., 1984. – Т. 2. – 567 с.

12.    Шацкая В.Н. Музыка в школе / В.Н.Шацкая. – М. : Просвещение, 1990. – 323 с.

13.    Шевцов Е.В. Эстетическое воспитание  и формирование личности / Е.В.Шевцов. М.: Просвещение, 1982. – 293 с.

 

Борисова Т.В. Функции музыкально-театральной деятельности в эстетическом воспитании школьников

В статье раскрыты функциональные характеристики музыкально-театральной деятельности в контексте их системного влияния на эстетическое воспитание подрастающего поколения, выделены художественно-познавательная, эмоционально-оценочная, художественно-творческая, художественно-коммуникативная и художественно-гедонистическая функции рассматриваемой деятельности.

 

Ключевые слова: музыкально-театральная деятельность, школьники, эстетическое воспитание, функции,  спектакль.

 

Borisova T.V. The functions of musical-theatrical activity in a context of students' aesthetic education

In article functional characteristics of is musical-theatrical activity in a context of their system influence on aesthetic education of rising generation are shined. Is art-informative, emotionally-estimated, is art-creative, is art-communicative and is art-hedonistic functions are allocated.

 

Key words: is musical-theatrical activity, schoolboys, aesthetic education, functions, performance.