УДК 0406-93/94                                                                          

Вішар Ю.Ю.,

студентка VІ курсу спеціальності "Міжнародні відносини" факультету політичних наук Чорноморського державного університету імені Петра Могили

 

 

Історичне підґрунтя інноваційних процесів в контексті Болонської реформи

         

Здійснено спробу аналізу визначальних етапів інноваційних процесів у суспільному розвитку за умови підвищення ролі освіти та професійної підготовки в контексті Болонського процесу. Розглядається долучення України до єдиного європейського простору вищої освіти.

 

Ключові слова: історичні мотиви, інноваційні процеси, Болонська реформа, декларація, конвенція, євроінтеграція, науково-технічний потенціал, програми обміну, комюніке, стажування, мовна практика, наукові конференції.

 

Період останнього десятиріччя ХХ та початку ХХІ століть характеризується взаємозалежністю інтересів суб’єктів на міжнародній арені та інноваційним розвитком у всіх сферах суспільного життя, а саме: впровадженням нових ідей, технологій, видів продукції тощо в організацію виробництва, галузей та в управління. Отже, глобальні процеси, що відбуваються у світі, суттєво впливають на європейську архітектурну модель, спрямовану на формування суцільної зони безпеки, стабільності і добробуту.

Метою дослідження є аналіз наявних поглядів, концепцій і теорій у наукових працях та документах, що стосуються динаміки євроінтеграційних процесів, визначення основних рушійних сил, принципів та особливостей Болонської реформи як результату економічної та політичної трансформації.

Об’єднання Європи – процес тривалий і масштабний. Нерівномірно розгортається політична інтеграція, наздоганяючи економічну: від секторальної інтеграції (ЄОВС) і формування "однорідного господарського простору" (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом) до Співтовариства як економічно структурованої системи й лише потім – до політичного союзу. Відповідно, природним вбачалося б віддзеркалення загальноєвропейської єдності у сфері освіти і науки, де нагальні проблеми зумовлені часом і є історичною основою необхідності виникнення загальноосвітньої європейської спільноти.

Спроба створення єдиного освітнього і наукового простору, що передбачає розроблення і впровадження загальноєвропейських стандартів і критеріїв у цій сфері, знайшло відображення у Болонському процесі. Це знаходить вияв у різноманітних заходах європейських державних установ (на рівні міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації [3]. 

Передумовою Болонського процесу стало підписання Європейської культурної конвенції державами, членами Ради Європи, 19 грудня 1954 року в Парижі. Проголошена "політика спільних дій" задля плідної співпраці призвела до розуміння необхідності еволюційних процесів у освітянській сфері, оскільки у сучасності наука,  техніка, нові знання відіграють провідну роль у вирішенні більшості проблем економічного, соціального, культурного розвитку.

Визначальним став той факт, що Болонський університет, найбільш давній університет в Європі, став ініціатором міжурядової міжнародної реформи у 1999 році [5]. За тринадцять років,  у 1986 році, цей навчальний заклад виступив із пропозицією створення Великої Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), яка була розроблена і остаточно підписана в Болоньї у 1988 році під час урочистого святкування 900-річчя Болонського університету.

 Одним зі способів реалізації цієї програми було визначено мобільність і взаємовизнання дипломів – фундаментальну основу Болонського процесу, що є необхідним задля підвищення професійності кадрів у період інноваційного розвитку суспільства. Нині загальновизнано, що розвиток і поширення інновацій забезпечує зростання обсягів випуску продукції, її оновлення і продуктивність праці. Проте розуміння сутності і можливостей власне інноваційного процесу, його ролі в економічному розвитку ще недостатнє, особливо у країнах становлення ринкової економіки.

