Осадчий І.Г.,

начальник відділу освіти Ставищенської  РДА Київської області, доктор педагогічних наук

 

Освітній округ: теоретико-технологічні засади ефективного управління

 

У статті проаналізовано діюче положення про освітній округ, виявлено суперечності та розроблено теоретико-технологічні засади ефективного управління освітніми округами сільської місцевості.

 

Ключові слова: освітній округ, система органів управління округу, вищий, виконавчий та додаткові органи управління округу, організаційний механізм управління.

 

Актуальність дослідження. Постановка проблеми. Аналіз розвитку українського суспільства впродовж останніх двох десятиліть дозволив виявити стійку тенденцію до поглиблення диференціації соціуму, формування відносно стабільних соціальних груп із різним соціально-економічним статусом. Достатньо, на нашу думку, як приклад, навести сучасне типове українське село, яке впродовж останніх років незмінно характеризується наявністю жителів, які є власниками або керівниками підприємств, що обробляють тисячі гектарів землі; фермерами, які, долучивши земельні паї родичів та односельчан, використовують сотні гектарів землі; селянами-одноосібниками, які мають у володінні десятки гектарів землі; селянами-орендодавцями, які  віддали свої земельні паї в оренду і втратили будь-яку можливість працювати на цих наділах та впливати на їх використання; особами, які постійно або сезонно, чи то вахтовим методом працюють в інших населених пунктах або далеко від місця проживання своїх сімей; працівниками невеликих сільських бюджетних закладів та установ; пенсіонерами, які виховують онуків впродовж тривалого періоду, поки батьки дітей перебувають на заробітках; переселенцями із міст, далеких і близьких територій; безробітними, які мають або  не мають можливості працювати на сезонних сільськогосподарських роботах тощо.

Цілком закономірно, що в соціальних груп із різним соціально-економічним статусом сформувалися відмінні освітні потреби, а їх можливості (зокрема і майнові) щодо надання своїм дітям освіти значно різняться. Тому природно, що традиційна нереформована система загальної середньої освіти сільської місцевості, центральною ланкою якої була окрема сільська школа, не змогла забезпечувати надання розширеного спектра освітніх послуг, які виявилися затребуваними новим соціумом.

Саме тому з об’єктивних причин на зламі століть педагогічна практика, а потім і наука, почали пропонувати нові мережеві форми організації територіальних освітніх систем, які формалізувались (матеріалізувались) у вигляді освітніх округів. Ці процеси стали можливими завдяки здобуткам психолого-педагогічної науки щодо диференціації та індивідуалізації освітнього процесу, демократизації суспільного життя (зокрема й у сфері педагогічної творчості), системним діям держави із забезпечення сільських шкіл комп’ютерною технікою та шкільними автобусами.

Проблеми вдосконалення діяльності сучасних сільських територіальних систем освіти, створення і функціонування освітніх округів розкриті у працях В.Вершиніна, І.Вєтрова, М.Гур’янової, І.Осадчого, О.Пастовенського, І.Реморенка, М.Романенка  та інших учених.

Унормування здобутків педагогічної науки і практики у цій царині, їх узгодження із чинними нормами законодавства в галузі освіти було здійснено спочатку в примірному положенні про освітній округ, затвердженому наказом МОН України від 05.04.2006  № 267 [9], а нині – в положенні про освітній округ, затвердженому постановою КМ України від 27.08.2010 № 777 [7].

Прийняття цих документів мало вагоме практичне значення і сприяло масовому руху до створення в Україні великої кількості (нині близько 1,5 тис.) освітніх округів у сільській місцевості. Водночас потрібно визнати, що ні наявні результати наукових досліджень із розглядуваного питання, ні чинні нормативні документи не уможливили практичного вирішення проблеми якості освіти та її доступності для сільського населення країни в сучасності повною мірою. Переконані, що запропонована нами в 1999 році ідея передавання зобов’язань та повноважень суб’єкта гарантій конституційного права на якісну освіти від окремої сільської школи до територіальної системи освіти є революційною і потребує ґрунтовних змін на рівні сутнісної реформи, а не локального вдосконалення чи декоративної надбудови [5].

