Лебедєва А. В.,

старший викладач Київського інституту соціальних та культурних зв’язків імені Святої княгині Ольги, кандидат педагогічних наук

 

Становлення особистості в контексті формування професійної компетентності фахівця

 

У статті розкрито зміст наявних у педагогічній теорії і практиці нетрадиційних підходів до створення моделі професійної компетентності майбутнього вчителя.

 

Ключові слова: професійна компетентність, професійно-освітній простір, компоненти освітньо-професійного простору, модель.

 

Постановка проблеми. Компетентнісне представлення системи явищ, які вивчаються у педагогічних дослідженнях, потребує побудови дослідження на основі структурно-системного та синергетичного підходів із застосуванням методу моделювання.

Цілісний аналіз із врахуванням становлення особистості в контексті формування професійної компетентності фахівця  приводить до конструювання моделей, у яких зазначаються види та способи взаємодії суб’єктів, а також умови їх функціонування і факти, що впливають на продуктивність цього процесу.

Аналіз останніх наукових праць з проблеми дослідження показав, що для наукових досліджень, орієнтованих на методологію професійної освіти, характерне звернення до ідей її єдності, цілісності, системної організації, що передбачає використання поняття "простір" для більш повного опису того чи іншого складного об’єкта (І.Д.Бех, В.І.Загвязинський, І.А.Зимня, К.Левін, Т.І.Люріна, В.О.Кудін, Н.В.Кузьміна, Н.В.Маркова, В.О.Сластьонін, Н.Г.Ничкало та інші). Приєднуємося до думки В. І. Загвязинського, який соціально-педагогічне моделювання тлумачить як "відображення головних характеристик перетворюваної системи (оригіналу) у спеціально сконструйованому об’єкті-аналозі (моделі), який у чомусь простіший від оригіналу і дозволяє виявити те, що в оригіналі приховано, очевидно в силу його прихованості і завуальованості суті різноманіття явищ. При цьому модель має володіти схожістю з оригіналом, бути спроможною заміщувати його у певних відношеннях і відкривати нові властивості оригіналу, нові можливості його самовдосконалення" [1, c. 22]. Більшість учених відмічають, що будь-яка модель як формалізована структура буде працювати тільки за умови її змістового наповнення.

Мета статті полягає у розкритті змісту наявних у педагогічній теорії і практиці нетрадиційних підходів до створення моделей професійної компетентності майбутнього вчителя.

Виклад основного матеріалу. У межах нашого дослідження введено поняття професійно-освітнього простору як структурно-системного простору освіти, що інтегрує всі компоненти, необхідні для формування професійної компетентності майбутнього фахівця.

Професійно-освітній простір розуміємо як структурно-системне утворення, що визначається щільністю професійно-освітніх, особистісно значущих впливів, життєво-культурних смислів і ціннісних орієнтацій студента в його діяльності, взаємодії і спілкуванні. Основними характеристиками цього простору є протяжність, структурність, взаємозв’язок, взаємозалежність складових компонентів, сукупність утворюваних полів, суб’єктивне сприймання особистістю.

Професійно-освітній простір не має різких меж, які відділяють його від решти сфер, просторів, у яких існує людина. Він перебуває на перетині з іншими просторами людини: індивідуально-особистісним, соціокультурним, виховним тощо, що мають значний вплив на розвиток індивідуального професійно-освітнього простору кожної людини і багато точок дотику і перетину з ним. Людина, переміщуючись у цих просторах, внутрішньо змінюється, збагачується новими знаннями, вміннями, приймає або не приймає ті чи інші життєві сенси, ціннісні орієнтації, виходить на новий рівень розвитку свого особистісного потенціалу загалом. Отримуючи нову інформацію або новий вплив, наприклад, в індивідуально-особистісному або соціокультурному просторі, людина повертається у професійно-освітній простір з новим внутрішнім змістом, у межах іншого контексту.

Дослідження поняття "компетентність" показало, що все більшої значущості набуває особистісний сенс компетентності: вона стає особистісно усвідомленою, тобто включає суб’єктивний досвід людини, її потреби, інтереси, почуття, бажання, мотиви діяльності, ціннісні орієнтації, соціальні і громадські уявлення загалом.

