Волинець І.М.,

доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності Білоцерківського інституту економіки та управління ВНЗ "ВМУРоЛ "Україна", кандидат педагогічних наук

 

Методичні аспекти вивчення літературного краєзнавства у профільній школі

 

У статті визначено напрями вивчення взаємозв’язків зарубіжних письменників з Україною, об’єкт і предмет літературно-краєзнавчої роботи, і у зв’язку з ними, – джерела літературного краєзнавства.

Проаналізовано форми, методи і прийоми організації навчальної діяльності учнів з літературного краєзнавства.

 

Ключові слова: літературне краєзнавство; напрями вивчення літературного краєзнавства; краєзнавча діяльність; рідний край; форми, методи, прийоми організації навчальної діяльності.

 

Шкільний курс зарубіжної літератури – важлива складова гуманітарної освіти сучасних школярів, мета якого – залучити учнів до світової літературної скарбниці, а через неї – до фундаментальних цінностей культури. Учителеві зарубіжної літератури у процесі викладання предмета необхідно враховувати матеріал, який сприятиме розкриттю співпричетності українців до творення світової цивілізації та світової культури, у тому числі й літератури.

Для методично обґрунтованого проведення літературно-краєзнавчої роботи зі старшокласниками у процесі вивчення зарубіжної літератури у профільній школі необхідно з’ясувати, які питання зазначеної діяльності є дослідженими в методиці викладання літератури – зарубіжної, української, російської, які з них є прийнятними та які потребують вирішення в аспекті окресленої проблеми. З цією метою нами було проаналізовано низку праць, в яких розкриваються більшою чи меншою мірою методичні підходи до шкільної літературної краєзнавчої діяльності.

Насамперед, розглянемо види понять, якими послуговуються дослідники для позначення літературно-краєзнавчої діяльності та трактування сутності означеної роботи. Дефініція "літературне краєзнавство" в методиці викладання літератури використовується з 30-х років XX ст. [10].  У "Короткій літературній енциклопедії" (1967 рік) [11] знаходимо термін "літературознавче краєзнавство", в "Українській Літературній Енциклопедії" (1995 рік) [27] – "краєзнавство літературне", у посібнику "Краєзнавство" [10] літературне краєзнавство трактується як складова мистецькознавчого, у праці Г. Самойленка "Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне" [22] літературне краєзнавство – складова культурно-мистецького. Російськими педагогами-практиками, які взяли участь у пошуково-експериментальному дослідженні (м. Ульянівськ, 2001 рік), було запропоновано послуговуватися дефініцією "філологічне краєзнавство", сутність якого полягає у використанні краєзнавчих матеріалів на уроках мови, літератури, позакласного читання, на факультативних заняттях під час викладання спецкурсів [29].

Аналіз наукових праць показав, що термін "літературне
краєзнавство" найчастіше вживається авторами як синонім поняття "література рідного краю". Тому дослідники активно розробляли проблему використання краєзнавчих матеріалів на уроках літератури
і в позакласній роботі на прикладі творчості письменників рідного краю: А. Лисенко – Полтавщини [14], М. Горда – Буковини [2], О. Фесенко – Ставропілля [28], Т. Кугаєвська – Якутського краю [12] та ін.

Окрім цього, варто зазначити, що в наукових дослідженнях та у  практиці  школи  найбільш уживаним  є поняття "літературне краєзнавство". Питання трактування сутності означеної дефініції як дидактичної категорії ґрунтовно проаналізовано у дисертаційній праці В. Романька "Краєзнавство в системі вузівської підготовки майбутнього вчителя" (1991 рік) [21]. Науковцем розглянуто тлумачення попередниками літературного краєзнавства в методичній, дидактичній та літературознавчій науках, а саме: наукова дисципліна (А. Барков), метод (А. Музиченко, А. Пінкевич), підхід (І. Гревс), дидактичний принцип (А. Дзенс-Литовський), дидактична категорія (П. Іванов, К. Строєв), специфічна галузь науки про літературу, спосіб пізнання літератури певного краю (М. Милонов) тощо. Сам автор, як і Є. Пасічник, вважає літературне краєзнавство ефективним засобом навчально-виховної роботи з літератури.

Різні підходи до тлумачення літературного краєзнавства як дефініції у працях науковців узагальнено  на рис. 1.

 

   

Рис. 1. Тлумачення літературного краєзнавства як дефініції

 

Як бачимо, переважна більшість науковців розглядає літературне краєзнавство як дидактичну категорію навчально-виховного процесу – метод, форму, принцип, засіб. Ураховуючи думки дослідників теорії літературного краєзнавства, вважаємо літературне краєзнавство однією із низки змістових складових шкільних курсів літератури, а також важливим засобом розвитку особистості учня, підвищення ефективності засвоєння предмета школярами в загальноосвітніх навчальних закладах.

Проаналізуємо питання, яке, на нашу думку, впливає на зміст усієї літературно-краєзнавчої роботи під час вивчення зарубіжної літератури у профільній школі – напрями зазначеної діяльності. Л. Мірошниченко стверджує, що основними завданнями літературного краєзнавства у процесі вивчення зарубіжної літератури є вивчення зв'язків іноземних митців з Україною і пропонує аналізувати відносини зарубіжних письменників з Україною за такими напрямами:

- письменники зарубіжної літератури, які бували в Україні (М. Горький, О. Пушкін, О. де  Бальзак, М. Танк, Р. Рільке, А. Міцкевич та ін.);

- письменники зарубіжної літератури, які жили в Україні (М. Булгаков, А. Ахматова, М. Гоголь, В. Короленко, Я. Гашек, Ю. Словацький та ін.);

- письменники зарубіжної літератури, які писали про Україну (М. Лермонтов, В. Маяковський, Дж. Байрон, А. Шаміссо, П. Меріме та ін.) [17].