На жаль, у чинному положенні про освітній округ [7] не повною мірою враховано глибину внутрішніх суперечностей територіальних систем освіти, особливо у сфері управління; воно характеризується категоричністю і вичерпністю наявних в ньому тверджень, які в педагогічній науці поки що визначені лише концептуально. Відповідно до положень зазначеного документа не допускається існування альтернативних організаційних форм освітніх округів, а тому не передбачено сприяння подальшому творчому пошуку. Натомість, на практиці вже мають місце випадки перевірок регіональними органами управління освітою відповідності створених у різні роки освітніх округів діючому нині положенню про них та безапеляційні доручення щодо приведення практики у відповідність до існуючих норм. Самі ж керівники навчальних закладів та місцевих органів управління освітою мають серйозні проблеми як на етапі створення освітніх округів, так і в забезпеченні їх ефективного функціонування і розвитку.

Вважаємо, що головною причиною окреслених проблем є нерозробленість систем управління освітніми округами в сучасних умовах. Загалом під системою управління об’єкта розуміємо єдність системи органів управління та сукупності організаційних механізмів управління, які в ній застосовуються.

Мета статті – розроблення теоретико-технологічних засад ефективного управління освітніми округами сільської місцевості.

Завдання дослідження:

1. Розкрити сутність освітнього округу як нової мережевої організаційної форми територіальної системи загальної середньої освіти.

2. Визначити та обґрунтувати теоретико-технологічні засади системи органів управління освітніми округами.

3. Розробити теоретико-технологічні засади організаційних механізмів управління освітніми округами.

Виклад основного матеріалу. У своїх дослідженнях нами першими в Україні було запропоновано трактувати освітній округ як освітню макроінституцію мережевого типу, яка забезпечує формування збагаченого освітнього середовища, у якому учні сільського регіону здобувають загальну середню освіту, та розроблено основні засади функціонування територіальних освітніх округів [4]. Таке розуміння округу принципово вирізнялося від тлумачення поняття "шкільний округ" російськими педагогами як території обслуговування сільської школи, яка залишилася після реструктуризації малих сільських шкіл. Тому нами було запропоновано використовувати інші загальні поняття – не шкільний, а освітній округ і районний освітній округ зокрема, яких в українській та російській педагогічній літературі на той час не було. На жаль, і нині, особливо в середовищі управлінців регіонального і вищих рівнів, під освітніми округами продовжують розуміти території без шкіл відповідного ступеня або ті, які доручили обслуговувати одній чи декільком школам І-ІІІ ступенів.

Тому для розкриття сутності освітнього округу надаємо додаткові пояснення. Вважаємо, що освітнє середовище учня, тобто сукупність освітніх ресурсів, умов і впливів, у яких учень здобуває освіту, існує як інституційне освітнє середовище (ІОС), що спеціально створюється завдяки діяльності окремих освітніх інституцій (ОІ) та цілісних освітніх систем (ЦОС), і як фонове освітнє середовище (ФОС), що існує стихійно або завдяки спрямованим діям суб’єктів, які знаходяться за межами власне педагогічних систем.

Під рівноважним стаціонарним станом системи розуміємо такий її стан, за якого залишаються незмінними значення макропараметрів – складу, структури, функцій, технологій, продуктів  виходу тощо.

Для утримання елементів, компонентів та інституційного освітнього середовища учня в цілому в рівноважному стаціонарному стані створюються спеціальні інструменти – освітні інституції. Така необхідність є об’єктивною, адже привнесені суб’єктами освітньої діяльності (учнями, їхніми батьками, вчителями, суспільством – соціумом і державою) ресурси та їх дії завжди неузгоджені як за номенклатурою, потужністю, так і за часовими та іншими параметрами.

Щодо освітньої інституції, розглядаємо її як освітню установу, навчальний заклад або частину, підрозділ установи, закладу, а також їх об’єднання.

Логічним є виділення кількох типів освітніх інституцій:

освітні інституції першого типу, або мікроінституції (ОІ1). Це найменші частини  (елементи) освітніх установ, навчальних закладів або органів управління освітою. До ОІ1 належать навчально-виховні моменти, а саме: навчальні й виховні завдання, доручення, оцінювання, консультування тощо.

освітні інституції другого типу, або мезоінституції (ОІ2). Це компоненти (підрозділи) навчальних закладів, освітніх установ або органів управління освітою, до яких належать навчально-виховне заняття, навчально-виховний курс, навчальний рік, ступінь школи тощо;

освітні інституції третього типу, або макроінституції (ОІ3). Це окремі навчальні заклади, установи освіти, органи управління освітою, а також їх асоціації (співтовариства, об’єднання, комплекси), які функціонують як цілісні системи.

