Колодько Т.М.,

доцент кафедри методики навчання іноземних мов та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат педагогічних наук

 

Науково-дослідницька робота у підготовці майбутніх учителів іноземних мов

 

У статті розкрито значення науково-дослідницької роботи у підготовці майбутніх учителів іноземних мов як способу систематизації самостійної роботи студентів і підвищення мотивації навчання. Наголошено на важливості раціонального використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій, що сприяє підвищенню рівня інформаційної культури сучасного дослідника. Запропоновано способи вдосконалення науково-дослідницької діяльності майбутніх учителів іноземних мов.

 

Ключові слова: методологічна підготовка майбутніх учителів іноземних мов; науково-дослідницька робота студентів; навчально-дослідницька діяльність студентів; інформаційна і педагогічна культура студентів.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Сучасний етап розвитку цивілізації посилює вимоги до наукової компетентності фахівців із вищою освітою: вони повинні вміти творчо мислити, самостійно здобувати знання, орієнтуватись у великих обсягах наукової інформації. Необхідність підвищення рівня наукової підготовки є характерною ознакою сьогодення і в галузі професійної педагогічної діяльності, оскільки педагогічна техніка і наукова культура педагога сприяють збагаченню теорії і практики освіти і забезпечують формування творчої індивідуальності вчителя.

Головною метою проектування і формування змісту методологічної підготовки викладача є забезпечення відповідності між змінами суспільних, особистісних потреб і перспективами розвитку науки, техніки, виробництва, економіки та культури. Для діяльності сучасного педагога характерними є  наукові підходи у  викладанні, впровадження  сучасних технологій навчання, що, як стверджує С.О.Сисоєва, забезпечує творчий розвиток особистості того, хто навчається, як найбільш важливого завдання всіх світових освітніх систем  [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми і на які спирається автор. Нинішній ситуації у вищій освіті (О.Бігич, Е. Гусинський, І.Лернер, Т. Колодько, О. Матюшкін, М.Махмутов, Ю.Турчанинова) характерні дві тенденції: масовість, вільний доступ до університетських знань та елітарність освіти, її ґрунтовність. Позитив розширення доступу молоді до знань, на нашу думку, полягає в тому, що збільшення кількості молоді з університетською освітою – це збільшення кількості інтелектуальних людей, які здатні вносити суттєвий потенціал у науку. Принциповим, на наш погляд, є підхід до якості і ролі професорсько-викладацького складу у вищій школі у зв’язку зі зміною характеру завдань освіти. У сучасності змінюється процес навчання, роль викладачів і студентів: актуальним стало завдання допомогти студентам зорієнтуватися у значному масиві інформації, навчити їх перетворювати інформацію у знання, сформувати відповідні здатності. А відтак соціальний статус юної людини, довіра і повага до неї держави і суспільства, потенційна здатність і компетентність викладачів залишаються ключовими в університетській освіті. 

 Перенесення основних акцентів із когнітивного напряму (система знань, умінь і навичок) на розвиток творчих можливостей особистості зумовлює зміну характеру сучасної освіти і навчання. Зросла також потреба в педагогічних кадрах, здатних до створення оптимальних умов для саморозвитку, самоосвіти і самореалізації особистості в навчальних закладах різних типів.

Завдання формування цілісної культури майбутнього спеціаліста вирішує сукупність дисциплін, які викладаються в університеті. Культура студента складається як результат всебічної підготовки, орієнтованої на професійну майстерність. Навчання – основний вид діяльності студентів, що відіграє провідну роль у формуванні професійної культури майбутнього спеціаліста. Навчальна діяльність у сучасних умовах повинна здійснюватися як така, що забезпечує розвиток у студентів дослідницьких умінь, здатності вчитися, творчо самореалізуватися.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив зростання вимог до особистісних і професійних якостей майбутнього вчителя. Високі освітні стандарти, вплив сучасного життя на систему виховання, оволодіння інноваційними технологіями навчання і виховання, вміння ставити і розв'язувати значну кількість дослідницьких завдань, розуміння необхідності інтегрованих знань, умінь та навичок із суміжними з педагогікою наук (психологія, соціологія, філософія тощо) – потреби, що нині постають перед учителями. Зрозуміло, що вирішити такі складні питання може лише фахівець, який має високий рівень професіоналізму. Тому проблема модернізації освітньої системи України є нагальною і передбачає реалізацію нових підходів в організації й підготовці педагогічних кадрів, насамперед –компетентнісного підходу, що забезпечує розвиток компетенцій майбутніх фахівців, дає можливість надати навчанню особистісно-орієнтованого характеру.