Відповідно, наступним кроком стало прийняття Лісабонської Конвенції про визначення кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (1997 рік), розробленої і прийнятої за сприяння Ради Європи та ЮНЕСКО. Вважаємо, що головною ідеєю Лісабонської конвенції є таке положення: "...Велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує усілякої поваги" [6]. Насамкінець, важливою передумовою Болонської декларації стала Сорбонська декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти 1998 року, прийнята  з нагоди урочистого святкування 800-річчя Паризького університету. Міністри Франції, Німеччини, Італії і Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії взяли на себе зобов’язання "просувати загальну структуру рекомендацій, спрямованих на вдосконалення зовнішнього визнання та мобільності студентів з їх подальшим працевлаштуванням" [5], оскільки на розвиток світового співтовариства  впливає технологічна революція, а економіка країн розвивається із застосуванням результатів розвитку нових інформаційних технологій у таких галузях, як біотехнологія, матеріалознавство, ресурсосбереження тощо. На підґрунті вищезазначених історичних подій було створено Болонську декларацію, яку підписали міністри освіти 29 європейських країн 19 червня 1999 року.

          Отже, основні завдання та принципи створення зони європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу) можна визначити так: уведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розвиток мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштуванням випускників і привабливості європейської системи освіти.

          Аналізуючи цілі, сформовані у декларації, доходимо висновку, що немає жодних підстав вважати Болонський процес рухом до уніфікації освітніх систем і методів  організації навчального процесу [4]. Йдеться насамперед про підвищення якості освіти, що сприяє мобільності студентів і викладачів, європейському співробітництву в галузі вищої освіти та забезпечує класифікацію ступенів і кваліфікацій, що має важливе значення, оскільки їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці в межах певної країни. Зокрема, декларується незалежність університетів щодо будь-якої політичної та економічної влади, затверджується невіддільність педагогічної та дослідної діяльності, необхідність у гарантуванні свободи цієї діяльності незалежно від географічних і політичних кордонів, де нині проявами ринкової економіки є господарювання під тиском конкуренції на ринку товарів, праці і капіталу, використання нововведень і перерозподілу ресурсів із менш ефективних в більш ефективні економічні сфери. Варто зазначити також, що змістовна форма освітньої європейської єдності покликана закріпити століттями наявний міцний зворотній зв’язок як між економікою і політикою, так і між наукою, освітою та економікою, політикою. Тому Болонський процес [6] розвивається на основі "програми дій", що затверджуються на міжнародних міністерських конференціях кожні два роки, за винятком 2009, 2012, 2015 років. У 2001 році така конференція відбулася у Празі;  два роки потому ця практика була продовжена у Берліні (2003), потім – у Бергені (2005) [7] і Лондоні (2007), Льовен і Лювен-Ля-Ньові (2009). Не менш важливе значення має конференція керівників університетів і представницьких організацій європейських вищих закладів освіти в м. Саламанка (Іспанія), у ході якої було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних принципів Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів – EUA (Salamanca, 29-30.03. 2001).

Узагальнюючи досягнуті результати Болонського процесу, на останній проведеній конференції в підписаному міністрами 46 країн світу Льовенському комюніке приділено увагу взаємному визнанню дипломів і періодів навчання, належному рівню державного та суспільного фінансування вищої освіти, гармонізації механізмів забезпечення якості вищої освіти, інституційній автономії, мобільності студентів і дослідників та моніторингу реалізації Болонського процесу [6].

Безперечно, активізація інноваційних процесів у суспільному розвитку зумовлює підвищення ролі освіти та професійної підготовки в удосконаленні людських ресурсів, передбачає необхідність включення індивіда в систему безперервної освіти й отримання  високого освітнього рівня населення на основі забезпечення якісної освіти для нового покоління єдиного європейського простору вищої освіти. Тому зростає інтерес до дослідження наукових чинників та міжнародних зв’язків, зокрема, виявлення їх впливу на ефективність функціонування економіки під час формування стратегій економічного розвитку за рахунок компетентних кадрів. Також варто зазначити, що для інноваційного розвитку характерним є відмова від науково-технічних рішень на користь упровадження принципово нових прогресивних технологій, перехід до випуску високотехнологічної продукції. Яскравим прикладом застосування управлінських рішень в інноваційній діяльності на макро-  і  мікрорівнях є створення технопарків, технополісів, реалізація політики ресурсосбереження, інтелектуалізація всієї виробничої діяльності.

