Пєтушкова Л.А.,

завідуюча навчально-методичним кабінетом шкіл-інтернатів Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів

 

Адаптація працівників психологічної служби до професійної діяльності

 

У статті представлено різні підходи науковців до визначення поняття "адаптація", її видів. Проаналізовано етапи процесу адаптації молодого працівника психологічної служби до умов діяльності, визначено фактори, що впливають на цей процес. Описано стресові стани, які виникають у працівників психологічної служби під час адаптації до нових умов професійної діяльності, визначено умови формування стресостійкості практичних психологів, соціальних педагогів. Представлено технологію управління адаптацією молодих спеціалістів психологічної служби.

Ключові слова: адаптація, стресові стани, криза професійного становлення, афект, стресостійкість, технологія управління адаптацією.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. На основі аналізу практики управління персоналом визначено, що 90% працівників, які звільнилися впродовж першого року роботи, прийняли це рішення ще на початку своєї професійної діяльності. Зазвичай, у спеціалістів виникають труднощі, більшість із яких пов'язана з відсутністю інформації про правила та особливості професійної діяльності, неузгодженістю очікувань щодо власної професії.

Така тенденція виявляється і в практиці діяльності практичних психологів і соціальних педагогів закладів освіти Київської області. Діяльність працівників психологічної служби області спрямована на збереження фізичного і психічного здоров’я дітей та учнівської молоді, виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для їхнього розвитку.

У психологічній службі системи освіти області працює 1205 осіб, з них 327 фахівців мають стаж роботи до 3 років. У зв'язку з цим важливою є успішна адаптація молодих спеціалістів, що безпосередньо впливає на якість та ефективність їхньої професійної діяльності.  

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Проблему адаптації молодих спеціалістів до професійної діяльності вивчали Б. Г. Ананьєв, К. О. Альбуханова-Славська, Г. О. Балл, Б. Д. Паригін, А. О. Реан, Т. А. Кухарева та інші науковці.

Термін "адаптація" походить від латинського "adaptatio" (пристосовую) і спочатку широко використовувався в біологічних науках для опису феномена і механізмів пристосування поведінки індивідів у тваринному світі.

Науковці пропонують різні обґрунтування поняття "адаптація". Деякі вчені трактують цей термін досить вузько, надто біологізовано – як підпорядкування індивіда середовищу, яке практично не залежить від нього. При цьому середовище трактується як безпосереднє оточення індивіда і вважається обмеженим у просторі й часі, тому потребує пристосування (В. Медведєв, С. Семичев, Ю. Александровський, Ф. Березін). Останнім часом тлумачення поняття психологічної адаптації дуже змінилося – має вияв все більший розподіл понять "пристосування" та "адаптація", коли останнє відрізняється від пасивного пристосування побудовою ефективної системи взаємодії особистості й соціуму, характеризується досягненням гомеостатичної рівноваги, відсутністю конфліктів, прагненням особистості до самоактуалізації і самореалізації в соціумі. Російська дослідниця Н. Н. Мельникова вважає, що визначення поняття "адаптація" має такі ознаки: процес адаптації передбачає взаємодію двох суб'єктів; ця взаємодія здійснюється в особливих умовах – дисбалансу, неузгодженості між системами; основною метою такої взаємодії є координація між системами, рівень і характер якої є змінним; досягнення мети передбачає певні зміни в системах, що взаємодіють [8].

Науковці визначають такі види адаптації: психофізіологічну, професійну, соціально-психологічну, організаційну [9].

Психофізіологічна адаптація розглядається як пристосування людини до нових фізичних і психологічних навантажень. Об'єктом психофізіологічної адаптації є умови праці, які поєднують комплекс факторів виробничого середовища, що суттєво впливає на самопочуття, настрій, працездатність працівника, а за тривалої дії – на стан здоров'я.

Професійна адаптація характеризується дослідниками як повне й успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту й характеру праці, її умов та організації.

Соціально-психологічна адаптація передбачає пристосування людини до професійної діяльності, нового колективу, його традицій і норм поведінки, до стилю роботи керівників. Трудовий колектив як суб'єктивний фактор професійного середовища поєднує у своїй структурі формальну і неформальну складові, що, у свою чергу, ускладнює процес адаптації молодого спеціаліста.

