Кулевська Вікторія: "2002 рік. Моя перша участь у конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт районного і обласного рівня.

        Ретроспективні погляди завжди позбавлені обєктивності. Зараз мені за себе соромно і трохи шкода: які елементарні речі викликали труднощі, допускалися «смішні» помилки, що спричиняли цілі шторми й урагани переживань. Так, легко судити із вершини досвіду. Зараз я вже студентка 5-го курсу Інституту української філології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, пишу магістерську роботу з літератури «Еволюція образу пекла в українській літературі  ХVІ – ХІХ ст.».   А тоді…

         Наша перша робота називалася "Це тут зійшлись Сковороди стежки і Кобзарева нелегка дорога" (про перебування Г.Сковороди і Т.Шевченка на Переяславщині). Було важко: незвична форма роботи, додаткові витрати часу і сил, страх зробити крок і провалитися. Якщо чесно, не зійшла із дистанції лише завдяки  ентузіазмові наукового керівника, Пайвель Поліни Григорівни, яка горіла літературою, пошуком, аналізом.

          І були книги, гори літератури, яку треба було не лише прочитати, а й опрацювати. І були поїздки до місцевих музеїв, консультації із науковими працівниками, "боротьба" із літературознавчим словником і словником іншомовних слів… Тоді вперше прочитала монографію  П.Зайцева "Життя Тараса Шевченка", яка перевернула моє стандартне сприйняття життя і творчості Великого Кобзаря. Вона фактично і народила мою новелу "Переяславська осінь Кобзаря".

            Перший обласний захист. Хвилювання, дрижання голосу і рук, страх перед публікою. І провал! Член комісії зауважив, що відсутня новизна мого наукового дослідження, бо тема ця, виявляється, сходжена вже вздовж і впоперек. Зачепило. Заіскрило. Загорілось. Ах так?  То наступного разу напишемо про таке, що й не чули!

       Знову область. Знову захист. Тема роботи – "Внесок представників Переяславщини в поезію українського Резистансу2.  Перша робота порівняно із цією здавалась дитячою забавкою. Літератури майже не було. Інформацію збирали шляхом намотування кіл на велосипеді від двору до двору: а чи знаєте?

А чи памятаєте? Чи чули? Крихта до крихти. Знайшли їх, героїв наших країв, поетів-резистантівців, яким довелося дорого заплатити за свій талант і політичні погляди.   Остання крапка, напамять завчені правила оформлення використаної літератури і засовування листків до папки з файлами. Молодці!

        "Ви знаєте, – сказав мені після захисту той же член комісії, – у вашій роботі, звичайно, багато новизни, але для літератури вона не має ніякого значення". Тиць Маринку в спинку. А як на мене, для літературного краєзнавства значення вона мала дуже навіть велике. Шок? А ще небажання горіти далі. Наче відро води хто вилив на голову.

          Зараз не жалію про ті його слова. Це теж був досвід. І ще завжди була поряд моя вчителька, яка підняла і не дала заснути. Саме після того і появилася наукова хватка і відповідальність перед роботою, яка дійсно потребувала «захисту», і впевненість (голос більше не дрижав).

           Бог любить трійцю? Любить. І був третій обласний захист. І була третя робота. І був справжній тріумф. Для мене це таки щось значило: вибороти друге місце на обласному конкурсі-захисті дівчині-одинадцятикласниці із сільської школи!

                Так я ставала науковцем. В мене є навіть підтвердження – Диплом лауреата молодіжної премії Голови обласної державної адміністрації за перемогу в номінації "За наукові дослідження" 2005 року, яку я поїхала одержувати  у столиці,  тільки-но зустрівши із однокласниками на околиці села сонце короткої випускної ночі.

             Я свідомо хотіла стати філологом. Саме українським філологом. І Мала академія, як і Поліна Григорівна, відіграли в цьому не останню роль. До університету я прийшла вже цілком підготовленою до навчання.

     … За плечима чотири роки навчання у вузі, чотири роботи із літератури, по одній – з української і англійської мов, методики викладання. Попереду – дипломна. А я все  ще горю, Поліно Григорівно, все ще горю…".  

           Євтушенко Аліна: "… Рідна школа дійсно відіграла надзвичайно важливу роль у моєму житті, у житті кожного із нас. У стінах школи я отримала багато досвіду перед виходом у самостійне життя. Нині мені, студентці 2-го курсу інженерно-економічного факультету Київського національного університету технологій та дизайну, дуже легко брати  участь у різноманітних конференціях, круглих столах університету. Дуже приємно, що викладачі дуже задоволені мною. Вже на першому курсі аж три моїх виступи були надруковані у збірниках університету, і це тоді, коли туди приймаються лише найкращі із кожної секції.

           Я дуже вдячна вам, дорогий мій наставнику! Саме ви допомогли мені у свій час повірити у себе, у свої сили, навчитись працювати як над поставленими завданнями, так і над собою.  Беручи участь в олімпіадах, у двох   конкурсах-захистах науково-дослідницьких робіт як член Малої академії наук України, я навчилася відстоювати свою точку зору, правильно і раціонально використовувати свої знання, досягати поставленої мети".

               Лукавенко Алла: "Я навчаюся на четвертому курсі Київського економічного інституту менеджменту. Вуз мій не гуманітарного спрямування, але своїми студентськими  успіхами я завдячую тому, що у школі мала велике щастя бути дійсним  членом Малої академії наук України і захистила на обласному рівні із призовим третім місцем науково-дослідницьку роботу надзвичайно цікавої теми – "Фольклоризм як літературно-мистецьке явище ( на матеріалі фольклорних та літературних творів про Марусю Чурай)". Із великим захопленням прочитала багато художніх творів про легендарну  піснетворку   із Полтави і знайшла багато відповідей на запитання,  що пов’язані   із взаємовпливом літератури і фольклору. Вважаю, що членство в МАН для українських школярів – шлях розвитку і самовдосконалення".