         В Україні в Указі  президента від 17 лютого 2004 року стверджено про  приєднання держави до Болонського процесу. Від 2005 року в країні активно реалізуються  фундаментальні принципи Болонського процесу. Про це свідчить активна участь студентів і викладачів українських ВНЗ у міжнародних програмах обміну, зарубіжних стажуваннях, плідна співпраця з іноземними викладачами та навчання з подальшим працевлаштуванням за кордоном.

          Приєднання до Болонського процесу надзвичайно важливе для вітчизняної освітянської та наукової сфери, для становлення українського суспільства в цілому [2]. Освіта й наука України мають давні та глибокі міжнародні, зокрема європейські, зв'язки [8]. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України разом з іншими закладами співпрацює з Європейським Союзом у межах Програми трансєвропейського співробітництва в галузі вищої освіти, також значну увагу приділяє проведенню громадських читань із проблем європейської інтеграції, оскільки вважається, що активна дієва позиція громадян України є головною передумовою прискорення євроінтеграційних та інноваційних процесів [9]. Нова політика сусідства є доповненням до відносин між Україною та Європейським Союзом, установлених Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС. Союз постійно інвестує у процес реформування національної вищої освіти. Проте в економіці України ці процеси не знаходять відповідного прояву в рості темпів випуску продукції і підвищенні її конкурентоздатності й продуктивності праці. Незважаючи на те, що Україна зберегла потужний науковий потенціал, вона, на думку автора, істотно відстала від світового рівня у сфері інноваційного розвитку. На сучасному етапі перед нашою державою стоїть завдання збереження статусу економічно розвиненої, незалежної держави, економічно привабливої в якості повноправного суб'єкта інтеграції у світові процеси економічного розвитку, оскільки інтернаціоналізація господарської діяльності та посилення взаємозалежності національних економік є характерною рисою пострадянського часу.

Вкрай необхідним є формування концептуальних засад та дослідження еволюції  інноваційного розвитку на підставі наукового аналітичного інструментарію, що дозволить сформувати ідеологію інноваційного розвитку та враховувати  всі  складові системного інноваційного процесу, а саме: управляти ним на основі як ринкових механізмів,  так і методів державного  регулювання [3]. Звичайно, таке спрямування зумовлене відповідними положеннями  Конституції України [1], у якій як загальну мету визначено розбудову інноваційного суспільства, заснованого на знаннях, Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) "Шляхом Європейської інтеграції", закони України щодо інноваційного розвитку, зокрема "Про інноваційну діяльність", про створення інноваційних технопарків і технополісів та інші. Ці завдання – пріоритетні  у  стратегії соціально-економічного розвитку України в ХХ1 столітті. Дослідження зазначеної проблеми набули актуальності вісім років тому, коли були проведені дискусії, обговорення  у Верховній Раді  України з метою  розроблення Стратегії економічного і соціального розвитку України. Верховною Радою України також було прийнято низку законів щодо інноваційної розвитку держави.

Безперечно, осмислення системної структури інновацій та теоретичних основ їх поширення, визначення параметрів досягнутого рівня інноваційної діяльності,  вивчення її впливу на економічне зростання і підвищення ефективності виробництва є тим імперативом, який може забезпечити національній економіці гідне місце у світовому розподілі праці. Це потребує розроблення  концепції поліваріантності інноваційного розвитку, визначення можливостей його самоорганізації та створення такої технології економічного зростання, яка дозволить забезпечити національній економіці адаптацію до сучасної інноваційної кон’юнктури [8]. Вважається, що головним напрямом наукової діяльності в Україні повинно стати створення наукових шкіл та розвиток лабораторно-експериментальної бази, підготовка власних наукових кадрів, проведення фундаментальних та прикладних досліджень [9].