Вважаємо, що формування професійної компетентності відбувається у три етапи. Для першого етапу, на якому фахівець формується у процесі навчання у вищому навчальному закладі, характерним є оволодіння фаховими теоретичними знаннями та створення моделі особистої наукової діяльності. На другому етапі відбувається становлення спеціаліста, триває формування моделі діяльності майбутнього науковця, розширення особистого досвіду за рахунок досвіду спеціалістів, усвідомлення власних перспектив розвитку, аналіз власної професійної компетентності. Третьому етапу формування професійної компетентності властиве удосконалення власної фахової діяльності, узгодження особистісної позиції та культури проведення наукового дослідження, формування оптимальної моделі професійної і дослідницької діяльності.

Вимоги до особистісних якостей майбутнього викладача передбачають  володіння ним низкою здатностей для налагодження оптимальних стосунків зі студентами, а саме: об’єктивно оцінювати, з повагою ставитися до студентів, бути терпимим, доброзичливим, вимогливим, зацікавленим в успіхах студентів. Викладач також має володіти професійними вміннями, дотримуватись логічної послідовності у розкритті матеріалу, викладати матеріал ясно, доступно, роз’яснювати складні положення, виокремлювати головні моменти, вміти викликати та підтримати інтерес аудиторії до предмета.

Студент має сприйматись викладачем як суб’єкт навчання, їхня взаємодія повинна будуватися на основі діалогічного підходу, що забезпечує суб’єкт-суб’єктні стосунки, які ґрунтуються на рівності позицій, повазі та довірі до студента як свого партнера. Саме це дає змогу зрозуміти один одного і є оптимальним способом взаємодії, а також допомагає задовольнити особисті потреби та інтереси всіх учасників навчального процесу. Сучасний викладач не може бути маніпулятором, не повинен намагатися підкоряти і контролювати волю слухачів для досягнення власної мети.

Вважаємо, що науково-дослідницька робота студентів магістратури передбачена завданнями навчального процесу і сприяє підготовці майбутніх висококваліфікованих спеціалістів. Така діяльність спрямована на розвиток у майбутніх учителів іноземних мов і науковців нахилів до пошукової, дослідницької діяльності, творчого розв’язання навчальних завдань, а також формування вмінь і навичок застосування дослідницьких методів на практиці.

Отже, однією з провідних вимог до студентів-магістрів є всебічний розвиток їхніх творчих здібностей і дослідницьких умінь. Навчально-дослідницька діяльність, на нашу думку, потребує засвоєння методів дослідження, активізації пізнавальної сфери особистості, а її специфічність зумовлюється її функціями, а саме: організацією творчого процесу засвоєння знань; забезпеченням високого рівня опанування методів наукового пізнання; формуванням потреб у пошуковій діяльності. Тобто така діяльність сприяє розвитку вмінь самостійного пошуку знань, що надає студентам можливості для формування їхньої інформаційної компетенції. Окрім цього, таке пізнання впливає на світогляд студентів, навчає узагальнювати досягнення передового досвіду, формує логіку і культуру мислення, розвиває цілеспрямованість, системне бачення і розуміння проблеми, сприяє збудженню інтелектуально-пізнавальних мотивів у зв’язку з пошуковим характером дослідження, радістю відкриття суб’єктивно нового, задоволенням від індивідуального самостійного характеру роботи, що вдосконалює ціннісно-смисловий і рефлексійний компоненти інформаційної культури студента. А відтак здобування знань про різні об’єкти дослідницької діяльності, а також набуття досвіду дослідницької діяльності ведуть до якісних змін у структурі діяльності особистості й особистості в цілому і, як результат, уможливлюють  її ефективний розвиток. 

