УДК 37.015.31:130.12

Новікова Г. А.,

доцент кафедри англійської філології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук

 

Духовність як проблема літературознавства та виховання

 

У статті розглядаються основні умови формування духовності особистості та проблеми, пов’язані з цим процесом.

 

Ключові слова: духовність, розвиток духовного світу особистості, виховання, гуманістична парадигма освіти.

 

Актуальність дослідження. Зважаючи на потребу формування змісту одухотвореного ідеалу людини і суспільства розвиток духовного світу особистості натепер цілком закономірно стає найважливішим завданням української національної школи. Загальною метою виховання є всебічний розвиток особистості, тобто її розвиток в різних напрямах – анатомо-фізіологічному, психічному і соціальному. Таку мету виховання суспільство ставило перед собою в усі часи, оскільки особистість повинна бути фізично, розумово і духовно розвиненою.

Аналіз досліджень з проблеми. Уявлення про духовність, її трактування упродовж історії людства поступово і по-різному наповнювалися новим змістом: спочатку домінували тлумачення сил і явищ природи як злих і злотворчих, добрих і добротворчих, а потім і дії людини стали розглядатися як духовні. Так, дослідження проблем духовного світу мають давні традиції і пов’язані з іменами Сократа, Аристотеля, Д. Локка, Е. Канта, Д. Дідро, П. Гольбаха, Ж.. Ламетрі, К. Гельвеція, Г. Гегеля. В Україні основи науки про людську душу закладали Г. Сковорода, П. Юркевич. Їхню справу продовжували К. Ушинський, С. Русова, Я. Чепіга, І. Огієнко, Г. Ващенко, В. Сухомлинський. "Літературознавці зі століття в століття все помітніше й помітніше наповнюють категорію "духовність" перш за все таким змістом, який можна назвати спрямованістю внутрішнього світу й діяльності персонажів у навколишньому світі або й самого способу їхнього існування на добро- чи злотворення" [5, с. 27].

Визначенню найзагальніших законів функціонування духовного світу присвячено праці філософів (М. Акопова, Н. Андрюшиної, Є. Бабосова, Т. Старченка, Т. Суходуба та інших).  У психологічній науці аналізується залежність структури духовного світу від глибинних механізмів психіки (Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Божович, О. Ковальов, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, О. Спіркін, П. Якобсон). У літературознавстві науковці досліджують духовний світ героя художньої літератури (М. Жулинський, А. Козлов, Г. Клочек, Ф. Хатипов, Н. Шляхова та інші). У педагогічній науці акцентується увага на змінах духовного світу особистості під час виховного процесу (О. Вишневський, В. Москалець, В. Сухомлинський). Методичний аспект проблеми досліджувався Т. Браже, Т. Бугайко, Ф. Бугайком, Н. Волошиною, В. Маранцманом, Є. Пасічником, Б. Степанишиним та іншими. Але, враховуючи той факт, що категорія "духовність" багатьма дослідниками все ще сприймається як щось "надматеріальне" і на сьогодні все ще не має глибокого розуміння цього явища, представлене дослідження є актуальним. "Пізнання духовності – це така ж вічна проблема, як і пізнання людського життя. Людина – істота духовна, це іманентна властивість людини. І людське життя, і духовність надзвичайно складні; багатогранні прояви буття знаходяться в постійному саморозвитку, а тому постійно ставлять перед дослідником нові завдання" [7, с. 188]. Отже, метою статті є спроба з’ясувати основні умови формування духовності особистості та проблеми, пов’язані з цим процесом.

Виклад основного матеріалу. На основі аналізу філософської, психолого-педагогічної та соціологічної літератури доходимо висновку, що "найважливішими" у структурі духовного світу можна вважати: в раціональній сфері – національну самосвідомість, ідеал; у почуттєвій сфері – почуття обов’язку, патріотизму, гідності, самоповаги, честі; у вольовій – дисциплінованість, цілеспрямованість, організованість особистості. На думку А. Козлова, "…ідеал людини – це така своєрідна концептуальна програма науки й освіти та перш за все виховання, а, отже, й подальшого життя та діяння людини, може бути вузькою й широкою, довільною й упереджено-кон’юктурною, тимчасовою й довготривалою, природною і штучною, але передовсім такою, без якої ми завжди будемо "творцями велосипедів" – кожна окрема людина, кожне окреме покоління й суспільство будуть "відкривати" те, що слід лише вдосконалювати і доповнювати…" [6, с. 14].