Організаційна адаптація означає засвоєння ролі й організаційного статусу, створення робочого місця, знайомство з підрозділами в загальній організаційній структурі закладу, розуміння особливостей організаційного та економічного механізму управління закладом.

Процес адаптації в системі суб'єкт-об'єктних відносин характеризується активністю, за якої індивід прагне впливати на середовище з тим, щоб змінити його (зокрема і норми, цінності, форми взаємодії і діяльності, які він повинен засвоїти), та пасивністю, коли працівник не прагне до такого впливу і змін.

Відповідно до особливостей впливу на працівника адаптація поділяється на прогресивну і регресивну; перша з названих сприятливо впливає на професійний розвиток адаптанта, тоді як регресивна характеризується його пасивністю у ставленні до умов професійної діяльності, що виражається у негативному змісті (наприклад, низькою трудовою дисципліною).

Адаптація також класифікується за рівнями, як-от: первинна і вторинна. Первинна адаптація передбачає пристосування молодих співробітників, які не мають досвіду професійної діяльності (випускники вищих навчальних закладів), вторинна розглядається як пристосування працівників під час зміни робочого місця, посади (наприклад, учитель початкових класів розпочинає професійну діяльність на посаді соціального педагога тощо).

Процес адаптації молодого працівника психологічної служби до умов діяльності поєднує низку етапів, а саме:
- початковий етап – зовнішня переорієнтація, акумуляція релевантної інформації про предмет і соціальні умови майбутньої діяльності. Залежно від індивідуально-психологічних якостей і мотивації особистості цей етап може проходити в активно-цілеспрямованій чи пасивній формі;
- етап стартової психічної напруги пов'язаний зі станом нервово- психічного переживання підготовчих дій (подій), первинного входження в нові умови професійної діяльності. При цьому відбувається внутрішня мобілізація психічних і психофізіологічних ресурсів людини, які забезпечують передумови для успішного функціонування в нових умовах;
- на етапі гострих психічних реакцій входу адаптант відчуває на собі вплив змінних факторів предметного і соціального середовища; для цього етапу характерним є переживання стану фрустрації;
- етап зняття психічної напруги характеризується своєрідною підготовкою психіки людини до актуалізації попередніх режимів функціонування, звичних форм поведінки тощо;
- етап гострих психічних реакцій виходу складається із комплексу поведінкових та емоційних реакцій, пов'язаних із входженням у знайоме середовище професійної діяльності [9].

Процес адаптації може супроводжуватися стресом, який визначається дослідниками як особливий стан людини, що виникає у результаті невідповідності реальної дійсності очікуваній. Така різниця викликає неприємні відчуття і може стати причиною нервово-психічного зриву.

Однією з актуальних є проблема розчарування професією. Учена О. Я. Савченко зазначає: "… треба упередити розчарування професією, розкрити складну палітру педагогічної діяльності як мінливу, цікаву і неоднозначну за різними варіантами досягнення педагогічних цілей. Майбутній учитель має не діставати уявлення про лаковану, абстрактну школу, а набути якнайбільше знань про реальний стан сучасного шкільництва" [10, с. 4].

Розрізняють такі види стресу: фізіологічний, викликаний високим навантаженням; психологічний, зумовлений складними стосунками, наприклад, з колегами, батьками учнів; інформаційний, який виникає внаслідок нестачі або, навпаки, значної кількості чи відсутності систематизованої інформації; управлінський як наслідок високого рівня відповідальності за результати прийнятих рішень; емоційний, який найбільше проявляється в ситуаціях загроз, страху чи несподіваної радості.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Проблема адаптації молодих спеціалістів до умов професійної діяльності займає значне місце у дослідженнях різних галузей психології, зокрема психології особистості, соціальної психології, психології індивідуальних відмінностей (диференціальної психології) тощо. Особливості адаптації практичних психологів і соціальних педагогів у професійній діяльності в умовах загальноосвітніх навчальних закладів визначають необхідність дослідження факторів, що впливають на процес адаптації, різних форм стресових станів, що виникають під впливом цих факторів, розроблення технології управління процесом адаптації працівників психологічної служби.