Отже,  з краєзнавчими аспектами літературного процесу, відповідно до запропонованих ученою напрямів, школярів найкраще і найдоцільніше ознайомлювати у старших класах, оскільки в 10-12 класах навчання здійснюється відповідно до принципів організації профільного навчання, учні вивчають творчість того чи іншого письменника в історико-хронологічному аспекті та в контексті світового літературного процесу. Обсяг навчального матеріалу принципово збільшується, обов'язковим є вивчення життя і творчості кожного письменника, що в цілому спонукає до ефективного використання краєзнавчих матеріалів на заняттях із зарубіжної літератури.

Один із розділів праці Ю. Ковбасенка "Біографія письменника і викладання літератури" має назву "Україна в житті і творчості письменників", в якому автор пропонує розглядати зв'язки України з видатними іноземними письменниками за такими напрямами:

1. Творчі зв'язки письменників з Україною (використання української тематики, персонажів тощо).

2. Вплив України не так на творчий, як на життєвий шлях письменника.

3. Особисті зв'язки зарубіжних письменників з видатними українськими діячами [9].

Ураховуючи зазначене вище, вважаємо за доцільне досліджувати взаємозв’язки зарубіжних письменників з Україною в аспекті літературної краєзнавчої діяльності старшокласників профільної школи під час вивчення зарубіжної літератури за такими напрямами:

І. Життєвий і творчий шлях, доробок зарубіжних письменників, які мали безпосередні зв’язки з Україною, а також літературно-краєзнавчі пам'ятки, присвячені митцям, які:

1) народилися і проживали в Україні, але за об'єктивних причин їхня творчість належить іншій літературі – російській, єврейській, австрійській тощо (Шолом-Алейхем, Анна Ахматова, М. Булгаков, П. Целан  та ін.);

2) перебували  або жили в Україні, що знайшло відображення у їхній творчості (О. Пушкін, А. Міцкевич, В. Маяковський, Р. М. Рільке, В. Короленко та ін.);

3) Україна мала вплив не стільки на творчий, скільки на життєвий шлях (О. де Бальзак  та ін.).

II. Життєпис і творчість зарубіжних митців, опосередковано пов'язаних з Україною:

1) Україна (українська тематика, персонажі, фольклор) знайшла відображення у їхній творчості (Дж. Байрон,  П. Меріме та ін.);,

2) мали особисті та ділові стосунки з українцями, українськими діячами культури, перебуваючи за межами нашої країни (Й. Гете, Гі. де Мопассан та ін.).

ІІІ. Відображення українського національного колориту (історичні події, явища, факти, відомі особистості, культура, світобачення, традиції, побут, мова тощо) в інокультурних творах та інших матеріалах зарубіжних письменників.

Останній з окреслених напрямів досліджень визначаємо з огляду на положення праць Ж. Клименко, А. Лісовського, С. Пультера, С. Сафарян,  М. Черкезової, З. Кирилюк та інших дослідників про країнознавчий і етнокультурний підходи до вивчення творів світової літератури, що передбачає ознайомлення з побутом, історією, традиціями, національно-культурними компонентами комунікації того народу, література якого вивчається [6; 7; 8; 23; 30 та ін.].

"Кожен твір,  – стверджує науковець З. Кирилюк, – несе в собі ознаки конкретної епохи та країни, пануючих у ній уявлень про світ, громадянських та етичних переконань і виражає все це у формах, притаманних художній культурі певної епохи" [6, с. 3]. Тому, вважає інша вчена – Ж. Клименко, – зарубіжну літературу потрібно вивчати взаємопов’язано з іншими, насамперед, з українською, звертаючи увагу школярів та розкриваючи їм особливості національної специфіки твору [7]. Дослідники М. Черкезова та С. Сафарян у зв’язку із зазначеним розглядають проблему фонових знань [23; 30], які перша з науковців трактує як знання, що є необхідними під час коментування тексту – відомості етнографічного, історико-побутового, етико-естетичного характеру, які притаманні певній етнічній і мовній спільноті. Таке комплексне коментування у процесі вивчення інокультурних творів варто здійснювати, на думку М. Черкезової, "на різних етапах роботи з художнім твором" [30, с. 101]. У дисертаційному дослідженні С. Сафарян "Фонові знання як засіб поглибленого вивчення художнього твору в шкільному курсі зарубіжної літератури" науковець розглядає фонові знання як основу правильного "сприйняття учнями художнього твору адекватно авторському задуму" [23, с. 3]. Методистом дано власну класифікацію фонових знань: історико-культурного змісту (відомості про історичні, соціальні умови, побут і культуру епохи); знання біографічного характеру (відомості про життєву долю автора, його творчий шлях, світогляд); літературознавчі (теоретико-літературні, історико-літературні, літературно-критичні відомості) [23].

Ж. Клименко у праці з теорії і технології вивчення перекладних художніх творів у курсі зарубіжної літератури у школі розглядає питання національно-культурних компонентів комунікації, які "відображаються в художніх творах і по-різному сприймаються представниками лінгвокультурних спільнот" [8, с. 68]. "Кожен народ, – зазначає вчена, – має специфічні особливості, які можуть стати головною перешкодою в процесі міжкультурної комунікації", оскільки "реальний національний світ відображається в мистецтві красного письменства і як зовнішня деталь національно-художньої своєрідності (опис природи, традицій, звичаїв, реалії побуту), і як своєрідний національно забарвлений погляд на світ" [8, с. 66]. Тому під час вивчення зарубіжної літератури, особливо на рівні профільної підготовки, у роботі з перекладними художніми текстами, важливо, на думку методиста, зосереджувати увагу на тлумаченні таких національно-культурних компонентів комунікації:

- національно-культурних символів – знаків, у яких первісний зміст виступає формою вторинного, насамперед, символи культури, наприклад, різне трактування образу дракона в різних народів, несумісність символіки кольорів тощо;

- національних еталонів і стереотипів сприйняття як фактора вияву себе серед своїх і водночас упізнання свого. У художній літературі найяскравіше відображено стереотипи-образи,  ситуації, стереотипи-поведінки. Як приклад учена наводить такий: "Природний для української та російської свідомості гімн степу в повісті М. Гоголя "Тарас Бульба" може не знайти адекватного відгуку в душі горця, який ніколи не бачив неозорих просторів. Отже, національне світобачення позначається на сприйнятті пейзажів" тощо [8, с. 69];

- національно-прецедентних феноменів: тексти (для українців – "Заповіт" Т.  Шевченка), імена (для росіян – Обломов), ситуації та висловлювання;

- фрейм-структур свідомості як когнітивні одиниці, які прогнозують можливі асоціації, що визначаються природними та соціальними умовами існування етносу (для росіян і українців північ асоціюється з суворим краєм, довгою зимою, сильними морозами тощо).

У зв’язку з проблемою труднощів сприйняття перекладного твору вчена використовує поняття "лакуна" – "базові елементи національної специфіки лінгвокультурної спільноти, які наявні в текстах й ускладнюють їх розуміння інокультурним читачем" [8, с. 72], а як спосіб подолання зазначеного явища найбільш ефективними з розроблених визначає такі:

- "заповнення лакун" (насамперед шляхом коментування);

- "компенсація лакун", сутність якої полягає у зверненні до реалії, ситуації, близької читачеві, такої, котра допомагає зрозуміти чужу реалію (ситуацію) [8, с. 73].

Таким чином, на основі положень наведених вище праць учених вважаємо за необхідне визначити як один із важливих напрямів літературної краєзнавчої діяльності учнів у процесі вивчення зарубіжної літератури у профільній школі роботу (пояснення, коментування, дослідження, з'ясування) з національно-культурними компонентами комунікації у художніх творах зарубіжних письменників та інших матеріалах про них.

Питання напрямів літературної краєзнавчої діяльності є близьким та взаємопов’язаним з іншим – проблемою об’єктів досліджень зазначеної роботи. Розглянемо, як це питання трактується у методичних працях.

Відомим російським дослідником літературного краєзнавства М. Милоновим так визначено його об’єкт: "Літературне краєзнавство вивчає явища художньої літератури у краєзнавчих аспектах, пов’язаних з історико-культурним типом систем, в якому вагоме значення мають національні, зональні, регіональні, крайові, "локальні" системи літератури. Його об’єкт – "місцева", крайова тема у творчості письменника відносно із загальним характером, загальною спрямованістю його творчості" [15, с. 8-9].

Російськими краєзнавцями А. Даринським, Л. Кривоносовим та іншими [10] було визначено такі напрями літературно-краєзнавчої роботи як складової мистецькознавчого краєзнавства, а саме:  вивчення матеріалів усної народної творчості, сучасної літератури та історії розвитку художньої культури певного краю; об’єктами зазначених досліджень ними визнано літературу певного регіону, особистість письменника-краянина; вивчення історичних і культурних зв’язків митців рідного краю, порівняльний аналіз сучасного стану розвитку літератури з попередніми.

Нетрадиційним, порівняно з усталеним,  на наш погляд, є трактування  вченим Г. Самойленком об'єкта літературного краєзнавства [22]. На його думку, літературне краєзнавство – складова культурно-мистецького, і, відповідно, предметом його дослідження є вивчення життя і творчості діячів культури (представників освіти, науки, архітекторів, художників, письменників, акторів, видавців тощо), які проживали або бували в тому чи іншому краї, регіоні, місті, селі, їх вплив на суспільне та культурне життя краю; вивчення наукових праць, художніх творів, картин, що присвячені краю, регіону, місту, селу, хутору; визначення особливостей розвитку літератури, освіти, науки, образотворчого мистецтва, архітектури, театру тощо  у регіоні в цілому. Тобто ученим у праці значно розширено поняття, які є об’єктом досліджень літературного краєзнавства.

Отже, враховуючи  визначені напрями досліджень зв’язків зарубіжних митців з Україною, запропоновані ученими об’єкти літературно-краєзнавчої діяльності, предметом літературно-краєзнавчої роботи з учнями профільної школи у процесі вивчення шкільного курсу зарубіжної літератури визначаємо відомості про персоналії зарубіжних письменників, їх зв'язки з українськими митцями, видатними особистостями, особисті стосунки; літературні твори, в яких знайшли відображення історичні події, українські образи-персонажі, традиції, фольклор, лексика, картини побуту і природи тощо, літературно-краєзнавчі пам'ятки, а також відтворені національно-культурні компоненти, що розкривають український колорит.

Установлення предмета літературно-краєзнавчої діяльності дозволяє визначити зміст поняття "літературне краєзнавство у шкільному курсі зарубіжної літератури". З цією метою розглянемо трактування сутності  літературного краєзнавства у дослідженнях з методики літератури та літературознавчих працях. На наш погляд, не можна вважати повним та вичерпним визначення окресленого поняття, поданого у "Короткій літературній енциклопедії": "специфічна галузь науки про літературу, предметом якої є вивчення літературних творів і художніх образів, навіяних природою, історичними подіями, побутом і людьми краю" [11, с. 492]. Більш ємним вважаємо визначення окресленого терміна в українському "Словнику  літературознавчих термінів" В. Лесина, О. Пулинця: "Літературознавче краєзнавство або літературна географія краю – це вивчення літературного життя краю, області, міста, біографій письменників і їх творів, зв’язаних з даною місцевістю, музеїв, пам’ятників і меморіальних дощок, що увічнюють пам'ять діячів літератури, архівів тощо" [13, с. 223].

