УДК 37.014.63 

 

Рецензент: Віднічук М.А.,

ректор Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти,

кандидат педагогічних наук, доцент, академік УААН

 

Мельник Н.А.,

завідувач кабінету координації методичної роботи, доцент кафедри управління освітою Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

 

Освітній округ: основні завдання та функції

 

У статті розглядаються основні завдання та функції освітнього округу, що зумовлює переосмислення завдань і функцій діяльності загальноосвітніх навчальних закладів в умовах освітнього округу, набуття окружною освітою особливого значення як рушійної сили позитивних змін у регіоні. 

 

Ключові слова: освітній округ, суб’єкти освітнього округу, мережева взаємодія, функції освітнього округу: інформаційна, прогностично-моделююча, організаційно-регулятивна, аналітико-коригувальна, координаційна та інноваційно-впроваджувальна.

 

Актуальність дослідження. Постановка проблеми. Привернення уваги до особливостей соціального та економічного розвитку кожного регіону України зумовило переоцінку діяльності освітніх округів, переосмислення їх функцій, набуття ними особливого значення як рушійної сили позитивних та якісних змін у регіональній системі загальної середньої освіти. Відповідно, актуальності набула проблема дослідження специфіки змін функціонування освітніх округів,  розроблення системи управління ними, оновлення змісту їх функцій, рівня їх реалізації, чинників, що сприяють посиленню впливу округу на розвиток усіх сфер територіальної громади.

У ході визначення і змістового наповнення функцій управління освітнім округом було опрацьовано теоретичні засади управління, розроблені Л.Даниленко, Г.Єльниковою, Л.Калініною, В.Крижко, В.Масловим, Н.Островерховою, В.Пікельною, Є.Павлютенковим, Є.Хриковим та іншими; проаналізовано різні погляди щодо функцій управління таких науковців, як Ф.Афанасьєва, Л.Ващенко, В.Козлової, Ю.Конаржевського, В.Маслова, В.Пікельної, О.Удода, Т.Рабченюк, П.Фролова та інших.

Мета статті – визначення основних завдань освітнього округу в сучасних умовах, а також функцій управління освітнім округом, наповнення їх відповідним змістом.

Виклад основного матеріалу. Кінець XX століття в галузі освіти характеризується появою низки наукових досліджень із проблем управління, модернізації та реформування галузі. Зростаючі вимоги держави і суспільства до якості, доступності та ефективності освітніх послуг потребують формування нових умов розвитку регіональної освіти. Актуальною залишається проблема оптимізації та реструктуризації мережі загальноосвітніх закладів, що має забезпечити рівний доступ до освіти, підвищення її якості за рахунок концентрації освітніх ресурсів, допрофільну підготовку та профільне навчання у старшій школі, розвиток творчих здібностей та обдарувань дітей, інклюзивне навчання, активне впровадження інноваційних педагогічних технологій, використання можливостей інформаційно-комунікаційних технологій тощо. Важлива роль відводиться діяльності регіональних органів управління освітою, оскільки саме регіональна освітня мережа повинна забезпечити доступність освіти для всіх дітей та молоді регіону незалежно від місця проживання, можливість вибору навчальних закладів дітьми, які проживають у сільській місцевості, варіативність освітніх послуг з урахуванням індивідуальних запитів, доступ до електронних інформаційних ресурсів, створити умови для розвитку здібностей кожної дитини, для здобуття освіти дітьми з особливими освітніми потребами, а також раціонально концентрувати та ефективно використати матеріальні, фінансові, кадрові ресурси регіону.

Зростання уваги до регіональних аспектів соціального й економічного розвитку, діяльності освітніх округів зумовило переоцінку традиційних факторів розвитку регіону, переосмислення завдань і функцій діяльності навчальних закладів в умовах освітнього округу, набуття окружною освітою особливого значення як рушійної сили позитивних і якісних змін на певній території. У цих умовах виникає потреба дослідження кардинальних змін функціонування навчальних закладів як суб’єктів освітнього округу, чіткого визначення завдань освітнього округу, змісту його функцій, рівня їх виконання, чинників, що сприяють посиленню їх впливу на розвиток усіх сфер територіальної громади.

Окружну освітню систему розуміємо як систему навчальних закладів – суб’єктів освітнього округу, – технологій, форм, методів і засобів освіти, структура і функціонування якої відповідають меті, завданням, принципам і функціям діяльності округу, а також механізми мережевої взаємодії із закладами культури, фізичної культури і спорту, підприємствами і громадськими організаціями в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці, що відображають особливості соціально-економічного розвитку території.

Важливими вихідними положеннями функціонування окружної освітньої системи вважаємо такі: наявність мети, функцій і завдань діяльності, зокрема і кожного навчального закладу – суб’єкта округу;  наявність інтегративних якостей, що визначають цілісність системи округу, а не якість окремих структурних компонентів; складові, що входять до окружної системи і мають конкретні специфічні якості та властивості, спрямовані на досягнення мети, завдань  і реалізацію функцій; наявність чіткої структури, що передбачає зв’язки та взаємодію  усіх суб’єктів округу, зокрема – і з зовнішнім середовищем; визначення зв’язків та відносин між складовими, їх підпорядкованості; вплив якісних змін кожної зі складових на якість функціонування всієї системи; наявність системи управління в кожному навчальному закладі – суб’єкті округу та окрузі в цілому.