Формулювання цілей статті. Вирішення завдань дослідження потребує визначення факторів, які впливають на процес адаптації практичних психологів і соціальних педагогів закладів освіти, розроблення технології управління процесом адаптації молодих спеціалістів психологічної служби системи освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У контексті досліджуваної проблеми актуальним є визначення джерел стресових ситуацій у професійній діяльності практичних психологів і соціальних педагогів. Насамперед це – широкий спектр напрямів професійної діяльності за відсутності усталених алгоритмів роботи. За даними проведеного нами опитування працівники психологічної служби відчувають найбільші труднощі у процесі реалізації корекційно- розвивальної та реабілітаційної роботи, просвітницької діяльності. Причиною такої тенденції є недостатність корекційних і просвітницьких програм, схвалених Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, якими могли б користуватися молоді фахівці. У практиці діяльності навчальних закладів існує реальна потреба розроблення корекційно-розвивальних і просвітницьких програм працівниками психологічної служби. Разом з тим, у практичних психологів і соціальних педагогів несформовані готовність до самостійного розроблення авторських програм, навички створення програмно- методичного забезпечення.

Потребує вирішення й інша проблема: для працівників психологічної служби не визначено час у навчально-виховному процесі, коли можна здійснювати діагностичну, корекційно-розвивальну та просвітницьку роботу, адже після навчальних занять діти та учнівська молодь не завжди мають можливість і бажання залишатися для роботи з практичним психологом, соціальним педагогом, а години предмета "Психологія" виділені лише у 78 навчальних закладах області, що становить 13% від їх загальної кількості.

Нормативи часу на виконання різних видів робіт практичним психологом затверджені наказом Міністерства освіти і науки, »України у 1995 році (наказ МОН України від 07.12.1995 № 339), коли контингент дітей був інший. Вимоги часу потребують перегляду і змін цих нормативів, а саме: збільшення часу на індивідуальну роботу з дітьми та дорослими.

Суперечливими є нормативи чинного законодавства щодо навантаження практичних психологів, соціальних педагогів (наказ Міністерства освіти і науки України від 02.07.2009 № 616). Так, у закладах освіти, у яких навчаються понад 700 учнів (місто) і 300 учнів (село, селище) вводиться лише 1 ставка практичного психолога та 1 ставка соціального педагога. Разом з тим є заклади освіти, у яких навчається понад тисячу, а то й дві тисячі учнів. Залишається відкритим питання здійснення якісного психологічного супроводу навчально-виховного процесу в таких навчальних закладах. Потребує вирішення і проблема, пов'язана з неповним навантаженням працівників психологічної служби. Зокрема, 40% практичних психологів і 47% соціальних педагогів мають неповне навантаження (0,5 ставки).

У навчальних закладах має відбуватися інтеграція практичних психологів, соціальних педагогів у педагогічний колектив, налагоджуватися взаємодія з адміністрацією навчального закладу. Молодому фахівцю потрібно вивчити педагогічний колектив, стиль роботи адміністрації, заявити про себе, проявити свою компетентність. 17% опитаних молодих фахівців психологічної служби зазначили, що мають труднощі у взаємодії з педагогічними працівниками та адміністрацією навчальних закладів. Відповідно до чинного законодавства працівники психологічної служби закладу підпорядковані безпосередньо керівникові, проте часто така функція передається заступникам директора. Тому виникає ситуація, коли практичні психологи, соціальні педагоги виконують не свої посадові обов'язки, а організовують виховну роботу, проводять методичні заходи, замінюють уроки вчителів, які відсутні, набирають тексти на комп'ютерах тощо.

Не менш актуальним є питання облаштування робочих місць практичних психологів, соціальних педагогів. Лише 14% практичних психологів мають робоче місце, яке відповідає вимогам Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів (наказ Міністерства освіти і науки України від 20.04.2001 № 691). У випадках, коли питання методичного оснащення кабінету не вирішується адміністрацією закладу освіти, практичні психологи і соціальні педагоги за власні кошти купують канцтовари, методичну літературу, виготовляють стимульний матеріал. Лише 27% робочих кабінетів працівників служби оснащені комп’ютерною технікою, що уповільнює роботу практичного психолога, соціального педагога та позначається на її якості.

Ще однією не менш важливою проблемою є сприйняття практичного психолога як "чарівника", у якому дуже сильно розчаровуються батьки, педагоги, якщо не відбувається миттєвих змін у поведінці дитини. Вирішення цієї проблеми потребує проведення просвітницької роботи з батьками учнів, педагогічними працівниками закладів освіти.

