УДК 372.890.804.614

Лисичарова Г.О.,

доцент кафедри фізичної та економічної географії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, кандидат педагогічних наук

 

Розвиток методичних ідей і змісту географічної країнознавчої освіти

 

Здійснено спробу періодизації розвитку методичних ідей і змісту географічної країнознавчої освіти. Використано комплексний підхід до аналізу країнознавчого компонента географічної освіти не лише для потреб  загальноосвітніх навчальних закладів, а й шкіл (класів) з поглибленим вивченням географії. Обґрунтовано переваги та недоліки сучасного періоду розвитку шкільної географічної країнознавчої освіти.

 

Ключові слова: шкільна географічна освіта, еволюція методичних ідей, країнознавча система знань, періодизація країнознавчої освіти.

 

Постановка проблеми. Сучасна географічна наука є результатом інтеграції низки окремих галузевих наук природничо-наукового, соціально-економічного, природно-суспільного блоків та "наскрізних" наук. Шкільна географічна освіта має тісний зв’язок з сучасною географічною наукою, що проявляється у структурі, поняттєвому апараті шкільних географічних курсів, методах і джерелах досліджень у навчальному процесі. Однією зі складових шкільної географічної освіти є країнознавча підготовка учнів. Країнознавство – це "лабораторія", що вивчає повний комплекс географічних явищ на певній території на відміну від галузевої географії, яка вивчає певну частину географічної оболонки в масштабах всієї планети [8]. М. М. Баранський зазначав, що ні фізична, ні економічна географія окремо не можуть надати навіть скільки-небудь цілісного уявлення про вигляд країни або району, тим більше – сприяти вирішенню якого-небудь конкретного практичного питання, оскільки необхідний певний ступінь їх взаємопроникнення [2] .

Країнознавство характеризується лінійно-ступінчастою структурою і пов’язує  допрофільну та профільну географічну освіту. Відповідно до Концепції профільного навчання в старшій школі країнознавство є обов’язковим за вибором профільним загальноосвітнім предметом для учнів, що навчаються за філологічним, суспільно-гуманітарним і природничим профілями [4].

Однією з необхідних умов реалізації концепції профільного навчання у старшій школі є допрофільна підготовка учнів за сучасними навчальними планами і програмами з урахуванням накопиченого досвіду викладання курсів географії основної загальноосвітньої школи.

Аналіз актуальних досліджень. Становлення і розвиток шкільної географічної освіти в Україні вивчали Г.І. Денисик, Л.І. Мельничук, В.П. Корнєєв, І.М. Шоробура; країнознавство як компонент професійної підготовки вчителів у вищих навчальних закладах досліджувала Ю.М. Коган; Л.П. Голованчук розглядала навчання учнів основної загальноосвітньої школи культурно-країнознавчої компетенції; профільній географічній (зокрема і країнознавчій) освіті присвячені публікації Н.В. Бєскової, В.М. Бойко, Л.І. Круглік, О.В. Тімець.

Формулювання цілей статті. Мета представленої публікації – простежити еволюцію методичних ідей країнознавчої географічної освіти та їх реалізацію у шкільній освіті; з’ясувати, які зміни відбулися у змісті та системі шкільного країнознавства допрофільної і профільної географічної освіти; визначити внесок учених у розвиток методики країнознавства.

Основна частина. В історії педагогіки і методики навчання географії накопичено величезний досвід країнознавчої освіти для потреб шкільної практики. Освіта й виховання в Україні-Русі носило форму "книжного вчення", що означало не просто писемність, а ґрунтовну на той час освіту. До природознавчих навчальних книг належали "Шестоднев", "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, "Паломник" ігумена Данила [1], останній з яких був зразком художньої розповіді про подорожі у святі місця. Автор докладно описував Єрусалим та його околиці, краєвиди річки Йордан.

У народній школі кінця ХVІІ – початку ХVІІІ століть учням повідомлялася інформація не лише про кулястість Землі, небозвід, течії в океані, різноманітні моря, річки, частини світу, а й про найважливіші держави Європи.

