Колєнцова В. М.,

завідувач кафедри української та іноземних мов Одеського державного аграрного університету, кандидат педагогічних наук

 

 

Методичні основи структурування орфографічних правил для навчання правопису ветеринарних термінів

 

У статті представлено методику структурування орфографічних правил для навчання правопису ветеринарних термінів. Розкрито структурування правил написання апострофа, м’якого знака, подвоєних приголосних,  префіксів, ненаголошених голосних у коренях слів, складних слів. 

 

Ключові слова: правопис, ветеринарні терміни, орфографічні навички та вміння, орфографічні правила.

 

Актуальність дослідження. Постановка проблеми. Формування орфографічних умінь та навичок у сучасній методиці здійснюється на основі усвідомленого засвоєння знань, тому навчання орфографії потребує насамперед розроблення та упровадження орфографічних правил. У навчанні правопису ветеринарних термінів доцільним буде прийняти позицію  О.Коломийченка, який зазначає, що застосування правила це виконання розумової дії. Через невміння розчленувати правило на мисленнєві операції тренувальні вправи виконують шляхом проб і помилок [6]. Саме тому навчання орфографії повинне здійснюватися на основі розуміння правил. Проблема розроблення орфографічних правил не нова у методиці навчання української мови. Це питання досліджували Р. Блюмберг [3], О. Коломийченко [6], В.Макарова [8], Д.Богоявленський [4], І.Куликова [7], І. Хом’як [10] та інші науковці. Однак проблема розроблення правил навчання правопису ветеринарних термінів іншомовного походження до цього часу не була предметом спеціального дослідження. Саме це й зумовлює актуальність публікації.

 Метою статті є теоретичне обґрунтування і розроблення комплексу орфографічних правил правопису ветеринарних термінів іншомовного походження.

Досягненню поставленої мети сприятиме вирішення таких завдань: визначити теоретичні засади моделювання орфографічного правила, розробити  інформаційно-повідомлювальні, проблемні та програмовані правила для навчання правопису різних типів орфограм, які зустрічаються у ветеринарних термінах іншомовного походження.

Виклад основного матеріалу. Для засвоєння правил правопису, свідомого формування орфографічної навички насамперед необхідна робота думки, мислення, активна пізнавальна діяльність. Осмислення орфограми робить цілеспрямованою орфографічну діяльність як викладача, так і студентів.  Фіксована увага на прийомах, їх усвідомлення основний спосіб успішного оволодіння орфографічними навичками. В основі вироблення навички має бути активна пізнавальна діяльність студентів, розвиток пізнавального інтересу, умотивованість, підготовчі вправи, дослідницькі завдання, повідомлення яскравих незвичних відомостей, порівняння відомого з новим.

Під час розроблення правил правопису ветеринарних термінів ураховували види організації правил, виділені В.Макаровою: 1) інформаційно-повідомлювальні, 2) проблемні, 3) програмовані [8], перший із яких, на думку авторки, сприяє недостатній активізації пізнавальної діяльність учня. Тому потрібно більше застосовувати проблемні, визнані плеядою провідних учених, а також програмовані, оскільки алгоритмізація, як зазначає Н.Пирога, дозволяє розвивати мислення та уникати надмірного дробіння матеріалу [9].  Алгоритмічний підхід дає змогу виявляти логічну структуру вивчення матеріалу, забезпечує її наочне представлення. У процесі формування правил правопису ветеринарних термінів застосовуємо всі три типи правил залежно від того, наскільки вони будуть доцільним для навчального процесу, наскільки забезпечать доступність та зрозумілість навчального матеріалу.

Проте, як показав аналіз орфографічного матеріалу, у процесі вивчення певної орфографічної теми дуже важко вибрати один спосіб презентації, тому пропонуються різні види презентації, тобто розроблення різнотипних орфографічних правил для засвоєння однієї орфограми та її варіантів.

