УДК 372.8:378:811       

Мартинюк О. В.

аспірантка кафедри педагогіки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

 

Проблеми професійної підготовки перекладачів у педагогічних дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців

 

Розкрито проблематику вітчизняних і зарубіжних педагогічних досліджень у сфері професійної підготовки перекладачів у вищих навчальних закладах України та світу. Запропоновано власне бачення пріоритетних напрямів удосконалення вітчизняної системи перекладацької освіти. Визначено перспективи подальших розвідок з цієї теми.

 

Ключові слова: професійна підготовка перекладачів, освітньо-професійні програми, спеціалізація перекладацької освіти, професійна компетенція перекладача.

 

Актуальність дослідження. Система освіти України, як і будь-якої іншої країни, має відповідати сучасному рівню розвитку суспільних відносин, а тому потребує постійного вдосконалення. Прагнення України до інтеграції в європейський освітній простір зумовлює необхідність розв'язання комплексу завдань, пов'язаних із підготовкою висококваліфікованих фахівців зі знанням іноземної мови, зокрема фахівців у галузі перекладу. Як свідчать результати нашого наукового пошуку, проблематика професійної підготовки перекладачів у вищих навчальних закладах України та світу є актуальною для вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Аналіз педагогічних праць з порушеної проблеми вважаємо за доцільне здійснювати за такими напрямами:

– спеціалізація перекладацької освіти, кваліфікаційні напрями підготовки перекладачів (Н. Гавриленко, В. Карабан, А. Козак, С. Коломієць, Р. Крісс, Е. Пім, Л. Черноватий);

– організація професійної підготовки перекладачів у вищих навчальних закладах України та США (Є. Бесєдіна, К. Клауді, О. Ковязіна, А. Козак, В. Радчук, Б. Рубрехт, Р. Тінслей);

– педагогічні умови формування і складові професійної компетенції перекладача (Л. Бархударов, В. Ільїн, А. Козак, В. Коміссаров, Л. Латишев, Р. Міньяр-Бєлоручев, Г. Мірам, Н. Миронова, Л. Мітіна, С. Ніколаєва, Ю. Пассов, З. Підручна, Я. Рецкер, Н. Соболь, Л. Тархова, А. Федоров, І. Халєєва, М. Цвіллінг, О. Чередниченко, Ю. Хольц-Мянттярі);

– застосування інтерактивних технологій у навчанні перекладачів (А. Ахаян, Т. Гуменникова, Н. Іваницька, К. Карпов, Л. Карташова, С. Коломієць, Ю. Колос, В. Терехова, А. Янковець).

Аналіз та систематизація зарубіжного і вітчизняного наукового доробку дадуть змогу визначити найважливіші проблеми розвитку перекладацької освіти в Україні та запропонувати спосіб їх вирішення, ураховуючи досвід зарубіжних країн, зокрема США – країни, система освіти якої характеризується наявністю ефективних освітньо-професійних програм підготовки магістрів перекладу різних кваліфікаційних напрямів.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз педагогічних літературних джерел, у яких висвітлюються основні проблеми професійної підготовки перекладачів у вищих навчальних закладах України та світу, визначення недоліків функціонування перекладацької освіти в Україні та обґрунтування власного бачення пріоритетних напрямів її вдосконалення на основі досвіду США.

Основними завданнями дослідження є:

– визначення проблематики професійної підготовки перекладачів, що знаходить своє відображення у педагогічних дослідженнях;

– обґрунтування власного бачення оптимальних способів розвитку перекладацької освіти в Україні на основі прогресивного досвіду США;

– виявлення перспективних напрямів подальшого дослідження у цій сфері.

Виклад основного матеріалу. Основною проблемою підготовки кваліфікованих перекладачів, здатних максимально ефективно задовольнити конкретні сегменти ринку праці, є необхідність поєднання ними знань іноземної мови зі знаннями специфіки галузі їхньої професійної діяльності.

