ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Депортація (від лат. deportatio – "вигнання, заслання") – примусове виселення з постійного місця проживання окремих осіб чи народів та розміщення їх в спецпоселеннях на інших територіях. За сталінських часів широко використовувалася як інструмент демографічної та національної політики влади. Кримські татари неодноразово зазнавали депортації з історичної батьківщини. Остання була здійснена НКВС 18-20 травня 1944 року і стала першою в низці переселень багатьох національних меншин Кримської АРСР (кримських болгар, греків, вірмен, ромів та ін.). Приводом для насильницького виселення стала співпраця окремих мешканців Криму з окупаційною владою під час Другої світової війни. Докладніше про депортацію кримських татар див. в [14; 15; 16] та ін.
Кримські татари (самоназва кримці, кр.-тат. къырымлар) – корінний народ Криму, який виник на його теренах у результаті тривалого змішування представників різних народів, що свого часу оселялися там: таврів, скіфів, сарматів, аланів, болгар, греків, готів, римлян, італійців, хозар, печенігів, кипчаків (половців), черкесів, турків. [1]. Ось чому кримські татари називають Крим своєю "золотою колискою". Об’єднанню мешканців Криму в єдиний народ сприяло розповсюдження ісламу [2], спільність історичного буття та мови, що відноситься до тюркської групи мов, а також відносна державна незалежність за часів Кримського ханства (144-1783).
Зруйнування держави кримців в результаті захоплення Криму Російською імперією (1873 р.) та політика витіснення корінних мешканців Криму з їх ойкумени спричинила масову імміграцію кримців, болісно позначилася на чисельності етносу та його культурі. Та найбільшої втрати кримські татари зазнали в ХХ ст. унаслідок сталінської депортації (1944 р.): звинувачені в колабораціонізмі, кримці були виселені до Узбекистану, Казахстану та деяких інших республік СРСР. Повернення етнічних кримців на історичну батьківщину стало можливим лише 1989 р. [1]. Сьогодні більшість із них є громадянами України.
Кримськотатарська література – література етнічних кримців (кримських татар). Розвиток кримськотатарської літератури тісно пов’язаний із формуванням кримськотатарського етносу та його історичним буттям. Дослідження праць Р.Фазила [6], В.Даниленка [12, 6] та інших дозволяє виокремити такі етапи її генезису:
1. Загальнотюркська (стародавня, домонгольська) література (VІ – ХІІ ст.).
2. Кримська література золотоординського періоду (1239 – 1428).
3. Літературний (поетичний) розквіт за часів Кримського ханства (сер. ХV ст. – 1783 р.).
4. Літературна криза в період "чорного століття" (1783 – 1883 рр.).
5. Література народно-просвітницького періоду, або періоду пробудження (сер. 80-х рр. ХІХ ст. – 1917 р.).
6. Кримськотатарська література за радянських часів (1917 – 1944 рр.).
7. Література періоду депортації (1944 – 1991 рр.), створена на чужині.
8. Початок літературного відродження за часів репатріації (з 1987 р. і дотепер).
Дослідження кримськотатарської літератури в різний час здійснювали Сеїд Різа Мухамед, Гаммер-Пурґсталь, А.Айвазов, О.Акчокракли, А.Лятиф-заде, Б.Чобан-заде, А.Гирайбай, А.Алтанти, А.Кримський, І.Франко, Ш.Юнусов, Т. Усеїнов, Н. Сейтяг’яєв, Н.Абдульваап, Ю.Кандим, А.Джемілєва та ін. В. Даниленко вказує на такі стильові ознаки кримськотатарської літератури, як пластичність, екзистенціальність, високоморальність, зануреність у Схід, зорієнтованість на проблеми духу та соціуму, зокрема проблеми виживання, пов’язані з історичними реаліями життя кримських татар [3].
В останні роки в Україні набирає обертів процес видання творів кримськотатарської літератури в оригіналі та українських перекладах.
Кримськотатарська проза – прозові художні твори, написані етнічними кримцями, в основі яких – етнокультурні традиції та екзистенційна проблематика кримськотатарського народу. Започаткування кримськотатарської художньої прози відбувається за часів народно-просвітницького руху (сер. 80-х рр. ХІХ ст. – 1917 р.). Помітний внесок у розвиток кримськотатарської прози нового часу внесли Ісмаїл Гаспринський (1851-1914), Асан Айвазов (1878-1938), Номан Челебіджихан (1885-1918), Джафер Гафар (1898-1938), Шаміль Алядін (1912- 1996), Ервін Умеров (1938-2007) та інші.
Національна ідентичність – усвідомлення особою власної причетності до певної нації, її культури та системи цінностей. Становить важливу частину "Я-образу" особистості. Докладніше див.: Національна ідентичність: Хрестоматія / Упор. Т. Воропай. – Харків: Крок, 2002. – 316 с.; Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність / Пер. з англійської П. Таращука [Електронний ресурс]. – К. : Основи, 1994. – 224 с. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/smith/smi.htm.
Репатріація (від лат.repatriate) – повернення на батьківщину окремих громадян та народів, примусово виселених за її межі, з подальшим поновленням їх громадянських та національних прав. Масова репатріація кримських татар, розпочата наприкінці 1980-х – "унікальне явище придбання етносом історичної батьківщини" [3].
Репрезентативність (від франц. representatif – показний) – показовість твору в контексті національної (регіональної) літературної традиції. Як специфічний принцип викладання в школі перекладної художньої літератури (Ж.Клименко) вимагає добору для шкільного вивчення художніх творів, в яких найяскравіше відбилися провідні (стильоутворювальні) особливості того чи іншого літературного явища (провідна тема, жанр, художній прийом тощо) або ж здобутки української перекладацької школи.