Колодько Т.М.,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методики навчання іноземних мов та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Підготовка майбутнього вчителя до реалізації комунікативного

підходу в навчанні іноземної мови

 

У статті розглянуто основні тенденції реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземної мови майбутніх учителів. Установлено, що використання активних форм, методів і прийомів роботи значно інтенсифікує професійну підготовку майбутніх учителів іноземної мови. Доведено важливість впровадження педагогічних тренінгових занять у практичну діяльність студентів та педагогічної практики як складового компонента комунікативно орієнтованої професійної підготовки студентів. Окреслено способи удосконалення іншомовного  мовлення студентів на основі нової культури в її діалозі з рідною,  розкрито особливості підготовки майбутнього вчителя в  аспекті комунікативного підходу.

 

Ключові слова: комунікативний підхід, професійно орієнтоване спілкування, організаційні форми навчання, педагогічний тренінг, педагогічна практика, мiжкультурна комунікація.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. У сучасності метою професійної підготовки викладача іноземної мови в європейському освітньому просторі є формування професійно мотивованого вчителя, здатного до мiжкультурного спілкування й автономного підвищення своєї кваліфікації, до постійного діалогу з учнями (вчителя, який хоче і вміє вчити і вчитися), “вчителя-партнера у спілкуванні”, “вчителя-порадника”, посередника між культурами, а не “ретранслятора” готових знань. Найважливішими інтеграційними тенденціями, що реалізуються у змісті підготовки “євровикладачів”, є розвиток демократичної орієнтації в розвитку суспільства, гуманізація суспільної свідомості, соціальних взаємин. Удосконалення особистісних властивостей педагога сприяє ефективному вирішенню професійних завдань в умовах інформаційного поля, що розширюється, застосування інформаційних технологій, розвитку міжкультурних і міжнаукових комунікацій з провідними науково-освітніми центрами Європи. Провідна ідея полягає в переході до нового (вищого) рівня підготовки викладачів іноземної мови, орієнтованої на принципи глобалізації, цілісності, автономного і мiжкультурного навчання. На сучасному етапі найважливішим засобом розвитку теорії, історії і практики підготовки європейського викладача іноземних мов є розвиток міжнаукових комунікацій [6]. Отже, з огляду на зазначене робимо висновок, що однією з умов підготовки майбутнього вчителя іноземної мови повинна стати організація мiжкультурної комунікації у навчальному процесі вищого навчального закладу з метою формування комунікативної особистості, здатної до взаємодії в європейському і світовому просторі.

Майбутній учитель буде готовий до реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземної мови учнів, якщо йому властиві такі характеристики:

         сприймає мету розвитку комунікативної компетенції школяра як соціально і професійно значущу;

         методологічним підґрунтям його діяльності є комунікативний підхід до навчання іноземної мови учнів на засадах особистісно орієнтованого навчання;

         володіє комунікативно орієнтованими технологіями навчання іноземної мови та інноваційними комунікаційними технологіями;

         вміє забезпечити процес формування іншомовної комунікативної компетенції школяра, його культурного та духовного розвитку засобами, методами освіти;

         має здатність здійснювати міжкультурну комунікацію, вести професійно-орієнтоване спілкування іноземною мовою та організовувати спілкування між школярами;

         зацікавлений у власному професійному зростанні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми і які використовує автор. На процес удосконалення професійної підготовки викладача іноземної мови в Україні мають вплив нові концепції європейської системи підготовки викладачів для об’єднаної Європи. Для забезпечення трансляції досвіду від покоління до покоління в єдиному європейському просторі створено необхідне відповідне інформаційне забезпечення: всесвітньо відомі європейські інформаційні мережі EURODYCE (Європейська Комісія з питань освіти і культури), The Research Methods Knowledge Base (Центр вивчення методів дослідження), TERENATrans-European Research and Education Networking Association (Транс’європейська асоціація дослідження питань освіти), CEPESEuropean Centre for Higher Education (Європейський центр з вищої освіти), IBEInternational Bureau of Education (Міжнародна асоціація освіти і виховання), Leonardo Da Vinci (Співпраця у сфері професійної підготовки), EUROD1CAUTOMMultilingual terminology datebase (Багатомовна термінологічна база даних), ORTELIUSDatebase on higher education in Europe (База даних з питань вищої освіти в Європі) та інші, в яких розроблено моделі, концепції, технології підготовки викладача іноземних мов для нової континентальної освітньої системи об’єднаної Європи [6; 2].