Необхідність спеціалізації перекладацької освіти зумовлюється специфікою перекладу тих чи інших текстів. Так, наприклад, порівнюючи особливості перекладу художньої і технічної літератури, Г. Мірам зазначає, що художній переклад, як і технічний, базується на комбінованому використанні прямих міжмовних трансформацій та денотативного підходу (інтерпретації) [3]. Однак у перекладі художньої літератури разом з предметним і мовним тезаурусами бере участь "тезаурус образів" автора, перекладача та читачів перекладу. Тому завдання перекладача художнього тексту – передавати образи, тоді як технічний перекладач має передавати факти. Для цього для перекладу технічної літератури перекладач повинен знати предмет перекладу і володіти властивим цьому жанру стилем. Найважливішим фактором, що обумовлює адекватність науково-технічного перекладу, Г. Мірам називає фонові (спеціальні) знання.

Л. Нелюбін та Г. Хухуні вказують, що в основі художнього перекладу, який функціонує у сфері художньої літератури, – літературознавчо орієнтована теорія [4]. Спеціальний переклад вирішує, передусім, інформаційно-комунікативні завдання, обслуговуючи різні предметні галузі знань, що мають специфічну термінологічну номенклатуру (суспільно-політичні відносини, різні галузі науки і техніки, адміністративно-господарське управління, дипломатія, військова справа, юриспруденція, фінанси, комерція, публіцистика тощо), тому його теоретичною базою є лінгвістична теорія перекладу. У своїх працях П. Ньюмарк  літературний і нелітературний переклади трактує як дві різні професії, хоча допускає, що один фахівець може працювати за обома [9].

На необхідності включення елементів спеціалізації у професійну підготовку перекладачів і спеціалізацію сфери їхньої діяльності наголошують П. Зуктанкар, В. Коміссаров, Р. Крісс, С. Панов, К. Родрігес, М. Санчес, Л. Черноватий, М. Чех та інші дослідники. Спеціалізовані професійно-освітні програми підготовки перекладачів ефективно функціонують у системі освіти США та інших країн світу. Зокрема, досвід США презентує оптимальність співіснування освітньо-професійних програм як загальнопрофільної, так і вузькопрофільної орієнтації. Навчання за загальнопрофільними програмами зорієнтоване на формування вмінь і навичок перекладу текстів різних стилів та жанрів (художньої літератури, наукових і технічних документів, юридичної та медичної літератури, публіцистики тощо).

Однак, як показує практика США, чільне місце посідають насамперед програми, що передбачають підготовку фахівців в одній галузі знань (література, техніка, наука, медицина, судова справа, економіка, управління, локалізаційний менеджмент, релігія тощо). Успішне навчання за такою схемою завершується здобуттям ступеня бакалавра (магістра) із зазначенням відповідної галузі перекладацької спеціалізації, напр. "Master of Engineering in Technical Japanese (translation)" – "Магістр інженерії з технічної японської мови (перекладу)", "Master of Arts in Translation and Localization Management" – "Магістр гуманітарних наук з перекладу та локалізаційного менеджменту" тощо.

Розуміючи певні переваги підготовки багатопрофільних перекладачів (наприклад, широка сфера працевлаштування), переконані, що така "універсальність" підходу не забезпечує всього комплексу знань, умінь та навичок (професійної компетенції) фахівця і в подальшому зумовлює необхідність додаткового вивчення специфіки перекладацької діяльності у тій чи іншій галузі. Саме тому підтримуємо ідеї спеціалізації перекладацької освіти. Для вітчизняної системи освіти вважаємо за доцільне існування як загальнопрофільних, так і спеціалізованих освітньо-професійних перекладацьких програм, які б уможливили розвиток професійних якостей майбутніх фахівців з урахуванням специфіки окремих галузей людської діяльності.

Аналіз чинників, що знижують якість професійної підготовки перекладачів у вищих навчальних закладах України, здійснено В. Радчуком та Є. Бесєдіною [1]. Дослідниками визначено низку негативних факторів вітчизняної перекладацької освіти, а саме:

– низький рівень професійної спрямованості викладання соціально-гуманітарних дисциплін та іноземних мов;

– недосконалість освітніх програм, оскільки в них не завжди враховано потреби студентів-перекладачів щодо загальної освіти і професійної підготовки, їхні індивідуальні можливості, а також недостатня відповідність програм новим вимогам ринку перекладацьких послуг;

– відсутність необхідної матеріально-технічної бази (спеціально обладнаних кабінок для синхронного перекладу, сучасного програмного забезпечення комп’ютерних класів і кабінетів для здійснення машинного перекладу, мережі Інтернет, супутникового телебачення тощо);

– застарілі методи і форми навчально-виховного процесу (інформаційний підхід, монологічний спосіб дидактичної взаємодії, недостатність пошукових і проблемних ситуацій професійної спрямованості), відсутність стимулювання пізнавального і професійного інтересу студентів-перекладачів;

– відсутність нових освітніх технологій та активних способів організації виробничої практики, зокрема в перекладацьких бюро та агенціях;

– відсутність необхідних умов для забезпечення академічної мобільності студентів-перекладачів;

– непогодженість системи освіти майбутніх перекладачів з потенційними роботодавцями та з ринком праці [1].