 Головною особливістю окружної освітньої системи, на нашу думку, є узгодження мети, функцій і завдань діяльності кожного суб’єкта округу із можливостями округу в цілому. Дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, позашкільні, професійно-технічні та вищі  навчальні заклади, які є суб’єктами освітнього округу, відрізняються метою, змістом, масштабами діяльності, структурою, специфікою функціонування й управління, що потребує специфічних, притаманних тільки освітньому округу, умов, особливостей і технологій діяльності та управління.

Ще однією істотною особливістю управління освітнім округом є характер його взаємозв’язків із зовнішнім середовищем, необхідність яких визначається відкритим і динамічним характером функціонування округу. З огляду на це, внутрішнє окружне управління має відповідати не тільки особливостям навчально-виховного процесу опорного закладу та навчальних закладів – суб’єктів округу, – але й особливостям зовнішнього середовища, які у змісті, формах і методах управлінської діяльності трансформуються у зміст, форми і методи навчально-виховного процесу округу.

Оскільки процес управління в освітньому окрузі є невід’ємною складовою управління соціальними системами, велику цінність у дослідженні означеної проблеми становлять теоретичні засади управління соціальними системами, розроблені В..Афанасьєвим, А.Бергом, Д.Гвішиані, А.Файолем, наукові погляди О.Безпалько, І.Василенка, В.Григоренка, М.Дарманського, М.Євтуха, С.Омельченко, І.Осадчого, В.Маслова, О.Пастовенського, М.Поташника, В.Проскуніна, на основі яких дійшли висновку, що освітній округ є соціально-педагогічною системою.

 Система управління, за М.Поташником та О.Мойсеєвим, – це сукупність людських, матеріально-технічних, інформаційних, нормативно-правових та інших компонентів, які пов’язані між собою таким чином, що утворюють диференційовану цілісність, призначену для реалізації функції управління [17].

Освітній округ як соціально-педагогічна система забезпечує оптимальну взаємодію кадрових, матеріально-технічних, фінансових, соціально-економічних ресурсів певної території у формуванні конкурентоспроможної особистості, компетентної та мобільної на ринку праці, спроможної навчатися впродовж життя; реалізує функції управління відповідно до традиційної теорії управління закладом освіти, передбачає залучення до управлінських процесів широкого загалу педагогічної громадськості, батьків, громадських організацій. Отже, освітній округ – це складна цілісна система, яка поєднує в собі педагогічні, психологічні, економічні та інші процеси.

Соціально-педагогічна система освітнього округу розглядається нами і як оригінальна освітня практика, яка визначається особливостями управління, укладання робочих навчальних планів усіх навчальних закладів як суб'єктів округу, використанням педагогічних технологій і методик, характерних обраним напрямам і профілям, традиціями, поєднанням окремих елементів навчально-виховного процесу, спільними позаурочними заходами тощо. Такий підхід уможливлює актуалізацію потенціалу людських ресурсів, посилення функцій самоуправління, спрямування управління до приведення соціальних процесів на певній території у відповідність до об'єктивних потреб розвитку регіону, забезпечення єдності та узгодженості діяльності людей, роботи навчальних закладів та закладів культури (бібліотеки, музеї, будинки культури та інші), фізичної культури і спорту; підприємств; громадських організацій в межах округу в інтересах суспільства та особистості.

У зв’язку з викладеним вище, управління освітнім округом потрібно визначати як діяльність системи, спрямованої на створення прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових, ергономічних, медичних умов, необхідних для ефективного функціонування і розвитку навчально-виховного процесу всіх навчальних закладів – суб’єктів округу – і реалізації цілей округу в цілому.

Проте управління освітнім округом як соціально-педагогічною системою потребує уточнення мети та цілей діяльності, розроблення завдань, функцій і принципів, класифікації напрямів та ознак освітнього округу як об'єкта соціального управління: відкритості, нестабільності (мобільності), місця в ієрархії державного управління, взаємозв'язків з іншими установами, громадськими організаціями, визначення форм управління тощо.

Стратегічна мета діяльності освітнього округу як окремої складової регіональної системи освіти, на нашу думку, – це створення умов для формування освіченої конкурентоспроможної особистості, рівень розвитку якої  відповідає потребам політичного, соціально-економічного та духовного розвитку суспільства, на основі об’єднання і кооперації зусиль суб’єктів округу. Мета конкретного освітнього округу залежить від напрямів  діяльності навчальних закладів, які входять до округу; вона є змінною на різних етапах функціонування округу і його суб’єктів.

Основними завданнями округу, відповідно до Положення про освітній округ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010   № 777, є створення єдиного освітнього простору в межах адміністративно-територіальної одиниці та належних умов для забезпечення навчально-виховного процесу, реалізація допрофільної підготовки і профільного навчання, розвиток творчих здібностей, нахилів, обдарувань дітей, упровадження сучасних освітніх технологій [16].