Найвищим рівнем інтеграції освітніх інституцій у цілісних освітніх системах є спільне використання (кооперація) ресурсів і можливостей, а також узгодження (координація) функціонування й розвитку. Тому під освітніми мережами розуміємо цілісні освітні системи (а також і їх підсистеми), між освітніми інституціями яких існують горизонтальні й вертикальні зв’язки кооперації ресурсів і можливостей, а також координація функціонування й розвитку.

Отже, освітній округ – це освітня макроінституція  мережевого типу, яка дає змогу формувати й утримувати в рівноважному стаціонарному стані інституційне освітнє середовище учня, у якому учень сільського регіону, вибудовуючи власну освітню траєкторію, здобуває загальну повну середню освіту.

У 2001 році нами було запропоновано вирізняти окремі типи і види освітніх округів [4]. Залежно від величини території бувають такі типи округів:

шкільний округ (ШО), або освітній округ І ступеня – територіальна система загальної середньої освіти, до складу  якої входить один загальноосвітній заклад І–ІІІ ступенів (опорний навчальний заклад округу), а також навчальні заклади нижчих ступенів (ЗОШ І ступеня, ЗОШ І–ІІ ступенів тощо) та інші освітні інституції – окремі або у складі освітніх мереж;

                міжшкільний округ (МШО), або освітній округ ІІ ступеня – територіальна освітня система, до складу якої входять кілька загальноосвітніх закладів І–ІІІ ступенів (опорні навчальні заклади освітнього округу) та інші установи і навчальні заклади нижчих ступенів;

районний освітній округ (РОО), або освітній округ ІІІ ступеня – територіальна освітня система, до складу якої входять усі навчальні заклади та освітні  установи адміністративного району;

міжрегіональний освітній округ (МРОО), або освітній округ ІV ступеня – територіальна освітня система, до складу якої входять окремі навчальні заклади та освітні установи сусідніх адміністративних районів.

Залежно від рівня інтеграції навчальних закладів у територіальній системі  освіти нами виділено такі види округів:

навчально-виховне співтовариство (НВС) – дружній союз навчальних закладів або систем освіти, заснований на єдності поглядів та дій у тій чи іншій сфері освіти;

навчально-виховне об’єднання (НВО) – сукупність тісно пов’язаних між собою навчальних закладів або систем освіти, які виконують різноманітні функції для досягнення спільно визначеної освітньої мети;

навчально-виховний комплекс (НВК) – цілісний навчальний заклад або система освіти, які складаються із значної кількості структурних підрозділів і забезпечують досягнення комплексної освітньої мети.

На основі результатів проведеного аналізу можемо стверджувати, що:

1. Освітні округи як комплекси, об’єднання або товариства навчальних закладів можуть бути як договірними, утворюватися на добровільних засадах за ініціативи самих суб’єктів округу, діяти на основі установчого договору, затвердженого їх засновниками (власниками) і не мати визначених законом обов’язкових та додаткових органів управління, так і статутними, створеними на основі рішення засновників (власників) про їх утворення, а тому діяти на основі статуту (положення) і мати обов’язкові та додаткові органи управління.

2. До системи органів управління  освітніми округами входять обов’язкові органи управління – вищий орган управління (загальні збори учасників) та виконавчий орган (колективний, тобто правління, дирекція або одноосібний – директор, президент тощо), а також додаткові органи управління (наглядова або громадська ради, різні комісії тощо).

3. Системи управління освітніми округами  повинні відповідати нормам чинного законодавства України (зокрема Цивільного кодексу України), бути оптимальними для кожного виду округу, а тому можуть різнитися між собою за структурою, функціями, організаційними механізмами управління тощо.

Після розкриття сутності освітнього округу, стає зрозуміло, що для одержання високих освітніх результатів всі учасники освітнього процесу (учні, їхні батьки, вчителі, суспільство в особі соціумів і держави) повинні мати достатньо можливостей діяти активно, максимально використовувати наявні індивідуальні ресурси, повною мірою враховувати неповторність ситуацій у сучасному мінливому світі – тобто бути повноправними суб’єктами освітньої діяльності. Це досягається лише тоді, коли управління освітніми інституціями всіх рівнів є державно-громадським, тобто таким, у якому оптимально узгоджуються і поєднуються потреби, цілі, дії держави, суспільства та індивіда. Тому державно-громадський характер управління є однією із основних характеристик ефективної системи управління освітнім округом як сучасної мережевої освітньої макроінституції. До сукупності принципів  державно-громадського управління освітнім округом відносимо принципи науковості; цілеспрямованості; єдності адміністративного управління та самоврядування; безперервності та різноманітності освіти; доступності для кожного громадянина форм і типів освітніх послуг, що надає округ; демократизму; персональної відповідальності та колегіальності в пошуках розв’язків наявних проблем.