Окремі аспекти організації професійної освіти перекладачів у вищих навчальних закладах США знайшли висвітлення у працях М. Габра (алгоритм розроблення освітньо-професійних програм підготовки перекладачів, оцінювання якості перекладацьких програм), К. Клауді, М. Теннент (роль теоретичного матеріалу у процесі навчання майбутніх перекладачів), Б. Рубрехта (характер навчальної діяльності та професії перекладача), Р. Тінслея (ефективна організація навчання перекладачів), І. Пасинкової (підготовка бакалаврів гуманітарних наук з іноземної мови в університетах США) та інших.

У працях американського дослідника Р. Тінслея обґрунтовано рекомендації щодо організації навчального процесу підготовки перекладачів на рівні вищих навчальних закладів [11]. На його думку, професійні перекладачі мають бути добре обізнані зі структурою та стилістичними особливостями вихідної та цільової мов; важливим компонентом освітньо-професійної програми має стати дослідження літератури країни, мова якої вивчається.

Ефективність теоретичного підґрунтя у процесі підготовки перекладачів проаналізована К. Клауді [8]. Перекладачі (особливо спеціалізовані), на думку автора, працюють здебільшого інтуїтивно, і дуже часто через відсутність теоретичної підготовки не можуть підсумувати результати своєї діяльності. К. Клауді визначає три підходи у підборі навчального матеріалу для практичного закріплення теорії перекладу: індуктивний, дедуктивний та функціональний. Перший із них передбачає переклад обраних викладачем 10-15 текстів протягом семестру з подальшою перевіркою, обговоренням результатів роботи та узагальненням рекомендацій щодо вирішення певних перекладацьких проблем. Дедуктивний підхід базується на тематичному розвитку техніки перекладу, коли викладач формулює тему для опрацювання (наприклад, переклад власних назв, одиниць вимірювання тощо), а вже потім обирає до неї практичні завдання. Останній із названих підходів полягає у формуванні окремих навичок перекладацької діяльності за допомогою виконання відповідних практичних завдань [8].

Заслуговують на увагу розроблені Б. Рубрехтом 10 концепцій, які повною мірою відображають характер навчальної діяльності та професії перекладача: студенти не стають професійними перекладачами у стінах навчального закладу; перекладач має виховати у собі силу волі; знання іноземної мови є необхідним, але недостатнім для перекладацької діяльності; переклад є частиною, а не результатом процесу вивчення мови; кінцева мета студентів-перекладачів – досягти розуміння людьми їх перекладу; не всі практичні завдання є цікавими для студентів; усі запропоновані викладачем вправи мають відповідати поставленій ним меті; перекладацька майстерність вимагає більшого, ніж розуміння значення окремих слів; завершений переклад ніколи не буває завершеним остаточно; переклад, передусім, потребує дисципліни [10].

Здійснивши порівняльно-педагогічний аналіз наукових праць з порушеної проблеми, а також змісту і форм організації навчання перекладачів в університетах України та США, дійшли висновку, що вищі навчальні заклади України повинні оперативно адаптуватися до постійних змін у попиті на освітні послуги, щоб залишатися конкурентноздатними суб’єктами освітньої діяльності. Надання більшої самостійності ВНЗ у реалізації освітньої функції, на нашу думку, сприяло б зниженню рівня "консервативності" вищої освіти України, забезпеченню відповідності кваліфікаційних характеристик випускників вітчизняних ВНЗ світовим стандартам якості освіти, збалансуванню попиту і пропозиції на державному ринку праці. При цьому, вважаємо, кінцевий моніторинг і контроль якості освіти має залишатись державним пріоритетом.

