Матеріали пошукової роботи учнів Гостомельської школи, членів географічного гуртка. 1947рік

(Збережено орфографію і стиль оригіналу)

                “Село Гостомель лежить на північний захід від м.Києва в улоговині річки Ірпінь і її приток та рукавів: Бабки, Борової та Млинової. Центральна частина села, так зване містечко – це стара частина села. Містечко лежить на острові  між ріками Бабкою та Млиновою. Частина населення Гостомеля займалися торгівлею, вони мали торговельні зносини з купцями, які їздили по Дніпру, які час від часу заходили по р.Ірпіні і до маленького острівця, щоб обмінятися товарами. Мешканці маленького острівця між Бабкою та Млиновою радо зустрічали купців і називали їх „Гості милі”, а купці в свою чергу охоче їхали в „Гостиноньку милу” і від цього пішла назва села Гостомель.

                Гостомель лежить на лівому березі річки Ірпінь в улоговині середньої течії Ірпеня. Навколо Гостомеля іде підвищення. На правому березі р.Ірпіня, проти Гостомеля, лежать села Мостище та Горенка.

                На південь лежить село Буча. На захід села: Блиставиця та Озера. Через Гостомель протікають ріки: Бурова, що перерізає низовину Рижняк, паралельно Ірпіню протікає р.Бабка. Центр села перерізає р.Млинова. Долина річки Ірпіня і її притоки дуже заболочені. На північ і південь Гостомеля лежать великі болота, частина яких перетворилась в луки. На луках виблискують води рукавів Ірпіня та Бабки.

 На згадку після випускного вечора учні і вчителі (3-й випуск) 1940р.

На північний схід лівий рукав Бабки, так звана Блейчикова фоса, має багато озер. В кінці села протікає ріка „Кимерська фоса”. Ця частина села зветься Кимерська. Кимерська фоса витікає з низовини Бродок і під селом перерізає низовину Окіп. Низовину Окіп загатили греблею і зробили великий став, де щороку розплоджується багато риби. Як уже вище сказано Гостомель має велику площу під болотами. На цих болотах багато озер. Найбільші озера заповнені водою – це озеро Коноплянка. На південь від Коноплянки лежить Забарилове озеро, потім Криворучкове та Димкове. На південь, північ і захід Гостомеля в минулому були багаті ліси. Там росли: вільха, верба, береза, лоза та ліщина, переплетені хмелем. Де тепер лікарня, склозавод, були колись хвойні ліси. В цих лісах росли велетенські сосни. В лісах водилось багато диких звірів: вовки, лисиці, дикі кози, олені і навіть бобри. Рештки диких тварин гостомельчани знаходять і тепер. В 1946р. викопали роги оленя на глибині трьох метрів.

                На захід Гостомеля ліси звалися Чихмарьовським та Вовківським лісом. Тепер є залишки від цих лісів, це кущі та зарослі папороті.

                На північ Гостомеля за р.Ірпінь розкинувся листяний ліс, так званий „Казьонний”. У цей ліс впираються гостомельські луки.

                Напівдні, стіною до Гостомелсьького болота підходить Бутанський ліс. У південно-східній частині Гостомеля лежать піщані горби, подекуди зарослі сосновим лісом.

                Ріка Ірпінь з її притоками весною розливається, затоплює болота та луки, містечко села Гостомеля тоді має вигляд острова. Вода спадає, і луки вкриваються жовтими квітами, а пізніше луки застилаються різнобарвним килимом лугових трав, на яких виблискують води маленьких рік.

                Багате село Гостомель природою до Жовтневої Соціалістичної революції було убоге в культурному і економічному відношенні.

                Школа була в Гостомелі церковно-приходська двокомплектна. Навчалося в школі 20-15 осіб. Працював один учитель з двома класами. Контролем над школою був піп Кремінський, він викладав у школі закон божий. Вчив молитись, виховував дітей в дусі покірності перед пануючим класом.

Піп мав найкращий будинок у селі. Церкві і особисто попові належала велика кількість земель. Київські монастирі мали великий вплив на навколишні села. Монастирями підтримувалося духовенство, яке гальмувало розвиток культури і яке захищало інтереси царизму і поміщиків. В Гостомелі було два поміщики, яким належала вся земля: луки, ліси навколо Гостомеля.