Варто також зазначити, що в положенні про освітній округ [7] не передбачено необхідності та порядку прийняття рішення про створення (ліквідацію) округу засновниками (власниками) суб’єктів округу та укладення суб’єктами округу  договору, а лише  визначено, що округ – добровільне об’єднання навчальних закладів (п. 1), що положення про округ затверджується органом управління освітою (п. 14), а організація навчально-виховного процесу в окрузі регламентується договором про спільну освітню діяльність (п. 23).

У положенні також лише згадується про існування таких органів управління, як загальні збори працівників суб’єктів округу (п. 15), на яких рада округу звітує про свою роботу за рік, та спільне засідання педагогічної ради суб’єктів округу (с. 33), на якому координується (не рідше одного разу на рік) навчально-виховний процес в окрузі (п. 33).  Все це свідчить про нерозробленість систем управління освітніми округами, що, безумовно, не сприяє підвищенню якості освітніх послуг, які має надавати ця освітня макроінституція.

Труднощі на етапах створення освітніх округів та у забезпеченні їх ефективного функціонування зумовили здійснення аналізу системи органів управління освітнім округом, зміст якої розкрито в положенні про освітній округ [7].

Нами виявлено такі органи та суб'єкти управління освітнім округом: загальні збори працівників суб’єктів округу, спільне засідання педагогічної ради суб’єктів округу, рада округу, керівники суб’єктів округу.

У чинному положенні про освітній округ передбачено, що рада округу, засідання якої мають відбуватися за потребою, але не рідше ніж два рази на рік, здійснює таке:

розробляє положення про округ (п. 14);

подає пропозиції щодо перерозподілу навчальних годин між навчальними закладами, організації навчально-виховного процесу, маршрутів шкільних автобусів, діяльності міжбібліотечного абонемента (п. 15);

координує проведення виховної роботи, позаурочної, гурткової, акційної роботи, організації дозвілля (п. 15);

сприяє діяльності соціальної, психологічної та логопедичної служби  (п.  15);

координує методичну роботу (п. 15);

затверджує спільний план роботи (п. 24);

звітує про свою діяльність на загальних зборах працівників суб’єктів округу (п. 15).

Стосовно керівників як суб’єктів управління округами зазначено, що вони:

погоджують положення про округ (п. 14);

розробляють спільний план роботи (п. 24);

складають єдиний робочий навчальний план суб’єктів округу (п. 26);

погоджують єдиний робочий план суб’єктів округу, режим роботи, розклад навчальних занять, маршрути шкільних автобусів (п. 31);

вносять пропозиції щодо визначення опорних закладів округу, напрямів диференціації (профілів навчання) в них (п. 9);

У ході аналізу чинного положення про округ з’ясовано, що органи управління округом взаємодіють із місцевим органом управління освітою, який:

затверджує положення про округ (п. 14);

затверджує єдиний робочий навчальний план суб’єктів округу, режим роботи, розклад навчальних занять, маршрути шкільних автобусів (п. 31);

визначає опорні заклади округу та напрями диференціації (профілі навчання) в них (п. 9).

Отже, у чинному положенні про освітній округ [7] не визначено процедуру створення (ліквідації) округу та роль засновників (власників) суб’єктів округу в цьому процесі, а також порядок прийняття ними відповідних рішень; відсутнє поняття установчого договору (угоди) про створення освітнього округу; не названо вищого, виконавчого та додаткових органів управління округом, не окреслено їх функції, повноваження, особливості взаємодії та підпорядкування. Натомість вказано на існування договору про спільну освітню діяльність (п. 8) та загальних зборів працівників суб’єктів округу (п. 15). Ці поняття важко узгоджуються із нормами Цивільного кодексу України щодо установчого договору та загальних зборів учасників об’єднання, адже договір про той чи інший вид діяльності (у цьому випадку – освітньої) не замінить установчий договір, а суб’єктами освітнього округу є заклади, установи та організації, а не їх працівники. Що до ролі  засновників (власників) суб’єктів округу, які не належать до сфери освіти, то їх роль взагалі не визначена.