Автономність вищих навчальних закладів в організації навчального процесу прискорила б модернізацію магістерської освіти нашої країни як важливої складової професійного зростання фахівця. Самостійність магістерських програм, як показує досвід США, сприятиме, передусім, мобільності студентів. Запровадження дистанційної магістерської освіти перекладачів (за умови її належної організації) дало б змогу здійснювати підготовку фахівців у цій сфері без відриву від виробництва.

Розроблення програм професійної підготовки перекладачів має здійснюватись фахівцями, безпосередньо задіяними як у педагогічній, так і у перекладацькій практиці. Організація навчального процесу та підбір навчального матеріалу мають відповідати специфіці галузі перекладацької діяльності. Після короткого періоду засвоєння загальноосвітніх дисциплін студенти повинні обрати сферу спеціалізації, яка б відповідала потребам ринку перекладацьких послуг та їхнім уподобанням, і продовжувати освіту відповідно до визначеного напрямку.

Велике значення для ефективності навчання має обсяг навчального матеріалу, що повинен максимально наближатися до реальних завдань професійного перекладача; при цьому, вважаємо, навчальний матеріал має поновлюватись кожні два роки. Важливим завданням у процесі формування перекладацької компетенції є також набуття навичок швидкого та якісного оформлення перекладацьких завдань, тобто навичок комп’ютерного набору, вмінь застосовувати сучасне програмне забезпечення та здійснювати пошук необхідної інформації в мережі Інтернет. Необхідною вимогою значної кількості навчальних програм має бути досвід проживання, навчання або перекладацької практики у країні, мова якої вивчається, оскільки організація практики є одним з необхідних елементів професійного становлення майбутнього перекладача.

Вирішенню проблем контролю за якістю освіти перекладачів та невизнання дипломів українських фахівців за кордоном, на нашу думку, має сприяти активна інтеграція в європейське та світове освітнє середовище.

Як показує аналіз багатьох вітчизняних і зарубіжних науково-педагогічних джерел, концепція перекладацької освіти ґрунтується на компетентісному підході у навчанні майбутніх фахівців. Науковці погоджуються, що формування професійної компетенції перекладача повинно бути спрямоване на забезпечення ним таких основних функцій: письмової та (або) усної комунікації у різних (або певних) сферах суспільної діяльності; застосування сучасних методів збирання та оброблення інформації, використання глобальних інформаційних мереж, автоматизованих пошукових систем, електронних баз даних, глосаріїв та довідників; проведення наукових досліджень у сфері професійної діяльності. Важливими особистісними характеристиками фахівця педагоги вважають такі: ерудованість, розвинену культуру мислення, вміння зрозуміло, чітко і логічно висловлюватись в усній та (або) письмовій формах, організаційні здібності, здатність до самонавчання, аналізу та критичного оцінювання досвіду професійної сфери тощо.

Вартими особливої уваги вважаємо дослідження О. Чередниченка, який пов’язує необхідні складові професійної компетенції усного і письмового перекладача із чотирма основними функціями перекладу в сучасному світі, а саме: як потужного засобу спілкування між людьми, народами і культурами; як засобу передавання знань (когнітивна функція); як засобу створення нового тексту, який входить у стилістичну систему іншої мови та іншої культури, а отже має враховувати її рецептивні можливості (креативна функція); як засобу захисту менш поширених мов від тиску однієї або декількох глобальних мов, які прагнуть захопити інформаційний простір (захисна функція) [5].

Для забезпечення всіх цих функцій і усний, і письмовий перекладач, на думку дослідника, має володіти мовною та культурною компетенціями у вихідних і цільових мовах, солідним когнітивним багажем та референційною компетенцією у конкретній галузі, стилістичною компетенцією (володіння мовленнєвими жанрами та репертуарами виражальних засобів у межах окремого жанру), здатністю чинити опір надмірному іншомовному впливу, берегти національну культурну спадщину, розвивати і поширювати рідну мову.

В аспекті компетентнісного підходу, однаково актуального для професійної підготовки як багатопрофільних, так і спеціалізованих перекладачів, різниця полягає у визначенні номенклатури структурних компонентів професійної компетенції перекладача та пріоритетності окремих складових залежно від сфери його майбутньої професійної діяльності. Отже, навчальна діяльність майбутнього перекладача має бути зорієнтована на підготовку того чи іншого виду перекладу.