У головній козацькій школі, що була відкрита в 1659 році на Чортомлицькій Січі, за допомогою "Козацької читанки" [1], у якій було вміщено багато літературних творів, відомостей з юридичних, історичних, географічних наук, формувалися знання про різні народи і держави світу – Аравію, Царство Китайське та інші. Особливо детально вивчалася географія своєї та сусідніх держав.

Дж. Локк вважав, що вивчення кордонів частин світу і окремих країн базується виключно на тренуванні очей і пам’яті, тому залюбки буде завчено дітьми й утримається в їхній пам’яті.

У німецькій школі Августа Германа Франке географії щоправда не відводилося місце в навчальному курсі, але він вимагав, щоб дітям поза їхніми класними заняттями повідомляли найважливіші відомості з цього предмета: "Як можна поділити весь світ, на які землі й держави поділяється кожна окрема частина світу, які в них найпрекрасніші міста, де вони розташовані" [7].

 У педагогіумі в Галле розглядалися всі відомі на той час країни, причому Палестина і Німеччина вивчалися особливо детально. Вивчали кордони і річки кожної країни, поділ на провінції, найкращі місцевості в них. Учителеві географії пропонувалося бути обачним, не вивчати занадто довго країни, що були першими серед запропонованих до розгляду, щоб потім не виникла необхідність засвоювати останні поспіхом; рекомендувалося від самого початку курсу складати план і розподіляти матеріал з урахуванням останнього місяця навчання для загального повторення.

Песталоцці також увів географію в низку предметів загальної освіти. І хоча погляди педагога на вивчення статистичного матеріалу географії були неправильні, однак він не лише визнавав синтетичний шлях "від найближчого до віддаленого" справжнім методом, а й указав на те, що з’ясування природного зв’язку і взаємовпливу географічних об’єктів має скласти сутність і раціональне зерно географічного навчання: "Вивчення географії ... готує вихованців до повного і ясного погляду на історію землі й людини та їх взаємовпливу, до розуміння умов життя суспільства, держав і народів, до розуміння історії культури роду людського і, зрештою, до розуміння всього природознавства в найширшому значенні цього слова" [7].

Й. Гербарт наголошував, що навчання повинно сформувати картину світу в свідомості учня як єдине ціле [3]. У своїй теорії ступенів навчання він вчинив спробу організувати навчання відповідно до законів психічної діяльності дитини, яку автор розумів як механізм діяльності апперцептивного процесу: ясність → асоціація → система → метод.

У 20-х роках ХХ століття країнознавство набуло нового рівня розвитку, що було пов’язано з науково-методологічною діяльністю М.М.Баранського, який розробив основи комплексного країнознавства. Великим кроком уперед у розвитку шкільного географічного країнознавства було видання програми з географії 1933 року. В ній М.М. Баранський застосував розроблену ним схему країнознавчої характеристики:

1) вступ (зацікавлення учня, завоювання його уваги);

2) положення (вчення про економіко-географічне положення) і природні умови, оцінка природних умов для господарського розвитку країни;

3) історико-географічний нарис (історична послідовність заселення і господарського освоєння країни);

4) географія населення;

5) загальна економіко-географічна характеристика країни;

6) географія головних галузей виробництва;

7) географія шляхів сполучення і транспорту;

8) географія зовнішніх зв’язків;

9) економічне районування ("районування в географії настільки ж важливе, як періодизація в історії" [2]).

У сучасній практиці ця схема широко відома і вживана, а на той час це було географічним відкриттям. Використання типового плану-схеми країни у навчальному процесі створило можливість систематизувати емпіричні знання, на їх основі виявляти взаємозв’язки і взаємозалежності між основними елементами теоретичних знань. "Такого роду характеристики, викладені у формі опису, без нудних міркувань, характеристики, у яких логічний зв’язок явищ показується самим відбором фактів і підбором їх в певній послідовності, набагато вишуканіші за інші" [17].

Однак під час реформи середини 60-х років ХХ століття фактично припинив своє існування єдиний комплексний країнознавчий курс "Географія СРСР"; перевагу було надано фізичній та економічній географії, що вміщували основний науковий зміст предмета.