Тому обґрунтованим вважаємо висновок про те, що у практичній діяльності зі створення та організації діяльності освітніх округів нині доцільно керуватися не лише чинним положенням про освітній округ, а й більш загальними нормами – чинним законодавством України, зокрема Цивільним та Господарським кодексами, а також іншими законодавчими і нормативними документами.

Змоделюємо структуру системи органів управління двох найбільш поширених типів освітніх округів – навчально-виховного співтовариства  (НВС "Освітній округ") та навчально-виховного об’єднання (НВО "Освітній округ").

Результати наукового пошуку та більш ніж дванадцятилітній досвід практичної діяльності зі створення та забезпечення діяльності округів у сільській місцевості дають підстави стверджувати, що найбільш оптимальною формою існування НВС "Освітній округ" є просте товариство, а  НВО "Освітній округ" – комунальне об’єднання підприємств або щодо освітньої сфери – об’єднання закладів освіти. Під закладами освіти розуміємо навчальні заклади та установи освіти, інші освітні організації, в т.ч. і громадські. НВС "Освітній округ" є договірним, а НВО "Освітній округ" – статутним  об’єднанням закладів освіти.

Науково та юридично обґрунтованим є такий порядок створення НВС "Освітній округ":

1. Прийняття рішення засновниками (власниками) суб’єктів округу про надання дозволу на створення округу.

2. Укладання суб’єктами округу установчого договору про створення округу.

3. Затвердження засновниками (власниками) суб’єктів округу установчого договору про створення округу.

Система органів управління НВС "Освітній округ" має бути розкрита в установчому договорі і складатися із вищого, виконавчого та додаткових органів управління.

Вищим органом управління НВС "Освітній округ" є загальні збори суб’єктів округу, представлені їх керівниками. Загальні збори суб’єктів округу проводить президія та голова зборів, які обирають простою більшістю голосів. Цей орган управління працює на громадських засадах та виконує такі функції:

розроблення, укладання (розірвання) установчого договору про створення округу, внесення до нього змін  та подання його на затвердження до місцевого органу управління освітою;

прийняття нових суб’єктів та виключення суб’єктів зі складу округу;

створення системи органів управління округом, формування персонального складу виконавчого та додаткових органів управління округом;

затвердження переліку освітніх послуг, які надає округ;

затвердження перспективного та річних планів роботи округу;

внесення пропозицій до місцевого органу управління освітою щодо фінансування суб’єктів округу, розроблення спільних програм (проектів) тощо;

заслуховування звітів виконавчого та додаткових органів управління округом про роботу впродовж навчального року та інших періодів.

Виконавчим органом НВС "Освітній округ" є правління (дирекція) округу на чолі з генеральним директором округу. Якщо округ має один опорний навчальний заклад, то виконання функцій генерального директора округу доручається директору опорного навчального закладу, якщо кілька опорних закладів – одному з їх директорів. До правління (дирекції) округу входять представники адміністрації суб’єктів округу (по одному з кожного закладу) та адміністрація опорного навчального закладу в повному складі. Правління (дирекція) освітнього округу працює на постійній основі, а члени правління отримують за свою роботу в правлінні доплату в обсязі 20-50 % їх посадових окладів.

Правління (дирекція) округу виконує такі функції:

1. Вирішує питання поточної діяльності:

організовує неперервний навчально-виховний процес у частині здійснення його міжшкільних форм;

                розробляє та подає на затвердження до місцевого органу управління освітою єдиний робочий навчальний план округу, режим роботи округу, маршрути руху шкільних автобусів;

розробляє розклад навчальних занять у частині організації міжшкільних форм навчально-виховної роботи;

розробляє та подає на затвердження до загальних зборів суб’єктів округу план роботи округу на навчальний рік у частині організації міжшкільних форм навчально-виховної роботи;

готує та подає до загальних зборів суб’єктів округу щорічний звіт про роботу округу впродовж навчального року та інших періодів.

2. Готує та подає до загальних зборів суб’єктів округу пропозиції щодо удосконалення усіх сфер діяльності округу.

Генеральний директор округу входить до складу правління округу і виконує такі функції:

1. Здійснює керування правлінням округу щодо виконання покладених на нього функцій.

