Білянін Г.І. Управлінська компетентність менеджера в системі безперервної освіти

Білянін Г.І.,
директор Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області, кандидат педагогічних наук, доцент

Управлінська компетентність менеджера в системі безперервної освіти

У статті розкрито сутність поняття "управлінська компетентність", її компонентів: когнітивного, організаційного, комунікативного, рефлексивного. Представлено критерії оцінювання ступеня розвитку структури управлінської компетентності керівника освітньої установи. Проаналізовано вплив зміни соціально-економічних відносин у суспільстві на рольові функції менеджерів у системі безперервної освіти.

Ключові слова: компетентність, професійна компетентність, компоненти професійної компетентності, управлінський персонал закладів освіти, критерії оцінювання.

Постановка проблеми. Компетентнісний підхід забезпечує поступову переорієнтацію процесу навчання, освітньої системи з передавання статичних знань і формування єдиної картини світу (ідея "знання на все життя") до створення умов для забезпечення здатності управління знаннями і психологічної готовності до засвоєння нової інформації (ідея "навчання протягом життя"). Вагомим чинником ефективного сучасного менеджменту та неодмінною умовою інноваційних процесів у системі неперервної освіті є рівень розвитку управлінської компетентності керівників усіх типів освітніх закладів. Сучасний менеджмент в системі неперервної освіти має яскраво виражений міждисциплінарний характер, поєднуючи точні науки (необхідні результати і можливість їх перевірки) з гуманітарними (система цінностей, переконань і практичного досвіду).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання порушеної проблеми та які використовує автор. На рубежі ХХ – поч. ХХІ ст. компетентність стала концептуальним орієнтиром та основою формування змісту освіти, її методів, критеріїв тощо. Спосіб розвитку цього утворення  трактується як компетентнісний підхід [12]. Останній у системі вищої та загальної середньої освіти є предметом наукового дослідження багатьох українських і зарубіжних учених, наприклад, Б. Вульфсона, Дж. Равена, М. Мескона, Л. Ващенко, І. Зимньої, Н. Кузьміної, В. Маслова, О. Овчарук, О. Локшиної, О. Пометун, Є. Огарева, В. Первутинського, А. Хуторського та ін.

Однак, незважаючи на значний інтерес науковців до питань розвитку професійної компетентності працівників закладів освіти різних типів, проблема реалізації компетентнісного підходу в системі управлінського персоналу закладів освіти як у теоретичному, так і практичному аспектах залишається малодослідженою.

Мета дослідження – аналіз сучасного стану, визначення перспектив реалізації компетентнісного підходу в системі управлінського персоналу закладів освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасна культура системи управління освітою тісно пов’язана з рефлексією тих соціально-цивілізаційних змін, що відбуваються і трактуються як постіндустріальне суспільство, інформаційна цивілізація, глобалізація, громадянське суспільство тощо [2].

Результат діяльності освітнього закладу – людина, яка володіє базовими якостями особистості (ключовими компетентностями), необхідними в сучасному суспільстві, серед яких особливе значення мають компетентності самонавчання і самоорганізації: це забезпечує особистості можливість  навчатися упродовж життя. У контексті компетентнісного підходу менеджмент у системі неперервної освіти [4] розглядають як здатність управління кадровими, інтелектуальними, інформаційними, матеріальними, фінансовими ресурсами на основі найбільш повної реалізації фізичного та духовного потенціалу людини з метою досягнення оптимального соціального результату відповідно до чинних правових норм. При цьому управлінська компетентність керівника освітнього закладу [1] тлумачиться як здатність і готовність керівника цілісно і ґрунтовно аналізувати, визначати, точно формулювати проблеми функціонування навчального закладу та обирати з-поміж альтернативних підходів їх вирішення найбільш доцільний і ефективний щодо конкретної ситуації освітнього закладу.

Загалом компетентність трактується як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних знань, умінь і практичних навичок, ставлень і цінностей, поведінкових компонентів, усього того, що особистість може мобілізувати для активної дії.

Отже, компетентність – це особистісна якість працівника, що виявляється у стійкій здатності до виконання певних функцій, визначених професійною діяльністю чи вимогами посади. Тобто це комплексна характеристика особистості, що виявляється в конкретній діяльності та охоплює знання, вміння, навички й досвід з урахуванням здібностей, мотивації та особистісних особливостей.

У дослідженнях структури компетентності виокремлено її діяльнісну та комунікативну підструктури; перша включає знання, уміння, навички і засоби здійснення спілкування у межах суб’єкт-суб’єктної моделі взаємовідносин учасників навчального процесу.

За результатами дослідження пріоритетних проблем російської системи освіти [2] серед причин, що гальмують реформування вищої школи, вказано на недостатній рівень професіоналізму і компетентності управлінських кадрів, що становить 24 %. Водночас некомпетентність управлінців в освіті, за результатами соціологічних досліджень в Україні, стримує розвиток системи вищої освіти держави більшою мірою (35,3 %), якщо порівнювати з результатами досліджень у Росії.