На основі результатів педагогічного експерименту А. Фасоля довів, що "формування духовного світу особистості – це процес якісних змін в розумовій, почуттєвій і вольовій сферах…" [2, с. 4]. Найсприятливішим для формування духовного світу людини як цілісності є підлітковий і юнацький вік. "Врахування психофізіологічних особливостей розвитку особистості, особливостей сприймання нею художніх творів, індивідуального характеру формування духовного світу є однією з обов’язкових умов успішного розв’язання порушеної проблеми" [2, с. 6].

Варто зазначити, що величезна роль у формуванні духовності особистості належить літературі, адже саме на уроках літератури вчитель має найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу людини, не виказавши себе, бо дуже важливим під час виховання є уникання надмірної уваги, моралізаторства і відкритої та частої критики тих чи інших якостей дитини. Саме на уроці літератури вчитель має змогу, впливаючи, насамперед на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей і формувати її духовну сферу. Уміле використання відповідних методів і прийомів роботи, вдало дібрані твори для прочитання успішно сприяють формуванню духовного світу особистості, що найчастіше відбувається на основі сприйняття художніх образів, які формуються з образів чуттєвих, первинних, подібно до того, як із них виникає поняття. "Практика показує, що вчитель-словесник як творець духовного світу юних особистостей сьогодні постає перед учнями неповторною індивідуальністю, яка має фундаментальні знання з мови і літератури в поєднанні з традиціями національного виховання, вважає їх часткою свого світогляду і світосприйняття, характеризується розвиненим мисленням, інтелектом, мовленнєвою пам’яттю, мовним чуттям. Такий учитель є культуромовною особистістю" [3].

Учитель-філолог третього тисячоліття – це дослідник, який повинен добре знати сучасні наукові концепції, орієнтуватися у великих обсягах фахової інформації, вміти залучати до наукового пошуку учнівську молодь. Тому, вважаємо, лише за активної участі студентів у науково-дослідницькій роботі, що є невід’ємною складовою професійної підготовки майбутніх педагогів, у них можна сформувати дослідницькі якості.

Усвідомлення потреби нової гуманістичної парадигми освіти, мета якої полягає у підготовці фахівця, рівень розвитку якого гармонійно поєднує освіченість, професіоналізм, моральну вихованість, духовні цінності національної й загальнолюдської культури, – актуальна тенденція сьогодення. Йдеться про створення у вищому навчальному закладі такого середовища, у якому поєднуються нові й оновлені гуманітарні дисципліни, найновіші освітні технології, спрямовані на оволодіння прийомами професійно-педагогічної діяльності, забезпечується формування наукового світогляду і гуманістичних ідеалів, розвиток моральних якостей, розкриття творчих потенцій особистості. "Мова йде не просто про підвищення рівня професійної освіти, а про формування іншого типу інтелекту, мислення, ставлення до виробничо-технічних, соціальних, інформаційних реалій, які швидко змінюються" [1, с. 3].

В. Ющенко наголосив: "Тільки той може осягнути розумом і душею велич і гідність України, хто збагнув відтінки рідного слова, хто плекає його. Всебічний розвиток української мови є невідємною складовою відродження духовної культури та самосвідомості нації" [4, с. 2]. Освоєння загальнолюдських і національних цінностей, утілених у текстах культури, не можна нав’язати як аксіоми або правила. Тільки за умови залучення до діалогу поглядів, емоційного напруження думки, проживання відповідної духовної ситуації як такої, що має відношення до особистісного світу студентів, можна формувати у них духовність.