2. Представляє інтереси округу у відносинах із органами влади, громадськістю, установами та організаціями.

3. Підписує документи, які розробляє  правління округу.

4. Відповідає за ведення документації округу.

5. Звітує  перед загальними зборами суб’єктів округу про роботу правління округу впродовж навчального року та інших періодів.

Одним із додаткових органів управління НВО "Освітній округ" може бути наглядова рада округу, яка працює на громадських засадах і до складу якої входять представники місцевого органу управління освітою, громад населених пунктів, на території яких суб’єкти округу здійснюють освітню діяльність, батьківських громад суб’єктів округу. Наглядову раду очолює голова наглядової ради, який організовує роботу ради, підписує прийняті нею документи, представляє її інтереси.

Цей орган управління виконує такі функції:

контролює дотримання положень установчої угоди про створення округу, якість та доступність освітніх послуг, які надає округ;

вносить пропозиції до загальних зборів округу щодо коригування переліку освітніх послуг, які надає округ та удосконалення всіх сфер діяльності округу;

вносить до місцевого органу управління освітою пропозиції щодо матеріального стимулювання працівників округу, їх нагородження тощо.

Порядок створення НВО "Освітній округ" передбачає такі основні етапи:

1. Укладання установчого договору про створення округу засновниками (власниками) суб’єктів округу (якщо їх декілька) або прийняття відповідного рішення, якщо  в усіх суб’єктів округу один засновник (власник).

2. Затвердження положення про освітній округ.

3. Утворення вищого, виконавчого та додаткових органів управління округом.

Вищим органом управління НВО "Освітній округ" є рада округу, до складу якої входять представники засновників (власників) суб’єктів округу, місцевого органу управління освітою, органів місцевого самоврядування населених пунктів, у яких суб’єкти округу здійснюють освітню діяльність, керівники суб’єктів округу, очільники батьківських громад суб’єктів освітнього округу. Раду округу очолює голова ради, який організовує її роботу, підписує прийняті нею документи, представляє її інтереси.

Цей орган  управління виконує такі функції:

розробляє та подає на затвердження засновником (власником) суб’єктів округу положення про округ;

створює систему органів управління округом у складі вищого,  виконавчого та додаткових органів управління округу, формує персональний склад виконавчого та додаткових органів управління округом;

затверджує перелік освітніх послуг, які надає округ;

розробляє та подає засновникам (власникам) суб’єктів округу пропозиції щодо внесення змін до установчого договору про створення округу, удосконалення його структури, забезпечення фінансування суб’єктів округу, зокрема і спільних програм (проектів) тощо;

затверджує плани роботи (річні, перспективні), програми розвитку округу тощо.

Виконавчим органом НВО "Освітній округ" є правління  (дирекція) округу на чолі з генеральним директором округу. Якщо округ має один опорний навчальний заклад, то виконання функцій генерального директора округу доручається директору опорного навчального закладу, якщо кілька опорних закладів – то одному з їх директорів. Правління округу складається із представників адміністрації усіх суб’єктів округу  (по одному від кожного закладу) та адміністрації опорного навчального закладу в повному складі. Члени правління округу мають доплати до посадових окладів в обсязі 20-50 % їх посадового окладу.

Правління округу виконує такі функції:

1. Вирішує питання поточної діяльності:

організовує неперервний навчально-виховний процес у частині здійснення його міжшкільних форм;

розробляє та подає на затвердження до місцевого органу управління освіти єдиний робочий навчальний план округу, режим роботи округу, маршрути руху шкільних автобусів;

розробляє розклад навчальних занять у частині організації міжшкільних форм навчально-виховної роботи;

розробляє та подає до ради округу на затвердження план роботи округу на навчальний рік у частині організації міжшкільних форм навчально-виховної роботи;

готує та подає до ради округу щорічний звіт про роботу округу впродовж навчального року та інших періодів.

2. Готує та подає до ради округу пропозиції щодо удосконалення всіх сфер діяльності округу.

Генеральний директор округу входить до складу правління округу і виконує такі функції:

1. Здійснює керування правлінням округу щодо виконання покладених на нього функцій.

2. Представляє інтереси округу у відносинах із органами влади, громадськістю, установами та організаціями.

3. Підписує документи, які розробляє  правління округу.

4. Відповідає за ведення документації округу.

5. Звітує  перед радою округу про роботу правління округу впродовж навчального року та інших періодів.