Визначення не вирішених раніше частин загальної проблеми, які розглядаються у статті. Маючи за мету діяльності становлення і самоздійснення особистості учня, педагог повинен керувати процесом його інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку та формування духовного світу. Тому, для прикладу, О.Я. Савченко наголошує на необхідності формування майбутнього спеціаліста як особистості, здатної до самонавчання упродовж життя, до прийняття рішень в інтересах дитини [10]. Вона стверджує, що у вищому навчальному закладі майбутній учитель має оволодіти достатнім обсягом практичних умінь, серед яких чи не найважливішими є діагностичні, комунікативні і дидактико-аналітичні.

Приєднуємося до думки Ю.І. Пассова про те, що змістом професійної освіти майбутнього вчителя іноземної мови повинна також стати іншомовна культура, яка включає такі процеси: 1) пізнання культури країни, мова якої вивчається, в діалозі з рідною культурою; 2) розвиток здібностей здійснювати мовленнєву діяльність, спілкування, навчальну діяльність; 3) виховання патріотизму, інтернаціоналізму, етичної та естетичної культури; 4) учіння – оволодіння вміннями говоріння, читання, аудіювання, письма як засобами спілкування. Водночас головною функцією іншомовної культури студента повинні стати не стільки пізнання і розуміння іншої культури, скільки його духовне вдосконалення на основі нової культури в її діалозі з рідною [7]. Такий підхід розширює межі програми професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови і дозволяє зорієнтувати його навчання, окрім професійної діяльності, і на культурологічний аспект процесу оволодіння іноземною мовою як важливим засобом мiжкультурного спілкування.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Реалізація змісту освіти, зокрема змісту її навчального аспекту, реалізується у різновидах організаційних форм навчання, завдання яких – упорядкувати навчальний процес у різних типах навчальних закладів. Якщо за допомогою принципів визначається, чому саме так потрібно навчати, обрані методи розкривають сутність навчальної взаємодії, то організаційні форми, поєднуючи цілі, зміст і методи, встановлюють організацію навчання в реальних умовах [2; 4]. Відповідно до цього, на думку вчених (С.У. Гончаренко), організаційна форма навчання як дидактична категорія означає зовнішній вигляд організації навчального процесу, який пов’язаний з кількістю тих, хто навчається, місцем і часом їхнього навчання та порядком його здійснення [5]. Як один із складників педагогічної системи організаційні форми навчання є видами навчальних занять, які різняться дидактичними цілями, складом студентів, місцем проведення, тривалістю, змістом діяльності викладача і студентів [4].

У структурі навчального процесу у вищому навчальному закладі вченими виділено три групи організаційних форм навчання: 1) форми, спрямовані переважно на теоретичну підготовку студентів; 2) форми практичної підготовки студентів; 3) форми, що застосовуються для контролю знань, умінь і навичок студентів [7]. Вибір організаційних форм навчання зумовлюється особливостями навчального предмета, змістом навчального матеріалу, особливостями навчальної групи тощо. Кожна з організаційних форм навчання у вищому навчальному закладі має певні особливості. До форм, спрямованих переважно на теоретичну підготовку, віднесено лекцію, семінар, навчальну екскурсію, навчальну конференцію, консультацію; форми переважно практичної підготовки  – це лабораторні і практичні заняття; форми, що слугують контролю знань, умінь і навичок студентів – курсове і дипломне проектування та виробнича (навчальна) практика. Проміжне місце займають самостійні позааудиторні заняття.

Проте сучасність вимагає такої організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, яка уможливлює природний перехід студента від сьогоденної навчальної діяльності до майбутньої професійної із відповідною трансформацією предмета, мотивів, цілей, засобів, способів і результатів діяльності, застосування у навчальному процесі активних форм, методів і прийомів навчання, пов’язаних із загальним напрямом перебудови сучасної вищої освіти, зокрема її тенденцією переходу від переважно інформативних форм, методів і прийомів навчання до активних, збільшення неінформаційної діяльності викладача, а пізнавальної діяльності студента за умови найтіснішого зв’язку освіти і професійної практики. Такими формами навчання, на думку вчених, є інтерактивні лекції, проблемні лекції, лекція-провокація, лекція-діалог, семінар-диспут, семінар-бесіда, змішаний семінар, ділові та рольові ігри, тренінги [4]. Одним із ефективних засобів становлення особистості вчителя іноземної мови, на нашу думку, є педагогічний тренінг як альтернатива традиційним формам і методам навчання. Розглянемо його структуру детальніше.