Актуальність створення навчальними закладами як суб’єктами освітнього округу єдиного освітнього простору в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці полягає в тому, що такі умови навчання і розвитку забезпечують ефективну реалізацію наступності у формуванні особистості сучасного учня, розвиток його обдарованості, професійне самовизначення, реальний вибір кожним учнем власної освітньої траєкторії опанування предметними знаннями, уміннями, практичними навичками, які максимально відповідають сфері його майбутньої професійної діяльності. Функціонування навчальних закладів в умовах освітнього округу забезпечить цілісність їх інноваційного розвитку як складової освітньої регіональної системи, створення системи високоякісних освітніх послуг, можливість концентрації та ефективного використання матеріально-технічних, кадрових, фінансових ресурсів для урізноманітнення форм організації навчання і виховання тощо.

Серед інших завдань освітнього округу, зазначених у Положенні про освітній округ, – реалізація допрофільної підготовки і профільного навчання учнів. Це потребує насамперед визначення основних напрямів діяльності освітнього округу щодо реалізації допрофільної підготовки і профільного навчання на рівні кожного загальноосвітнього навчального закладу як суб’єкта округу та опорного закладу, створення розгалуженої мережі закладів освіти для обдарованих дітей (гімназії, ліцеї, колегіуми), спеціалізованих шкіл у межах адміністративно-територіальної одиниці, визначення опорних закладів освіти.

Працюючи над розробленням теоретичних основ організації діяльності та управління в освітньому окрузі як форми відкритої соціально-педагогічної системи, дослідили теоретичні засади управління, розроблені Г.Єльниковою [5], І.Осадчим [10].  Н.Островерховою, Л.Даниленко [12]. В.Пікельною [15]. Науковці, розглядаючи складний шлях становлення і розвитку освітньої системи, обґрунтовують свої уявлення про управління системою освіти, проте їх погляди відрізняються у визначенні основних функцій управління, які трактують як відношення двох (групи) об’єктів, коли зміни одного призводять до змін іншого.

Загалом поняття "функція" у словнику іншомовних слів визначається як обов’язок, призначення, коло діяльності [20]. Дослідники переважно визначають такі управлінські функції: аналізу, планування, організації, мотивації, керування, координації, контролю, регуляції, комунікації, дослідження, оцінювання, прийняття рішень, представництва і ведення перемовин. Окремі науковці пропонують об’єднати суттєві види управлінської діяльності в невелику кількість категорій, які можуть бути застосовані до всіх організацій, тому виокремлюють функції аналізу, планування, організації, мотивації і контролю [2]. Але, незважаючи на те, що питання функціонального підходу до управління освітою ґрунтовно розроблено у вітчизняній літературі, єдності поглядів дослідників щодо його сутності немає. Окрім того, вивчення першоджерел із проблем управління освітою свідчить, що назва, кількість і послідовність функцій процесу управління у різних дослідників не тільки не збігаються, а й мають певну розбіжність. У сучасних умовах функції управління освітою видозмінюються, оновлюються, серед них виокремлюють пріоритетні.

Існує декілька підходів до визначення і класифікації функцій управління. Для прикладу, В.Пікельна виділяє такі загальні функції управління: планування, організації, координування, контролю, регулювання, обліку, аналізу [21].

 В.І.Масловим визначено три групи класифікацій функцій управління [8]. Зокрема, перша – цільова – як найбільш розповсюджена розглядається з позицій структури циклу управління і включає всі етапи управлінського циклу: планування, організації, контролю, аналізу, регулювання. Друга група (організаційно-професійна) виокремлена на основі аналізу окремих напрямів змісту діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу і включає такі функції: керування навчально-виховною роботою, підвищення кваліфікації працівників школи, забезпечення зв’язку з навколишнім середовищем, організаційно-господарську і фінансову. Третя група (соціально-психологічна та правова) передбачає насамперед аналіз соціально-психологічного аспекту управління. Всі три групи, на думку автора, становлять основу управлінської діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Г.Єльнікова, узагальнюючи аналіз літератури останніх десятиліть із проблем управління, стверджує, що функції управління (цілевстановлення, планування, організація, регулювання та контроль), визначені в загальній теорії управління цього періоду, переходять в управління соціально-педагогічними системами [5]. Науковець зазначає, що саме за адаптивного управління відбувається варіативне сполучення функцій управління та самоуправління, за якого взаємоузгоджуються цілі людини та організації, кооперативно взаємодіють керівники та виконавці для досягнення високого рівня спільності на основі вироблення гнучких моделей діяльності [5].

 Розглянуті праці науковців є важливою складовою концептуальної бази розроблення системи управління організаційно-педагогічною діяльністю освітнього округу, основними функціями якої, на нашу думку, є такі:  інформаційна, прогностично-моделююча, організаційно-регулятивна, аналітико-коригувальна, координаційна та інноваційно-впроваджувальна.