Одним із додаткових органів управління НВС "Освітній округ" може бути наглядова рада округу, яка працює на громадських засадах і до складу якої входять представники місцевого органу управління освітою, громад населених пунктів, на території яких суб’єкти округу здійснюють свою діяльність, батьківських громад суб’єктів округу. Наглядову раду очолює голова наглядової ради, який організовує роботу ради, підписує прийняті нею документи, представляє її інтереси.

Цей орган управління виконує такі функції:

контролює дотримання положень установчих документів, якість та доступність освітніх послуг, які надає округ;

вносить пропозиції до ради округу щодо коригування переліку освітніх послуг, які надає округ, та удосконалення всіх сфер діяльності округу;

вносить до місцевого органу управління освітою пропозицій щодо матеріального стимулювання працівників округу, їх нагородження тощо.

Як вже зазначалося у представленому дослідженні, система управління об’єкта складається із системи органів управління та сукупності організаційних механізмів управління, які в ній застосовуються. При цьому управління пропонуємо розглядати як процес визначення  та розв’язання проблем функціонування і розвитку об’єкта засобами системи органів управління об’єкта та у спосіб, визначений організаційними механізмами управління.

Отже, систему органів управління об’єкта потрібно розуміти як упорядковану сукупність усіх його органів управління. Вважаємо, що про  організаційний механізм управління необхідно надати додаткові пояснення.

 Під механізмом розуміємо "сукупність проміжних станів або процесів будь-яких явищ" [10, с. 431] або "систему, яка визначає порядок якого-небудь виду діяльності" [2, с. 283]. Що до порядку, то це "правильний, налагоджений стан, розміщення чого-небудь; послідовний хід чого-небудь" [2, с. 459]. Спосіб розглядаємо як  "дію або систему дій, які використовуються при виконанні якої-небудь роботи, при здійсненні чого-небудь" [2, с. 618]. Загальновідомо також, що організаційний – це той, що "пов’язаний з організацією чого-небудь" [1, с. 379], а  організація – це "внутрішня упорядкованість, узгодженість, взаємодія більш або менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовлені його будовою" [11, с. 946].

Тому організаційний механізм управління трактуємо як спосіб здійснення управління, тобто визначення та розв’язання проблем функціонування і розвитку об’єкта  засобами та в межах системи його органів управління.

У моделюванні організаційного механізму управління як способу, тобто дії чи системи дій, що використовуються у виконанні роботи (у цьому випадку – управління), пропонуємо скористатися розробленим нами універсальним алгоритмом розв’язання проблеми [6]. Вважаємо, що організаційний механізм управління є упорядкованою послідовністю таких дій:

1. Моніторинг проблемного простору, виявлення проблеми.

2. Актуалізація законодавчої та нормативної бази освітньої галузі.

3. Актуалізація ефективного управлінського досвіду вирішення розглядуваного виду проблеми.

4. Створення моделі проблеми як суперечності, що виникає у процесі функціонування об’єкта управління.

5. Формування блоку загальних пропозицій щодо розв’язання проблеми.

6. Розроблення проекту вирішення конкретної проблеми.

7. Експертиза якості підготовленого проекту, рішення.

8. Прийняття рішення з конкретної проблеми.

9. Організація виконання прийнятого рішення.

10. Контроль за виконанням рішення.

11. Аналіз виконання рішення.

12. Узагальнення матеріалів розв’язання проблеми.

Важливо також зауважити таке:

1. Організаційні механізми управління як способи визначення та розв’язання конкретних проблем будуть різнитися між собою в залежності від джерела ініціативи; центру прийняття остаточного рішення; а також наявності досвіду та існуючих зразків розв’язання даного виду проблем.

2.  Рішення з конкретної проблеми можуть існувати в такому вигляді:

документа, який вносить зміни до наявного порядку функціонування об’єкта управління, у цьому випадку – до установчої угоди про створення округу, положення про округ, єдиного робочого плану округу, режиму роботи округу, маршрутів руху шкільних автобусів, розкладів навчальних занять тощо;

документа, який регламентує акційну цілеспрямовану діяльність щодо  розвитку об’єкта управління, у цьому випадку – це цільовий проект, який розробляється та здійснюється із використанням технології проектно-цільового управління [1];

усного або письмового доручення суб’єкта управлінської діяльності (наприклад, голови ради округу, генерального директора округу, голови наглядової ради округу тощо).

