УДК 37.035:316.62

Шахрай В.М.,

докторант Інституту проблем виховання НАПН України, кандидат педагогічних наук

 

Критерії та показники визначення сформованості соціальної компетентності особистості

 

У статті обґрунтовано критерії і показники сформованості соціальної компетентності  особистості (поєднання соціально-рольового, ціннісного та комунікативного компонентів), що є основою для дослідження стану сформованості соціальної компетентності дітей і молоді.

 

Ключові слова: соціальна компетентність, особистість, компоненти, критерії, показники.

 

Постановка проблеми. На сучасному етапі суспільного розвитку потреба формування соціальної компетентності є одним із головних пріоритетів у діяльності інститутів соціалізації. Соціальна компетентність уможливлює реалізацію особистістю власних потреб, розвиток можливостей, здібностей, а також взаємодію з іншими членами суспільства, соціальними мікрогрупами, інститутами, організаціями і суспільством у цілому. Водночас соціалізація, що успішно здійснюється на основі сформованої соціальної компетентності, визначає стабільність самого суспільства, забезпечуючи необхідну спадковість у його розвитку. Найважливішими чинниками розвитку компетентності особистості є якісна освіта та нагромаджений людиною досвід. Компетентнісно спрямована освіта має "сприяти становленню людини як суб'єкта і проектувальника життя, усвідомленню молодою людиною свого життєвого шляху" [2, с. 90]. Варто зазначити також, що досить багато громадян нашої країни, здобувши загальну і навіть вищу освіту, будучи добре інформованими, володіючи предметними вміннями і навичками, не вміють повноцінно жити в сучасному світі, самостійно орієнтуватися в життєвих ситуаціях і вирішувати життєві проблеми. Для визначення системи цілеспрямованих соціально-виховних дій з метою удосконалення процесу формування соціальної компетентності дітей та молоді необхідним є виявлення стану її сформованості. Це зумовлює потребу встановлення критеріїв і показників, за якими можна провести діагностику цієї інтегративної складної соціальної якості індивіда.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття "соціальна компетентність" у науці має чимало трактувань, що зумовлює різні підходи до визначення критеріїв і  показників її сформованості. Окремі дослідники у своїх роботах наголошують на тому, що соціальна компетентність є вираженням якості виконання особистістю соціальних ролей (П.Горностай, С.Краснокутська,  П.Смирнов, Г.Ушамирська та інші). У працях іншої групи науковців зосереджується увага на соціальній компетентності як здатності досягати результативності у груповій взаємодії насамперед на основі застосування комунікативних стратегій і тактик (І.Горєлов, Б.Жиганов, Дж. Равен, Н. Калініна та інші). У наукових працях вказано також, що соціально компетентна особистість повинна мати розвинену ціннісно-диспозиційну основу, у центрі якої – відповідальність як перед суспільством, навколишнім соціальним оточенням, так і перед собою за власну самореалізацію (О.Асмолов, О.Пометун, Л.Сохань, Ю.Рєзнік та інші).

Але визначення критеріїв і показників на засадах означених підходів у трактуванні соціальної компетентності (у їх органічному поєднанні) не знайшло відображення у науковій літературі, що і зумовлює цілі статті: обґрунтування критеріїв і показників сформованості соціальної компетентності особистості на основі компонентів її структури – соціально-рольового, ціннісного, комунікативного.