Ученими встановлено, що в міру просування керівника кар’єрними сходинками в організації потреба в технічних навичках зменшується, а значення людських та концептуальних навичок, навпаки, зростає. Вершиною професійної майстерності як творчої самореалізації особистості вважають професіоналізм. Вирішальними факторами професіоналізму управління [14] вченими визначено такі:

•   знання, що дозволяє розпізнавати проблеми та знаходити способи їх вирішення;
•   досвід управлінської діяльності як комплекс знань і навичок, набутих у процесі практичної діяльності методом проб і помилок, оцінювання та усвідомлення успіху, аналізу результатів, зокрема й недоліків;
•   мистецтво управління, тобто здатність співпраці з людьми, узгодження їхньої діяльності; уміння налагоджувати комунікативні зв’язки і формувати позитивні стосунки в колективі;
•   середовище як оточення, що розкриває потенціал професіоналізму всієї системи управління: персонал управління, професійні якості працівників системи управління, організація управління як розподіл функцій, ставлення до роботи, технології вирішення проблем, взаємодія ланок, інформаційне забезпечення тощо.

Отже, компетентність і професіоналізм є головними чинниками суб’єктної реалізації індивіда. При цьому регулювальним фактором професійного зростання та творчої активності керівника є самосвідомість як досить сталий комплекс уявлень та суджень про себе, свої вміння, навички і можливості.

У структурі управлінської компетентності [1] виокремлено чотири основних функціональних компоненти: когнітивний, організаційний, комунікативний, рефлексивний, – для кожного з яких визначено склад функцій, освоєння способів виконання яких дозволить сформувати операційний комплекс педагогічної та управлінської діяльності. Цей комплекс розглядається як  відповідні вміння, способи дій керівника освітньої установи, що за певного досвіду роботи мають стати навичками та не менш важливою складовою управлінської компетентності – професійно значущими якостями особистості.

Ступінь розвитку структури управлінської компетентності керівника освітнього закладу [1] в єдності та взаємозв’язку її компонентів оцінюється за наступними критеріями:

• управлінське й педагогічне мислення; повнота, глибина, системність  управлінських, педагогічних, правових, економічних і спеціальних знань у сфері освіти, їх застосування у вирішенні професійно-педагогічних та управлінських ситуацій; усвідомлення управлінських і педагогічних цінностей; аргументоване висунення нестандартних рішень та алгоритмів управлінської, педагогічної, предметно-практичної діяльності (когнітивний компонент);
• здійснення комплексу організаційних заходів, спрямованих на  виконання мети і завдань закладу; мобілізація колективу до оптимально ефективних професійних дій щодо реалізації функцій; забезпечення сприятливих умов для розвитку працівників та установи; вміння керувати своїм часом і часом підлеглих, володіння навичками самоменеджменту (організаційний компонент);
• висока здатність впливати на думку колективу; продуктивна взаємодія в  управлінській діяльності, толерантне сприйняття партнерів на основі емпатійних налаштувань; професійно-групова співпричетність, уміння сформувати команду однодумців (комунікативний компонент);
• професійна саморегуляція, вміння володіти почуттями; корекція власної поведінки і діяльності щодо поставлених цілей, конкретної ситуації і результатів самопізнання власних ділових, особистісних якостей і психофізичних особливостей; асиміляція освітнього середовища, адекватна самооцінка і самоаналіз управлінської діяльності; приборкання підсвідомих реакцій організму і психіки з метою запобігання відмов уваги, пам'яті, некерованих емоцій (рефлексивний компонент).

Сформованість цих компонентів в їх єдності та взаємозв'язку забезпечує особистісно-професійне становлення керівника і характеризує його як компетентного фахівця в галузі управління.

У сучасності стилі управління, система професійних цінностей, а також рольові функції керівників першого та другого рівнів управління істотно змінюються. В умовах переходу до ринкових відносин поняття "ринок освітніх послуг", "ринок праці" стали даністю і реалізуються у трьох напрямах [15]:

•   у побудові міжособистісних взаємин у колективі. Роль керівника при цьому полягає в тому, що він повинен бути лідером, який об'єднує всіх працівників освітньої установи, є зразком для наслідування щодо професійних, особистісних і ділових якостей;
•   в організації системи внутрішніх і зовнішніх зв'язків, де керівник  виконує функцію накопичення та розподілу інформації з усіх питань щодо функціонування навчального закладу;
•   у прийнятті управлінських рішень, особливо за кризових для колективу  ситуацій, як, наприклад, за недофінансування освітніх, культурно-розважальних програм, заходів, у прийнятті проектів, що реалізуються із залученням інвестицій комерційних структур і приватного капіталу.

Висновки. Нова парадигма управління освітнім закладом передбачає зміну управлінської ієрархії, жорстких схем і правил командною роботою з метою впровадження інновацій, неперервного навчання і вдосконалення працівників. За таких умов керівники стануть помічниками та партнерами підлеглих, готовими до усвідомленого ризику з метою оптимального саморозвитку працівників, ефективного використання їхнього потенціалу. Ці потреби зумовили появу організації нового типу – самонавчальної організації [4]. Умовами успіху в діяльності таких організацій є створення професійних команд, взаємний обмін інформацією, що сприяє формуванню атмосфери довіри, почуття приналежності до колективу освітньої установи.