Як бачимо, специфіка галузевого перекладу зумовлює наявність у перекладача спеціальних (фонових) знань, умінь і навичок, необхідних для успішної професійної діяльності у певній сфері. Багато дослідників доходять висновку про важливість такої складової професійної компетентності вузькопрофільного перекладача, як предметна компетенція (subject matter competence) або тематична компетенція (thematic competence) (Е. Хеннессі, Г. Мірам, Д. Самуельссон-Браун, Д. Джайл, К. Вей). Зокрема, Д. Джайл наголошує на важливості отримання знань у сфері майбутньої професійної діяльності (subject matter knowledge), декларативних знань (declarative knowledge) – про ринок праці, вимоги клієнтів, норми поведінки та стосунки між перекладачем і клієнтом, джерела інформації, інструменти перекладу тощо, а також процесуальних знань (procedural knowledge) – про особливості професійного перекладу [7].

Переконані, що важливим досягненням у галузі перекладацької освіти є розроблення спільного компетентісного підходу у професійній підготовці перекладачів у межах проекту "Європейський магістр перекладу", що об’єднує провідні вищі навчальні заклади країн Європи. Відповідно до європейських стандартів основними компетенціями професійного перекладача після завершення магістерського циклу мають бути: мовна компетенція, міжкультурна компетенція, інформаційно-пошукова компетенція, тематична компетенція, технологічна компетенція [6].

Про актуальність проблеми впровадження інтерактивних технологій та  ІКТ,  застосування їх  засобів у професійній підготовці перекладача свідчить низка наукових досліджень у цій сфері. Доцільність використання інтерактивних технологій обґрунтована у працях А. Ахаян, Т. Гуменникової, Н. Іваницької, К. Карпова, Л. Карташової, С. Коломійця, Ю. Колос, В. Терехової, А. Янковця.

Приєднуємося до думки Н. Іваницької, що використання сучасних інформаційних технологій у формуванні перекладацької компетенції дає змогу розв’язувати такі завдання навчального процесу: активізації навчальної діяльності студента, реалізації індивідуального навчання, економії навчального часу, контрольованості результатів, використання кращого світового педагогічного досвіду, створення умов для практичного застосування знань і навичок [2]. Інформаційні технології допомагають ефективно реалізовувати такі дидактичні принципи лінгвістичної освіти, як науковість, доступність, наочність, автономність.

Матеріально-технічна база багатьох університетів США дозволяє активно використовувати інформаційно-комунікаційні технології у процесі підготовки фахівців різних сфер спеціалізації. У вищих навчальних закладах США студенти вивчають основи високоякісного оброблення текстових документів, принципи застосування комп’ютерних словників, глосаріїв та баз даних, особливості редагування машинного перекладу, розміщення інформації на веб-сторінках тощо. Використання ресурсів мережі Інтернет, теле-, відеоконференційних систем та програмного забезпечення на зразок "Language evaluator", "Language partner" та інших значно полегшує роботу викладача, забезпечує взаємозв’язок учасників навчального процесу, доступ до навчальних ресурсів університетів, виконує мотиваційну функцію у виконанні студентами самостійної роботи, уможливлює ефективне функціонування системи дистанційної освіти перекладачів тощо. Таким чином, активізація процесу впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у систему підготовки перекладачів у вітчизняних закладах вищої освіти необхідна для підвищення рівня професійної компетенції фахівців незалежно від сфери їхньої майбутньої перекладацької діяльності.

Висновки. Аналіз педагогічних досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців показав, що проблеми професійної підготовки перекладачів залишаються актуальними на сучасному етапі розвитку освіти України, багатьох країн Європи та світу. Науковці ставлять за мету вдосконалення освітніх програм підготовки фахівців у галузі перекладу з урахуванням динаміки тенденцій ринку перекладацьких послуг, потреб та індивідуальних можливостей студентів, стандартів якості освітніх послуг на європейському і світовому рівнях. Пріоритетними напрямами розвитку системи вітчизняної перекладацької освіти вважаємо такі: надання більшої автономії вищим навчальним закладам у розробленні освітньо-професійних програм підготовки перекладачів; часткову спеціалізацію перекладацької освіти (диверсифікацію кваліфікаційних напрямів підготовки перекладачів); самостійність магістерських програм; упровадження системи дистанційної освіти магістрів перекладу; вдосконалення методик формування перекладацької компетентності; активізацію процесу формування системи фонових знань (предметної компетенції) у підготовці спеціалізованих перекладачів; впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчання.