Інформаційна функція відноситься до всіх етапів управління організаційно-педагогічною діяльністю освітнього округу, оскільки насамперед від неї залежить ефективність управління навчальними закладами – суб’єктами округу. Інформаційне забезпечення розглядають як спеціально організовану систему відбору, перероблення, зберігання і подальшого використання визначеної інформації, що відображає основні напрями навчально-виховного процесу.

Процес опрацювання інформації розглядають як необхідну умову якісного управління В.Афанасьєв, А.Берг, М.Згуровський, Ю.Конаржевський, В.Маслов, В.Пікельна та інші. Проблема інформаційного забезпечення як ключового елемента, від якого залежить ефективність управління освітою по всій вертикалі, досліджувалась у працях М.Захарова, М.Кондакова, А.Орлова, М.Портнова, П.Худомінського, М.Черпінського та інших учених. Питання про інформаційне й аналітичне забезпечення управління, яке першим акумулює зміни навколишнього середовища під впливом сучасних соціально-економічних змін та пов’язаного з цим переходу світового співтовариства на глобально-інформаційний етап свого розвитку, порушують В.Бондар, В.Гуменюк, А.Лігоцький, В.Петров, А.Стадник. Ключові підходи до інформаційного забезпечення управління знайшли обґрунтування у працях В.Васильєва, Л.Вінарик, Л.Даниленко, Г.Єльникової, В.Маслова, Н.Островерхової, Л.Паламарчук, В.Пікельної та інших.

            Так, учений В.Маслов акцентує увагу на тому, що саме інформаційна функція пронизує всі етапи процесу управління, оскільки прогнозування і моделювання без необхідної інформації здійснити неможливо. Натомість організація, регуляція, оцінювання наслідків і коригування базуються на відповідній за змістом та формою надходження кожній з функцій інформацій [5].

Ефективне інформаційне забезпечення управління організаційно-педагогічною діяльністю освітнього округу можливе за таких умов:

розроблення моделі інформаційного супроводу управління, що забезпечує поточне регулювання функціонування та розвитку окружної освіти на основі перманентного освітнього моніторингу;

– визначення цілей і змісту функцій основних субмоделей інформаційного забезпечення управління суб’єктами освітнього округу;

– визначення науково-організаційних умов для створення чіткого механізму збирання, збереження й оброблення необхідної управлінської інформації та здійснення оперативного зворотного зв’язку в єдиному окружному управлінському циклі;

– відповідної підготовки учасників цього процесу в освітньому окрузі, спрямованої на адресну роботу з безпосередніми його виконавцями –  суб’єктами освітнього округу;

– створення окружного аналітико-моніторингового центру;

– розроблення технології освітнього моніторингу в системі інформаційного забезпечення управління організаційно-педагогічною діяльністю освітнього округу.

Інформаційне забезпечення процесу управління організаційно-педагогічною діяльністю освітнього округу має сприяти відбору, фільтрації з усієї сукупності даних, що відображають реальний освітній процес округу, тих, які сприяють реалізації цілей управління кожного навчального закладу як суб’єкта освітнього округу.

Якісне інформаційне забезпечення управління потребує відмови від традиційних схем управлінської діяльності (формального, адміністративного, бюрократичного управління, що ґрунтується лише на командній інформації) і  переходу до гнучкого управління, за якого учасники набувають статусу суб’єкта управлінської діяльності. Таке управління набуде характеру нетрадиційної вертикалі з вектором потоку командної інформації зверху вниз (опорний заклад освітнього округу – інші навчальні заклади як суб’єкти округу), а також від учня та його батьків, учителя, керівників навчальних закладів, інших суб’єктів округу – до ради освітнього округу.

Таким чином, інформаційне забезпечення є базовою, невід’ємною частиною та умовою цілісного управління організаційно-педагогічною діяльністю освітнього округу, чинником, що об’єктивно відображає стан і результати управлінської діяльності всіх суб’єктів освітнього округу з наступним діалогічним узгодженням необхідної інформації для поточного коригування  діяльності усіх суб’єктів.

Другою  функцією управління освітнього округу є прогностично-моделююча функція, реалізація якої дозволяє зробити опорний заклад освітнього  округу координаційно-керованим центром для всіх його суб’єктів. Опорний заклад, відповідно до Положення про освітній округ, – це навчальний заклад, що надає повну загальну середню освіту, забезпечений кваліфікованими педагогічними кадрами, має сучасну матеріально-технічну і навчально-методичну базу, зручне розташування і забезпечує допрофільну підготовку та профільне навчання, поглиблене вивчення окремих предметів. Основними завданнями опорного закладу є:

– забезпечення допрофільної підготовки та профільного навчання;

– концентрації та ефективного використання кадрових, інформаційних, матеріальних, фінансових ресурсів, спрямованих на задоволення освітніх потреб учнів;

– надання методичної допомоги суб’єктам округу за напрямами діяльності;

– упровадження інноваційних технологій у навчально-виховний процес;

– створення єдиної системи виховної роботи;

– організації співпраці із суб’єктами округу, іншими навчальними закладами та закладами культури [16].

