УДК 53:378                                                                            

Капченко О. Л.,

завідувач кафедри педагогіки та психології Соціально-педагогічного інституту "Педагогічна академія", кандидат педагогічних наук

 

 

Дефініція педагогічної майстерності

 

У статті аналізується дефініція педагогічної майстерності. У різних аспектах розглядається сутність педагогічної майстерності як вищого рівня педагогічної діяльності.

 

Ключові слова: педагог, педагогічна майстерність, мистецтво впливу, властивість особистості, педагогічна ерудиція, інтелектуальна освіченість.

 

Актуальність проблеми. Педагогічний професіоналізм визначається за допомогою поняття "педагогічна майстерність", яка може розглядатися і як ідеал педагогічної діяльності, що спонукає педагогів до самовдосконалення, і як еталон, що містить оцінку ефективності педагогічної праці.

Педагогічну майстерність переважно сприймають як найважливішу професійну якість особистості вчителя і вихователя. Модернізація сучасної  освіти неможлива без педагога-професіонала, який володіє творчим потенціалом, займає провідні інтелектуальні позиції в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури показує, що в педагогічній теорії наявні різні трактування педагогічної майстерності. Наукові розвідки з педагогічної майстерності здійснювали українські та зарубіжні вчені Ю.П. Азаров [1], А.І. Астахов [26], Е. С. Барбіна [2], Ф. Н. Гоноблін [3], С. У. Гончаренко [4], М. І.  Дяченко [6], І. А. Зязюн [7; 8; 25], Л. О. Кандибович [6], А. Ш.  Кудусова [30], Л. В. Крамущенко [25], І. Ф. Кривонос [25], Н. В. Кузьміна [9; 10; 11; 12; 13], В. Г. Куценко [14], В. І. Луговий [15], Н. М. Носовець [20], Н. М.  Островерхова [21], О. М. Пєхота [22], О.С. Снісаренко [30], В. А. Семиченко [29; 30], Т. І. Сущенко [35], Н. Н. Тарасевич [36], М. Д.  Ярмаченко [27; 28].

Мета статті – розгляд сутності поняття "педагогічна майстерність";  аналіз праць відомих українських і зарубіжних педагогів у контексті важливості  педагогічної майстерності у професійній діяльності педагогічного працівника.

Майстерність у будь-якій галузі соціально-економічного виробництва має своє змістове вираження і функціональне призначення. Однак у кожній сфері науки і виробництва майстерність має свої специфічні ознаки, хоча за метою і кінцевим результатом відмінностей у трактуванні цього поняття немає: майстерність завжди пов'язується з підвищенням ефективності діяльності.

Виклад основного матеріалу. Поняття "педагогічна майстерність" досить широко та повно розкрите у "Педагогічній енциклопедії": "…це високе мистецтво виховання і навчання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює за покликанням і любить дітей. Педагог – це спеціаліст високої культури, який глибоко знає свій предмет, добре ознайомлений з відповідними галузями науки чи мистецтва, практично розбирається в питаннях загальної і, особливо, дитячої психології, досконало володіє методикою навчання і виховання" [23, с. 739].

У психолого-педагогічній літературі дефініція "педагогічна майстерність" трактується по-різному. Наприклад, М.І.Дяченко і Л.О.Кандибович зазначають: "Педагогічна майстерність – це високий рівень професійної діяльності викладача. Ззовні вона проявляється в успішному творчому вирішенні найрізноманітніших педагогічних завдань, в ефективному досягненні способів і цілей навчально-виховної роботи. З внутрішньої сторони майстерність – це функціонуюча система знань, умінь, навичок, психічних процесів, властивостей особистості, що забезпечує виконання педагогічних задач" [6, с. 169‑170].

Своє бачення педагогічної майстерності неодноразово висловлював А. С.  Макаренко, який вважав, що педагогічна майстерність не є справою талановитих людей, що майстром може зробитися кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам буде працювати [16]. Педагог багато розмірковував про педагогічну майстерність на сторінках своїх праць, зокрема у таких, як "Педагогічна поема", "Деякі висновки з мого педагогічного досвіду", "Про мій досвід", "Мої педагогічні погляди" тощо. Він був переконаний, що майстерність завжди розвивається в діяльності, але до неї не зводиться, не обмежується лише високим рівнем розвитку соціальних узагальнених умінь. Сутність її – в особистості вчителя, його позиції, здатності проявляти творчу ініціативу.