Факторів стресових ситуацій у професії працівників психологічної служби багато. У більшості випадків спостерігається комплексний вплив декількох факторів, які позначаються на якості роботи фахівців, впливають на виникнення професійних стресових ситуацій, на значній плинності кадрів тощо.

Коли стресова ситуація впливає на людину, організм мобілізує сили для опору, який триває до тих пір, доки сила дії стресу не перевищить можливості опору. У протилежному випадку відбувається виснаження сил. У процесі адаптації до нових умов професійної діяльності у працівників психологічної служби можуть виникати різні стресові стани, як-от: фрустрація, внутріособистісний конфлікт, криза професійного становлення, афект, психологічний захист. Розглянемо сутність цих понять. Фрустрація – це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними ознаками яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, у якому працівник не має підтримки, співчутливого ставлення.

Внутріособистісний конфлікт найчастіше виявляється як рольовий і виникає, якщо до працівника ставляться суперечливі вимоги щодо результатів його роботи; неузгоджені виробничі завдання й особисті потреби; незбалансовані обов'язки, права й повноваження; мають місце перевантаження або недовантаження працівника, стреси.

Найбільш впорядкований і точний опис кризи професійного становлення знаходимо в наукових роботах Е. Ф. Зеєра [5]. На думку науковця, першою кризою професійного становлення особи є криза навчально- професійної орієнтації, яка пов'язується з процесом формування професійних намірів, переоцінкою навчальної діяльності, зі зміною мотивації з навчально- пізнавальної на професійну. Сутність кризи розглядається дослідником як зіткнення бажаного майбутнього і реального сьогодення.

Наступною є криза вибору професії, яка яскраво проявляється в перший і останній роки професійного навчання, зміст якої полягає в переживанні і розчаруванні обраною професією. Перехід від навчально-професійної до власне професійної діяльності породжує неспівпадання реального професійного життя з уявленнями, що сформувалися, й очікуваннями. У результаті такого неспівпадання виникає криза професійних експектацій.

Науковець виділяє також кризу професійної кар'єри, яка характеризується наявністю суперечностей між бажаною кар'єрою та її реальними перспективами. Криза соціально-професійної самоактуалізації характеризується незадоволеністю собою, навколишніми людьми, обставинами і професією.

Необхідність засвоєння нової соціальної ролі і норм поведінки, звуження соціально-професійного поля й контактів, зниження фінансових можливостей, з одного боку, і бажання продовжувати трудову діяльність з іншого – породжують кризу втрати професії.

Розглянуті кризи відрізняються своєрідністю професійної ситуації, специфікою, проте всі вони виникають і відбуваються у процесі професійного становлення [4].

Окрім цього, особистість може перебувати у стані афекту. Афект – це емоційний процес, що протікає стрімко і бурхливо та має вибуховий характер. Афект характеризується значними змінами свідомості, порушенням контролю за діяльністю, втратою самовладання, а також зміною всієї життєдіяльності організму. Розвиток афектів характеризується різними стадіями, які змінюють одна одну. На початку афективного стану людина думає про предмет свого почуття, але ще може контролювати свої емоції, загальмувати розвиток афекту. На подальших стадіях афекту людина втрачає над собою контроль. Після афективного спалаху наступає втрата сил, байдужість до усього, розбитість [3].

Афект характеризується такими ознаками: реактивністю (виникає як реакція на гострий подразник); раптовістю виникнення (емоційний спалах, що є несподіваним для самого суб'єкта); гостротою протікання (має характер гострого психічного переживання); імпульсивністю поведінки (емоційне переживання супроводжується бурхливою рухливою активністю).

Зрозуміло, що, перебуваючи в афективному стані, ні практичний психолог, ні соціальний педагог не можуть виконувати професійні завдання. І хоча працівники психологічної служби володіють методами попередження та зняття афективних емоційних станів, нерідко самотужки не можуть вирішити цю проблему.

Функція "психологічного захисту" в більшості наукових джерел трактується як низка специфічних прийомів, які особистість використовує для того, щоб знизити рівень неприємних переживань. Психологічний захист має допомогти суб'єктові зберегти душевну рівновагу.