Прогностично-моделююча функція була предметом дослідження багатьох науковців: В.Маслова [5], О.Коберника [6], В.Пікельної [14],  А.Сливоцького [19], М.Антропова [1], М.Павлютенкова та В.Крижко [13].  

Ця функція є необхідною складовою управління: вона найбільш повно розкриває мережеву взаємодію суб’єктів освітнього округу, оскільки якісні зміни одного з навчальних закладів округу викликають аналогічні зміни в інших. Основним  призначенням прогностично-моделюючої функції в умовах освітнього округу є чітке визначення мети і завдань діяльності, що потребує  володіння достовірною інформацією про всі суб’єкти округу для випереджального розвитку, формування чіткої стратегії і тактики управління.

Відбір найважливіших проблем освітньої окружної системи та забезпечення  якнайшвидшого їх вирішення можливі на основі розроблення концепції та програми розвитку освітнього округу, річного плану та інших видів планування. Суб’єкти округу здійснюють свою діяльність відповідно до спільних окружних планів роботи, що розробляються керівниками суб’єктів округу та затверджуються радою округу [16].  Кожен навчальний заклад  – суб’єкт освітнього округу – також розробляє власну концепцію та програму розвитку,  річний план, узгоджуючи їх з окружними.

В освітньому окрузі планування базується на визначенні радою округу конкретних результатів і способів їх досягнення. Мета, завдання і зміст діяльності, визначені у планах роботи опорного закладу та інших суб’єктах округу, мають відповідати сучасним суспільним вимогам, нормативно-законодавчим актам Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, враховувати регіональні та окружні особливості розвитку.

Концепція розвитку освітнього округу повинна  містити обґрунтування концептуальної ідеї, місію (визначає призначення округу, головний напрям на тривалий період часу, діяльність для досягнення очікуваного рівня ефективності, актуальні освітні потреби, пріоритетні функції, асортимент і рівень освітніх послуг), мету та цілі (образ бажаного результату з фіксованим часом його отримання; мета має бути конкретною, визначеною в часі, мати певну межу програмування, реальною, слугувати підвищенню ефективності організації), завдання, пріоритетні напрями роботи, структуру управління та навчально-виховного процесу освітнього округу.

Програма розвитку освітнього округу може реалізуватися  за  такими напрямами та етапами:

– управління розвитком освітнього округу;

– зміст і форми організації навчальної діяльності;

– виховання (учнівське самоврядування, позашкільна освіта, спорт, виховна робота тощо);

– здоровя та безпека (здоровя дитини, безпечне середовище, система освіти дітей з особливими потребами);

– науково-методичний супровід та навчально-методичне  забезпечення;

– моніторинг та оцінювання якості освіти;

– фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база;

– міжнародне та міжрегіональне співробітництво;

– розвиток освітньої системи освітнього округу.

Важливо, щоб усі заходи і дії, заплановані у програмі розвитку освітнього округу, були спрямовані на досягнення кінцевої мети та прогнозованого результату; щоб були чітко визначені основні напрями діяльності  кожного суб’єкта округу, а система управління була гнучкою, наближеною до виконавців. Лише за таких умов підвищиться ефективність управлінської діяльності.

Методологічними засадами планування діяльності освітнього округу мають стати науковість, демократичність, системність, інноваційність, інтегративність, варіативність, конкретність, послідовність, цілеспрямованість, колективність, лаконічність та чіткість.

В умовах освітнього округу, доречним, на нашу думку, може бути застосування програмно-цільового управління, яке передбачає відбір найважливіших проблем освітньої системи та забезпечує якнайшвидше їх вирішення, а також методики проектно-цільового планування [10].

 Надання округам можливості вибору власних освітніх стратегій, розроблення і впровадження власної програми розвитку освіти відповідно до соціально-економічних, етнокультурних, екологічних умов, передавання низки управлінських функцій до рівня освітнього округу сприяють становленню окружних систем освіти. У цьому зв’язку актуалізується проблема системного управління освітою в межах певної адміністративно-територіальної одиниці.

Отже, третьою функцією діяльності та управління освітнього округу є організаційно-регулятивна функція, яка полягає в організаційному виконанні рішень, створенні мережі організаційних стосунків (суб’єкти округу), які забезпечують цілісність, динамізм керуючої системи, ефективну взаємодію її компонентів у межах адміністративно-територіальної одиниці навчальних закладів системи дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої освіти. Основним у реалізації цієї функції є чітке визначення ролі і завдань опорного закладу, кожного суб’єкта освітнього округу, кожного керівника навчального закладу, який функціонує в умовах окружної системи,  педагогічних працівників для досягнення визначеної мети; забезпечення ефективної взаємодії всіх суб’єктів освітнього округу на засадах єдності мети, реалізації напрямів допрофільної підготовки і профільного навчання, раціонального розподілу прав та повноважень відповідно до статуту і  положення.