У дисертаційному дослідженні "Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників" А. Лисенко аналізує визначення поняття "літературне краєзнавство" в різних наукових джерелах [14]. На основі трактування сутності зазначеного поняття в енциклопедичних виданнях ("Український радянський енциклопедичний словник", "Велика радянська енциклопедія", "Коротка літературна енциклопедія" та інші) ученою запропоновано таке визначення: "Літературне краєзнавство – це специфічна галузь науки про літературу, предметом якої є комплексне вивчення літературних творів, персоналій письменників, літературних образів, традицій, фольклору та інших художніх елементів і специфічних особливостей, прямо чи опосередковано пов'язаних із рідним краєм (областю, районом, містом тощо) з пізнавальною, науковою, навчальною, виховною і практичною метою" [14, с. 68].

В Українській Літературній Енциклопедії зазначене поняття трактується як "один із видів краєзнавства й особлива галузь літературознавства, що займається вивченням літературного процесу в певному регіоні, місцевості (краї, області, районі, місті, селі). Предметом дослідження є діяльність місцевих письменників, літературних об'єднань, гуртків, а також: перебування в регіоні вітчизняних і зарубіжних письменників (курсив наш – І. В.), відображення краю в художній літературі. При цьому зв'язки письменників з місцевістю досліджуються комплексно: за біографічними даними, тематикою творчості, прототипами образів-персонажів, описом подій, що там відбувалися, картинами побуту й природи, передачею місцевого колориту тощо" [27, с. 44]. У зазначеному визначенні вперше закцентовано увагу на необхідності дослідження діяльності зарубіжних письменників на території певного краю.

Вважаємо також, що у процесі вивчення зарубіжної літератури не варто обмежуватися лише дослідженням зв'язків іноземних письменників з певним краєм, регіоном. Необхідно розглядати діяльність зарубіжних митців в аспектах їхнього перебування, тематики творчості, відображення образів-персонажів, пейзажів тощо щодо всієї території України. Тому поняття "літературне краєзнавство у шкільному курсі зарубіжної літератури" трактуємо як  змістову складову  зарубіжної літератури, що розкриває світовий літературний процес у тісному зв'язку з Україною за певними напрямами, має свій предмет досліджень, джерела, а також сприяє розвитку особистості кожного школяра, підвищенню ефективності засвоєння ним навчального предмета.

Отже, літературне краєзнавство розглядаємо як компонент літературної освіти учнів шкільного курсу зарубіжної літератури (Рис. 2). 

 

 

 

Рис. 2. Літературне краєзнавство у шкільному курсі зарубіжної літератури

 

Наступним важливим питанням шкільної літературно-краєзнавчої діяльності, яке розроблялося в методиці викладання літератури, є питання джерелознавчої бази зазначених досліджень [15; 18; 22; 32 та ін.].

На думку М. Милонова, "літературне краєзнавство у всіх його видах і формах неможливе без опори на фундаментальну джерелознавчу базу" [15, с. 52].  Науковець вважає, що джерелами літературного краєзнавства є ті ж літературознавчі джерела, які вивчаються в певному аспекті та з певною метою – виявлення зв’язків письменника з краєм, встановлення закономірностей розвитку літературного життя регіону тощо. Розглядаючи різні принципи класифікації джерел – за характером існування, за місцем збереження, за хронологічним принципом тощо, дослідник зосереджує увагу насамперед на таких: творчих джерелах як "підготовчих матеріалах, чорнових рукописах, наступних рукописних редакціях, прижиттєвих публікаціях творів" [15, с. 54] – та  на джерелах, заснованих за хронологічним принципом. До останніх із зазначених він зараховує щоденники та епістолярну літературу ("щоденники, записні книжки, листи, а також переписування з оточуючими… Зазвичай, вони фіксують факти з життя письменника, його думки і настрій в момент їх виникнення, є відкликом на ту чи іншу подію" [15, с. 55]); періодику, в якій є немало точних даних про місцеве культурне життя; архівні матеріали як документи, в яких є відомості  про певну місцевість; мемуари, які сприяють "відтворенню живого образу людини в її неповторній індивідуальності" [15, с. 103], розкривають ставлення до письменника сучасників, нові, часом невідомі факти його біографії, його зв’язки з місцями, які були близькими і дорогими митцеві. Варто, на думку дослідника, вивчати також народні оповіді та легенди про письменників, що унаочнюють ставлення народу до, насамперед, особистості митця.

Таким чином, у праці М. Милонова ґрунтовно проаналізовано підходи до класифікації джерел та розкрито питання джерелознавчої бази літературно-краєзнавчих досліджень, хоча варто зазначити, що науковець не зараховує художні твори письменника до зазначеного поняття.

Аналіз літературно-краєзнавчого дослідження Є. Пасічника [18] дозволяє зробити висновок, що вчений послуговується поняттям "літературний краєзнавчий матеріал", який, на нашу думку, варто розглядати як літературно-краєзнавчі джерела, частково – як предмет досліджень та унаочнення літературного краєзнавства. Використання зазначених матеріалів на уроках літератури та в позакласній роботі, вважає вчений, визначається "трьома факторами: змістом навчального матеріалу, дидактичними завданнями заняття або позакласного заходу, реальними можливостями" [18, с. 122]. На думку методиста, під час літературної краєзнавчої роботи варто "широко використовувати фото, які показують: а) письменників, кобзарів, казкарів, людей, що стали прототипами літературних героїв; б) вшанування пам'яті письменників; в) місця, відтворені в художній літературі; г) окремі експонати музеїв, здобутки культури різних часів і епох; д) особливості ландшафту рідної місцевості, побут різних суспільних груп; е) картини природи, співзвучні художнім творам" [18, с. 122]. Під час вивчення біографії письменника можна використати, вважає вчений, краєзнавчий матеріал, що характеризує: "а) яким був край у часи перебування тут письменника; б) життя письменника в даному краї (його інтереси, характер, зміст і мотиви суспільно-політичної роботи, ставлення письменника до людей тощо); в) враження письменника від перебування в цій місцевості (оспівування краю в його художніх творах, згадки в листах, у щоденнику); г) художнє осмислення письменником життя рідного краю; д) вшанування пам'яті письменника…" тощо [18, с. 123].