Педагогічна майстерність, що базується на вміннях, кваліфікації, на думку А.С. Макаренка, – це знання педагогічного процесу, вміння його побудувати, привести в рух [16]. Тому нерідко педагогічну майстерність зводять до вмінь і навичок педагогічної техніки, в той час, як це – тільки один із компонентів майстерності, що проявляється ззовні. А. С. Макаренко стверджував, що "педагогічна майстерність може бути доведена до великого ступеня досконалості, майже до ступеня техніки ..." [16, с. 368‑369].

Серед здібностей, завдяки яким А.С. Макаренко досяг успіхів у розв’язанні педагогічних завдань, передусім варто назвати здібності відчувати й розуміти глибини людської психіки, її особливості. "Я вмів розпізнавати, – писав педагог, – їхні почуття з ознак, мені одному відомих: з глибини погляду, з рум’янцю ніяковості, з далекої уваги з-за рогу, з ледь охриплого голосу, зі стрибків і бігу після зустрічі" [18, с. 442]. Завдяки спостережливості педагог-новатор міг блискуче діагностувати ситуацію, що забезпечувало точний прогноз настрою або поведінки підлітка чи дорослого. Таке тонке і глибоке знання особистості вихованців пояснюється не тільки педагогічною інтуїцією, талантом А. С.  Макаренка – він доклав багато зусиль для фіксації та терплячого накопичення знань про кожного учня.

Для педагогів-вихователів сучасності суттєвого значення і вагомості набуває таке висловлювання великого педагога: "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, але це спеціальність, якій потрібно навчати, як потрібно навчати лікаря його майстерності, як потрібно навчати музиканта" [17, с. 236]. А. С.  Макаренко застерігав, що не можна здійснювати виховання молоді з розрахунку лише на талант. "Потрібно говорити тільки про майстерність, тобто про дійсні знання виховного процесу, про виховані уміння. Я на досвіді прийшов до переконання, що розв'язує питання майстерність, основана на вмінні, на кваліфікації" [17, с. 236].

Удосконаленню педагогічної майстерності вчителя особливу вагу приділяв В.О.Сухомлинський. Вагоме значення мають положення його праць про способи формування педагогічної майстерності вчителя. Він підкреслював, що ще у школі потрібно формувати інтерес до професії вчителя, виховувати в учнів любов і повагу до неї, бажання присвятити своє життя педагогічній діяльності. Головною невичерпною проблемою В. О.  Сухомлинський вважав удосконалення педагогічної майстерності на основі постійного духовного зростання вчителя, його знань і культури. Педагог стверджував: "В індивідуальній роботі з досвідченим педагогом завдання директора полягає в тому, щоб разом з ним (часто більше завдяки здібностям педагога, ніж директора) знайти ту сферу творчості, з якої починається дальше вдосконалення педагогічної майстерності. А вдосконаленню в нашій роботі немає меж" [31, с. 74].

Розкриваючи роль учителя в духовному житті колективу та особистості, В.О. Сухомлинський зазначав: "Мистецтво впливу особи вихователя на колектив вихованців полягає в тому, щоб, говорячи про будь-який предмет, він доторкався до сердець конкретних вихованців, пробуджував в них думки й тривоги про самих себе і зрештою приводив до найживотворнішого джерела вихованця – прагнення" [32, с. 595].

Великий педагог радив колегам розвивати мистецтво індивідуальної бесіди з вихованцем. "Уміння вислухати скаргу, взагалі, уміння слухати дитину – велике педагогічне мистецтво. Там, де немає цього мистецтва, немає і не може бути виховання" [33, с. 604]. Щодо питання майстерності виховної роботи В.Сухомлинський мав таке бачення: "Добре керувати школою означає добре знати науку виховання, яка повинна стати основою наукового керівництва вихованням і освітою, організації роботи колективу школи – вчителів та учнів: бути майстром навчально-виховного процесу, володіти мистецтвом впливу на дитину, підлітка, юнака, дівчину. Адже виховання в широкому розумінні – це постійне збагачення – оновлення як тих, хто виховується, так і тих, хто виховує" [34, с. 31].