Головні "структурні зрушення" було закладено у програмі 1986 року: відродження єдиного курсу "Географія СРСР" в 8 та 9 класах та переведення курсу "Географія материків та океанів" в 7 класі у сферу комплексного країнознавства. Враховуючи, що школа – це соціальний інститут, що відрізняється значною інерційністю [6], відзначаємо, що навіть із здобуттям Україною незалежності шкільна географія 90-х років минулого століття  зберігала базову структуру, наявну в середині 80-х років.

Простежимо тенденції змін змісту, форм і тривалості викладання країнознавчої системи знань у шкільних географічних курсах за навчальними програмами 1986-2007 років [9-10; 12-16].

Початковий курс фізичної географії (1986 рік – 5 клас; з 1990 року – 6) традиційно вміщує розділ "Людство на Землі". Його складовою є  тема "Держави на політичній карті світу", що вивчається 1-2 години і передбачає обов’язкову практичну роботу для визначення положення держав на материках, позначення на контурній карті кордонів держав та їх столиць. Відмінність у змісті тем у різні роки полягає в переліку країн, що підлягали вивченню на цьому етапі навчання, на що, вважаємо, впливали як об’єктивні причини (зміни на політичній карті світу), так і суб’єктивні (ідеологічне підґрунтя).

Суттєвими виявилися зрушення у зв’язку з переходом на нові програми 12-тирічної школи. З появою розділу "Географічні пізнання Землі" учні отримали можливість дізнатися не лише про захоплюючі географічні відкриття, а і про історію самої науки, зокрема – і про розвиток країнознавства, що чітко зафіксовано у змісті цієї програми.

Країнознавчий компонент програм курсу "Географія материків та океанів" виявився більш динамічним, що простежується і в змісті, і у тривалості вивчення предмета (за програмами І структурного варіанта 1993 та 1996 років: 7 і 8 клас – 136 годин), що наочно демонструє таблиця 1 на прикладі теми "Євразія". Як видно з таблиці 1, пошук оптимального країнознавчого наповнення курсу триває, та все ж занепокоєння викликає повне вилучення розглядуваного блоку географічної освіти зі змісту сучасних програм.

Особливою складовою країнознавства є вітчизняне країнознавство, тобто українознавство, динаміка якого потребує окремого, більш докладного аналізу і не висвітлюється у представленій публікації.

Зарубіжне країнознавство в географічній освіті основної загальноосвітньої школи систематизується і узагальнюється в курсі "Економічна і соціальна географія світу" у змісті розділу "Регіони та країни світу" (або "Регіональна географія"). Розглянемо кількісні показники, що дають можливість уявити ступінь охоплення у навчальному курсі сучасних країн світу і можливість детального їх вивчення, – кількість навчального часу та кількість країн, їх характеристик, обов’язкових для засвоєння учнями (табл. 2).

Таблиця 1

Відображення елементів країнознавства у шкільному курсі "Географія материків та океанів" за навчальними програмами 1986-2007 років

 

Рік Тема Зміст навчального матеріалу Практичні роботи

1986

[15]

Євразія

Велика країна Євразії і всього світу – СРСР. Положення СРСР на материку. Основні риси природи СРСР.

Коротка характеристика всіх соціалістичних країн материка; капіталістичних: Великобританії, ФРН, Франції, Японії; країн, що розвиваються: Індії

1

(у формі розгорнутого плану)

1990

[12]

Євразія

Велика країна Євразії і всього світу – СРСР. Положення СРСР на материку. Основні риси природи СРСР.

Коротка характеристика країн материка (за вибором учителя)

1

 (у формі комплексного опису)

1993-1996

[13-14]

Євразія

Коротка характеристика країн Європи. Найбільші держави: ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Росія, Україна, Білорусь (інші країни за вибором учителя – оглядово).

Коротка характеристика країн Азії: Японія, Індія, Республіка Корея, Китай, Казахстан (інші країни за вибором учителя – оглядово)

1

 (контурна карта)

2001

[9]

Євразія Найбільші країни. Україна серед держав Євразії

2007

[16]

Євразія

 

 

На основі таблиці 2 можемо зробити такі висновки: країнознавчий розділ у змісті чинних програм не перевищує половини навчального часу всього курсу; з понад 190 суверенних держав світу вивчається від 9 до 16, доцільність їх вибору пов’язується переважно з цілями і завданнями економіко-географічного країнознавства не на користь комплексного, інтегрального країнознавства, що отримало значно менший розвиток в Україні; недостатня увага приділяється практичній діяльності школярів у межах розділу.