                Красовський В.І. жив на Баланівці, його розкішний маєток потопав в садках та квітниках. Це був великий землевласник. Йому належали землі від Баланівки та Озер на Заході, аж до Ворзеля на Сході. В нього був і крохмальний завод. Сотні голів різної худоби випасались на луках. Землю обробляли безземельні селяни, - які працювали постійно і сезонно. Селяни працювали по 14-13 годин і на зиму залишалися без хліба і вимушені були проситись до цього ж пана на крохмальний завод, і працювати за дуже низькі заробітки аби не загинути з голоду. Згадують Гостомельчани жорстоке поводження панів. Старі люди пам’ятають, як ще до Жовтненвої революції вони були безправними рабами, пригнобленими. Як принижена була гідність людини.

На згадку з своїм класним керівником

        Другий поміщик-землевласник був Чихмаров, який мав свій маєток за Кимеркою. Його володіння межувалися на півдні з володіннями Красовського і тяглися далеко на північ. Чихмаров теж експлуатував велику кількість селян. Крім поміщиків в Гостомелі був прошарок і куркулів.

Куркулі намагалися не відступити від поміщиків і теж жорстоко експлуатували бідняків.

            Переважна кількість населення була неписьменна. Діти бідняків, підлітки теж працювали у поміщиків пастухами, підпасувачами, погоничами і ніхто не дбав про їх освіту. В селі не було бібліотеки, не було лікарні, аптеки, пошти.

            У східній частині села – в 1910 р. волинський пан Добрушкин розпочав будівництво склозаводу. В 1913р. завод було збудовано. Будівлі були дерев’яні, тісні, маленькі. Для робітників були збудовані казарми. На заводі працювала частина робітників з Волинщини, а частина гостомельської бідноти. Працювали по 12-14 годин, заробітна плата була дуже низька. Робітники жили в злиднях. За найменшу провину хазяїн накладав великі штрафи, бив, звільняв з роботи. На заводі працювало 150-200 робітників. Завод випускав стакани, графіни, чарки та лампове скло. Умови праці були нестерпні. Вентиляції не було, робітники часто падали непритомні, велика кількість хворіла на легені, бо видувати скло доводилось легенями. Завод був устаткований примітивною технікою.

                Після смерті хазяїна заводу Добрушкина власником заводу став його зять Містечкин. За панування Містечкина життя робітників було нестерпне. Містечкин бив робітників, виганяв з роботи, викидав з квартир голодних, в холод.

                Терпіли гостомельчани знущання Містечкина, Красовського та Чихмарова аж до тисяча дев’ятсот сімнадцятого року.

                В 1917р. хвилею Великої Жовтневої Соціалістичної революції змело і заводчика Містечкина і землевласників – поміщиків Красовського і Чихмарова. Робітники і бідні селяни повстали проти своїх гнобителів. Знищили  ненависних ворогів і стали повноправними громадянами своєї нової Соціалістичної Батьківщини.

                Після Жовтневої Соціалістичної революції село Гостомель починає зростати в культурному і економічному відношенні.

                Склозавод перейшов у соціалістичну власність. Побудовано нові приміщення, устатковано новою технікою.

                Для робітників побудовано світлі двохповерхові будинки. Збудовано розкішний клуб, в якому майже щодня демонструються кінофільми. При клубі є хороша бібліотека, читальня, кімната для розваг. Завод має свій духовий і струнний оркестр. Діти робітників навчаються в середній школі. Дошкільнята перебувають в зразково обладнаному дитячому садку, а немовлята в дитячих яслах. Щороку для школярів організовується оздоровча площадка, а частина дітей їде в санаторії, в будинки відпочинку, в піонерські лагері.

                В селі організовано колгосп імені 13-річчя Жовтня. Землі перейшли у колгоспну власність. Колгоспні будівлі красуються серед села. До Великої Вітчизняної війни колгосп був міліонером. Це була гордість Гостомельчан, району і навіть області. Щедро нагороджувалася праця колгоспників. Колгоспники жили культурним заможним життям. Частина колгоспників мали урядові нагороди.

На випускних іспитах з хімії. 3-й випуск 1940 р.