Цікавою є думка А. Козлова щодо особистості вчителя: "… виходячи з того, що кожна інтонація, кожне слово і дія вчителя несуть у собі дух добра і добротворення чи дух зла і злотворення, можна сказати: вчитель – особа духовна. І вже безпосередньо процесом одухотворення (спрямування й наближення людини до добротворення чи злотворення) займається вчитель чи наставник, бо коли якийсь безмірно збайдужілий до життя (тобто до добра та зла) навчитель може механічно й бездуховно передавати знання з підручника в голову, а вміння та навички – переважно в мязи своїх учнів, то наставник та вихователь тільки тим і займаються, що наставляють об’єкти своєї діяльності чи на добротворення, чи на злотворення" [6, с. 53]. Зусилля того, хто навчає, потрібно спрямовувати на етичне забезпечення освіти, на формування і розвиток духовності, на усвідомлення сутності сучасної культури, її історичного коріння, на виховання особистості. Загальнокультурний, культурно-мистецький, моральний і духовний досвід, отриманий під час навчання в позитивному культурно-мистецькому просторі, формує відповідне соціокультурне поле особистості, сприяє самовизначенню молодої людини на основі створення свого власного духовного світу, її творчості у професійній діяльності.

Майже зі 100-річною перервою спостерігаємо повернення до парадигми релігійної духовності в останні десятиріччя ХІХ століття – на початку ХХІ століття, що можемо розглядати як неорелігійність. Ця концепція втілюється в діяльності шкіл західних регіонів України на основі проведення уроків Закону Божого, викладання релігійної етики, залучення служителів церкви до виховної роботи у школі тощо. Словом, духовність не тільки "вінчає" природу людини та етносу, а й створює безперервну траєкторію її життя та розвитку за допомогою механізмів духовного і соціального надбання. З дитинства основним "джерелом" духовності стає навчання і виховання, але будь-які педагогічні системи, методи, методики, технології можуть мати лише відносне, суто навчальне значення, якщо вони не одухотворені.

Отже, на процес формування духовності юного покоління впливає чимало різноманітних факторів, але головними, на нашу думку, є такі: врахування особливостей суспільної природи людини, відповідно, виховання особистості в колективі і за допомогою колективу, а також урахування специфіки колективної пізнавальної діяльності; урахування вікових особливостей студентів; активне використання міжпредметних зв’язків для підвищення ефективності навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку особистості.

 

Список використаних джерел

1. Гончаренко С. У. Фундаментальність професійної освіти – потреба  часу / С. У.  Гончаренко // Педагогічна газета. – 2004. – Грудень (№12). – С. 3.

2. Фасоля А. М. Формування духовного світу особистості у процесі вивчення української літератури (9-11 класи) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.01.02 "Теорія і методика навчання української літератури" / А. М. Фасоля. – К., 2000. – 19 с.

3. Семеног О.  Підготовка вчителя української мови і літератури : проблеми, пошуки, перспективи [Електронний ресурс] / О.Семеног. – Режим доступуhttp://www.ukrlit.vn.ua/article1/1953.html.

4. Ющенко В. Тільки той може осягнути розумом і серцем гідність і велич України, хто збагнув відтінки рідного слова / В. Ющенко // Освіта України. – 2005. – №37. – С. 2.

5. Ковпік С. Духовність драматургії Пантелеймона Куліша : монографія / С. Ковпік. – К. : Акцент, 2004. – 188 с.

6. Козлов А.В. Духовність як літературознавча категорія : монографія / А. В. Козлов. – К. : Акцент, 2005. – 272 с.

7. Білодід Ю. Духовність : сутність, структура, функції : монографія / Ю. Білодід. – Житомир, 2003. – 191 с.

 

Новикова А. А. Духовность как проблема литературоведения и воспитания  

В статье рассматриваются основные условия формирования духовности личности и проблемы, которые связаны с этим процессом.

 

Ключевые слова: духовность, развитие духовного мира личности, воспитание, гуманистическая парадигма образования.

 

Novikova, G. Spirituality as a problem of philology and education

This article concerns basic conditions of forming person’s spirituality and problems which deals with them.

 

Key words: spirituality, development of person’s spiritual world, education, humanistic paradigm of education.