Таблиця 2

Обсяг країнознавчого компонента в курсі "Економічна і соціальна географія світу" за навчальними програмами 1986-2007 років

 

Рік Кількість годин Кількість країн, що підлягають обов’язковому вивченню Кількість практичних робіт країнознавчого змісту

1986

[15]

20 9 4

1990

[12]

26

(резерв 6)

6 3

1993-1996

[13-14]

29 14 5
46 16 3

2001

[9]

20 14 2

2007

[16]

27 11 2

 

 

Варто відзначити спроби змінити ситуацію на краще у змісті відповідного курсу для шкіл (класів) з поглибленим вивченням географії [11]. Регіональний огляд у них займає 75 % навчального часу курсу; за цей час детально вивчаються 19 країн і оглядово або під певним кутом зору – 39 (наприклад, нафта Норвегії у Північному морі, залізні руди Швеції, держави Закавказзя тощо).

Практична частина спецкурсу вирізняється використанням семінарської форми роботи, тематика якої націлює учнів на аналіз і розв’язання найбільш актуальних проблемних питань сьогодення.

З 1997 року у класах географічного профілю вивчення географії відбувається на основі спеціальних програм, серед яких на особливу увагу заслуговує методична розробка Н. В. Бєскової та В. М. Бойко "Країнознавство" [5]. Ураховуючи профорієнтаційну спрямованість профілів підготовки учнів, для яких передбачено викладання цього курсу, – майбутні журналісти, літератори, суспільні і політичні діячі, – простір діяльності яких – увесь світ, предмет (за кращими традиціями комплексного підходу в організації змісту освіти) побудовано відповідно до досягнень сучасної географічної і педагогічної науки.

У програмі чітко простежується наступність у використанні плану-схеми вивчення країни, який набув культурологічного наповнення: 1) територія держави; 2) географічне положення; 3) природа; 4) історичний розвиток, у розгляді якого зацікавлює тріада "історичне коріння" → сучасність → тенденції, тобто спрямування на перспективу; 5) народонаселення; 6) культура; 7) господарство.

Має вираження також асоціативний підхід у навчанні. Наприклад, заохочуючи учнів до вивчення розділу "Країни Центральної, Західної і Східної Африки", пропонуються такі теми уроків: "Республіка Конго – царина джунглів", "Сьєра-Леоне – країна-аутсайдер"; "Ефіопія – земля найдавніших цивілізацій Африки", "Кенія – країна національних парків і сафарі".

Вважаємо також, що практичні заняття, заплановані за курсом, вирізняються різноманітністю тематики, видів розумової і практичної діяльності учнів, але їх зміст частіше за все вузькоспеціалізований і не відображає інтеграційних можливостей країнознавства.

Висновки. Аналізуючи тенденції розвитку шкільної географічної країнознавчої освіти, можна виділити 5 періодів її становлення:

1) накопичення досвіду вивчення країн світу, напрацювання методик викладання країнознавчих знань;

2) визначення місця, значення і змісту країнознавства у структурі шкільної географічної освіти, створення підґрунтя методики шкільного країнознавства;

3) пошук оптимального змісту шкільної країнознавчої освіти з поступовим домінуванням економіко-географічного країнознавства на противагу комплексному, інтегральному країнознавству;

4) посилення ролі вітчизняного країнознавства – українознавства;

5) сучасне реформування географічної країнознавчої освіти основної і профільної школи.

У всі періоди розвитку країнознавчої складової змісту географічної освіти мали вияв певні досягнення і прорахунки, що потрібно враховувати у подальшій теорії і практиці організації процесу навчання географії у загальноосвітніх навчальних закладах. Важливою позитивною рисою сучасного періоду розвитку шкільного курсу географії є поява ґрунтовного, цікавого і корисного для учнів профільного курсу "Країнознавство". Найсуттєвішим недоліком чинних навчальних програм вважаємо порушення принципу наступності і безперервності у змісті курсу: повне вилучення країнознавчого компонента зі змісту курсу "Географія материків та океанів". Отже, необхідним є удосконалення країнознавчого змісту в основній школі, адже допрофільна підготовка – це підсистема профільного навчання, що виконує підготовчу функцію і сприяє попередньому самовизначенню учнів щодо профілю подальшого навчання.