Виклад основного матеріалу дослідження. На основі аналізу наукової літератури соціальну компетентність особистості визначаємо як якісний ступінь її соціалізованості, цілісне інтегративне особистісне утворення, сукупність конкретних якостей, здібностей, соціальних знань,  умінь, цінностей, що забезпечують інтеграцію людини в суспільство та окремі групи на основі продуктивного виконання нею різних соціальних ролей, ефективного вирішення  проблемних соціальних ситуацій та її успішну самореалізацію. У структурі соціальної компетентності особистості нами визначено три основні компоненти: соціально-рольовий, ціннісний та комунікативний; при цьому провідним є соціально-рольовий, який розкриває ту сукупність вимог, що пред’являє суспільство до кожного свого члена задля належного соціального функціонування. Але реалізація соціальних ролей, ефективність  та якість їх виконання значною мірою залежать від ціннісної системи особистості, сформованих у неї комунікативних умінь і навичок, без чого соціальна взаємодія не може бути повноцінною, особливо на мікросоціальному рівні (рівні малих груп). У соціальному функціонуванні такі складові соціальної компетентності відображаються у знаннях, емоціях і практичних діях особистості, тому визначення стану, рівнів сформованості зазначених компонентів соціальної компетентності особистості передбачає врахування низки критеріїв: когнітивного (розуміння обсягу соціальних зв’язків, свого місця у їх системі, розвиненість соціального мислення), емоційного (емоційно-почуттєве ставлення до соціального буття, становлення належного соціального самопочуття), діяльнісного (здатність реалізувати визначені сценарії соціальної взаємодії, інтеріоризовані цінності, комунікативні здібності в реальну життєдіяльність) – та, відповідно, потребує розроблення їх показників для якісної діагностики.

Для здійснення всебічного, ґрунтовного дослідження необхідно визначити показники критеріїв до кожного із зазначених компонентів.

Соціально-рольовий компонент соціальної компетентності особистості розкриває усвідомлення індивідом вимог до себе як члена суспільства і соціальних груп (демографічних, етнічних, професійних тощо), формування позитивного емоційного ставлення до виконання соціальних ролей, розвиненість умінь і навичок ефективної соціально-рольової практики. Критерії та показники соціально-рольового компонента особистості представляємо у таблиці 1.

Таблиця 1

 

Критерії і показники соціально-рольового компонента соціальної компетентності особистості

 

Когнітивний критерій (знання щодо соціальних ролей)

Емоційний критерій (емоційне ставлення до соціальних ролей)

Діяльнісний критерій (здатність до реальної рольової поведінки)

- обізнаність щодо найбільш значущих соціальних ролей сучасного суспільства;

- уміння порівнювати соціальні ролі минулого і сучасного суспільства;

- розуміння того, які вимоги висуває сучасне суспільство до виконання конкретних соціальних ролей;

- усвідомлення необхідності виконання соціальних ролей для повноцінної життєдіяльності соціуму;

- знання про санкції (позитивні, негативні) щодо ефективності виконання соціальних ролей;

- усвідомлення основних етапів виконання соціальних ролей;

- вміння обґрунтувати вибір ролі;

- розуміння причин рольових конфліктів;

- усвідомлення змісту знань,  вмінь і навичок для виконання вибраної ролі;

- розуміння сутності соціальних ролей тих людей, з якими  спілкуєшся

- емоційне ставлення до конкретних соціальних ролей сучасного суспільства;

- емоційне ставлення до соціальних ролей, що виконуються особисто;

- вибір бажаних соціальних ролей;

- емоційна оцінка власної рольової поведінки;

- емоційна оцінка рольової поведінки своїх друзів, членів сім’ї;

- емоційна оцінка рольової поведінки в цілому громадян України;

- ставлення до санкцій щодо власної рольової поведінки;

- ставлення до санкцій щодо  рольової поведінки своїх друзів, членів сім’ї;

- ставлення до санкцій щодо рольової поведінки в цілому громадян України

 

- міра повноти рольового набору (кількість ролей, які виконує індивід);

- здатність до оволодіння новими соціальними ролями;

- швидкість оволодіння новими соціальними ролями;

- здатність до повноцінної соціальної взаємодії на основі врахування власних ролей і ролей тих людей, з якими спілкуєшся;

- вміння вирішувати міжрольові та внутрішньорольові конфлікти;

- гнучкість виконання ролей (перехід від однієї ролі до іншої в різних ситуаціях);

- ступінь наполегливості, відповідальності у виконанні власної соціальної ролі

 

 

Надзвичайно важливим є ціннісний компонент соціальної компетентності особистості. Цінність у певному смислі відображає спосіб існування особистості. Цінності особистості утворюють систему її ціннісних орієнтацій як сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особистості, що є для неї особливо значимими. Конкретна система ціннісних орієнтацій і їх ієрархія виступає регулятором розвитку особистості. П.Смирнов наголошує на органічному зв’язку цінностей і соціальної ролі, стверджуючи, що "цінності – найбільш значимий і стійкий елемент соціальної ролі…Будь-яка роль існує до тих пір, допоки існує цінність, задля якої вона виконується" [7, с. 345].  Ідеали, норми, засоби, цілі як цінності особистості утворюють стержень її свідомості і є імпульсом до дій і вчинків. Ефективність виконання ролі, її творче забарвлення, індивідуалізація залежать від сформованої ціннісної системи особистості. Усвідомлення соціального запиту на певний сценарій соціальної ролі без соціально орієнтованої ціннісної основи призводить до того, що людина лише імітує належне виконання соціальної ролі, не здійснюючи інтерналізації її у свій внутрішній світ.