Важливим вважає методист використання краєзнавчих фактів, які розкривають певну історичну епоху, зокрема на заняттях узагальнювального характеру, – це сприяє активному та зацікавленому сприйняттю учнями абстрактного матеріалу. Варто вдатися також до розповідей очевидців (задокументованих чи справжніх), використати експозиції музеїв (шкільного, державного), літературу історичного, краєзнавчого, художнього і літературознавчого змісту; наявні у школі матеріали (спогади старожилів, місцевий фольклор, доповіді й повідомлення учнів на заняттях гуртка, самостійно зроблені ними спостереження, описи літературних місць, а також ілюстративні матеріали – про місцевість, той чи інший літературний об’єкт). Водночас, зауважує вчений, зазначене – "досить складний вид роботи" [18, с. 129].

Звичайно, окремі положення цієї праці, зважаючи на сучасні підходи до викладання літератури у дослідженнях з методики літератури [5; 25; 31 та ін.], можна вважати неактуальними; однак варто зазначити всебічність розкриття окресленого питання у працях ученого, визначення джерел літературно-краєзнавчих досліджень, які не вказані у працях попередників.

У праці Г. Самойленка запропоновано таку класифікацію джерелознавчої бази культурно-мистецького та літературного краєзнавства: краєзнавча бібліографія; довідники; літописи життя і творчості; щоденники та епістолярна література; мемуари та спогади; періодика; архівні документи;  пам'ятки історії та культури; монументальні пам'ятники; пам'ятки образотворчого мистецтва; художня література; місцеві видання, фонди бібліотек [22].

В аспекті розглядуваного питання заслуговують на увагу розроблення теоретичних засад та методики використання комп’ютерних технологій  у процесі вивчення зарубіжної літератури О. Ісаєвої [5]. На думку вченої, важливими джерелами інформації, які варто використовувати для ефективного засвоєння учнями навчального предмета за допомогою комп'ютерних технологій, є такі:

- навчальні програми різних видів;

- каталоги (систематичні, хронологічні, жанрові, алфавітні, тематичні);

- літературні бази даних (тексти художніх творів, літературно-критичні матеріали, відомості з теорії літератури, відомості з історії літератури) [5, с. 258], а також літературні ресурси мережі Інтернет.

Отже, ще одним сучасним та вагомим джерелом літературної краєзнавчої діяльності, зумовленими новою інформаційною культурою в освіті [5], вважаємо те, що пов'язане з інформаційно-комп'ютерними технологіями навчання, насамперед – інформаційні ресурси мережі Інтернет, що становлять інтерес у процесі вивчення зарубіжної літератури (каталоги, літературні та історичні бази даних, електронні бібліотеки, періодичні видання, форуми та конкурси), наявні навчальні програми з предмета, курси за вибором у старшій профільній школі тощо.

Таким чином, на основі розроблень питання джерелознавчої бази літературного краєзнавства джерелами літературної краєзнавчої діяльності старшокласників у процесі вивчення шкільного курсу зарубіжної літератури визначаємо такі:

- творчі джерела – рукописні матеріали письменника;

- епістолярна література: щоденники митця, записні книги, листи, переписка тощо;

- періодика;

- архівні матеріали;

- фотоматеріали  та інші, пов’язані з письменником, його творчістю;

- матеріали, пов’язані з краєм, відтвореним у доробку письменника (описи місцевості, пам’ятки  тощо);

- краєзнавчі матеріали, що стосуються певної історичної епохи, пов’язані з письменником чи його творчістю (мемуари та розповіді очевидців, матеріали музею, описи та інше);

- літературні та історичні пам’ятки;

- фонди бібліотек;

- літературні та історичні ресурси мережі Інтернет (каталоги, літературні та історичні бази даних, електронні бібліотеки, періодичні видання, форуми та конкурси);

- навчальні комп’ютерні програми із зарубіжної літератури та інших предметів, що містять краєзнавчу інформацію.

            Для ефективної організації літературно-краєзнавчої діяльності учнів у профільній школі важливою також є проблема методів і прийомів вивчення літературного краєзнавства, його організаційних форм.

Питання цілісної організації засвоєння знань із літературного краєзнавства розкрито у низці праць, зокрема систему літературно-краєзнавчої діяльності у позакласній роботі  у процесі вивчення української літератури в середній школі розроблено Є. Пасічником [18], методику використання краєзнавчих матеріалів у навчально-виховній роботі вчителів літератури середньої школи Є. Беккером [1], методику вивчення матеріалів літературних зв’язків і краєзнавства в курсі російської літератури Т. Кугаєвською [12], систему краєзнавчої роботи у середній школі М. Милоновим [15], технологію діяльності вчителя й учнів з літературного краєзнавства на уроках літератури та в позакласній роботі запропоновано М. Янком [32], організацію вивчення культурно-мистецького та літературного краєзнавства представлено Г. Самойленком [22].

            Зазначені форми організації літературно-краєзнавчої діяльності є комплексами способів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, – сукупністю методів і прийомів навчання, завдань та організаційних форм, – що системно та цілеспрямовано реалізується на уроках літератури та/або в позакласний час і сприяють вивченню літературного краєзнавства, ґрунтовному засвоєнню предмета. Вважаємо, що вони є прийнятними для впровадження у практику загальноосвітніх навчальних закладів, однак на сучасному етапі потребують доопрацювання.