Як один із перспективних напрямів наукових розвідок у сфері перекладацької освіти розглядаємо зарубіжний досвід професійної підготовки перекладачів за сферами спеціалізації.

 

 

Список використаних джерел

1. Бесєдіна Є.В. Концептуальна модель професійної підготовки конкурентоспроможних перекладачів в умовах диверсифікації вищої освіти [Електронний ресурс] / Є.В. Бесєдіна. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pfto/2009_3/files/ped_2009_03_07_Besedina.pdf.

2. Іваницька Н.Б. Формування перекладацької компетенції в аспекті використання новітніх інформаційних технологій [Електронний ресурс] / Н.Б. Іваницька // Електронне наукове видання матеріалів ІХ Міжнародної науково-практичної конференції "Гуманізм та освіта". – Вінниця, 2006. – Режим доступу : http://conf.vstu.vinnica.ua/humed/2006/txt/06inbnit.php.

3. Мирам Г.Э. Профессия : переводчик / Г.Э. Мирам. – К. : Ника-Центр, 1999. – 144 с.

4. Нелюбин Л.Л. Наука о переводе (история и теория с древнейших времен до наших дней) : учеб. пособие / Л.Л. Нелюбин, Г.Т. Хухуни. – М. : Флинта : МПСИ, 2006. – 416 с.

5. Чередниченко О. І. Про мову і переклад : мова в соціокультурному просторі, переклад як міжкультурна комунікація / О. І. Чередниченко. – К., 2007. – 247 с.

6. Competences for professional translators, experts in multilingual and multimedia communication [Електронний ресурс]. – Режим доступу  : http://ec.europa.eu/dgs/translation/programmes/emt/key_documents/emt_competences_translators_en.pdf.

7. Gile D. Basic concepts and models for interpreter and translator training / D. Gile. - John Benjamins Publishing Company, 2009. – 283 p.

8. Klaudy K. The role of translation theory in translator training [Електронний ресурс] / K. Klaudy. Режим доступу : http://ec.europa.eu/dgs/translation/programmes/emt/conferences/2006_2008/emt2006_handout_klaudy_en.pdf.

9. Newmark P. Non-literary in the light of literary translation [Електронний ресурс] / P. Newmark // The Journal of Specialized Translation. - 2004. Issue 01. pp. 8-13. – Режим доступу : http://www.jostrans.org/issue01/art_newmark.php.

10. Rubrecht Brian G. Knowing Before Learning: Ten concepts students should understand prior to enrolling in a university translation or interpretation class [Електронний ресурс] / Brian G. Rubrecht // Translation Journal – 2005. – Vol. 9. No.2. – Режим доступу : http://translationjournal.net/journal//32edu.htm.

11. Tinsley Royal L. Guidelines for college and University programs in translator training [Електронний ресурс] / Royal L. Tinsley // ADFL Bulletin – 1973. Vol. 4. – No.4. – pp. 15-21. Режим доступу: http://www.adfl.org/cgi-shl/docstudio/docs.pl?adfl_login&xurl=adefl_bulletin_d_adfl_4_4_15.

 

 

Мартынюк Е.В. Проблемы профессиональной подготовки переводчиков в педагогических исследованиях отечественных и зарубежных ученых

Раскрыта проблематика отечественных и зарубежных педагогических исследований в области профессиональной подготовки переводчиков в высших учебных заведениях Украины и мира. Предложено собственное видение приоритетных направлений усовершенствования отечественной системы переводческого образования. Определены перспективы дальнейших исследований по этой теме.

 

Ключевые слова: профессиональная подготовка переводчиков, образовательно-профессиональные программы, специализация переводческого образования, профессиональная компетенция переводчика.

 

Martynyuk, O.V. The Problems of Professional Translator Training in the Pedagogical Researches of Ukrainian and Foreign Scientists

The article highlights the problems of Ukrainian and foreign pedagogical researches in the sphere of professional translator training in the higher educational establishments of Ukraine and the world. The authors suggest their own vision of the necessary improvements in the Ukrainian system of translators’ education, and define the perspectives of further researches into this topic.

 

Key words: professional translator training, professional educational programs, translation training specialization, professional competence of a translator.