Для становлення соціальної компетентності індивіда важливою є орієнтація на групові цінності і цінності суспільства загалом, основою чого є  соціальна сутність людини. Відомий російський філософ П.Новгородцев зазначив: "Особистість є безумовним началом, але не самодостатнім: суспільство, яке їй протиставляється, це ж інші особи, які не можуть бути засобами, а лише  цілями для даної особи…Я не можу бачити в суспільстві, тобто в інших особах, лишень засоби для моїх цілей, я повинен визнати за ними значення таких же моральних цілей, які вони, тобто все суспільство, повинні визнати за мною. Тут створюється не відношення засобу до цілей, а більш складне відношення, взаємодія цілей" [3, c. 198]. У цьому зв’язку можна навести думку сучасного соціолога Н.Смелзера, який звертає увагу на важливість прилучення дітей і молоді до соціальних цінностей, зазначаючи, що "суспільство не може зберегтися, якщо його цінності не засвоюються новими членами" [6, c. 126].

До вищих цінностей відносять найбільш загальні для людей цінності –  людське життя, добро, справедливість, істину, свободу, красу та інші, що утверджують сутність людського буття, зокрема і соціального. Досить важливими для нормального функціонування соціуму і, відповідно, індивідів, що до нього належать, є цінності більш вузько соціальні, такі, як колективізм, відповідальність, солідарність, повага до інших і з боку інших, соціальний успіх, кооперація, конкурентність, самостійність, індивідуалізм тощо. Соціальна поведінка особистості, її просоціальність чи асоціальність значною мірою визначається від співвідношення цінностей індивідуалізму та колективізму в ціннісній системі суспільства загалом та окремих індивідів. Від єдності цих цінностей залежить успішність соціального розвитку особистості, а отже, набуття нею соціальної компетентності. Особистість, ціннісні орієнтації якої пов’язані лише зі зміною себе, тільки із пристосуванням до соціального середовища, прирікає себе до конформної поведінки (таких людей, за твердженням Н.Смелзера, в сучасному суспільстві більшість [6]). Абсолютизація цінностей індивідуалізму призводить до відчуження особистості від суспільства. І в тому, і в іншому випадку людина може стати жертвою процесу соціалізації, що виражається у негативному соціальному самопочутті, а це означатиме її некомпетентність у сфері соціальних взаємин.

Надзвичайно важливими для сучасної людини, пов’язаними, насамперед, із утвердженням у нашому суспільстві ринкових відносин, є вміння віднаходити смисл життя, що є основою для соціальної активності та соціальної самореалізації особистості. Відсутність смислу життя веде до екзистенційного вакууму (В.Франкл) у життєдіяльності сучасників; його масштаби постійно зростають. Здатність особистості уникнути чи, в разі появи, перебороти цей негативний соціально-психологічний стан, створює можливості повноцінного соціального життя індивіда. 

До якісних параметрів ціннісної системи особистості потрібно, на нашу думку, віднести такі: глибину знань про основні цінності суспільства (не лише українського, але і західного та східного типу), на основі чого можна здійснювати вибір цінностей для власної життєдіяльності; зміст цінностей, інтеріоризованих особистістю, їх просоціальний чи асоціальний (антисоціальний) вектор; регулятивний вплив обраних цінностей на соціальну поведінку та інше. Критерії та показники ціннісного компонента соціальної компетентності особистості відображено в таблиці 2.