Під час розроблення правил правопису ветеринарної термінології доцільно враховувати, що орфографічний матеріал може бути поділений на дві групи: 1) слова, які розвинули власну правописну специфіку на ґрунті української мови (правопис и, і після приголосних, написання слів разом і через дефіс, подвоєння та подовження приголосних, написання м’якого знака, апострофа, виникнення йотації); 2) транслітеровані слова, написання яких не пояснюється правилами української орфографії (ненаголошені голосні у коренях та префіксах, групи приголосних, які не зазнають спрощення) тощо.

Отже, у процесі розроблення правил правопису враховували кожен варіант орфограми, який має семантичні, фонетичні та граматичні особливості, що викликають труднощі [1]. З явищем варіанта орфограми під час написання слів іншомовного походження студенти стикаються повсякчас, тому необхідний чіткий опис усіх умов вживання тієї чи іншої орфограми. Окрім цього, в укладення правил правопису дотримувалися таких умов: а) правила повинні бути сформульовані стисло, але містити всі дані про написання орфограми (бути оптимальними); б) необхідно звертати увагу на походження терміна, на його лексичне значення та морфемну будову, приналежність до певної частини мови та місце в контексті; в) потрібно зосереджувати особливу увагу на омофонах, які через схожу вимову часто стають причиною помилок; г) потрібно презентувати всі варіанти орфограми.

Представляємо основні способи презентації орфографічного матеріалу.

Правила написання апострофа  матимуть проблемний характер.

Апостроф вживається у словах іншомовного походження після букв на позначення губних приголосних  [б, п, в, м, ф], задньоязикових [г, к, х], шиплячих [ж, ч, ш] та [р] перед я, ю, є, ї у тому випадку, коли останні позначають відповідно звуки [ja], [je], [jy], [ji], тобто перед етимологічним j латинської мови: артеріоп’єзограма.

Апостроф ставиться також тоді, коли між приголосним префікса і голосним кореня у вимові з’являється звук [j]: ін’єкція, кон’юнктива, кон’юнктивіт.

Апостроф не пишеться, коли я, ю, є, якщо вони позначають пом’якшення попереднього приголосного: картиляго.

Правила вживання м’якого знака матимуть інформаційно-повідомлювальний характер.

М’який знак у словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н для позначення їх м’якості: апікальний.

Вживання м’якого знака після л, а також буквосполучень ля, лю, льо залежить від того, як узвичаєне те чи інше слово в українській мові.

Приголосний л не пом’якшується в таких словах: булозний, гіпогалактія, глосеоплегія, гранула,  гранулоцити, ілеус, інсулома, клоацит, колапс, колація, макула, пустула, фебрикула та ін.

Приголосний л пом’якшується у таких словах: альбаргін, альбумінурія, альбуцид, альвеола, апікальний, аргульоз, бабезієльоз, бікульоз, більмо, білгарцієльоз, біогельмінтоз, браульоз, бруцельоз, бульбозний, бульбарний, вакуоля,  вольвульос, гастрофільоз, геогельмінтоз, гіпосульфітотерапія, глютатіон, гранульоз, дальтонізм, екзофтальм, енофтальм, інгаляція, інсоляція, інсуфляція, інсульт, інтерцелюлярний, інфільтрація, кальцинація, кальциноз, калькульоз, кальозний, кальцинація, кардіальгія, картиляго, каудальний, коагулянт, латеропульсія, лобулярний, мальтоза, мальфорація, малярія, маляція, медулярний, мезосальпінкс, металюес, нейтрофільоз, пателя, педикульоз, педикулярний, пекторальний, пельвіметрія, пульверизація, ректальний, ульцерація, ультразвук, ундуляція, фебрильний, фібриляція, флюороз, циркулярний та ін.

Подвійне написання мають терміноелементи -алгія / -альгія та -алгезія / -альгезія: анальгезія,  гіпералгезія, артрал(ь)гія, мастал(ь)гія, міал(ь)гія.