Студент-магістр – це особистість, яка засвоїла основи свого фаху на вищому якісному рівні, захистивши магістерську кваліфікаційну роботу, підтвердила свою здатність самостійно і на відповідному науковому рівні осмислювати фахові проблеми. Власне висока наукова підготовка є тим осердям, завдяки якому особистість набуває креативності, – здатності виявляти творчий підхід у своїй професійній діяльності. Ступінь магістра – знак високої наукової і психолого-педагогічної підготовки, а відтак – і високо професійного потенціалу. Творча, наближена до наукового осмислення дослідницька робота повинна бути індивідуалізованою з урахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності [1].

Дослідження як форма роботи на аудиторних заняттях, як вид звітності у вигляді презентації та як вид наукової роботи (реферату, рецензії, курсової роботи, публікації, магістерської роботи тощо) є творчою діяльністю в освітньо-педагогічному просторі. Навчально-дослідницька діяльність студента тісно пов’язана з аналізом спеціальної літератури, моделюванням і прогнозуванням, оформленням результатів експерименту у формі звіту, тез, доповіді, наукової статті, кваліфікаційної роботи тощо. Водночас викладач повинен  постійно керувати науковим пошуком студента. Отже, майбутній фахівець-магістр у ході науково-дослідницької роботи повинен виконати таке:

надати перелік літературних джерел вітчизняних і зарубіжних авторів з проблеми, над якою він працює;

описати іноземною мовою власне бачення проблеми;

з’ясувати незрозумілі питання;

провести аналіз і синтез зібраних даних і стисло представити цю інформацію;

побудувати висновки й узагальнення, оформити їх відповідно до вимог до наукових матеріалів іноземною мовою;

презентувати результати дослідження.

За такого підходу у студентів розвиваються навички оволодіння знаннями та їх застосування на практиці, удосконалюються іншомовні комунікативні навички і вміння, відбувається формування нестереотипних уявлень про пізнавальну діяльність у процесі навчання, розвивається здатність застосування теоретичних методів дослідження (вивчення наукових та інших джерел, їх аналіз, систематизація тощо) та емпіричних, насамперед опитування (інтерв’ювання й бесіда), формуються навички і вміння узагальнювати отриману інформацію. Як зазначив С.Л.Рубінштейн, якість відтворення матеріалу залежить від насиченості останнього особисто значущим смислом для студентів [4]. Це положення означає орієнтацію змісту навчально-дослідницької діяльності на особистий життєвий досвід студентів, їхні плани, проблеми, що сприяє активізації їхньої навчально-пізнавальної діяльності.

Отже, використання завдань, що залучають студентів до навчально-дослідницької роботи, уможливлює перехід від інформативного навчання до активного дослідження, наукової діяльності, що сприяє формуванню у молодих людей усіх компонентів інформаційної культури.      

А відтак, основна мета наукового дослідження студентів полягає у розкритті об’єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку особистості; у свідомій та цілеспрямованій інтерпретації науково-педагогічної теорії та її втілення у практику навчально-виховної роботи.

Не менш важливим компонентом діяльності майбутнього вчителя є його інформаційна та технологічна культура. В умовах переходу суспільства від постіндустріального до інформаційного висуваються нові вимоги і створюються нові можливості у застосуванні інформаційно-комунікаційних технологій у всіх галузях виробництва, науки, освіти, культури і навіть побуту, створюються сприятливі умови для зростання значущості інформаційного компонента у професійній культурі сучасного фахівця. В епоху інформаційного суспільства створювані технології й продукція – переважно наукомісткі й інтелектомісткі та мають тенденцію до прогресивно прискорюваного відновлення [2]. Саме інтелект як сукупність знань і механізмів їхнього цілеспрямованого використання для вирішення необхідних завдань утворює нові знання й нові технології, стає стратегічним ресурсом особистості, суспільства, цивілізації. Безперечно, від інтелектуального рівня суспільства нині залежить його прогрес, добробут, духовність і захищеність.  Тому в епоху інформаційної цивілізації фактор інтелектуального рівня розвитку  суспільства, виробництва нових знань і відновлення технологій стає визначальним.