 

Список використаних джерел

1. Артемова Л. В. Історія педагогіки України : підручник / Л.В.Артемова. – К. : Либідь, 2006. – 424 с.

2. Баранский Н. Н. Методика преподавания экономической географии : пособие для учителей / Н.Н.Баранский. – М. : Учпедгиз, 1960. – 452 с.

3. Константинов Н. А. История педагогики : учебник для студ. пед. ин-тов / Н. А. Константинов, Е. Н. Медынский, М. Ф. Шабаева. – М. : Просвещение, 1982. – 447 с.

4. Концепція профільного навчання в старшій школі / уклад. Л.Д.Березовська, Н.М. Бібік, М.І. Бурда та ін. // Завуч. Профільне навчання. Шкільний світ. – 2004. – №6. – С. 3-13.

5. Країнознавство. 10-11 клас / уклад. Н. В. Бєскова, В. М. Бойко // Географія. Програми для профільних класів. – К. : Педагогічна преса, 2005. – С. 80-102.

6. Максаковский В. П. Географическая культура / В.П.Максаковский. – М. : Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 1998. – 416 с.

7. Методика географии Оберлендера / под ред. А. М. Воронецкого. – СПб. : Картографическое заведение А. Ильина, 1889. – 168 с.

8. Мироненко Н.С. Страноведение : теория и методы : учебн. пособие для вузов / Н.С.Мироненко. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 268 с.

9. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. 5-10 класи // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. – №29-32 (226-229). – С. 6-54.

10. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. 6-10 класи. Економіка. 11 клас / відпов. за випуск Н. В. Бєскова. – К. : ВТМ "Перун", 2006. – 95 с.

11. Програми для шкіл (класів) з поглибленим вивченням географії. 8-11 класи / упорядник Р. Р. Коваленко. – К. : Освіта, 1993. – 63 с.

12. Програми середньої загальноосвітньої школи. Географія. 6-10 класи. / відповідальний за випуск В. Я. Плахута. – К. : Радянська школа, 1990. –  64 с.

13. Программы для средней общеобразовательной школы. География. 5-10 классы. Основы экономический знаний. 11 класс / упорядники В. П. Корнєєв, Г. П. Пустовіт. – К. : Перун, 1996. – 232 с.

14. Программы средней общеобразовательной школы. География. 5-10 классы / составители В. П. Корнеев, Г. П. Пустовит. – К. : Освіта, 1993. – 175 с.

15. Программы средней общеобразовательной школы.  География. 5-9 классы. – К. : Радянська школа, 1986. – 88 с.

16. Фізична географія материків і океанів. Програма навчального курсу. 7 клас / Л. Булава, О. Мащенко // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. – №38 (523). – С. 11-21.

17. Фрейкин З. Г. Николай Николаевич Баранский / З.Г.Фрейкин. – М. : Мысль, 1990. – 126 с.

 

Лисичарова Г.А. Развитие методических идей и содержания географического страноведческого образования

Предпринята попытка периодизации развития методических идей и содержания географического страноведческого образования. Использован комплексный подход к анализу страноведческого компонента географического образования не только для потребностей  общеобразовательных учебных заведений, но и школ (классов) с углубленным изучением географии. Обоснованы преимущества и недостатки современного периода развития школьного географического страноведческого образования.

 

Ключевые слова: школьное географическое образование, эволюция методических идей, страноведческая система знаний, периодизация страноведческого образования.

 

            Lysycharova, H. Development of Methodological Ideas and Content of School Geographical Education

            The author attempted to divide into periods the development of methodical ideas in studying countries in geographical education. The integrated approach to the analysis of component of studying countries in geographical education is used not only for the needs of comprehensive schools but also for schools (classes) with the deep studying of geography. Advantages and defects of modern period in development of methods of studying countries in school geographical education are grounded.

 

Key words: school geographical education, evolution of methodical ideas, system of knowledge of country-specific studies, periodization of methods of studying countries.