Зазвичай, в основі порушення психічної рівноваги – суперечність між усвідомленням людиною негативних подій у житті і підсвідомим бажанням "скасувати" те, що сталося, або хоча б витлумачити події у більш сприятливому для себе ракурсі. Вважають, що найважливішим у дії психологічного захисту є зниження суб'єктивної значущості травмуючого фактора. При цьому бажання захистити себе від чинників, які тривожать психіку, виявляються на свідомому та несвідомому рівнях.

Основним завданням психологічного захисту є "витіснення" негативної психоенергії. Це відбувається через перебудову налаштувань, зміну складових свого переконання, утворення додаткових джерел позитивної психоенергії – вироблення нової стратегії, нових поглядів, нових цілей тощо.

М.Й.Варій описує такі форми психологічного захисту: витіснення ("стирання" зі свідомості будь-яких негативних думок, почуттів, вражень, які б загрожували цілісності "Я"); заперечення реальності (захист від неприємної дійсності за допомогою відмови від її сприймання, "втеча" від дійсності у хворобу, захоплення, мрії); деперсоналізація (позбавлення індивідуальності інших людей, вони розглядаються лише як носії соціальної ролі: учні, педагогічні працівники, директор школи, керівник районної, міської психологічної служби тощо); раціоналізація (спроби довести, що будь-які вчинки суб'єкта є єдино правильними, а тому критиці не підлягають); проекція (проявляється у приписуванні іншим власних моральних якостей і потреб); ідентифікація (неусвідомлений перенос суб'єктом на себе рис характеру та поведінки іншої людини, яка є взірцем для неї); компенсація (прикриття власних недоліків підкресленням неіснуючих, але бажаних рис або ж показом іншої сфери власної діяльності); сублімація (пригнічення бажань, що не реалізуються, за допомогою іншої діяльності); регресія (повернення особистості на нижчий рівень розвитку, зниження рівня домагань, примітивізація потреб) [2].

Стрес є розповсюдженим явищем у сучасному світі, а отже не варто нехтувати його шкідливим впливом на загальний стан здоров'я людини, потрібно уникати та попереджати його. Основою виникнення стресу у працівників психологічної служби є синдром розумово-емоційного напруження. Короткочасні емоції переважно не є шкідливими, оскільки лише тривалі впливи мають суттєве значення для виникнення нервового напруження. За умови постійного виникнення стресових ситуацій формується синдром розумово-емоційного (нервового) перенапруження, який може перейти у хворобу, оскільки наслідком негативного психологічного впливу можуть стати порушення соматичного стану людини.

Серед основних хвороб, які пов'язують зі стресом, є атеросклероз (розлад серцево-судинної системи), гіпертонія (тривале підвищення артеріального тиску) та різноманітні захворювання шлунково-кишкового тракту. Для того, щоб уникнути негативних наслідків стресу, потрібно розвивати стресостійкість, усвідомити можливі ситуації виникнення стресу та способи їх усунення.

Н. Е. Водоп'янова розглядає "стресостійкість" як системну динамічну характеристику, що визначає здатність людини протистояти стресовій дії або упоратися з багатьма стресогенними ситуаціями, активно перетворюючи їх чи пристосовуючись до них без шкоди для свого здоров'я і якості виконуваної діяльності [4].

Формування стресостійкості працівників психологічної служби допоможе подолати негативні наслідки стресових ситуацій, поберегти себе від дезінтеграції та різноманітних розладів, створити основу для внутрішньої гармонії, високої працездатності, визначити успішність своєї професійної діяльності і, головне, зберегти власне здоров'я.

Щоб поставити стресам надійний заслін, практичні психологи, соціальні педагоги можуть перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятись тим, що дасть можливість зняти емоційну напругу, адже основою стресостійкої життєвої стратегії працівника психологічної служби є пошукова активність, яка проявляється в соціально прийнятних формах.

Підвищити стресостійкість, зберегти позитивний психологічний стан і зміцнити власне здоров'я можливо також за допомогою релаксації (аутотренінг, медитація, сміхотерапія, кольоротерапія, ароматерапія, йога, творчі спроби самовираження), рекреації (фізкультура, дихальні вправи); катарсису (спілкування з близькими, домашніми тваринами, захоплення мистецтвом). У сучасних психологічних дослідженнях пропонуються й інші засоби підвищення стресостійкості: соціально-психологічний ресурс (позитивне соціальне оточення); психологічна освіченість і психологічна культура особистості; особистісні ресурси (активна мотивація подолання стресу, сила Я-концепції, самоповага, емоційно-вольові якості, позитивність і раціональність мислення, стан здоров'я та ставлення до нього як до самоцінності тощо); інформаційні та інструментальні внутрішні ресурси особистості (здатність контролювати ситуацію, інтерактивні техніки зміни себе та навколишньої ситуації, здатність до адаптації тощо).