Досить ґрунтовно, на наш погляд, розроблено питання організації літературно-краєзнавчої діяльності школярів у позакласній роботі з української літератури у працях Є. Пасічника [18; 19]. Ученим визначено такі форми проведення зазначеного навчання: "екскурсії до історичних, краєзнавчих, літературно-меморіальних музеїв, пам’ятних місць, тих об’єктів, що змальовані у творах письменників, літературні подорожі в рідну природу"; літературно-краєзнавчі походи "по літературних місцях, пов’язаних з творчістю якогось письменника"; організація літературних вечорів на краєзнавчій основі, і таких, які присвячені творам певного літературного жанру, а також зустрічей, під час яких "учні діляться своїми враженнями про побачене під час екскурсій, походів, фольклорних експедицій" [19, с. 370, 377, 378, 382].

У кожному навчальному закладі, вважає вчений, може бути зреалізовано такий вид діяльності, як літературна картографія, тобто виготовлено "карти, які відтворюють літературну географію краю", оскільки "немає такої області в Україні, яка не була б зв’язана з іменами визначних письменників" [19, с. 373].          На думку Є. Пасічника, значну роль в активізації літературно-краєзнавчої позакласної роботи відіграють шкільні музеї, створення та робота яких передбачає різні види діяльності учнів: зустрічі з діячами літератури і мистецтва, з людьми, які знали письменника або були свідками цікавих історично-культурних подій, з певними організаціями тощо, виготовлення та впорядкування експонатів музею, публікації у виданнях, випуски альбомів, альманахів учнівської творчості та інше.

Іншими ефективними формами літературно-краєзнавчої роботи вченим визначено читацькі конференції та диспути.

Тотожними до наведених вище є погляди П. Іванова, М. Янка та О. Ставровського щодо літературно-краєзнавчої діяльності учнів, однак методистами визначено ще й такі види роботи школярів: краєзнавчі дослідження [3], оформлення краєзнавчих папок, бесіди за прочитаними творами краєзнавчої тематики [32], О. Ставровським запропоновано також туристично-краєзнавчу естафету та зліт як форми позакласної роботи [24].

У сучасних методичних працях значно розширено види організаційних форм упровадження літературного краєзнавства в навчально-виховний процес. Наприклад, І. Прус серед форм проведення зазначеної роботи пропонує використовувати такі: зустрічі, лекторії, диспути, бесіди, усний журнал, радіогазету, краєзнавчі конференції, конкурси, виставки, ігри, кросворди, вікторини, краєзнавчий куточок чи музей [20].

Г. Самойленко у позакласній роботі з краєзнавства виокремлює колективні форми (екскурсії, походи пам’ятними місцями та в музеї, експедиції, вечори, олімпіади, конкурси, конференції, концерти, зустрічі), групові (гуртки, товариства, метою яких є підготовка альбомів, альманахів, журналів, газет, наочних посібників тощо) та індивідуальні – знайомство з краєзнавчою літературою, архівними матеріалами, підготовка рефератів, доповідей, матеріалів до оглядових чи монографічних тем, записи спогадів, збирання та оброблення фольклорних матеріалів [22].

Методист В. Шуляр вважає, що основними методами навчання та формами організації навчально-пізнавальної діяльності на уроках літературного краєзнавства у старших класах є лекція, оглядова  лекція тематичного характеру, семінар за творчістю письменника, диспут, конференція, екскурсія або заочна подорож, обговорення проблеми за круглим столом.

Науковцем ґрунтовно розроблено питання різноманітних прийомів роботи на зазначених заняттях та виокремлено такі: "повідомлення; стислі, докладні та творчі перекази; художню розповідь, виразне читання та інсценізацію; читання творів і уривків уголос, "оживлення" подій та словесний опис картини; підготовку й обговорення відгуків, анотацій, рецензій; дослідно-пошукову роботу в місцевих бібліотеках, музеях, архівах, картинних галереях; виписування образних висловлювань, афоризмів; підготовку виставок літературних, мистецьких і художніх творів, публікацій, репродукцій; складання словників термінів, понять; виставку учнівських ілюстрацій тощо"  [31, с. 35].

Інтерес для нас представляє також праця В. Стрельнікова, який стверджує, що в основі проведення краєзнавчої роботи повинне переважати навчання ігрового, творчого, дослідницького, комунікативно-діалогічного та проблемного характеру [25]. Це створює умови для реалізації наукових краєзнавчих досліджень, відкриття та розв’язання проблем, які наукою ще не розроблені, формування досвіду продуктивної діяльності в учнів, розвитку дослідницьких та творчих здібностей старшокласників,  їх самостійності, оскільки створюються ситуації, коли учень розуміє, що йому не вистачає знань або відомих способів діяльності.

Тому науковець вважає, що під час краєзнавчої роботи повинні використовуватися насамперед  форми нетрадиційних занять, а саме: екскурсія, пошук, експедиційне дослідження, мандрівка, кіноподорож, дослідження, заочна екскурсія, відеозаняття, заняття серед природи; а серед організаційних форм дослідник пропонує, поряд із відомими, такі: участь у дослідженнях, які проводять обласні та місцеві музеї, створення літописів історії краю чи культурного розвитку школи, виставки, присвячені знаменним культурним датам країни чи регіону, актуальним проблемам сучасності, та святкування пам’ятних дат.

Аналізуючи питання форм організації літературної краєзнавчої діяльності старшокласників під час вивчення зарубіжної літератури, звертаємося до праць О. Ісаєвої [4; 5], в яких розкрито проблему впровадження інноваційних технологій у практику сучасної літературної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Ученою запропоновано та апробовано використання різноманітних комп’ютерних програм – тестових, тренувальних ігрового характеру, розвивальних ("Тропи"), а також дослідницьких завдань, які впроваджуються за допомогою інтертехнологій, наприклад, "підготувати повідомлення про відомого італійського письменника, представника постмодернізму Умберто Еко, скориставшись можливостями Інтернету" [5, с. 269].