А відтак викладач повинен ефективно використовувати нові технології і джерела інформації, що сприятиме більш продуктивному засвоєнню нових знань і вмінь студентами,  формувати в них інформаційну культуру застосування засобів ІКТ у процесі навчання і  наукових досліджень.

Висновки з проведеного дослідження та перспективи подальших  розвідок у обраному напрямі. Таким чином, у сучасності кожен викладач повинен оволодіти певним рівнем комп’ютерної грамотності та сучасної інформаційної культури. Це стає тим більше актуальним, оскільки безпосереднє використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій оптимізує викладання низки дисциплін та оцінювання компетенцій студентів. За допомогою засобів ІКТ також легше проводити індивідуальне навчання.

На сьогодні мінімальний рівень інформаційної культури викладачів повинен складатися насамперед із знання та володіння такими засобами операційної системи: Windows, MS-DOS, UNIX, – які необхідні для роботи з різними файлами, системами навігації в мережі Internet, що спрощує пошук потрібного матеріалу.

За умови подальшої інформатизації суспільства необхідно звертати постійну увагу викладачів на нові технології роботи з інформацією та невпинний розвиток комп’ютерної техніки.

Цікавим напрямом у застосуванні сучасних комп’ютерних технологій є інтерактивне спілкування. Фахівці виділяють комп’ютерні інтерактивні дискусії двох основних категорій: синхронні ("чати") і асинхронні (електронна пошта, списки адресатів, Інтернет-форуми). Під час синхронних дискусій студенти ефективно спілкуються за допомогою мережі Інтернет, а в асинхронних дискусіях спілкування більше нагадує листування. Загалом синхронні інтерактивні дискусії оптимально підходять для дистанційного навчання (онлайн-навчання), асинхронні – для традиційного аудиторного навчання, урізноманітнюючи безпосереднє щоденне спілкування студентів. Найпростішим засобом спілкування є використання електронної пошти – відправлення студентам повідомлень. Для великих лекційних курсів цей засіб спілкування заощаджує чимало часу.

Організація мультимедійного супроводу лекцій передбачає наявність спеціальних аудиторій для проведення комп’ютеризованих лекцій. Підготовка презентаційних програм потребує неабияких зусиль та ґрунтовної підготовки викладача. У вирішенні цього питання значимою є співпраця студентів і викладачів в опануванні та підготовці мультимедійних презентацій, що сприятиме їхньому взаємозбагаченню, зростанню інтелектуального рівня, побудові партнерських стосунків, академічної єдності.

Стимулювання у студентів дослідницького інтересу, включення їх у наукову діяльність як  способу пізнання дійсності уможливлює перехід від інформативного навчання до активного дослідницького на основі самостійного здобуття студентами суб’єктивно нових, значущих для них знань. Відтак, особливого значення набуває необхідність проведення навчально-дослідної роботи у процесі формування інформаційної культури студентів.

Варто зазначити, що нині роботі з інформацією в системі освіти приділяється значна увага, а в чинних програмах передбачено оволодіння студентами різноманітними інформаційними вміннями. Так, у програмі з англійської мови для університетів (п’ятирічний курс навчання) виокремлено низку навчальних умінь студентів мовних факультетів, серед яких розглядаються дослідницькі та евристичні вміння як здатність студента проводити навчально-дослідницьку роботу з англійської мови, сприймати новий досвід у специфічній навчальній діяльності, знаходити й аналізувати інформацію, використовувати нові інформаційні технології [3].