Професійна компетентність є не лише продуктом усього освітнього процесу, але більшою мірою результатом саморозвитку суб’єкта, особистісного зростання, оптимізації особистісного потенціалу у професійній діяльності.

Однак феномен компетентності, пов’язаний зі сферою професійної освіти, обмежений наявністю нормативної бази підготовки фахівців, у якості якої виступають державні стандарти вищої освіти, кваліфікаційні характеристики фахівця, що визначають основні параметри формування професійної компетентності. Із позицій структурно-системного підходу дослідження професійної компетентності очевидні дві взаємопов’язані підсистеми: особистість студента і державні стандарти вищої освіти, які, на нашу думку, повинні бути доповнені третьою підсистемою – навколишнім середовищем, яке також  активно впливає на формування професійної компетентності.

В аспекті нашого дослідження освітньо-професійній простір вибудовується у трьох вимірюваннях: "особистість", "оточення", "державні стандарти освіти", які представляють сукупність трьох взаємопов’язаних полів: соціокультурного поля, середовищно-орієнтованого особистісного поля і особистісно значущого освітнього поля.

Соціокультурне поле конструюється у двох вимірах – "середовища" і "державних стандартів вищої освіти". Розвиток соціокультурного поля індивіда визначається двостороннім взаємопроникненням впливів середовища, розвивального соціуму, з одного боку, і нормативними вимогами Держстандарту професійної освіти – з другого. Тенденції розвитку соціальної дійсності визначають, якою має бути сучасна освіта. Державні стандарти вищої освіти, кваліфікаційні характеристики майбутнього фахівця, що визначають формування його професійно-особистісних якостей і вмінь, які сприяють вирішенню глобальних проблем людської цивілізації, у свою чергу, спрямовані на формування сучасної соціальної дійсності. У Держстандарті професійної освіти розроблено кваліфікаційну характеристику майбутнього фахівця.

Соціокультурне поле досить рухливе, динамічне, в ньому все більшого значення набувають культурно-смислові налаштування студента, які проявляються у його взаємодії з іншими людьми у співробітництві, у спільній діяльності та спілкуванні. Формування соціокультурного поля відбувається зі зміною визначених його конфігурацію конструювальних елементів: від зовнішніх складових соціальної організації – до внутрішніх освітніх, духовно-культурних. Персоніфікація і особистісний характер освіти стають потужними факторами формування нової соціальної дійсності.

Середовищно-орієнтоване особистісне поле визначається присутністю двох взаємопов’язаних вимірювань – "середовища" і "особистості" – і  утворюється системою ставлення людини до світу і її відношень зі світом. Суспільство, переборюючи природне середовище або пристосовуючись до нього, створює нову якість життєдіяльності людини, основні компоненти якої – освіта, професійне становлення, розподіл праці, соціальна ієрархія, держава.

Поняття освітнього середовища є предметом активного обговорення в сучасній філософії освіти, педагогіці, психології, соціології та інших науках, пов’язаних із вивченням людини та її особистісного потенціалу.

В аспекті дослідження формування професійної компетентності молодого фахівця необхідно зазначити внутрішнє середовище досліджуваної освітньо-професійної системи, що складає зовнішнє середовище для будь-якої особистості як багатомірне утворення, що розподілене "топологічно" і має свій життєвий простір із постійно змінюваними межами [2].

Особистісно значуще освітнє поле будується на основі взаємодії двох вимірювань: "особистість" і "державні стандарти вищої освіти". Якість професійної освіти пов’язана насамперед не з матеріально-соціальною організацією освітнього процесу, а з ціннісно-мотиваційною сферою майбутнього фахівця.

У сучасному світі спостерігається явище "експансії освіти" в усі сфери життєдіяльності людини. Таке глобальне розуміння освіти, її проникаючий вплив пов’язані зі змінами особистості. Дійсно, будь-яка нова соціальна дія, спрямована на вирішення глобальних проблем або нових соціальних завдань, які стоять перед людиною і потребують від неї вирішення, пов’язана з освітою і змінами особистості.

Таким чином, накопичуються знання про світ, уточнюється ставлення людини до світу і зі світом, до себе і з собою, освоюються способи поведінки, що можна віднести до сукупної взаємодії трьох полів, які визначають, на нашу думку, професійне становлення особистості в контексті формування професійної компетентності фахівця.