Важливими є також розроблення методистом питання використання дослідницької діяльності старшокласників – досліджень бібліографічних, художніх, біографічних, краєзнавчих (курсив наш – І. В.), історичних, мистецтвознавчих, перекладознавчих, літературознавчих – для реалізації яких використовувалися різні види робіт, зокрема, збір матеріалу для дослідження та його оброблення, реферати, доповіді та повідомлення проблемно-дискусійного, компаративного характеру, написання робіт у МАН. Окрім цього, вченою розкрито питання використання прийому "мозкової атаки" та створення старшокласниками проектів за прочитаним твором. Вважаємо, що останній із зазначених методів навчання – метод проектів – як створення їх учнями за різними, визначеними напрямами, повинен відігравати вагому роль у літературній краєзнавчій діяльності учні у процесі вивчення зарубіжної літератури в профільній школі.

Цікавим з огляду означеної проблеми є положення праці Г. Токмань з методики проведення уроків літератури рідного краю та уроків позакласного читання під час вивчення української літератури [26]. На думку вченої, завдання вчителя на таких уроках – "максимально наблизити літературу до життя учнів" [26, с. 133]. Адже школярів "цікавитиме той період життя, який вони (митці – І. В.) провели тут, ті твори, які написані у цій місцевості або розповідають про неї" [26, с. 133]. Тому під час літературно-краєзнавчої  діяльності потрібно, вважає методист, проводити роботу з матеріалами музеїв, з місцевою пресою, здійснювати бібліографічний пошук, літературні подорожі рідним краєм, зустрічі з письменниками-сучасниками, зіставлення літературних образів зі звичною реальністю, а також шанувати пам'ять письменників: відвідувати їхні могили, проводити літературні вечори на честь ювілейних річниць з дня народження, збирати у школі матеріали з літературного краєзнавства, виготовляти літературні карти тощо.

Заслуговують на увагу науково-теоретичне обґрунтування та практичні розроблення Л. Мірошниченко та Ю. Дишлюк з позакласної роботи із зарубіжної літератури [16]. Методистами розкрито питання системи позакласної роботи, організаційних форм її проведення, зокрема, гуртків, серед яких  і літературно-краєзнавчого, а також літературного салону, літературних екскурсій, вечорів, вікторин, ігор, диспутів тощо, розкрито методичні спектри (спрямування) ефективної реалізації кожної із зазначених форм.

Таким чином, проаналізувавши праці методистів про організаційні форми проведення уроків літератури рідного краю у процесі вивчення української та російської літератури, про організацію позакласної роботи з літератури, зокрема і краєзнавчої, а також сучасні підходи до викладання зарубіжної літератури, вважаємо, що при вивченні літературного краєзнавства учнями профільної школи у курсі зарубіжної літератури необхідно враховувати зазначені положення, а саме:

- основні напрями літературно-краєзнавчої роботи (факти життя і творчості зарубіжних письменників у зв'язках з Україною, стосунки літературні й особисті, національно-культурні компоненти, відтворені в літературі тощо) (П. Іванов, Л. Мірошниченко, Ю. Ковбасенко, Ж. Клименко, С. Сафарян,  З. Черкезова та інші);

- об’єкти літературно-краєзнавчих досліджень (А. Даринський, Л. Кривоносов, В. Круглова, А. Лисенко, В. Лукашенкова, Г. Самойленко та інші);

- джерелознавча база (М. Піксанов, М. Янко, Г. Самойленко);

- форми, методи і прийоми організації навчальної діяльності учнів з метою реалізації краєзнавчих аспектів вивчення життя і творчості письменників, аналізу художнього твору, розгляду оглядових тем, а також  на уроках додаткового читання, під час позакласної роботи тощо (Є. Пасічник, В. Шуляр, О. Ісаєва, В. Стрельніков, І. Прус, Г. Токмань та інші).

 

 

 

Список використаних джерел

1. Беккер Э. Г. Литературное краеведение как одно из средств раскрытия связи литературы с жизнью / Э. Г. Беккер // Вопросы анализа литературного произведения в школе : сборник статей / ред. Л. И. Тимофеева. М. : Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1962. – С. 148-184.

2. Горда М. С. Морально-етичне виховання студентів педучилища в процесі вивчення літератури рідного краю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 "Теорія і методика навчання" / М. С. Горда. – К., 1999. – 19, [1]с.

3. Иванов П. В. Основы школьного краеведения : учеб. пособ. / Павел Владимирович Иванов. – Петрозаводск : ПГУ, 1977. – 106 с.

4. Ісаєва О. О. Сучасні технології навчання у процесі викладання зарубіжної літератури / Олена Олександрівна Ісаєва  // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – № 3. – С. 37-38.

5. Ісаєва О. О. Теорія і технологія розвитку читацької діяльності старшокласників у процесі вивчення зарубіжної літератури : монографія / Олена Олександрівна Ісаєва. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2003. – 380 с. 

6. Кирилюк З. В. Зарубіжна література. Античність. Середньовіччя. Відродження. Бароко. Класицизм / З. В. Кирилюк. – Тернопіль : Астон, 2002. – 259 с.

7. Клименко Ж. В. Взаємопов’язане вивчення зарубіжної та української літератур у 5-8 класах загальноосвітньої школи : дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Клименко Жанна Валентинівна. – К., 1999. – 190 с.

8. Клименко Ж. В. Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи : монографія / Жанна Валентинівна Клименко. – К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – 340 с.