Ще однією невід’ємною складовою характеристики викладача є рівень його педагогічної культури. Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури, у якій з найбільшою повнотою відображено духовні і матеріальні цінності освіти і виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості і здійснення освітньо-виховного процесу. Педагогічна культура інтегрує історико-культурний педагогічний досвід і регулює сферу педагогічної взаємодії.

У культурно-історичному аспекті вона містить світовий педагогічний досвід як зміну світових культурних епох і відповідних їм педагогічних цивілізацій, як історію педагогічної думки науки і освіти.

В аспекті діяльності педагогічних закладів педагогічна культура досліджується як сутнісна характеристика середовища, способу життя, особливостей педагогічної системи, як процес її руху до нового якісного стану. Педагогічна культура розуміється як система цінностей – регуляторів педагогічної діяльності; передумова, мета, засіб, інструмент педагогічної діяльності, рівень самореалізації в ній; концентроване вираження особистості педагога. Педагогічна культура викладача має досягти найвищого рівня, показниками якого варто вважати такі: а) гуманістично-педагогічну позицію у ставленні до студентів, здібність бути вихователем; б) психолого-педагогічну компетентність і розвинене педагогічне мислення; в) освіченість у сфері предмета викладання та володіння педагогічними технологіями; г) досвід творчої педагогічної діяльності, вміння обґрунтовувати власну педагогічну діяльність як систему, здатність розробити авторський освітній проект; д) культуру професійної поведінки, спосіб саморозвитку, вміння регулювати власну діяльність і культуру спілкування.

Отже, випускники вищої школи повинні вміти постійно та систематично поповнювати й оновлювати свої знання, орієнтуватися у великому обсязі сучасної наукової інформації, вирішувати професійні, пізнавальні завдання, тобто володіти високим рівнем інформаційної культури.

 

Список використаних джерел

1. Вища освіта України і Болонський процес : навч. посібник / за ред. В. Г. Кременя; авт. кол. : Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д. та ін. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2004. – 384 с.

2. Нечаев В.В. Интеллект – стратегический ресурс информационного общества / В. В. Нечаев, А. В. Дарьин // Проблемы информатизации : теоретический и научно-практический журнал. – Вып. 1. – М., 2001. – С. 37-41.

3. Програма з англійської мови для університетів/інститутів (п’ятирічний курс навчання) : проект / [кол. авт. : С. Ю. Ніколаєва, М. І. Соловей, Ю. В. Головач та ін.]. – К. : Київ. держ. лінгв. ун-т, 2001. – 245 с.

4. Рубинштейн С. Л. Человек и мир / С. Л. Рубинштейн. – М. : Наука, 1997. – 191 с.

5. Сисоєва С. О. Основи педагогічної творчості : підручник / С.О. Сисоєва. – К. : Міленіум, 2006. – 344 с.

 

 

Колодько Т.Н. Научно-исследовательская работа в подготовке будущих учителей иностранных языков.

В статье раскрыто значение научно-исследовательской работы в подготовке будущих учителей иностранных языков как способа систематизации самостоятельной работы студентов и повышения мотивации обучения. Акцентировано внимание на важности рационального использования современных информационных технологий, что способствует повышению уровня информационной культуры современного исследователя. Предложены способы совершенствования научно-исследовательской работы будущих учителей иностранных языков.

 

Ключевые слова: методологическая подготовка будущих учителей иностранных языков; научно-исследовательская работа студентов; учебно-исследовательская деятельность студентов; информационная и педагогическая  культура студентов.

 

Kolodko, T.M. Scientific and Research Work in Training Future Foreign Language Teachers

The article deals with the place and role of research work in training future foreign language teachers. It is emphasized that students attracted to educational and academic research not only intensify their educational interests, but also organize individual students’ work and increase motivation for learning. The importance of rational use of modern information technologies increasing the level of information culture of the modern scientist is determined. The ways to improve scientific research work of the future foreign language teachers are highlighted. The level of educational culture of the future teacher in terms of the competence approach is presented.

 

Key words: methodological training of future foreign language teachers; research students' work; teaching and research students’ work; informational and educational students’ culture.