Управління адаптацією передбачає вплив на фактори, від яких залежить проходження й терміни адаптації спеціаліста до нових умов праці. Необхідність управління адаптацією зумовлюється значними втратами як для закладу, так і для самого працівника.

Розроблення системи заходів, що позитивно впливають на процес адаптації, передбачає вивчення як суб'єктивних характеристик працівника, так і факторів професійного середовища, характеру їх впливу на показники і результати адаптації. Тому в оптимізації процесу адаптації потрібно виходити з можливостей закладу та обмежень, які мають безпосередньо самі працівники (розвиток здібностей, зменшення негативних звичок тощо), а також враховувати відмінності нового і попереднього місця роботи, особливості професії, оскільки вони можуть істотно відрізнятися, що буде бар'єром професійної мобільності і здійснення управління кадрами.

Конкретизація підходу до кожного працівника, визначення значимості відповідної форми адаптації до конкретних умов професійного середовища, розроблення відповідних заходів з питань раціональної адаптації складає основу процесу управління нею і визначає відповідну технологію. Так, для молодих працівників пропонуємо таку технологію управління адаптацією: аналіз очікувань працівників (виявлення мотивів, бажання працювати практичним психологом, соціальним педагогом саме в цьому закладі); прогнозування стабільності нового працівника (як довго він хоче працювати в цьому колективі); знайомство з колективом, особливостями закладу освіти; ліквідація причин конфліктних ситуацій, незадоволеність процесом адаптації; узагальнення матеріалів про протікання адаптації.

Процес управління адаптацією поєднує кілька етапів, а саме: оцінювання рівня підготовленості, практична орієнтація, випробувальний (адаптаційний) термін.

Етап оцінювання рівня підготовленості молодого фахівця необхідний для розроблення ефективної програми адаптації. У цей період відбувається знайомство нового працівника із закладом, його історією, особливостями функціонування, завданнями професійної діяльності в умовах конкретного закладу, методичною проблемою, структурою управління тощо.

Етап практичної орієнтації передбачає знайомство молодого спеціаліста зі своїми обов'язками, правами, напрямами діяльності.

Випробувальний (адаптаційний) етап складається з дій, які становлять функціональні обов'язки працівника, зумовлюють його міжособистісні стосунки в колективі. На цьому етапі необхідно забезпечити адаптанту можливість активно проявити себе в різних сферах. Крім того, важливо надавати максимальну підтримку новому працівнику, постійно здійснювати оцінювання ефективності його діяльності. За цей час новий працівник приймає рішення щодо відповідності його очікувань і реального стану справ у закладі, а адміністрація закладу приймає рішення, чи відповідає новий працівник вимогам посади. На цьому етапі процес адаптації завершується, поступово вирішуються виробничі, міжособистісні проблеми і відбувається перехід до стабільної діяльності. Якщо процес адаптації правильно організувати та впровадити, то етап ефективної стабільної діяльності може настати вже за кілька місяців.

Управління адаптацією працівників психологічної служби передбачає використання таких засобів, як наставництво і коучинг. Метою наставництва є організаційний і методичний супровід діяльності практичного психолога, соціального педагога, здобуття ними знань, набуття вмінь і навичок, необхідних для подальшої роботи. Таким наставником може бути керівник районної, міської психологічної служби, досвідчений практичний психолог, соціальний педагог, які порадою, особистим прикладом, а також за допомогою проведення майстер-класів знайомлять адаптантів з особливостями їхньої професійної діяльності.

На відміну від наставництва, коучинг спрямований не скільки на безпосереднє навчання, стільки на те, щоб максимально повно розкрити потенціал нового співробітника і домогтися від нього повної віддачі в роботі. Коучинг базується на визнанні того, що кожна людина володіє набагато більшими здібностями, ніж, зазвичай, їх проявляє. Коуч у роботі враховує не скільки поточні показники співробітника, стільки його потенціал, не лише дає вказівки й інструктує, а ставить запитання. Такі запитання мають допомогти адаптанту оцінити свою професійну діяльність і можливості.