                У селі відкрили нову лікарню на п’ятдесят  ліжок. В лікарні працюють лікарі всіх спеціальностей – зубний лікар, дитячих хвороб, хірург, терапевт, гінеколог та інші.

                Гостомельська аптека обслуговує населення всього району.

                У Гостомелі перебуває і районний ветеринарний пункт, зі спеціалістами ветеринарії. 

                У приміщені бувшої церкви відкритий клуб колгоспника. В своєму клубі колгоспна молодь щовечора дивилася нові кінофільми. Гастролі столичних театрів ставили чудові постановки. В колгоспі був свій духовий оркестр. На відміну дореволюційної церковно-приходської двокомплектної школи, в якій навчалося 15-20 дітей заможних селян, в Гостомелі збудована нова середня школа, в якій в 1941 році навчалося 858 учнів. Учительський колектив складався з 25 осіб. Школа працювала в трьох будинках: в новій школі, старій школі і в будинку, де тепер міститься сільрада. При школі була багата бібліотека, чудовий, багато устаткований фізкабінет. Велика кількість випускників Гостомельської середньої школи закінчили вищі учбові заклади, працюють спеціалістами, інженерами, лікарями, педагогами, науковими робітниками.

Високо організована в Гостомелі фізкультурна масова робота. Молодь Гостомеля любить спорт. Це традиції гостомельської молоді. Гостомельчани завжди брали і беруть участь у всесоюзних змаганнях по лижах, по футболу, легкій атлетиці. Наприклад: в тисяча дев’ятсот сорок п’ятому році команда лижників зайняла перше місце по Українській Радянській Соціалістичній Республіці, та дев’яте місце на Всесоюзному змаганні. В тисяча дев’ятсот сорок шостому році зайняли перше республіканське місце по футболу. В нагороду одержали вимпели та кубки. Фізкультурну команду очолює фізрук школи Шульга Семен Іванович. Щовихідного дня відбуваються футбольні, волейбольні матчі та тренування легкої атлетики. Фізкультурний колектив Гостомеля має перехідний прапор Київської області. До села Гостомеля часто приїжджають кореспонденти різних газет, які мають багатий матеріал для опису життя щасливої молоді.

                               Економіка Гостомеля з кожним роком зростає За роки Сталінських п’ятирічок продукція склозаводу зросла в декілька разів. На заводі поширений стаханівський рух, робітники, стахановці одержують нагороду. Паливною базою є торф, що залягає в улоговині на південь і північ Гостомеля. Торфом опалюється склозавод, школи і все населення. Склозавод працює на місцевій сировині.

На гуртку природознавства

                Завод використовує пісок, що лежить на південному сході села.

                Завод щороку видобував понад 10000 тисяч т. торфу. Продукція заводу є скляний посуд, лампове та віконне скло. Колгосп „13-річчя Жовтня” щороку освоює нові площі Ірпінської пойми, яка в майбутньому дасть великий приріст орної землі під городні культури. На луках росте у великій кількості різних квітів, аір, коріння, якого гостомельчани щороку сотнями кілограмів здають для ліків. На піщаних горбах ростуть безсмертники, чебрець, солов’їні язички та багато інших трав, що заготовляються для ліків. Велика площа луків відведено для випасу худоби. Це складає достатню кормову базу для розвитку скотарства. Ріки Млинова та Бурова загачено і утворено два великих стави, де щороку виводиться багато риби. Село освітлюється електрикою, які дає склозавод.

                Населення в Гостомелі на 1941р. 4200 чоловік 35% займається в промисловості, а решта в сільському господарстві.

                Велика кількість інтелігенції, що працює в середній школі, в лікарні, в аптеці, на склозаводі, в бібліотеках, клубах.

                Квітуче, щасливе, заможне життя Гостомеля було перервано війною 1941 року. 19 серпня 1941 року і Гостомель вдерлися німецькі фашисти. Вони накинулися на колгосп, завод, школу, бібліотеку і почали по-варварськи нищити. Дорогі прилади з фізкабінету летіли з вікон двоповерхової школи і розбивалися – летіло все устаткування: шкафи, столи, парти – все розбивалося, нищилося. Бібліотека палала вогнем посеред шкільного двору – німці з дикими вигуками кидали у вогонь твори геніїв людства – Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна. Горіли твори класиків, горіло культурне надбання людства. Запінені фашисти кидалися на все із дикими вигуками почали палити колгоспні двори. Людей били, катували, гнали в рабство, в Германію. Все було знищено, притоптано брудним чоботом фашистів. Фашисти спалили п’ятдесят дворів колгоспників, вигнали всю худобу.