Інтегрувавши одержані результати, доходимо висновку, що:

1. На практиці можуть існувати два типи організаційних механізмів управління: організаційні механізми управління функціонуванням об’єкта та організаційні механізми управління розвитком об’єкта.

2. Конкретні види організаційних механізмів управління будуть різнитися між собою за дискретними значеннями таких макрохарактеристик: джерело ініціативи (учні, їхні батьки, педагогічні працівники, суспільство в особі держави та соціуму); центр прийняття остаточного рішення (вищий, виконавчий чи додаткові органи управління); новизна актуалізованих проблем  (традиційні чи нові); форма існування рішення (усне чи письмове); обов’язковість виконання рішення (обов’язкове, рекомендоване чи необов’язкове до виконання).

Висновки. У результаті здійсненого дослідження дійшли таких загальних висновків:

1. До чинного положення про освітній округ [7] необхідно внести зміни щодо приведення запропонованої в ньому системи управління округом у відповідність до вимог чинного законодавства України, здобутків педагогічної науки і практики.

2. Для створення та забезпечення ефективного функціонування освітніх округів необхідно користуватися нормами положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затвердженого наказом МОН України від                 02.11.2000 № 522 [8], і організовувати таку діяльність як інноваційну з використанням окремих норм чинного положення про освітній округ і систем ефективного управління округом, розроблених у цьому дослідженні.

3. Управління округом повинно мати державно-громадський характер.

4. Система органів управління округом повинна обов’язково включати в себе вищий, виконавчий та додаткові органи управління.

5. Організаційні механізми управління освітнім округом як способи  визначення та розв’язання проблем функціонування і розвитку округів можуть бути різних типів та видів залежно від  конкретних умов, цілей, особливостей процесів та очікуваних результатів управління.

 

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. Б.Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.

2. Ожегов, С.И. Словарь русского языка : ок. 57000 слов / С.И.Ожегов; под ред. Н.Ю.Шведовой. – 19-е изд., испр. – М. : Рус. яз., 1987. – 750 с.

3. Осадчий, І.Г.  Основи методики проектно-цільового планування роботи загальноосвітньої школи / І. Г. Осадчий // Порадник методиста. – К., 1995. – С. 22-26.

4. Осадчий, І.Г. Основні засади функціонування територіальних освітніх округів в сільській місцевості / І. Г. Осадчий // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2001. – № 5-6. – С. 118-131.

5. Осадчий, І.Г. Проектно-модульний підхід до моделювання та організації функціонування системи загальної середньої освіти сільського адміністративного району / І. Г.Осадчий // Директор школи. – 1999. – №18. – С. 3.

6. Осадчий, І.Г.  Управлінська культура директора загальноосвітнього навчального закладу : модель, діагностика, розвиток [Електронний ресурс] / І.Г.Осадчий // Народна освіта. – 2010. – Вип. 11. – Режим доступу : www.narodnaosvita.kiev.ua.

7. Положення про освітній округ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 № 777  [Електронний ресурс].  –  Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/other/8841.

8. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 07.11.2000 № 522   [Електронний ресурс].  –  Режим доступу :  http://zakon2.rada.gov.ua/lavs/show/z 0946-00.

9. Примірне положення про освітній округ, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 05.04.06 № 267 [Електронний ресурс].  –  Режим доступу :  http://zakon2.rada.gov.ua/lavs/show/z 0946-00. – Назва з екрана.

10. Словник іншомовних слів / за ред. О.С.Мельничука. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1977. – 775 с.

11. Советский энциклопедический словарь / гл. ред. А.М. рохоров. – 4-е изд. – М. : Сов. энциклопедия, 1989. – 1632 с.

 

 

Осадчий И.Г. Образовательный округ: теоретико-технологические основы эффективного управления

В статье проанализировано действующее положение об образовательном округе, выявлены противоречия и разработаны теоретико-технологические основы системы эффективного управления образовательными округами сельской местности.

 

Ключевые слова:  образовательный округ, система органов управления округа, высший, исполнительный и дополнительные органы управления округа, организационный механизм управления.

 

 

Osadchy, I.  Educational district: theoretical and technological bases of efficient management

The article analyses current regulation about educational district, contradictions are identified and theoretical and technological bases of system of efficient management of rural educational districts are developed.

 

Key words:  educational district, the system of district management authority, higher, executive and additional management authority of the district, the organizational mechanism of management.