Соціокультурне поле обумовлює необхідність включення загальнокультурної компетентності у професійну компетентність майбутнього фахівця, забезпечуючи тим самим культурологічну складову розвитку студента в соціумі.

Взаємодія "середовища" і "державних стандартів вищої освіти" приводить також до  необхідності введення у структуру професійної компетентності соціально-психологічної компетентності як поняття, яке концептуалізує вищий рівень соціальної активності особистості – освоєння і розвиток соціальної дійсності, що досягається у процесі діяльності, поведінки, спілкування тощо, завдячуючи гармонізації розуміння соціальних проблем і ціннісних орієнтацій як здатності індивіда ефективно взаємодіяти з людьми, які його оточують, у системі міжособистісних відносин. Такі відносини включають вміння орієнтуватись у соціальних ситуаціях, правильно визначати особистісні особливості та емоційний стан інших людей, обирати адекватні способи їх використання у процесі взаємодії.

Середовищно-орієнтоване особистісне поле забезпечує у структурі професійної компетентності виявлення соціально-психологічної та особистісної компетентностей, широти їх складових: комунікативної, перцептивної, рефлексивної, аутогенної та інших.

Усе це достатньо умовні припущення: взаємодії вказаних трьох полів в освітньо-професійному просторі більш різноманітні, взаємозалежні, збагачені складними взаємовпливами, відкриті, нестійкі, доповнюють одне одного, мають додаткові впливи.

У кожній точці перетину трьох полів можливою є побудова вектора, який визначатиме освітньо-професійну особистісну траєкторію зростання молодого фахівця; вершиною цього процесу є професійна компетентність (вочевидь, для зрілої особистості такою вершиною є професіоналізм).

Освітньо-професійний простір особистості є лише частиною особистісного. Те, як людина вибудовує свою професійну самореалізацію, залежить від її особистісних якостей. Однак і професійна діяльність здійснює вплив на особистість та є фактором особистісного саморозвитку.

Особистість у контексті сучасної професійної освіти трактується насамперед як активний діяч і творець свого "Я". Освіта забезпечує становлення професійної позиції особистості, сприяє освоєнню ціннісних орієнтацій сучасного суспільства, розширює індивідуальне "Я" до меж суспільства.

Оскільки "структура ландшафту індивідуального "Я" не жорстка, а досить рухлива, зміна внутрішніх якостей особистості призводить до трансформації спектра життєвих цілей  (планів, очікувань і надій) і спектра можливостей людини, то професійна діяльність впливає на особистість і є фактором її особистісного саморозвитку [3].

Процес оволодіння професійною компетентністю, навіть обмежений вимогами освітнього стандарту, кваліфікаційних характеристик, не може обмежити механізми активізації креативного мислення особистості, впорядкувати далеко не завжди прогнозовані дії особистості як складної нелінійної системи, здатної до самоорганізації.

Розглянемо залежність рівня сформованості професійної компетентності від компонентів освітньо-професійного простору. Формування професійної компетентності майбутнього фахівця має свої особливості, відрізняється за рівнями її сформованості. Так, наприклад, сформованість професійної компетентності досить умовна і більшою мірою залежить від впливу соціуму та освітнього процесу у ВНЗ, але менше усвідомлена особистістю. Зустрічний рух від зовнішніх впливів змісту освіти, навколишнього середовища у людей з  недостатньо особистісно усвідомленою сутністю професійного становлення стримується особливостями їхнього індивідуального розвитку, сприйняття зовнішніх впливів, особистісних сенсів.

Вплив усіх трьох визначальних компонентів  навчального простору майже однаковий, що означає досягнення певного балансу, гармонії у взаємодії особистості, середовища і нормативних освітніх вимог, спрямованих на формування професійної компетентності майбутнього фахівця.

Зазначимо, що у становленні особистості в контексті формування професійної компетентності фахівця на основі державних стандартів вищої освіти головна роль належить організації освітнього процесу, тоді як вплив особистісного розвитку і середовищного оточення проявляється значно менше.

Пріоритетна роль у формуванні професійної компетентності фахівця, високого рівня її сформованості належить мотиваційно-ціннісній сфері і ціннісно-смисловим структурам, дещо зменшуючи вплив соціального оточення індивіда та організації освітньо-професійного процесу у вищому навчальному закладі.