Слово анальгін прийнято писати з м’яким знаком.

Буквосполуку le потрібно передавати через ле: ілеус.

Правопис подвоєних приголосних у словах іншомовного походження.

М.Бернацький зазначив, що умовність і невідповідність правил призводить до того, що учні не завжди вміють відрізняти іншомовні слова від неіншомовних [2]. Ця проблема є актуальною і в навчальному процесі на ветеринарному факультеті. Оскільки термінологія, окрім латинської лексики, містить ще й чималий прошарок власне української, а також французької, німецької, англійської, це призводить до частого сплутування етимології терміноелементів, а відтак – і до виникнення помилок. Тому, особливо у навчанні правил подвоєння приголосних, у студентів від початку навчання необхідно формувати вміння розмежовувати запозичені і питомо українські слова.

Для засвоєння правопису подвоєних приголосних пропонуємо як проблемні, так і програмові правила.

Проблемні.

Подвоєння приголосних у корені запозичених слів зникає: гемограма (рос. гемограмма), омфалорагія (рос. омфалоррагия). У російській мові воно зберігається.

 За умови збігу однакових приголосних на межі кореня і суфікса подвоєння зберігається: ендоген/ний, та на межі основ: вакуум/мет.

Два приголосні залишаються тільки у власних назвах: Марокко, Лінней.

Програмові.

Передавання на письмі двома буквами подовжених приголосних звуків можливе тільки між голосними звуками.

За умови збігу однакових приголосних на межі префікса і кореня подвоєння зберігається тільки тоді, коли в мові вживається паралельне слово без префікса: імміграція (бо є міграція), іррадіація (бо є радіація); ексудат (рос. экссудат), бо в українській мові не вживається слово «судат».

Подвоєння зберігається у похідних словах: імміграційний.

Наведені проблемні правила не характеризуються виключно проблемним характером, оскільки вони передбачають алгоритмічну дію, тому пропонуємо назвати їх проблемно-програмовими. Поділ на проблемні та програмові в цьому випадку здійснюється тільки за кількістю та якістю операцій: програмові правила вміщують більше алгоритмічних дій кількісного характеру, а проблемні – мають більше дій якісного характеру.

У навчанні правопису префіксів варто застосовувати інформаційно-повідомлювальні правила.

Префікси гіпер-, гемі- дис-, ана-, пре-, ре-, пери(і)-, дес(з)-, де-, суб-, анти, гіпо-, транс-, ультра-, екстра-, гемі-, пара-, пост-, ендо- зі словами пишуться завжди разом: гіперхромний, дистрофія, премортальний, регенеративний, перитоніт, дезінфекція, дефекація, субфебрильний, ентероколіт, антивітаміни, гіпопластичний, трансплантація, ультразвукотерапія, анафорез, геміпарез, паралітичний, постгеморагічний,  ендогенний.

Потрібно запам’ятати правопис префіксів анти-, гемі-, гетеро-, гіпер-, гом(е)о-, де-, дез- франц.), ди-, дис-, діа-, ідіо-, інтер-, оліг(о)-, пар(а)-, пери-, пері-, полі-, пре-, ре-, суб-, транс-.

Правила написання префіксів дис-, диз-, дез- матимуть проблемно-програмовий характер.

У словах, запозичених з французької мови, вживається префікс -дез для позначення розладу.

У словах латинського походження вживається суфікс дис-/ диз-: дис- пишеться перед наступним приголосним, диз- пишеться перед наступним голосним.

Правила написання префіксів пери-, пері- матимуть також програмовий характер.

Префікс пери- пишеться перед наступним приголосним, перед наступним голосним – пері-: перихолецистит, періодонт.

Правила правопису голосних и, і матимуть програмовий характер.