                Закатували на смерть 16 осіб єврейського населення.

                Заарештували і знищили радянських активних робітників – членів комуністичної партії 10 осіб. Молодь ловили на улиці і гнали в Німеччину на каторгу – так з Гостомеля було вигнано 230 осіб молоді.

                В жовтні 1943 року фашисти бачили свою неминучу загибель і почали над людьми застосовувати нечувані знущання. 28-29 жовтня 1943р. німецькі війська почали виганяти з Гостомеля населення і худобу. Гнали всіх – старих, малих, немічних. Всіх гнали на Захід. Слабі, котрі не могли рухатись і залишились, але їх варвари порубали на куски. Так шаблюками було зарубано 5 осіб: Онопрієнка Василя, Ліпінського Михайла, Шульгу Олексія, Волинко Олександра і Осадчого Івана.

                Населення Гостомеля боролося з німецькими варварами. Частина пішла в партизани, частина працювала підпільно. Наприклад лікар Солодюк Надія Филимонівна (тепер науковий робітник інституту „Богомольця”) пішла в партизанський загін, що очолював Кузнець Яків Мефодієвич, мстила німецькій жандармерії за знущання над невинним народом. Свою партизанську і підпільну роботу вона описала в своїй книжці – „Мій шлях”. Партизанили Смірнов Андрій Петрович, Забарило Антон Прокопович – вбитий німецькими жандармами, Євстафієв Володимир Гнатович, Забарило Марія Прокоповна, Давиденко І. та багато інших.

                В 1943р. 6-го листопада Гостомель було звільнено від німецьких фашистів, частинами Радянської Армії. Навіки не забути радісні дні для гостомельського народу. Командирів, бійців Радянської Армії люди обнімали, цілували, дякували за звільнення. Плакали з радощів.

                З перших днів визволення Гостомеля населення почало відбудовувати зруйноване господарство. Уже 20 листопада розпочала працювати середня школа. Всі учні з великою радістю взялися за навчання. Поряд з навчанням ремонтували зруйновану школу. В тисяча дев’ятсот сорок четвертому році в кінці липня було випущено учнів 7-го класу, а в тисяча дев’ятсот сорок шостому році був випуск учнів 10-го класу. Відремонтовано і випущено до ладу склозавод. В заводському клубі знову демонструють нові кінофільми. Дошкільнята і малята знову ходять в дитячий садок або яслі. Колгосп має тепер велику тваринницьку ферму. Дає для столиці України Києва довоєнну продукцію городини. З підняттям Ірпінської пойми перед колгоспом повстають великі перспективи розвитку промислово-городнього господарства.

                Безупинно йде економічний і культурний розвиток села. Трудящі Гостомеля разом з усім радянським народом всі свої сили віддають на відбудову й дальший розвиток народного господарства. Вільні люди будують своє нове, культурне, щасливе життя. Під проводом комуністичної партії, під керівництвом нашого рідного батька і вчителя товариша Сталіна наш народ впевненими кроками йде до сяючих вершин комунізму.

                Матеріал зібрали і склали учні Гостомельської середньої школи – члени географічного гуртка:

1. Охмакевич Валентина  уч.8 кл.

2. Олійник Валентин  уч.9 кл.

3. Ковтун Світлана    уч. 8 кл.

4. Смірнов Микола               уч. 7 кл.

5. Хвиля Зоя          уч. 6 кл.

6. Шульга Павліна                уч. 6 кл.

7. Шульга Зоя       уч. 5 кл.

8. Грищинський Петро уч. 5 кл.

9. Забарило Віктор уч. 5 кл.

10.Межерицький Петро уч. 6 кл.

11.Шульга Дмитро уч. 7 кл.

12.Максименко Людмила уч. 7 кл.

1947-1948 рр.

З архіву музею с.Гостомель

(музейний комплекс ЗОШ І-ІІІ ступенів № 13 м.Ірпеня)