Найважливіша роль у процесі організації та регулювання відводиться раді освітнього округу, члени якої подають пропозиції органові управління освітою щодо перерозподілу навчальних годин між навчальними закладами — суб’єктами округу, – організації навчально-виховного процесу, маршрутів шкільних автобусів, що забезпечують підвезення учнів і педагогічних працівників до місця навчання, роботи, діяльності міжбібліотечного абонементу для тимчасового перерозподілу та формування бібліотечних фондів. Рада також координує проведення виховної роботи з метою ефективного використання наявної матеріальної бази суб’єктів округу для позаурочної, гурткової, секційної роботи, організації дозвілля дітей, учнів, вихованців та їхніх родин; сприяє діяльності соціальної, психологічної і логопедичної служби; координує разом із районним (міським) методичним кабінетом  (центром) науково-методичну роботу, спрямовану на організацію надання навчально-методичних консультацій працівникам суб’єктів округу,  удосконалення діяльності методичних об’єднань, інших структурних підрозділів суб’єктів округу, співпрацю з вищими навчальними закладами, закладами післядипломної освіти та закладами культури;  звітує про свою діяльність на загальних зборах працівників [16].

 В інтересах оптимізації організаційно-регулятивної функції особливу увагу варто приділяти виконанню запланованого всіма навчальними закладами як суб’єктами округу, а не лише опорним закладом округу, що є важливим показником оптимальної організації управління в освітньому окрузі. Ефективність управління освітнього округу характеризується насамперед умінням членів ради округу забезпечити єдність і скоординованість дій, взаємодію та узгодженість в роботі всіх суб’єктів, створенням системи стимулювання інноваційності та результативності роботи. 

Четверта – аналітико-коригувальна функція освітнього округу  спрямована на отримання достовірної інформації про виконання управлінських рішень на всіх етапах процесу управління, на ґрунтовний аналіз результатів діяльності всіх навчальних закладів (суб’єктів округу), на зіставлення фактично отриманих прикінцевих результатів із метою, визначеною в Концепції  та Програмі розвитку освітнього округу, на встановлення ступеня відповідності чи невідповідності реальних результатів очікуваним, їх якості, на можливість внесення змін у подальший процес управління освітнім округом, його суб’єктами. Метою цього є створення  умов для здобуття громадянами загальної середньої освіти, упровадження допрофільної підготовки і профільного навчання, поглиблене вивчення окремих предметів, забезпечення всебічного розвитку кожної особистості в умовах територіально-адміністративної одиниці. Така діяльність, спрямована на модернізацію процесу управління, на вдосконалення стану керування за допомогою здійснення необхідної корекції, визначає, на нашу думку, сутність розглядуваної функції.

В умовах освітнього округу для реалізації аналітико-коригувальної функції важлива роль відводиться таким моніторинговим дослідженням, як моніторинг навчально-виховного процесу, рівня знань, умінь і навичок учнів у навчальних закладах, їх вихованості; професійного рівня розвитку педагогічних працівників; якості загальної середньої освіти; стану психічного і фізичного розвитку дітей; стану організації педагогічного процесу і науково-методичної роботи; стану навчально-методичного забезпечення, зокрема й електронними програмними засобами тощо.

Особливої уваги в умовах освітнього округу потребує вибір доцільних та оптимальних форм і методів здійснення оцінно-коригувального аналізу, врахування соціально-психологічних та нормативно-правових аспектів, дотримання  таких принципових положень, як гласності, принциповості, об’єктивності, інноваційності. У здійсненні контролю оптимальним є диференційований та індивідуальний підходи до кадрів, бо це економить час і дає змогу зосередити зусилля адміністрації на контролі за роботою тих, хто об’єктивно його потребує, на способах оптимізації управління.

Ще однією важливою функцією управління освітнього округу є координаційна. Координація (лат. сoordinatio – розташування у порядку) як управлінська функція є складовою частиною процесів управління і полягає в узгодженні, впорядкуванні дій різних частин керованої системи [3]. Основним  завданням координації є досягнення узгодженості в роботі всіх ланок організації за допомогою встановлення раціональних зв'язків між ними та   узгодження дій усіх підсистем  для досягнення визначених цілей.

Різні аспекти координації як управлінської функції розкриті у працях А.Файоля, Ю.А.Конаржевського, Ф.Тейлора, Г.Мінцберга, Г.О.Штомпеля, О.Є.Луньова,  В.В.Олійника [9] та Є.Р.Чернишової. Так, Є.Р.Чернишова зазначає, що координуюча функція управління спрямована на подолання дублювання, паралелізму змістового, часового та науково-методичного характеру і є процесом забезпечення погоджених дій її компонентів, які функціонують [22].

Досить умотивованим, на нашу думку, є визначення координаційної функції В.І.Масловим, який вважає, що координуюча (інтегративна) функція передбачає раціональне поєднання (інтеграцію) інформаційної діяльності всіх органів прямого та непрямого впливу на теоретичний, психолого-педагогічний, адміністративний,  загальнокультурний рівень працівників народної освіти [8].

На важливості цієї функції наголошують також В.С.Пікельна, В.П.Симонов. В.Проскунін, зазначаючи, що координація – це погодженість дій (на рівні проективної та функціональних моделей), збереження при цьому специфіки функціонування суб’єктів освітнього округу регіонального типу; коригування структури роботи та її результатів для забезпечення узгодженості й ефективності дій в освітньому середовищі інноваційної педагогічної системи відкритого типу [18].