Безперечно, проблема педагогічної майстерності на всіх етапах розвитку системи освіти в Україні перебувала в центрі уваги вчених-педагогів та психологів, учителів-практиків. Чимало українських учених сучасності досліджують проблему педагогічної майстерності – І. А.  Зязюн, О. В.  Киричук, В. М. Мадзігон, В. В. Олійник та інші.

Проблемі дослідження педагогічної майстерності вчителя присвячені наукові праці І. А. Зязюна, який є фундатором цього науково-практичного напряму в системі середньої та вищої освіти в Україні. І. А. Зязюн розглядає сутність педагогічної майстерності в різних аспектах: як найвищий рівень педагогічної діяльності (характеризуємо якість результату) та як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності). Учений так розкриває  сутність цієї педагогічної категорії: "Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі" [24, с. 30].

Ураховуючи положення досліджень вітчизняних і зарубіжних учених,  авторських наукових праць із проблем педагогічної діяльності, І.А.Зязюн розробив критерії майстерності педагога: "Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (за характером стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності)" [24, с. 37]. При цьому у процесі набуття майстерності вченим виокремлено такі рівні: елементарний (наявність окремих якостей професійної діяльності, володіння знаннями); базовий (володіння основами педагогічної майстерності: знання, володіння методикою викладання, гуманістичне спрямування педагогічних дій, позитивні стосунки з учнями, вміння організувати навчально-виховний процес); досконалий (чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні, планування власної діяльності на тривалий проміжок часу з орієнтацією на розвиток особистості учня); творчий рівень (ініціативність і творчість у професійній діяльності, самостійне конструювання оригінальних, педагогічно доцільних, прийомів взаємодії, застосування рефлексивного аналізу, сформованість індивідуального стилю професійної діяльності).

На основі педагогічних досліджень І. А. Зязюна визначаємо провідні здібності до педагогічної діяльності: комунікативність; перцептивні здібності; динамізм особистості; емоційна стабільність; оптимістичне прогнозування; креативність [24].

У педагогічному словнику В. М. Мадзігон пропонує таке визначення поняття "майстерність": "Майстерність – високе мистецтво в якійсь галузі, вправність у виконанні певного виду діяльності. Майстерність передбачає наявність професійних знань, умінь та навичок... Майстерність є також рисою, яка відрізняє одного працівника від іншого, адже він творить щось неповторне, нестандартне" [28, с. 300]. Майстерність, на думку автора, передбачає розвиненість відповідних підструктур та якостей особистості, пов'язаних з такими її діяльними проявами, як операційно-технічні, мотиваційно-потрібні, когнітивні, морально-вольові [27].

На основі аналізу наукових праць інших учених робимо висновок про різноманітність підходів до визначення поняття "педагогічна майстерність".  Так, Н.В.Кузьміна та Н.В.Кухарєва визначають педагогічну майстерність як "найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків" [9, с. 20], Окрім цього, Н.В.Кузьміна визначає майстерність як "володіння професійними знаннями, вміннями і навичками, що дозволяють спеціалісту успішно дослідити ситуацію (об'єкти і умови діяльності), сформулювати професійні задачі, виходячи із ситуації, та успішно їх розв’язувати відповідно до цілей, які поставлені перед наукою чи виробництвом" [10, с. 21‑ 22].

Майстерність формується на основі практичного досвіду. Але не весь досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, осмислена з точки зору її сутності, цілей і технології діяльності. Педагогічна майстерність – це сукупність особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога.

Н.В. Кузьміна пропонує виділити три рівні діяльності вчителя:

майстерність відсутня, але деякі компоненти в діяльності вчителя та його особистості обумовлюють можливість її існування;

про вчителя говорять, що він "гарний вчитель", "майже майстер", але за певними ознаками його не вважають майстром;

вчителя характеризують як майстра своєї справи [12].

За визначенням А.І.Щербакова, педагогічна майстерність – це "синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя" [39, с. 30].