Таким чином, різноманітні поєднання взаємовпливів трьох основних компонентів освітньо-професійного простору у формуванні професійної компетентності майбутнього фахівця можуть здійснюватися у таких формах (одразу підкреслимо ще раз, що виділення цих форм досить умовне, оскільки їх існування в чистому вигляді викликає досить багато запитань):

провідна роль належить одному з компонентів: а) середовищу, соціальному оточенню індивіда, яке визначає смислово-утворювальну мотивацію і його ціннісні орієнтації у професійному становленні; б) державним стандартам освіти і створеному на їх основі освітньо-професійного процесу, що ефективно сприяє особистісному прийняттю суб’єктом майбутньої професійної діяльності як однієї із особистісних цінностей; в) самій особистості, яка визначає для себе вищий рівень професійного становлення як основну, власну цінність, прагне до самоактуалізації у професії;

провідна роль належить основним компонентам: а) середовищу і державним стандартам вищої освіти, а в сукупності – соціокультурному полю формування професійної компетентності, де інтегральна якість особистості розвивається під впливом соціуму, заданих їй ціннісних орієнтацій, зокрема й освітньо-професійних, коли знання стають особистісним досягненням суб’єкта; б) середньо орієнтованому особистісному полю, коли освітньо-професійні цінності соціуму стають осердям, основою мотиваційно-ціннісної сфери особистості; в) особистісно значущому освітньому полю, визначеному компонентами "особистість" і "державні стандарти вищої освіти", де змінюється уявлення про професійну компетентність як про особистісно-усвідомлену, що ввійшла до суб’єктивного досвіду, який має особистісний сенс системи знань, умінь, навичок і ціннісних орієнтацій, а також сукупності сформованих особистісних якостей, що може бути використано в різних видах професійної діяльності для вирішення багатьох життєво значущих проблем;

досягається баланс усіх трьох зазначених компонентів та утворюваних на їх основі полів.

Висновки. Процес професійного становлення особистості досить складний. Здебільшого він пов’язаний із самоорганізованою діяльністю особистості. Водночас наголошуємо, що у процесі формування професійної компетентності варто зосередити увагу на таких чинниках: 1) важливо проглядати сукупність усіх трьох виділених взаємопов’язаних елементів представленої моделі професійної компетентності майбутнього вчителя – професійно-освітніх, особистісно значущих впливів, життєво-культурних смислів і ціннісних орієнтацій студента; 2)  професійна компетентність майбутнього фахівця є продуктом усіх трьох зазначених компонентів.

Наші роздуми про побудову моделі формування професійної компетентності майбутнього фахівця в цій праці не претендують на достатню повноту дослідження. Вважаємо, що визначити домінуючі перспективні лінії формування професійної компетентності майбутнього фахівця можливо на основі врахування її інтегрального характеру, особистісно орієнтованого, аксіологічного і синергетичного підходів до її формування, а також ситуативного характеру професійної діяльності фахівця.

 

Список використаних джерел

1. Загвязинский В. И. Моделирование в структуре социально-педагогического проектирования / В. И. Загвязинский // Alma mater. – 2004. – №9. – С. 21-25.

2. Левин К. Теория поля в социальных науках / К. Левин, – СПб. : Речь, 2000. – 368 с.

3. Князева Е. Н. И личность имеет свою динамическую структуру / Е. Н. Князева. – СПб. : Мост, 2000. – №37. – С. 21-24.

 

Лебедева А. В. Профессиональное становление личности в контексте формирования профессиональной компетентности специалиста

В статье раскрыто содержание существующих в педагогической теории и практике альтернативных подходов к созданию модели профессиональной компетентности будущих учителей.

 

Ключевые слова: профессиональная компетентность, профессионально-образовательное пространство, компоненты образовательно-профессионального пространства, модель.

 

Lebedeva, A. V. Professional Development of the Individual in the Context of the Formation of Professional Competence of a Specialist

The article attempts to reveal the contents of existing pedagogical theory and practice of alternative approaches to the model of professional competence of future teachers.

Key words: professional competence, professional and educational space, the components of educational and professional space,  model.