1. Літера и (яка походить із латинських і або у) пишеться в загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним: паратиреоз (лат. parathyreosis), паранефрит (paranephritis); після решти приголосних пишеться і: парафлебіт, параліч, ретикуліт, риніт.

2. Перед наступним голосним пишеться і: періанатальний, кардіолізис.

3. Літера і вживається також перед я, ю, ї, є: габітація, поліферація, псевдонемія, санація, семіологія, серотерапія, пацієнт.

4. За новим правописом після префікса дез- потрібно писати і, а не и: дезінтоксикація, дезінфекція.

Подамо загальний алгоритм правопису голосних и, і (рис.1).

 

Рис. 1. Загальний алгоритм правопису голосних и, і.

 

Виникнення епентичного й у запозичених словах не є регулярним явищем. Тому для навчання правопису слів з епентичним [j] пропонуємо інформаційно-повідомлювальні правила.

Найчастіше йотація виникає між голосними, один з яких позначається літерою і: терапія, дієта, келоїд, казуїстика, диспротеїнемія, дипломієлія, кінезіятрія, а також після голосного перед наступним е: тахіпноє, карієс.

Йотація не виникає у префіксі діа-: діарея, діагноз.

Йотація не виникає між двома голосними заднього ряду а, о, у: коагулянт, каудальний, каутеризація.

Йотація не виникає між префіксом, який закінчується голосним, і коренем, який починається голосним: діурез, діатез, деіонізація, діенцефалон.

Йотація не виникає у словах  кіфосколіоз, кандидіаз, гіпіатр, генціанвіолет та деяких інших, вимова яких узвичаєна в українській мові без [j].

Правопис ненаголошених е, и; a, o.

Слова з ненаголошеними  е, и, а, о поділяємо на  три групи:

Слова, в яких ненаголошені голосні е, и, а, о потрапляють у сильну позицію в українській мові: дегенерація (гене-: генéтика, гéни).

Слова, в яких ненаголошені голосні е, и, а, о потрапляють у сильну позицію в латинській мові: неврози (невр-: néuron).

Слова, в яких ненаголошені голосні е, и, а, о не потрапляють у сильну позицію в жодній мові: (тетанíя: тетан-, tetanós – судома).

Цей розподіл має враховуватися у розробленні орфографічних правил.

Для вирішення орфографічного завдання з правопису ненаголошених голосних студент повинен насамперед з’ясувати лексичне значення слова, визначити його морфемний склад і лише потім виявити приналежність слова до вказаних вище груп.

Для навчання правопису всіх груп слів із зазначеною орфограмою пропонуємо виконати такий алгоритм дій:

I.      Прочитайте слово, визначте орфограму.

II.      Розбийте слово на морфеми, визначте, у якій морфемі міститься ненаголошений голосний:

1) якщо ненаголошений голосний  у префіксі:

а) пригадайте правопис цього префікса (їх обмежена кількість);

б) спробуйте відшукати такі слова, де б наголос ставився саме на цьому префіксі;

2) якщо ненаголошений голосний у корені слова:

а) відшукайте в українській мові спільнокореневі слова, у яких наголос ставився б на цьому голосному;

якщо не вдається:

б) пригадайте латинський відповідник; якщо в латинській мові наголос ставиться на цьому голосному, згадайте особливості його освоєння українською мовою;

якщо не вдається:

в) зверніться до словника. Доберіть декілька спільнокореневих слів, запам’ятайте написання кореня в них.

Студент повинен добре засвоїти основні правила фонетичного освоєння латинізмів українською мовою: знати, з яких латинських звуків в українській мові може з’являтися голосний е, а з яких и.