Ю.П.Азаров, досліджуючи проблеми виховання, визначає, що основою майстерності є знання закономірностей виховання дітей [1]. Водночас В.Г.Куценко вважає, що "педагогічну майстерність потрібно розглядати як цілісне соціально-психологічне утворення, що включає в себе певні взаємопов’язані та взаємозумовлені компоненти, які становлять специфічну систему" [13, с. 174].

Варто зазначити, що в  розгляді аналізованого питання наявні різні   трактування сутності педагогічної майстерності. Так, наприклад, А.І.Астахов в одному випадку визначає педагогічну майстерність як "комплекс здібностей (якостей)", а в іншому – як "уміння здійснювати свою професійну діяльність зі знаком якості" [26].

Досліджуючи проблему педагогічної майстерності викладача, Г. І.  Хозяїнов акцентує увагу на тому, що неправомірно, як це роблять окремі вчені, ототожнювати основи і сутність педагогічної майстерності. Він пише: "Сутність педагогічної майстерності – це його сенс, сутність, зміст. І тому визначення педагогічної майстерності повинне насамперед відображати його сутність. Основи педагогічної майстерності – це те головне, на чому вона будується, без чого педагогічна майстерність неможлива. Основи педагогічної майстерності – це його база, фундамент" [37, с. 73]. На наш погляд, як визначення поняття "педагогічна майстерність" варто вважати такі висновки, зроблені автором: "Здійснення педагогічної діяльності на високому рівні, заснованої на творчому поєднанні вихідних складових, що веде до досягнення результатів у конкретних умовах навчання, і є сутністю педагогічної майстерності в навчанні" [37, с. 73].

На основі теоретичних засад змісту загальної освіти, розроблених І.Я. Лєрнером та М.М.Скаткіним (знання, досвід, здійснення способів діяльності, досвід творчої діяльності, досвід емоційно-вольового ставлення до світу), Г.І.Хозяїнов стверджує, що зміст професійно-педагогічної освіти педагога-майстра повинен охоплювати дві сторони зазначених видів діяльності. Перша з них – це загальні елементи цих видів, якими повинен оволодіти спеціаліст; друга – спеціальні елементи видів змісту освіти. Тому автор робить висновки про те, що знання, вміння і навички педагога як складова основ педагогічної майстерності, можуть бути двох рівнів:

набуті у процесі підготовки допрофесійної педагогічної діяльності;

набуті у процесі професійної педагогічної діяльності [37].

"Таким чином, – зазначає автор, – фундамент педагогічної майстерності, який необхідно сформувати, охоплює такі основні складові: особистість педагога, знання, педагогічний досвід". На цій основі він пропонує таке  визначення: "Майстерність педагога у навчанні – це високе мистецтво здійснення навчальної діяльності на основі знань, особистісних якостей і педагогічного досвіду, що проявляється в комплексному розв'язанні завдань освіти, виховання, розвитку учня" [37, с. 81].

Важливим і об’єктивним аспектом проблеми є дослідження структури педагогічної майстерності. При цьому варто зазначити, що всі дослідники цієї проблеми виходять з того, що структура (лат. structura) – це побудова, яка детермінується певними складовими та зв’язками між ними.

Так, Н.Н.Тараскевич у структурі педагогічної майстерності виділяє такі взаємопов’язані елементи: педагогічну спрямованість, професійні знання, здібності до педагогічної діяльності, вміння в галузі педагогічної техніки [36].

Вагомим є  визначення структурних компонентів педагогічної майстерності у дослідженнях І.А.Зязюна, а саме:

педагогічна майстерність у структурі особистості – це система, здатна до самоорганізації, системотворчим фактором якої є гуманістична спрямованість;

основою (підвалиною) професійної майстерності є професійна компетентність (спрямованість і професійні знання становлять кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що самоорганізується);

педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;

техніка, в основі якої – знання і здібності, дає змогу виявити внутрішній потенціал учителя, гармонізуючи структуру педагогічної діяльності [24].

Н.В.Кузьміною у структурі педагогічної майстерності визначено такі її складові: професійні знання, вміння, навички і володіння ними. Вважаємо, що це лише дидактичний аспект структури педагогічної майстерності.