          Отже, необхідно зазначити, що проблема реалізації нових підходів до застосування  науково-технічних знань з метою забезпечення ринкового успіху вітчизняній економіці все ще  залишається поза межами інтересів державних інститутів, фахівців-практиків і вітчизняної економічної науки. Дослідженню інноваційних процесів у державі також приділяється недостатньо уваги; у  вищій школі фахівців з цього напрямку майже не готують. Беззаперечним є той факт, що втілення наукових відкриттів, технічних винаходів у нових технологіях, нових видах виробів справляють трансформувальний вплив (тільки позитивний) не лише в освітній сфері [10], але і в цілому на розвиток та устрій економіки нашої держави, інноваційний розвиток вітчизняної науки. Це зумовлює подальші науково-практичні дослідження розглядуваної проблематики, що повинно ґрунтуватися на сучасних концепціях розвитку виробництва в умовах посилення конкурентних відносин та прийнятті законодавчих актів органами державної влади, що ефективно сприятиме формуванню в українській економіці інноваційного середовища  для  успішної результативної діяльності  господарюючих суб’єктів.

                                    

Список використаних джерел

1. Конституція України Основний Закон [Електронний ресурс] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –  Випуск 30. –141 с. –  Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua;

2. Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 № 2984-III, із змінами, внесеними згідно із законом № 107-VI від 28.12.2007 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. –  2002. –  Випуск 20. –  134 с. – Режим доступу :  http://zakon.rada.gov.ua.

3. Бачанко Д. П. Болонська декларація Спільна декларація міністрів освіти Європи / Д. П. Бачанко // Я, студент. – 2005. – Випуск 4. – С. 13-15.

4. Згуровський М. З. Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі / М. З. Згуровський // НТУУ "КПІ". – 2007. – С. 20-21.

5. Степко М. Ф. Болонський процес у фактах і документах ( Сорбонна – Болонья – Саламанка – Прага – Берлін ) / [Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І.]. – Тернопіль : вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка. – 2003. –  С. 50-52.

6. Товажнянський Л.Л. Болонський процес : цикли, ступені, кредити : монографія / Товажнянський Л. Л., Сокол Є. І., Клименко Б. В. // Харків : НТУ "ХПІ". – 2004. – С. 143-144.

7. Комюніке Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти. Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей. м. Берген, 19-20 травня 2005 р. // Вища школа. – 2005. – Випуск 4. – С. 20-25.

8. Кремень В.Г. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 рр.) /  [Кремень В. Г., Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І.] // Тернопіль : Вид-во ТДПУ імені В. Гнатюка. –  2004. – С.145-147.

9. Рижкова С. А. Болонський процес : етапи та напрями реформування системи вищої освіти / С. А. Рижкова // Методичні рекомендації. – К., 2006. – Випуск 5. –  С. 14-16.

10. Європейський Союз. Декларація : Міжнародний документ від 19.06.1999. Спільна декларація міністрів освіти Європи // Європейський простір у сфері вищої освіти [Електронний ресурс] // Болонья, 19.06.1999. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

 

 

 

 

Вишар Ю.Ю. Исторический фундамент инновационных процессов в контексте  Болонской реформы          

Осуществлена попытка анализа определяющих этапов инновационных процессов в общественном развитии при условии повышения роли образования и профессиональной подготовки в контексте Болонского процесса. Рассматривается приобщение Украины к единому европейскому пространству высшего образования.

 

Ключевые слова: исторические мотивы, инновационные процессы, Болонская реформа, декларация, конвенция, евроинтеграция, научно-технический потенциал, программы обмена, коммюнике, стажировки, языковая практика, научные конференции.

 

Vishar, J. Historical subsoil of innovative processes is in the context  of Bolonskoy of reform

The attempt of analysis of the determining stages of activation of innovative processes is carried out in community development at stipulating of increase of role of education and professional preparation in the context of Bolonskogo of process. Historical reasons of organic combination of scientific and educational establishment are probed inplane eurointegration, attaching of Ukraine is examined to consolidation of single European space of higher education.

 

Key words: historical reasons, innovative processes, Bolonska reform, declaration, convention, eurointegration, scientifically is technical potential, programs of exchange, communique, internships, linguistic practice, scientific conferences.