Таблиця 2

Критерії та показники ціннісного компонента соціальної компетентності особистості

 

Когнітивний критерій (знання ціннісних основ життєдіяльності суспільства) Емоційний критерій (емоційне сприйняття цінностей) Діяльнісний критерій                (регуляція  практичної діяльності на основі цінностей)

- знання основних цінностей сучасного суспільства (українського, західного та ін.);

- вибір цінностей для власної життєдіяльності (обґрунтування вибору);

- спрямованість до розширення знань про ціннісну складову життєдіяльності соціуму;

- усвідомлення зв’язку виконання ролі та інтеріоризації цінностей

- емоційне ставлення до загальновизнаних соціальних цінностей;

- зміст інтеріоризованих цінностей;

- рівень соціального самопочуття

- міра регуляції поведінки за обраними цінностями;

- соціальна активність із реалізації цінностей;

- здатність до відкритої демонстрації обраних цінностей;

- вміння відстоювати цінності

 

Комунікативний аспект соціальної компетентності особистості – це здатність встановлювати і підтримувати контакти з іншими людьми, без чого неможливою є реалізація соціальних ролей і соціальних цінностей у реальній життєдіяльності особистості. "Спілкування розглядається як найважливіша соціальна потреба, поза реалізацією якої уповільнюються, гальмуються, а іноді і деформуються соціальне буття людини і її взаємини з іншими людьми" [4, с. 336].

 Реалізуючи свої матеріальні та духовні потреби, людина за допомогою спілкування налагоджує різні відносини – виробничі, політичні, ідеологічні, моральні і т. д. Для ефективної комунікації характерним є досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації і предмета спілкування. Значний дефіцит спілкування і нездатність його здійснювати негативно впливають на діяльність і душевне та соціальне самопочуття людей.

Є.Руденським запропоновано характеристику комунікативної культури особистості як системи  якостей, що включає таке:

1) творче мислення (нестандартність, гнучкість мислення, у результаті чого спілкування функціонує як вид соціальної творчості);

2) культуру мовної дії (грамотність побудови фраз, простота і ясність викладу думок, образна виразність та чітка аргументація, адекватний ситуації спілкування тон, динаміка звучання голосу, темп, інтонація і, звичайно, гарна дикція);

3) культуру самоналаштування до спілкування і психоемоційної регуляції свого стану;

4) культуру жестів і пластики рухів (самоуправління психофізичною напругою і розслабленням);

5) культуру сприйняття комунікативних дій партнера у спілкуванні;

6) культуру емоцій (як вираження емоційно-оцінних суджень у спілкуванні) та ін. [5].

Повноцінному спілкуванню індивіда з навколишнім соціальним світом сприяє розвиненість таких емоційно-почуттєвих здібностей, як соціальна емпатія (механізм соціального сприйняття, що виявляється у співпереживанні іншій людині), соціальна атракція (стійке позитивне почуття до іншої людини) та соціальна афіліація (прагнення бути в товаристві інших людей, потреба людини у створенні теплих, емоційно значущих відносин з іншими людьми) [4].

Спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування і невербальні. Коли спілкування здійснюється за допомогою немовних засобів, дуже важливими є жести, особливості ходи, вираз обличчя, очей, поза, дистанція між партнерами у спілкуванні тощо.

І. Горєлов та К.Сєдов, говорячи про мовну діяльність людини, наголошують на її соціальній сутності, що відображається у спрямованості на досягнення бажаних результатів в особистісній і соціально значимій взаємодії, а тому "знання оптимальних за ефективністю умов і засобів мовних процесів є цілком необхідним" [1, c. 199]. Є. Руденський наголошує, що  ефективна словесна дія  залежить від того, наскільки суб’єкт володіє психотехнікою мови (наголошуючи: саме психотехнікою, а не технікою). На його погляд, психотехніка мови – це система індивідуально-психологічного управління голосом, дикцією, інтонацією, логікою відповідно до соціально-психологічних умов спілкування [5].

Формування комунікативно-мовленнєвої компетенції особистості передбачає вдосконалення вміння вибирати найбільш ефективну стратегію мовної поведінки, розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності – говоріння, слухання, письма, читання, а також умінь і навичок, що лежать у їх основі. Неодмінною умовою мовленнєвої культури є розвиток психічних функцій і здібностей, пов'язаних з мовним спілкуванням (пам'ять, увага, уява, мислення, а також комунікабельність та емпатія). Важливу роль відіграє також формування власне мовленнєвих умінь і навичок (вміння публічно виступити, вести бесіду, будувати мовне висловлювання відповідно до літературних норм). Ознакою мовленнєвої компетенції є також вміння слухати [8].