Термін “тренінг” походить від англійського “to train навчати, тренувати. Тренінг – це вид навчання, тренування, а також спеціальний тренувальний режим, вправи для вдосконалення навички, майстерності [1]. Л.Й. Волкова вважає, що у процесі тренінгу людина пізнає себе та навколишній світ; змінює своє “Я” за допомогою спілкування; спілкується у дружній атмосфері та неформальній обстановці; ефективно засвоює знання; формує вміння та навички [3]. На думку вченої, педагогічний тренінгце форма організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, за якої студенти набувають психологічні знання, вміння, навички спілкування у проблемних, конфліктних ситуаціях. Отримані у ході тренінгу нові відомості про себе та інших людей спонукають студента по-іншому усвідомити власну самооцінку особистості й оцінку оточуючих. Нам імпонує думка П.І. Підкасистого, що тренінг є сукупністю групових методів формування вмінь і навичок самопізнання, спілкування і взаємодії людей у групі [9]. Тренінг застосовується як з метою формування і вдосконалення загальної комунікативної готовності особистості, так і для формування специфічних комунікативних навичок у представників тих професій, що передбачають інтенсивний контакт з іншими людьми (викладачі, керівники, тренери і т.д.).

Розвиток умінь і навичок спілкування – основна мета тренінгових занять у малих і великих групах. Студентам властиве прагнення до неформального спілкування, наповненого особистим змістом. Таке спілкування не завжди вдається – дуже багато залежить від бажання зрозуміти партнера, сконцентруватися на ньому, а також від техніки спілкування (засобів установлення контакту, комунікативних умінь). Неформальне спілкування може стати для студента довірливим, якщо він відчуває зацікавленість викладача.

Серед принципів педагогічного тренінгу вчені виділяють такі:  

принцип неоцінювання дій та особистості учасників, запобігання будь-яким оцінним судженням ведучого та учасників один одного;

принцип активності учасників полягає у залученні субєктів педагогічного тренінгу до програвання ситуацій, виконання вправ, структурування спостережень. Цей принцип базується на дослідженнях психологів, які стверджують, що людина запам’ятовує 10% того, що читає, 20% того, що чує, 30% того, що бачить, 50% того, що бачить і чує, 70% того, що говорить, 90% того, що говорить та робить;

принцип усвідомлення поведінки полягає у перенесенні імпульсивних вчинків учасників тренінгу в поле усвідомленого за допомогою механізму зворотного зв’язку, який отримують учасники від інших членів групи;

принцип партнерського спілкування полягає в міжособистісному спілкуванні учасників з урахуванням їхніх інтересів і є, на нашу думку, головним.

Педагогічний тренінг є складною формою роботи як для викладача, так і для студентів. Складність полягає не тільки в організації підготовки і проведенні тренінгу, а й в оцінці роботи її учасників. Саме тому важливе значення має методика проведення оцінювання тренінгу.

Невід’ємною складовою процесу підготовки майбутнього вчителя іноземної мови до роботи у школі є педагогічна практика. Її цілями вважаємо такі:

– формування у студентів умінь реалізувати всі напрями (навчальний, пізнавальний, виховний, розвивавальний) іншомовної освіти школярів у класній і позаурочній роботі;

– формування у студентів умінь здійснювати наукове дослідження за різними аспектами іншомовної освіти у школі;

– поглиблення професійних знань та вдосконалення професійних навичок студентів на уроках і під час позаурочних заходів;

–  формування у студентів потреби у постійній самоосвіті.

Педагогічна практика як складовий компонент комунікативно орієнтованої професійної підготовки студента є водночас одним з основних способів формування його особистісного досвіду і готовності до реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземної мови учнів. Під час педпрактики створюються найбільш сприятливі умови для переходу від теорії до практичного втілення вимог Рекомендацій Ради Європи, в яких наголошено, що головною метою навчання мови є сприяння розвитку цілісної особистості того, хто вивчає мову, та його самоусвідомлення [6]. Тому вважаємо, що педагогічна практика майбутнього вчителя іноземної мови повинна бути спрямована на формування і розвиток комунікативних умінь і навичок як студента, так і школяра. Вона ставить практиканта у ситуацію вчителя на уроці: він виконує нову для себе соціальну роль і при цьому стає суб’єктом нових відносин, аналога яких, зазвичай, ще не було у його життєвому досвіді [9].

Отже, ефективність процесу підготовки майбутнього вчителя іноземної мови залежить від здатності творчо організовувати інтерактивну взаємодію викладачами навчального закладу зі студентами у навчальному процесі, забезпечувати повноцінну теоретичну і практичну підготовку студентів до майбутньої професійної діяльності.