Науковцями Ф.М.Гоноболіною, Н.В.Кузьміною, М.Д.Лєвітовою визначено педагогічні здібності як дидактичні здібності (уміння викладати матеріал учням доступно, цікаво, чітко, ясно); організаторські (уміння організувати діяльність учнів, залучити їх до різних видів навчально-пізнавальної діяльності); комунікативні (здатність встановлювати правильні взаємовідносини з учнями); перцептивні (здатність проникати у внутрішній світ дитини); суггестивні (здатність до вольового впливу на учня); науково-пізнавальні (здатність сприймати інформацію); емоційна тривкість і оптимальне прогнозування [3].

Розкриваючи структурні компоненти майстерності та їх взаємодію, Ю.П.Азаров зазначає: "Взаємодія почуття і техніки призводить до цілісного образного впливу педагога на особистість, на колектив. І у цій єдності – сила майстерності. Подолання розриву між почуттями і технікою – вірний шлях до майстерності" [1, с. 126].

На думку В.Г.Куценко, складовими структури педагогічної майстерності є такі: психологічна і етико-психологічна ерудиція, група професійних здібностей, педагогічна техніка, низка професійно необхідних якостей особистості [13].

Таким чином, доходимо висновку, що питання сутності і структури педагогічної майстерності є предметом дослідження багатьох учених. Водночас варто зазначити, що дослідження цього феномена продовжуються. Так, у науково-методичному посібнику І. А. Зязюна "Педагогіка добра: ідеали і реалії" ці складові набули узагальнювального характеру, оскільки складовими  педагогічної майстерності автор вважає педагогічну спрямованість особистості вчителя, професійні знання, здібності до педагогічної діяльності, педагогічну техніку [7]. Автором розкрито зміст кожної складової основ педагогічної майстерності, зокрема, педагогічну техніку він розглядає як форму організації поведінки вчителя, яка грунтується на двох групах умінь:

вміння володіти собою, техніка мови;

вміння співпрацювати з кожним учнем і всім класом у процесі вирішення педагогічних завдань.  

"Педагогічна техніка, – вважає автор, – не самоціль, а засіб оволодіння педагогічними майстерністю, реалізація громадянської позиції вчителя, вияв у поведінці й активності поваги до особистості вихованця – найважливіший спосіб досягнення педагогічних цілей, здійснення педагогічного співробітництва" [7, с. 130].

Отже, на основі аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, які досліджували проблеми педагогічної майстерності, робимо висновок, що педагогічна майстерність – це складна, багатогранна гомоморфна система, яку можна змоделювати з метою її більш глибокого пізнання. "Пізнати об'єкт, – пише І.Б.Новік, – означає змоделювати його" [19, с. 37]. У вузькому розумінні поняття "моделювання" – це специфічний спосіб пізнання, за допомогою якого одна система (об'єкт дослідження) відтворюється в іншій (моделі). Головним завданням моделювання, на думку В.А. Семиченко [29], В. В. Дружиніна [5] і Д. С. Конторова [5], є інтеграція, об'єднання функціональної, інформаційної та морфологічної підмоделей на основі усунення виявлених протиріч, класифікації її характерних ознак [5].

Дослідження проблеми становлення і розвитку педагогічної майстерності вчителя навчального закладу в Україні потребує чіткого визначення змістової моделі "педагогічної майстерності", тобто її основних складових, інтеграція яких забезпечує високу результативність праці вчителя.

Висновки та перспективи подальших досліджень. На основі вивчення різних трактувань поняття "педагогічна майстерність", її структури доцільно розглядати змістову модель педагогічної майстерності, на нашу думку, як такі взаємопоєднані  компоненти:

професійну компетентність (знання педагогіки та вікової психології);

фахові знання (володіння змістом навчального предмета і методикою його викладання);

педагогічні здібності (дидактичні, організаторські, комунікативні, перцептивні, суггестивні, науково-пізнавальні);

педагогічні вміння (уміння організовувати власну педагогічну діяльність, навчально-пізнавальну діяльність учнів; формулювати мету навчання, виховання і розвитку особистості учня; стимулювати працю учнів, здійснювати моніторинг результативності навчання);

творчість педагога (креативність та умови її реалізації у навчально-виховному процесі);

педагогічний досвід (поглиблення фахових знань, розширення ерудиції, удосконалення методики та технології викладання навчального предмета, сформованість гуманно-демократичного стилю спілкування з учнями у процесі навчання);

особистісні якості педагога (любов до дітей, доброта, порядність, щирість, толерантність тощо);

педагогічну техніку (володіння комплексом прийомів, що допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у навчанні та вихованні).