До важливих складових комунікативної компетентності відноситься також соціальний інтелект, який розглядається як особлива соціальна здатність у трьох вимірах: соціально-перцептивні здібності (адекватність і точність у сприйнятті і пізнанні інших людей, здатність до самопізнання), соціальна уява (здатність до моделювання психологічних особливостей людей на основі зовнішніх ознак, прогнозування їх поведінки) і соціальна техніка спілкування (багатство техніки і засобів спілкування, здатність прийняти роль іншого, спрямовувати взаємодію в потрібному напрямі, впливати на поведінку інших людей) [ 9].

Для визначення ефективної групової взаємодії важливими є її стратегії. Виділяють 5 основних стратегій: суперництво, компроміс, співробітництво, пристосування, уникнення, що різняться за провідним мотивом:  в одних відображені інтереси спільноти, в інших – індивідуальні інтереси; при цьому  відбувається ігнорування потреб та інтересів партнерів у взаємодії або ж зберігається баланс індивідуальних і суспільних інтересів [4]. Стратегії суперництва, компромісу і співробітництва відносяться до активних стратегій, що властиві ініціативним людям, впевненим у собі. Індивіди з менш активною соціальною позицією і заниженою самооцінкою вибирають стратегії пристосування та уникнення. Соціальна компетентність особистості пов’язана насамперед з активними стратегіями за умови, що вони будуть поєднуватися з просоціальними цінностями.

У сучасній психології значну увагу приділяють вивченню асертивної поведінки особистості, що є ознакою, на нашу думку, однієї зі сторін соціальної компетентності. Смисл асертивності полягає у здатності людини відстоювати і захищати свої інтереси. "Асертивність – якість альтернативної поведінки, що орієнтована на компроміс і співробітництво як провідні стратегії взаємодії" [4, с. 349]. Асертивність передбачає дуже уважне ставлення суб’єкта взаємодії як до себе, так і до партнера. Асертивна поведінка передбачає, що людина повинна нести відповідальність за себе, свої вчинки і ситуації, в які вона потрапляє. Але ця відповідальність пов’язана не стільки із соціальним контролем, скільки із самоконтролем самого індивіда.

Ефективна соціально-комунікативна діяльність неможлива без її діалогізації, що набуває все більшого значення у всій системі сучасного життя. "Відсутність чи дефіцит спілкування у формі діалогу сприяє різним перекрученням особистісного розвитку, зростанню проблем на внутрішньо- і міжособистісному рівні, зростанню девіантної поведінки… Тільки діалогічне спілкування надає великі можливості для творчого перетворення особистості" [10, с. 128].

Відповідно до наведених вище думок щодо складових комунікативного компонента соціальної компетентності (комунікативної компетентності) визначаємо такі його критерії та показники (табл. 3).

Таблиця 3

Критерії та показники комунікативного компонента соціальної компетентності особистості

 

Когнітивний компонент (знання з основ ефективного спілкування) Емоційний компонент (емоційне ставлення до партнерів у спілкуванні) Діяльнісний компонент (практична комунікативна діяльність)

- знання про лексичне, граматичне багатство мови;

- усвідомлення культури мови як основи повноцінного соціального спілкування;

- знання про основні засоби невербального спілкування;

- знання про соціальні групи, з представниками яких можливе часте спілкування;

- знання про психічні процеси та стани людей

- ставлення до вживання лайливих і нецензурних слів;

- розвиненість соціальної емпатії;

- розвиненість соціальної афіліації;

- розвиненість соціальної атракції;

- рівень асертивності;

- емоційна стійкість

- мовна культура (чіткість, виразність мови; вміле використання невербальних засобів спілкування; зміст і частота використання слів звертання, подяки; інтонаційність, образність мови; багатство мови (лексичне, граматичне); темп мови; сила голосу; відсутність лайливих слів і виразів);