На думку О.М. Пєхоти, педпрактика відіграє системостворювальну роль серед усіх форм навчальної роботи у вищому навчальному закладі [8]. Насамперед, вона виконує низку функцій, а саме:

1) адаптаційну (звикання до ритму педагогічного процесу, до дітей; орієнтація в системі внутрішніх шкільних взаємин);

2) навчальну (актуалізація, поглиблення, застосування і розвиток теоретичних знань, формування педагогічних умінь і навичок);

3) виховну (формування професійної культури і професійно значущих  якостей особистості майбутнього вчителя іноземної мови);

4) розвивальну (розвиток педагогічного мислення і пізнавальної творчої активності майбутнього вчителя);

5) комунікативну (формування комунікативних умінь і навичок у системах: учитель – учень; учитель – учитель; учитель – батьки учнів; учитель – адміністрація);

6) діагностичну (перевірка характеру і рівня професійного спрямування майбутнього вчителя іноземної мови, ступеня професійної підготовленості);

7) конструктивну (знати і вміти використовувати у практичній діяльності різні педагогічні конструкції);

8) дослідницьку (формування науково-дослідницького підходу майбутнього вчителя до подій).

Аналіз уроку – важлива ланка професійної підготовки вчителя у період педагогічної практики. Мета такої діяльності – поглиблювати знання з методики, розвивати дослідницькі, конструктивно-планувальні та організаційні професійні вміння майбутнього вчителя, сприяти формуванню індивідуального стилю педагогічної діяльності [9; 10]. Спостерігаючи за уроком, студенти-практиканти вчаться виділяти його етапи, визначати мету кожного з них, фіксують діяльність учителя та учнів на кожному етапі, записують найбільш вдалі комунікативні прийоми та форми роботи. Аналіз уроку передбачає формування в майбутнього вчителя іноземної мови таких методично важливих умінь:

               фіксованого спостереження за діяльністю вчителя на уроці;

               об’єктивного оцінювання отриманої інформації, її правильної інтерпретації;

               визначення способів усунення помічених недоліків з урахуванням причин недоробок, що діагностуються, та умов викладання;

               порівняння, зіставлення власних навчальних дій з еталонами, що склалися в сучасній методиці, об’єктивне самооцінювання отриманих результататів;

               застосовування в разі потреби стратегії позитивної перебудови власної професійної діяльності, вдосконалення її окремих складових.

Під час відвідування уроків іноземної мови у школі студенти навчаються аналізувати комунікативну професійну діяльність учителів, виявляти позитивні моменти і недоліки в її організації та проектувати можливу методику власної роботи у майбутньому.

Обов’язковим елементом педпрактики вважаємо знайомство з учнівським колективом класу, закріплене за період педпрактики; вивчення та ведення поточної документації (учнівських щоденників та журналу класу). Впродовж усієї практики студент-практикант веде власну звітну документацію: журнал обліку проведених уроків (зі звітом наприкінці журналу); щоденник з педпрактики (з розкладом уроків та дзвінків, робочим журналом з предмета, календарним планом з іноземної мови, конспектами уроків, щоденником психолого-педагогічних спостережень за учнями класу). До його завдань входить знайомство з бібліотекою, підручниками, оформлення дидактичного матеріалу з комунікативно орієнтованого навчання, наочності для поповнення шкільного кабінету та власного професійного портфелю.

Підсумовуючи сказане вище, можна зробити висновок, що у вищому навчальному закладі навчання майбутнього вчителя іноземної мови, зорієнтованого на реалізацію комунікативного підходу, має бути організовано таким чином, щоб активізувати механізм особистісного, зокрема – і комунікативного, розвитку кожного студента. Це можливо за умови використання особистісно і комунікативно орієнтованих засобів і методів організації навчального процесу: навчання у співпраці, перенесення спілкування у діалогічну площину, формування позитивного образу “Я”, формування “суб’єкт-суб’єктних” стосунків між викладачем і студентом, залучення студентів до світу ідей, ідеалів і цінностей, застосування проектування, інтерактивних технологій. Продуктивні, творчі форми організації навчального процесу, як-от: діалог, полілог, створення “ситуації успіху”, драматизація дидактичних ситуацій, рольові ігри, групова робота, індивідуальні завдання, творчі роботи, проблемне навчання, лекція-дискусія, міні-лекції (за Джеремі Хармер [11]), семінар-диспут, тренінг, відеотренінг, колоквіум, лінгво-педагогічні задачі та інші – створюють атмосферу співтворчості, емоційного збудження і радості від власного успіху, задоволення, стимулювання творчості і неоднозначності.