Дві перші групи слів будуть організовані за правилами проблемно-програмового типу. Це, насамперед, такі терміноелементи: алімент-, ацид-, бради-, (г)ем-, ген-,  гепар(т)-,  дерм-, емез-, ентер-, ектаз-, ерг-, естез-, інстил-, катетер-, кера(т)-, конкремент-, креатин-, крепіт-, кутикул-, мелан-, менінг-,  невр-, нефр-, орекс-, пело-, пепс-, пет-, пірекс-, плевр-, плег-, птер-, пневм-, псевд-, птиз-, рин-, сенсибіл-, -сепсис, синус-, систол-, склер-, сплен-, стен-, стимул-, терм-, тире-, уретр-, урин-, фебр-, фер-, флеб-, хекс-, цит-.

Третя група слів буде організована за інформаційно-повідомлювальними правилами. Це стосується таких терміноелементів, у яких сумнівний голосний е, и, а, о не потрапляє в сильну позицію в обох мовах, тому студенти повинні запам’ятати його написання: аер-, гемер-, гетер-, десм-, (а)глютинац-, аден-, дуоден-, ентер-, ларинг-, лейк-, мега(л)-, осте-, патехія, -пенія, ретикул-, секрец-, сероз-, силік-, терап-, тетан-, токсин-, ульцер-, фаринг-, цено(з)-, центез-, цефал- (кефал-), цироз, цист-, цип(і)-.

Необхідно звернути увагу на такий фактор: у латинській мові не було звука, ідентичного українському [и]; водночас цій мові притаманне змішування артикуляції голосного [е] з іншими звуками. Таким чином, у латинській мові голосні [е] та [і] вимовлялися чітко. Відомо, що латинський голосний  [е] в українській мові зберігся і позначається літерою е, а голосний [і], відповідно, літерами і та и. Знаючи специфіку освоєння голосних латинської мови, студенти зможуть правильно писати слова з цими голосними, якщо запам’ятають їх вимову в латинській мові. Саме тому студентам доцільно заучувати паралельно з українськими варіантами термінів їх латинські відповідники, що допоможе обрати правильний варіант написання слова.

Отже, у навчанні правопису слів з ненаголошеними голосними е, и, а, о необхідно використовувати зіставлення з латинською мовою як єдино можливий спосіб забезпечення свідомого навчання правопису й уникнення механічних заучувань, що значно вплине на якість та обсяг засвоюваної інформації.

Усі правила написання складних ветеринарних термінів будуть інформаційно-повідомлювальними.

Усі складені (з двох і більше основ) ветеринарні терміни пишуться разом: арибофлавіноз, артеріоліти, бронхоектазис, ваготонія, вектокардіографія, венопункція, вібротерапія.

Через дефіс пишуться тільки складені терміни, перша частина яких має у своєму складі назву літери або число: а-вітаміноз, агама-глобулінемія, д-авітаміноз, ікс-промені (або х-промені), УФ-дозиметр, 17-кетостероїди.

Через дефіс також пишуться слова: гемато-енцефалічний, грам-забарвлення грам-молекула, шлунково-гельмінтозний.

Усі складені терміни з’єднуються голосними е та о: пневмоторакс, лапароскопія.

Без з’єднувального голосного утворюються слова з полі-, тахі- тетра-:  полідипсія, тахікардія, тетраплегія.

Для презентації орфографічного матеріалу пропонуємо три способи – індуктивний, індуктивно-дедуктивний, дедуктивний.

Вибір матеріалу для дедуктивного та індуктивного вивчення здійснюється за критерієм від відомого до невідомого. Якщо орфографічний матеріал частково вивчався в курсі відносної орфографії та у студентів сформоване уявлення про правопис іншомовних слів, то написання ветеринарних термінів може вивчатися індуктивно; якщо матеріал вивчається вперше, то він подається дедуктивно [5].

Дедукція економніша в часі, а також більшою мірою забезпечує свідомість у сприйнятті навчального матеріалу. Однак, поділяючи погляди А. М.Вєтохова, вважаємо, що викладач повинен  «залучати студентів до з'ясування відповідних орфографічних положень, їх осмислення, порівняння вивчених явищ, відкриття властивих їм закономірностей і формулювання відповідних висновків» [5, с. 19].