9. Ковбасенко Ю. І. Україна в житті і творчості письменників / Юрій Іванович Ковбасенко // Тема. – 2002. – № 2. – С. 31-37.

10. Краеведение: пособ. для учителя / [Даринський А. В., Кривоносов Л. Н., Круглова В. А., Луканенкова В. К.] ; под ред. Анатолия Викторовича Даринского. – М. : Просвещение, 1987. – 158 с.

11. Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. / [гл. ред. А. А. Сурков]. – М. : Сов. Энциклопедия. –  Т. 4 : Лакшин – Мураново. – 1967.– 1024 стлб. : ил.

12. Кугаевская Т. А. Методика использования материалов литературных связей и краеведения в курсе русской литературы (VІІІ-Х классах якутских школ) : автореф. дисс. на соискание научн. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.02 "Теория и методика обучения" / Т. А. Кугаевская. – М., 1975. – 20, [1] с.

13. Лесин В. Словник літературознавчих термінів / В. Лесин, О. Пулинець. – 3-є вид., перероб. і доп.– К. : Рад. школа, 1971. – 486 с.

14. Лисенко А. В. Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02 / Лисенко Алла Василівна. – К., 2002.  – 220 с.

15. Милонов Н. А. Литературное краеведение : учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов по спец. 2101 "Рус. яз. и лит."/ Николай Александрович Милонов– М. : Просвещение, 1985. – 192 с. : ил.

16. Мірошниченко Л. Ф. Зарубіжна література. Позакласні заходи. 9-11 кл. : посібн. для вчителя / Л. Ф. Мірошниченко, Ю. М. Дишлюк. – Харків : Ранок, 2004. – 208 с.

17. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах : підруч. для студ. вищих закладів освіти / Леся Федорівна Мірошниченко. – К. : Ленвіт, 2000. –  240 с.

18. Пасічник Є. А. Літературне краєзнавство в школі / Євген Андрійович Пасічник. – К. : Рад. школа, 1965. – 132 с.

19. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах : навч. посібн. для студ. вищих навч. закладів освіти / Євген Андрійович Пасічник. – К. : Ленвіт, 2000. – 384 с.

20. Прус І. Т. Краєзнавча робота в школі / Іван Терентійович Прус. – К. : Рад. школа, 1984. – 112 с.

21. Романько В. И. Краеведение в системе вузовской подготовки будущего учителя : дисс. … канд. пед. наук: 13.00.01. / Романько Валерий Иванович – К., 1992. – 163 с. – Бібліогр. : с. 143-159.

22. Самойленко Г. В. Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне: Навч. посібн. / Григорій Васильович Самойленко. – Ніжин : НДПУ, 2001. – 150 с.

23. Сафарян С. І. Використання фонових знань: засади, прийоми / С. І. Сафарян // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. – №1. –  С. 50-54. – № 2. –  С. 5-6. –  № 3. – С. 5-7.

24. Ставровский А. Е. Краеведческая работа в школе / Александр  Евгеньевич Ставровский. – 2-е изд., переработ. и доп. – М. : Учпедгиз, 1954. – 208 с.

25. Стрельніков В. Ю. Психолого-педагогічні вимоги до проведення краєзнавчої роботи в навчально-виховних закладах / В. Ю. Стрельніков // Антологія краєзнавства Полтавщини : наук.-метод. посібн. / [за ред. П. І. Матвієнка]. – Полтава : ПОІППО, 2002. – С. 36-40.

26. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція : монографія / Ганна Леонідівна Токмань. – К. : Міленіум, 2002. – 320 с.

27. Українська Літературна Енциклопедія: в 5 т. / [редкол. : І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін.]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. – Т. 3 : К – Н. – 1995. – С. 44-45.

28. Фесенко О. П. Использование краеведения при изучении литературы : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.02 "Теория и методика обучения" / О. П. Фесенко. – М., 1980. – 17 с.

29. Филологическое краеведение в школе: из опыта работы учителей ср. школы №66 г. Ульяновска : [cб. уч.-метод. материалов / под ред. А. Ф. Кошелевой, В. И. Янушевского, С. З. Шарафутдиновой]. – Ульяновск : ИПК ПРО, 2001. – 120 с. – (Программа поисковой исследовательской экспериментальной работы).

30. Черкезова М. В. Русская литература в национальной школе : Принцип общности и национального своеобразия литературы народов СССР в процессе преподавания русской литературы / М. В. Черкезова. – М.: Педагогика, 1981. – 152 с.

31. Шуляр В. Уроки літератури рідного краю: технологія підготовки та проведення / Василь Шуляр // Дивослово. – 2003. №7. – С. 34-39.

32. Янко М. Д. Литературное краеведение в школе / Михаил Данилович Янко. – М. : Просвещение, 1965. – 192 с.

 

Волынец И. Н.  Методические аспекты изучения  литературного краеведения

В статье очерчены направления, в соответствии с которыми целесообразно рассматривать взаимосвязи зарубежных писателей с Украиной. Установленные направления определили объект и предмет литературно-краеведческой работы и, в связи с ними, – источники литературного краеведения.

Проанализировано формы, методы и приемы организации учебной деятельности учащихся по литературному краеведению.

 

Ключевые слова: литературное краеведение; направления литературного краеведения; краеведческая деятельность; родной край; формы, методы и приемы организации учебной деятельности.

 

Volynets I.M.  Methodical aspects of learning literary country-study

Directions in accordance with which it is expedient to examine intercommunications of foreign writers with Ukraine are outlined in the article. It was defined the object and subject of learning literary country-study and connecting with them sources of the literary country study.

The main forms and methods of organization of the students' educational activity deals with literary country-study are analyzed.

 

Key words: literary country-study; directions of literary country-study; literary country-study activity; native land; forms and methods of organization of the educational activity.