Висновки з проведеного дослідження та перспективи подальших  розвідок в обраному напрямі. Таким чином, на основі теоретичного аналізу наукової літератури, нормативних документів і власного педагогічного досвіду визначаємо такі особливості професійної підготовки майбутнього вчителя до реалізації комунікативного підходу у навчанні іноземної мови учнів:

оволодіння знаннями про психологічні особливості розвитку учнів;

– сприйняття мети розвитку іншомовної комунікативної компетенції школяра як соціально і професійно значущої;

– комунікативний підхід до навчання іноземної мови учнів на засадах особистісно орієнтованого навчання як методологічну основу діяльності майбутнього вчителя;

– оволодіння комунікативно орієнтованими технологіями навчання іноземної мови та інноваційними комунікаційними технологіями;

– формування вмінь забезпечити процес розвитку іншомовної комунікативної компетенції школяра, його культурного і духовного розвитку засобами, методами, формами освіти;

– формування вмінь вести професійно орієнтоване спілкування іноземною мовою та організовувати іншомовне спілкування між школярами;

– формування вмінь самостійно підвищувати свою кваліфікацію;

– формування здатності до мiжкультурного навчання, взаємодії в європейському і світовому просторі.

Саме це потрібно забезпечити у процесі модернізації змісту професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови, зорієнтованого на реалізацію комунікативного підходу в навчанні школярів.

 

 

Список використаної літератури

1. Булда А.А. Теоретичні основи практичної підготовки вчителів історії в педагогічних навчальних закладах України (історико-педагогічний аспект) : дис. … доктора пед. наук: 13.00.02 / Анатолій Андрійович Булда. – К., 2000. – 250 с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : методичний посібник [для студентів магістратури] / С.С. Вітвицька. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

3. Волкова Л.Й. Застосування педагогічного тренінгу в процесі становлення особистості науковця / Л.Й.Волкова  // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців. – Одеса, 2005.  – 196 с.

4. Гончаренко С.У. Зміст загальної освіти і її гуманітаризація / С.У. Гончаренко // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи : монографія / за ред. І.А.Зязюна. – К. : Віпол, 2000. – 636 с.

5. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.

6. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. укр. видання докт. пед. наук, проф. С.Ю.Ніколаєва. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с.

7. Мастерство и личность учителя: На примере преподавания иностранного языка / [Е.И.Пассов, В.П.Кузовлёв, Н.Е.Кузовлёва, В.Б.Царькова]. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Флинта; Наука, 2001. – 240 с.

8. Пехота Е.Н. Индивидуальность учителя: теория и практика : учебное пособие [для студентов и преподавателей педагогического института, учителей и слушателей ИУУ] / Е.Н.Пехота. – Николаев, 1996. – 144 с.

9. Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справочник преподавателя высшей школы / П.И.Пидкасистый, Л.М.Фридман, М.Г.Гарунов. – М. : Пед. общество России, 1999. – 354 с.

10. Савченко О. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів / Олександра Савченко // Початкова школа. – 2001. – №7. – С. 1-4.

11. Harmer J. How to Teach English / J.Harmer. – England : Addison Wesley Longman Limited, 1998. – 198 p.

 

Колодько Т.Н. Подготовка будущего учителя к реализации коммуникативного подхода в обучении иностранного языка

В статье рассмотрены основные тенденции реализации коммуникативного подхода в обучении иностранного языка будущих учителей. Установлено, что использование активных форм, методов и приемов работы существенно интенсифицирует профессиональную подготовку будущих учителей иностранного языка. Доказана важная роль использования педагогических тренингов в практической деятельности студентов и педагогической практики как составного компонента коммуникативно ориентированной профессиональной подготовки студентов. Определены способы усовершенствования иноязычной речи студентов на основе новой культуры и в ее диалоге c родной. Рассмотрены особенности подготовки будущего учителя в аспекте коммуникативного подхода.

 

Ключевые слова: коммуникативный подход, профессионально-ориентированное общение, организационные формы обучения, педагогический тренинг, педагогическая практика, межкультурная коммуникация.

 

Kolodko T.M. Future teacher’s training to realization of communicative approach in learning a foreign language

In the article main trends of realization of communicative approach in learning a foreign language of future teachers are covered. It is underlined that the use of active forms and methods intensifies greatly the professional foreign languages future teachers’ training. The importance of the role of the use of pedagogical trainings into practice and pedagogical practice as the main component of communicatively oriented professional students’ training is defined. The scopes of the mastering of students’ speech on the bases of new culture and in the dialogue with the native culture are highlighted. The peculiarities of future teacher’s training in the aspect of communicative approach are given. 

            

Key words: communicative approach, professionally-oriented communication, organization forms of education, pedagogical training, pedagogical practice, intercultural communication.