Таким чином, наставництво і коучинг різні за своєю сутністю, але при цьому вони жодним чином не виключають один одного, швидше, навпаки, доповнюють.

У районних, міських психологічних службах, до яких приходить на роботу значна кількість молодих спеціалістів, організовують роботу "Шкіл молодого практичного психолога, соціального педагога". На заняттях Школи проводяться семінари-практикуми, інструктивні наради, майстер-класи з метою ознайомлення адаптантів з особливостями їхньої професійної діяльності.

Отже, процес адаптації працівників психологічної служби передбачає проходження адаптантом певних етапів і цілеспрямовану роботу керівників районних, міських психологічних служб.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. У статті представлено матеріал, у якому уточнено зміст поняття "адаптація", визначено зміст поняття "управління процесом адаптації", охарактеризовано види й етапи адаптації до професійної діяльності. Подальшого дослідження потребує розкриття сутності кожного з етапів адаптації до професійної діяльності та розроблення критеріїв рівня адаптованості практичного психолога, соціального педагога до умов праці в закладах освіти.

 

Список використаних джерел
1. Варбан Є. Психологічна компетентність як запорука життєвого досвіду. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство : науково-методичний збірник / Є. Варбан / ред. кол. Н. Софій (голова), І. Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор) та ін. – К. : Контекст, 2000. – 336 с.
2. Варій М. Й. Загальна психологія : навчальний посібник / М. Й. Варій / 2-ге видан., випр. і доп. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 968 c.
3. Винославська О. В. Психологія : навчальний посібник / О. В. Винославська. – К. : ІНКОС, 2005. – 387 с.
4. Водопьянова Н. Е. Психодиагностика стресса / Н. Е. Водопьянова. – СПб. : Питер, 2009. – 336 с.
5. Зеер Э. Ф. Психология профессиональных деструкций : учеб. пособие / Э. Ф. Зеер, Э. Э. Сыманюк. – Екатеринбург : Деловая книга, 2005. – 239 с.
6. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці : підручник / Я. В. Крушельницька. – К. : КНЕУ, 2003. – 367 с.
7. Леонтьев А. М. Потребности, мотивы и эмоции / А. М. Леонтьев. – М. : Просвещение, 1971. – 217 с.
8. Мельникова Н. Н. Социально-психологическая адаптация личности. Методические указания / Н. Н. Мельникова. – Челябинск : Изд-во ЮУрГу, 2002. – 143 с.
9. Реан А. А. Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика / Реан А. А., Кудашев А. Р., Баранов А. А. – СПб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. – 479 с.
10. Савченко О. Я. Новий етап розвитку шкільної освіти і підготовки вчителя / О. Я. Савченко // Шлях освіти. – 2003. – №3. – С. 2-6.
11. Яценко Т. С. Основи глибинної психокорекції : феноменологія, теорія і практика : навч. посіб. / Т.С. Яценко. – К. : Вища шк., 2006. – 382 с.

 

Петушкова Л. А. Адаптация работников психологической службы к условиям профессиональной деятельности

В статье представлены различные подходы ученых к определению понятия адаптация, ее видов. Проанализированы этапы процесса адаптации молодого работника психологической службы к условиям деятельности, определены факторы, влияющие на процесс их адаптации. Описаны стрессовые состояния, которые возникают у работников психологической службы при прохождении адаптации к новым условиям профессиональной деятельности, определены условия формирования стрессоустойчивости практических психологов, социальных педагогов. Представлена технология управления адаптацией молодых специалистов психологической службы.

Ключевые слова: адаптация, стрессовые состояния, аффект, стрессоустойчивость, технология управления адаптацией.

 

Petushkova, L.A. The adaptation of psychological service young specialists to the conditions of their work

The article introduces different approaches to scientific definition of adaptation and its types. The adaptation stages of psychological service young specialists to the conditions of their work have been analyzed and the factors influencing the process of their adaptation have been identified there too. Stressful states of workers during adaptation to the conditions of their professional activity have been described. The author specifies conditions of stress resistance formation of practical psychologists and social educators for overcoming negative effects of stressful situations. The method of adaptation management of young specialists of psychological service has been described.

Key words: adaptation, stress resistance, stressful states, management of adaptation young specialists.