Наявність змістової моделі педагогічної майстерності у процесі дослідження (історико-педагогічного аспекту) цієї проблеми уможливить таке:

простежити залежність її становлення від рівня розвитку системи освіти та педагогічної науки в Україні, зміни соціально-педагогічних умов та освітніх парадигм, ступінь прояву окремих складових у різні періоди часу;

з’ясувати оптимальні фактори впливу на формування педагогічної майстерності вчителя у найбільш повному прояві всіх її складових та для забезпечення високого рівня результативності педагогічної діяльності.

 

Список використаних джерел

1. Азаров Ю. П. Мастерство воспитателя / Ю.П. Азаров. – М. : Знание, 1971. 224 c.

2. Барбіна Є.С. Гуманізація освіти : навч.-метод. посібник / Є.С. Барбіна. – Херсон : ХДПУ, 2001. – 58 с.

3. Гоноблин Ф.Н. Книга об учителе / Ф.Н. Гоноблин. – М. : Просвещение, 1965. – 260 с.

4. Гончаренко С.У. Гуманізація загальної середньої освіти : проект концепції / С. У. Гончаренко, Ю. І. Мальований. – К. : Рідна школа, 1994. – 36 с.

5. Дружинин В.В. Вопросы военной системотехники / В.В. Дружинин, Д.С. Конторов. – М., 1979. – 83 с.

6. Дьяченко М. И. Психология высшей школы / М. И. Дьяченко, Л. А Кандыбович. – Минск : Изд-во БГУ, 1978. – 203 c.

7. Зязюн І.А. Педагогіка добра : ідеали і реалії : наук.-метод. посіб. / І.А. Зязюн. – К. : МАУП, 2000. – 309 с.

8. Зязюн И.А. Основы педагогического мастерства : учеб. пособие [для пед. спец. высш. учеб. заведений] / [Зязюн И.А., Кривонос И.Ф., Тарасевич Н.Н. и др.] ; под ред. И.А.Зязюна. –  К. : Просвещение, 1989. – 302 с.

9. Кузьмина Н. В. Психологическая структура деятельности учителя / Н. В. Кузьмина, Н. В. Кухарева. – Гомель : Гомельск. гос. ун-т, 1976. – 87 c.

10. Кузьмина Н. В. Способность, одаренность и талант учителя / Н. В  Кузьмина. – Л. : Знание, 1985. – 86 c.

11. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения / Н.В.Кузьмина. – М. : Высшая школа, 1990. – 117 с.

12. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя. Психологическая структура деятельности учителя и формирование его личности / Н.В.Кузьмина. – Л. : Ленинград. ун-т, 1967. – 183 с.

13. Кузьмина Н.В. Формирование педагогических способностей / Н.В. Кузьмина. – Л. : Ленинград. ун-т, 1961. – 218 с.

14. Куценко В. Г. О сущности профессионального мастерства педагога // Пути совершенствования... / В. Г. Куценко. – Полтава : ПГПУ, 1985. 171 с.

15. Луговий В.І. Педагогічна освіта в Україні : структура, функціонування, тенденції розвитку / за заг. ред. О. Г. Мороза. – К. : МАУП, 1994. – 193 с.

16. Макаренко А. С. Из опыта работы // Пед. соч. В 8 т. – М. : Педагогика, 1984. – Т. 4. – 484 c.

17. Макаренко А. С. Некоторые выводы из моего педагогического опыта // Пед. соч. В 8 т. М. : Педагогика, 1984. – Т. 4. – 548 c.

18. Макаренко А.С. Педагогические сочинения. В 8 т. – М. : Педагогика, 1983. –Т. 3. – 564 с.

19. Новик И. Б. Вопросы стиля мышления в естествознании / И. Б. Новик. – М. : Просвещение, 1975. – 156 c.