Висновки. Отже, для навчання правопису ветеринарних термінів за формою організації обрано такі типи правил: 1) інформаційно-повідомлювальні, 2) проблемні, 3) програмовані. Вибір типу правила залежить від мети, яку викладач ставить у процесі навчання, та від доцільності застосування зазначених правил. Аналіз орфографічного матеріалу показав, що у вивченні певної орфографічної теми дуже важко вибрати якийсь один спосіб презентації, тому пропонуємо використовувати презентовану розробку різнотипних орфографічних правил у навчанні однієї орфограми та її варіантів.

 

Список використаних джерел

1. Алгазина Н. Н.  Актуальные вопросы методики орфографии : автореф. дисс. на соискание ученой степени докт. пед. наук : спец. 13.731 / Н.Н.Алгазина / МОПИ им.Н.К.Крупской. М., 1973. 78 с.

2. Бернацький М. І. Методика орфографії в середній школі : посібник [для вчителів середньої школи та студентів педагогічних інститутів] / М.І. Бернацький. К. : Радянська школа, 1940. – Ч. 1. – 121 с.

3. Блюмберг Р. А. Методика усвоения орфографического правила с учетом вариантов орфограммы : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.02 /  Р.А.Блюмберг / Московский обл. пед. ин-т им.Н.К.Крупской. – М., 1976. – 23 с.

4. Богоявленский Д. Н. Психология усвоения орфографии / Д.Н. Богоявленский. М. : Изд. Акад. пед. наук РСФСР, 1957. 416 с.

5. Ветохов А. М. Трудности обучения учащихся школ грамматике иностранного языка и пути их преодоления  / А.М. Ветохов // Іноземні мови. 2002. №2. С. 18-20.

6. Коломийченко О. Ф. Обучение украинской орфографии в условиях близкородственного билингвизма : 5-7 классы : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.02 / О.Ф. Коломийченко / КГПУ им.М.Драгоманова. К., 1991. 24 с.

7. Куликова И. Чтение без правил : орфогр. чтение как основа правописания : [Опыт учителя Нижегор. гор. пед. гимназии] / И. Куликова // Начальная школа. – 1996. – N7 (00.02). – C. 3.

8. Макарова В. И. Индивидуально-типичные особенности  усвоения орфографического материала учащимися 4 класса : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / В.И. Макарова / АПН СССР НИИ общ. и пед. психологии. М., 1978. 22 с.

9. Пирога Н. Г. Алгоритмізація як метод формування орфографічних навичок при паралельному вивченні російської і української мов : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня  канд. пед. наук : спец. 13.00.02 / Н.Г.Пирога / Київський педагогічний інститут іноземних мов. К., 1994. – 16 с.

10. Хом'як І. М. Наукові основи навчання орфографії в середній школі / І.М. Хом'як. – Рівне : Волинські береги, 1998. – 228 с.

 

Коленцова В.М. Методические основы структуризации орфографических правил для обучения правописанию ветеринарных терминов.

В статье представлена методика структуризации орфографических правил для обучения правописания ветеринарных сроков. Раскрыта структуризация правил написания апострофа, мягкого знака, удвоенных согласных,  приставок, безударных гласных в корнях слов, сложных слов.  

 

Ключевые слова: правописание, ветеринарные термины, орфографические навыки и умения, орфографические правила.

 

Kolencova, V. M. Methodical Bases of Strukturizacion of Orthographic Rules for Teaching of Spelling of Veterinary Terms

The article is devoted the method of strukturizacion of orthographic rules for teaching of spelling of veterinary terms. The special attention is taken strukturizacii of rules of writing of apostrophe, Russian letter, doubled consonants,  prefixes, unstressed vowels in the roots of words, difficult words. 

 

Key words: spelling, veterinary terms, orthographic skills and abilities, orthographic rules.