Координація роботи в окрузі здійснюється на основі встановлення горизонтальних зв'язків між навчальними закладами, які перебувають на одному організаційному рівні. Горизонтальна координація ґрунтується на взаємозв’язках керівників закладів освіти, педагогічних працівників, працівників установ та організацій, що входять до складу округу, які перебувають на одному рівні в ієрархічній структурі. Особливостями горизонтальної координації в умовах округу є мережева взаємодія, взаємодопомога, співпраця, яка реалізується у таких формах, як ради, тимчасові робочі групи, комісії, збори, конференції за участю співробітників різних структурних  підрозділів округу.

Таким чином, аналізуючи викладене вище, можна відзначити, що координація забезпечує взаємозалежність підрозділів, взаємодію різних частин організації в інтересах виконання поставлених завдань, цілісність, стійкість організації. Тому в контексті нашого дослідження вважаємо, що координація – це взаємодія всіх суб’єктів освітнього округу, оскільки вони є рівноправними учасниками управлінських відносин з метою ефективного погодження та об'єднання зусиль, спрямованих на реалізацію спільної мети округу; координація включає систему заходів, що забезпечують упорядкованість, безперервність, погодженість у просторі й часі дій навчальних закладів в умовах округу.

Координуючим центром освітнього округу є опорний заклад. Відповідно до Положення про освітній округ, в опорному закладі утворюється рада округу, основні завдання якої представлено вище.

Координація діяльності всіх суб’єктів округу передбачає налагодження їх узгодженої взаємодії в системі управління з метою підвищення ефективності функціонування всіх її рівнів. Реалізація цієї функції на підготовчому етапі управління – це складання й узгодження концепції та програми розвитку освітнього округу, річного та інших планів, заходів, координація їх проведення. На поточному етапі управління – це координація стану впорядкованості окружної освітньої системи, стану внутрішніх систем навчальних закладів  – суб’єктів округу; на контрольному етапі управління – це звітність, коригування всіх планів, внесення уточнень у взаємодію всіх закладів, компонентів, структурних підрозділів, визначення способів подальшої координації з метою досягнення очікуваних результатів.

Реалізація координаційної функції дозволяє також забезпечити чітку взаємодію і взаємозв'язки всіх суб’єктів округу у процесі запровадження сучасних новітніх педагогічних, інформаційно-комунікаційних технологій, виконанні спільних програм, проектів, проведенні експериментів, упровадженні педагогічного досвіду; запобігає уникненню дублювання, сприяє узгодженості спільних дій у здійсненні інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність в сучасних умовах є одним із пріоритетних напрямів діяльності освітнього округу, що дозволяє виокремити шосту – інноваційно-впроваджувальну функцію. Інноваційна діяльність характеризується творчими пошуками нових педагогічних ідей, володінням дослідницькими навичками їх апробації з метою забезпечення можливостей мобільного реагування системі освіти на інформаційні зміни в суспільному житті [4]. Такий підхід до осмислення системи освіти підкреслює значущість інноваційних процесів в освітньому окрузі, а також вказує на необхідність і можливість керування ними. Важливими ознаками управління інноваційними процесами в освітньому окрузі є такі:

– мережева взаємодія  різних навчальних закладів (ДВЗ, ЗНЗ, ПНЗ, ПТНЗ, ВНЗ);

– організаційне, наукове та навчально-методичне забезпечення інноваційних процесів;

– упровадження нових організаційних структур і механізмів управління;

– прийняття спільних (рада округу) стратегічних рішень щодо управління інноваційними процесами;

– можливість реалізації варіативного змісту освіти (спільний окружний робочий навчальний план);

– застосування сучасних методів навчання і виховання, форм їх організації;

– реалізація інноваційних програм та проектів;

– здійснення дослідно-експериментальної діяльності;

– упровадження системи моніторингових досліджень; 

– ресурсне та кадрове забезпечення інноваційних процесів тощо.

Висновки. На основі аналізу наукових праць, визначених у публікації положень доходимо висновку про те, що в управлінні освітою формуються тенденції щодо здійснення інноваційної діяльності на місцевому рівні. Освітній округ як нова організаційна структура, що знаходиться на відповідній території та відноситься до соціально-економічної системи певного адміністративно-територіального регіону, забезпечує отримання якісних освітніх послуг та неперервність освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій і методик, реалізації інноваційних програм та проектів, активізації дослідно-експериментальної діяльності тощо. Навчальні  заклади, взаємодіючи із закладами культури, фізичної культури і спорту, підприємствами і громадськими організаціями в умовах освітнього округу, створюють умови для реалізації нововведень, що сприяє формуванню своєрідної окружної системи освіти.

Дослідження різних підходів до визначення функцій управління освітою, аналіз реалій управління навчальними закладами, освітніми округами та установами освіти дали змогу визначити і обґрунтувати доцільність шести функцій освітнього округу, уточнити їх змістове наповнення (рис.1).