20. Носовець Н.М. Сутність і зміст педагогічної майстерності сучасного вчителя / Н.М. Носовець // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. – Чернігів : ЧДПУ, 2010. – С. 156‑159.

21. Островерхова Н. М. Критерії оцінювання педагогічної майстерності вчителя / Н. М. Островерхова // Завуч. – 2006. – Вип. № 10. – С. 45.

22. Пєхота О.М. Педагогічна підготовка вчителя : шляхи гуманізму / О.М. Пєхота // Науковий вісник Миколаївського пед. ун-ту. – Миколаїв : МДПІ, 2001. –  Вип. 4. – C. 29‑36.

23. Педагогическая энциклопедия. – М. : Сов. энциклопедия, 1965. – Т. 2. – 844 с.

24. Педагогічна майстерність / за ред. академіка АПН України І. А. Зязюна. – К. : Вища школа, 1997. – 246 с.

25. Педагогічна майстерність / [Зязюн І.А., Крамущенко Л.В., Кривонос І.Ф. та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К. : Вища школа, 2004. – 422 с.

26. Педагогическое мастерство преподавателя высшей школы : метод. указания [для молодых преподавателей ] // сост. А. И. Астахов. – К., 1982. 101 с.

27. Педагогічний словник / за ред. дійсного члена АПН України М. Д.  Ярмаченка. – К. : Педагогічна думка, 2001. – 300 с.

28. Педагогічний словник / за ред. М.Д. Ярмаченка. – К. : Педагогічна думка, 2002. – 516 с.

29. Семиченко В.А. Моделювання структури педагогічної діяльності / В.А. Семиченко. – Ялта : НМЦ Надія, 2000. – 76 с.

30. Семиченко В.А. Плекаємо педагогічну майстерність : навч. посібник / Семиченко В.  А., Снісаренко О. С., Брюховецька О. В., Кудусова А. Ш. – Вінниця : Планер, 2010. – 674 с.

31. Сухомлинський В. О. Допомога вчителю в удосконаленні педагогічної майстерності // Вибр. твори в 5 т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 4. – 643 с.

32. Сухомлинський В.О. Особа вчителя, педагогічний колектив і колектив вихованців // Вибр. твори в 5 т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 1. – 684 с.

33. Сухомлинський В. О. Оволодівайте мистецтвом індивідуальної бесіди з вихованцем // Вибр. твори в 5 т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 2. – 713 c.

34. Сухомлинський В. О. Роздуми про керівництво школою // Вибр. твори в 5 т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т. 4. – 310 c.

35. Сущенко Т.І. Дослідження факторів гуманізації шкільного педагогічного процесу за значенням впливу // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : зб. наук. пр. / голов. ред. Т. І Сущенко. – Запоріжжя : Фінвей, 2002. Вип. 24. – С. 191‑199.

36. Тарасевич Н. Н. Исследование проблемы формирования основ педагогического мастерства у студентов // Пути совершенствования психолого-педагогической подготовки учителя в свете основных направлений реформы общеобразовательной профессиональной школы / Н. Н. Тарасевич. Полтава : ПГПИ, 1985.284 с.

37. Хозяинов Г. И. Педагогическое мастерство преподавателя / Г. И.  Хозяинов М. : Высшая школа, 1988. 143 с.

38. Щербаков А. И. Формирование личности учителя в системе высшего педагогического образования : автореф. дис. на соиск. учен. степени д-ра пед. наук : 13.00.01 "Общая педагогика и история педагогики" / А. И. Щербаков. Л., 1968. 30 с.

 

 

Капченко О. Л.  Дефиниция педагогического мастерства

В статье анализируется дефиниция педагогического мастерства. В разных аспектах рассматривается сущность педагогического мастерства как высшего уровня педагогической деятельности.

 

Ключевые слова: педагог, педагогическое мастерство, искусство влияния, свойство личности, педагогическая эрудиция, интеллектуальная образованность.

 

Kapchenko, O.l.  Definiciya  of Pedagogical Trade

Definiciya of pedagogical trade opens up in the article. From different sides essence of pedagogical trade, as higher level of pedagogical activity, is examined.

 

Key words: teacher, pedagogical trade, art of influence, property of personality, pedagogical erudition, intellectual formed.