- розвиненість соціального інтелекту (вміння  охарактеризувати людину, з якою спілкуєшся; вміння бачити щирість (нещирість) співбесідника; здатність встановлювати належність партнера у спілкуванні до певної соціальної групи, розуміти його вербальну і невербальну мову, передбачати його наміри; вміння здійснювати власну презентацію, шукати бажану для спілкування групу);

- групова взаємодія (здатність до групової роботи, обговорення проблем, прийняття спільних рішень; вміння обґрунтовувати свою позицію; здатність до компромісів, толерантне ставлення до партнерів; наявність умінь бачити назрівання конфлікту, попереджувати його та у разі виникнення сприяти його залагоджуванню; здатність реалізувати у груповій взаємодії особистісні потреби; вміння слухати; здатність вести діалог)

 

Висновки. Для дослідження стану сформованості соціальної компетентності особистості вважаємо за доцільне використання таких критеріїв: когнітивного (обізнаність про найбільш значущі соціальні ролі у сучасному суспільстві, провідні соціальні цінності, усвідомлення культури мови як основи повноцінного соціального спілкування тощо); емоційного (емоційне ставлення до конкретних соціальних ролей сучасного суспільства, до загальновизнаних цінностей, емоційна стійкість у груповій взаємодії тощо); діяльнісний (здатність до повноцінної соціальної взаємодії на основі врахування специфіки власних соціальних ролей і ролей тих людей, з якими  спілкуєшся, соціальна активність з реалізації цінностей, практична мовна культура, розвиненість соціального інтелекту, здатність до групової роботи на діалогічній основі та ін.). Урахування глибини, сили, обсягу розвитку визначених показників дає можливість встановити рівні сформованості соціальної компетентності особистості, що, у свою чергу, буде сприяти удосконаленню соціально-виховної діяльності з дітьми та молоддю, підвищенню її результативності. 

 

Список використаних джерел

1. Горелов И. Н.  Основы психолингвистики : уч. пособие / И. Н. Горелов, К. Ф. Седов. –   М. : Лабиринт, 1997. –  224 с.

2. Життєва компетентність особистості : науково-методичний посібник / за ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен. – К. : Богдана, 2003. –  520 с.

3. Новгородцев П. И. Об общественном идеале / П. И. Новгородцев. – М. : Пресса, 1991.  – 640 с.

4. Платонов Ю. П. Социальная психология поведения : учебное пособие / Ю. П. Платонов. – СПб. : Питер, 2006. – 464 с.

5. Руденский Е. В. Социальная психология : курс лекций / Е. В. Руденский. – М. : ИНФРА-М; Новосибирск : НГАЭиУ, 1997. – 224 с.

6. Смелзер Н. Социология / Н. Смелзер. – М. : Феникс, 1994. – 688 с.

7. Смирнов П. И. Социология личности : учебное пособие / П. И. Смирнов. – СПб. : Социологическое общество им. М.М.Ковалевского, 2001. – 380 с.

8. Смирнова Е. А. Формирование коммуникативной компетентности  студентов в условиях непрерывного образования : автореф. дис. на соискание научн. степени  докт. пед. наук : специальность 13.00.01 "Общая педагогика, история педагогики и образования" /  Елена Алексеевна Смирнова. –  М.,  2007. – 39 с.

9. Социальная компетентность классного руководителя : режиссура совместных действий / под ред. А. Г. Асмолова, Г. У. Солдатовой. – М. : Научно-практический центр психологической помощи "Гратис", 2006. 240 с.

10. Технологии социальной работы : учебник / под общ. ред. Е. И. Холостовой. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 400 с.   

 

 

Шахрай В.М. Критерии и показатели определения сформированности социальной компетентности личности

В статье обоснованы критерии и показатели сформированности социальной компетентности личности (сочетание социально-ролевого, ценностного и коммуникативного компонентов), что является основой для исследования состояния сформированности социальной компетентности детей и молодежи.

 

Ключевые слова: социальная компетентность, личность, компоненты, критерии, показатели.

 

Shakhrai,  V.  Criteria and Marks of Definition of Personal Social Competence Forming

The article gives the foundation of criteria and marks of personal social competence forming (combination of social-role, value and communicative components), which is the base for researching  in the field of social competence forming state of children and youth.

 

Key words: social competence, personal, components, criteria, marks.