 

 

Рис. 1. Функції управління освітнім округом

 

Список використаних джерел

1. Антропова, М.В. Работоспособность учащихся и её динамика в процессе учебной и трудовой деятельности / М.В.Антропова. – М. : Просвещение, 1977. – 251 с.

2. Балыхин, Г.А. Управление развитием образования : организационно-экономический аспект / Г.А.Балыхин. – М. : Экономика, 2003. – 428 с.

3. Борисов, А.Б. Большой экономический словарь / А.Б.Борисов. – М. : Книжный мир, 2003. – 895 с.

4. Ващенко, Л.М. Інноваційна політика як динамічна система управління освітою / Л.М.Ващенко // Педагогічні новації столичної освіти : теорія і практика : науково-методичний щорічник. – Київ, 2001. – 348 с.

5. Єльникова, Г.В. Сутність і механізм адаптивного управління загальною середньою освітою / Г.В.Єльникова // Педагогічні інновації : ідеї, реалії, перспективи : зб. наук. пр. – К. : Логос, 2000. – С. 19-24.

6. Коберник, О.М.   Проектування навчально-виховного процесу у школі / О.М.Коберник. – К. : Хрещатик, 1995. – 153 с.

7. Маслов, В. Функції процесу управління навчальним закладом як наукова основа розробки змісту і методів підвищення посадово-функціональної компетентності керівників загальноосвітніх навчальних закладів / В.Маслов // Післядипломна освіта в Україні. – 2012. – № 1. – С. 27-32.

8. Маслов, В.І. Теоретичні основи педагогічного менеджменту : навч. посібн. [для працівників освіти] / Маслов В.І., Драгун В.П., Шаркунова В.В. – К. : УІПКККО, 1996. – 87 с.

9. Олійник, В. Теоретичні та організаційні аспекти управління розвитком системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти / В.Олійник // Післядипломна освіта в Україні. – 2005.  – № 1. – С. 27-34.

10. Осадчий, І.Г. Основні засади функціонування територіальних освітніх округів у сільській місцевості / І.Г.Осадчий // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2001. – № 5 – 6. – С. 68-81.

11. Осадчий, І.П. Управління навчально-виховним комплексом / І.П.Осадчий. – К. : Знання, 1996. – 117 с.

12. Островерхова, Н. М. Ефективність управління загальноосвітньою школою : соціально-педагогічний аспект / Н.М.Островерхова, Л.І.Даниленко. – К. : Школяр, 1996. – 302 с.

13. Павлютенков, Є.М. Основи управління школою / Є.М.Павлютенков, В.В.Крижко. – Харків : Основа, 2006. – 176 с.

14. Пикельная, В.С. Теоретические основы управления : школоведческий аспект / В.С.Пикельная. – М. : Высшая школа, 1990. – 175 с.

15. Пікельна, В.С. Інноваційні підходи до управління сучасною загальноосвітньою школою. Історія –  колиска освіти : Педагогічні нариси : навчальний посібник / В.С.Пікельна. – Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2005. – 241 с.

16. Примірне положення про освітній округ : наказ Міністерства освіти та науки України № 267 від 05.04.2006 р. [Електронний ресурс]. –  Режим доступу : www. mon. gov.ua.

17. Поташник, М.М. Управление современной школою. В вопросах и ответах : пособие [для руководителей образовательных учреждений и органов образования] / М.М. Поташник, А.И.Мойсеев. – М. : Новая школа, 1997. – 352 с.

18. Проскунін, В. В. Організаційно-педагогічні умови діяльності освітніх округів на регіональному рівні : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 "Загальна педагогіка та історія педагогіки" / В.В.Проскунін. – Луганськ, 2008. – 23 с.

19. Сливоцький, А. Нові методи стратегічного мислення / А.Сливоцький. – К. : Академія, 2002. – 43 с.

20. Современный словарь иностранных слов. – М. : Русский язык, 2000. – 742 с.

21. Теоретические основы управления (школоведческий аспект). – М. : Высшая школа, 1990. – С. 58-62.

22. Чернишова, Е.Р. Управление инновационными процессами в региональной системе образования / Е.Р.Чернишова // Материалы Международной научно-практической конференции. – Уральск, 2008. – С. 147.

 

Мельник Н. А. Образовательный округ: основные задачи и функции

В статье рассматриваются основные задачи и функции образовательного округа, что приводит к переосмыслению заданий и функций деятельности общеобразовательных учебных заведений в условиях образовательного округа, приобретения окружным образованием особого значения как движущей силы положительных изменений в регионе.

 

Ключевые слова: образовательный округ, субъекты образовательного округа, сетевое взаимодействие, функции образовательного округа: информационная, прогностически-моделирующая, организационно-регулятивная, аналитико-корректирующая, координационная и инновационно-внедрительная.

 

   Mel`nik, N.A. County Education: Key Tasks and Functions   

            The article outlines the main tasks and functions of educational district, which leads to rethinking the tasks and functions of education in educational district, the district education acquiring special importance as the driving force of positive change in the region.

 

Keywords: educational District, subjects of educational district, networking, educational district functions: informational, prognosis-modeling, organizational, regulatory, analytical and corrective, coordinating and implementing innovative.