Список використаних джерел

1. Білуха, М.Г. Основи наукових досліджень [Текст] : підручник [для студ. екон. спец. вузів] / М.Г. Білуха. – К. : Вища школа., 1997. – 271 с.
2. Введенський, В.Н. Моделювання професійної компетентності педагога [Текст] / В.Н. Введенський // Педагогіка. – 2003. – № 10. – С. 51-55.
3. Вишнякова, С.М.  Професійна освіта : словник [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.razym.ru/spravochniki/slovar/135641-vishnyakova-sm-professionalnoe-obrazovanie-slovar-klyuchevye-ponyatiya-terminy-aktualnaya-leksika.html.
4. Бєлова, Є.М. Управлінська компетентність керівника [Текст] : монографія / Е.Н. Бєлова. – Красноярськ, 2007. – 268 с.
5. Даниленко, Л.І. Менеджмент інновацій в освіті [Текст] / Л.І. Даниленко. – К. : Шкільний світ, 2007. – 120 с.
6. Запалацкая, В.С. Формирование профессиональной компетентности руководителей в области стратегического управления развитием муниципальных образовательных систем : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 [Рукопись] [Электронный ресурс] / Запалацкая В.С. – Москва, 2004. – 184 c. – Режим доступа : http://www.dissercat.com/content/.
7. Зязюн, І.А. Світоглядні пріоритети педагогіки [Текст] / І.А. Зязюн // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців : методологія, теорія, досвід, проблеми : збірник наук. пр. У 2-х част. / редкол. : І.А.Зязюн та ін. – К.; Вінниця : ДОВ Вінниця, 2002. – Ч. 1. – С. 34-42.
8. Кравченко, Г.Ю. Забезпечення якості навчання на курсах підвищення кваліфікації на основі проведення діагностування слухачів [Текст] [Електронний ресурс] / Г.Ю. Кравченко // Народна освіта. – 2008. – Випуск 2 (5). – Режим доступу : http://www.narodnaosvita.kiev.ua/Narodna_osvita/vupysku/5/statti/4kravchenko.htm.
9. Креденець, Н.Д. Модель формування професійної компетентності майбутнього фахівця легкої промисловості [Текст] [Електронний ресурс] / Н.Д. Креденець. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vchu/ N157/N157p095-100.pdf.
10. Линьова, І.О. Компетентнісний підхід в основі професійної підготовки сучасних керівників загальноосвітніх навчальних закладів до інноваційної діяльності [Текст] [Електронний ресурс] / І.О. Линьова // Теорія та методика управління освітою. –  2010. –   № 4. – Режим доступу : http://tme.umo.edu. ua/docs/4/10lineia.pdf.
11. Лозниця, В.С. Психологія менеджменту [Текст] / В.С. Лозниця. – К. : ТОВ "УВПК", 2001. – 227 с.
12. Маслов, В.І. Концептуальні засади розробки орієнтовних стандартів змісту компетентності фахівців [Текст] [Електронний ресурс] / В.І.Маслов // Освітологічний дискурс. – 2010. – № 2. – Режим доступу : http://innovations.kmpu.edu.ua/ ENFV /2011_2/11mvizkf.pdf.
13. Мескон, М. Основы менеджмента [Текст] / Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. – М. : АНХ, 1997. – 702 с.
14. Носков, В. Компетентність як складова підготовки фахівців у гуманітарному вищому навчальному закладі [Текст] [Електронний ресурс] / Носков В., Кальянов А., Єфросініна О. // Український центр політичного менеджменту. – Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent. php3?m=6&n=62&c=1376&setcss=1&ncss=big.
15. Олійник, В.В. Професійне зростання педагогічних працівників : організаційно-педагогічний аспект [Текст] / В.В. Олійник, Л.І. Даниленко // Методист. – 2003. – № 3. – С. 2-5.
16. Покроєва, Л.Д. Моделювання процесу професійного зростання керівників загальноосвітніх навчальних закладів у системі післядипломної педагогічної освіти [Текст] [Електронний ресурс] / Л.Д. Покроєва, Г.Ю. Кравченко // Народна освіта. – 2012. – № 2 (17). – Режим доступу : http://www.www.narodnaosvita.kiev.ua/vupysku/17/statti/pokroeva.htm.
17. Равен, Дж. Компетентность в современном обществе [Текст] / Дж. Равен. – М. : Коги-то-Центр, 2002. –  341 с. – Режим доступа : http://www.rusnauka.com/4_SWMN_ 2010 /Pedagogica/ 58932. doc.htm.

Билянин Г.И. Управленческая компетентность менеджера в системе непрерывного образования

В статье раскрыто сущность понятия "управленческая компетентность", ее компонентов: когнитивного, организационного, коммуникативного, рефлексивного. Представлены критерии оценивания степени развития структуры управленческой компетентности руководителя образовательного учреждения. Проанализировано влияние изменений социально-экономических отношений в обществе на ролевые функции менеджеров в системе непрерывного образования.

Ключевые слова: компетентность, профессиональная компетентность, компоненты профессиональной компетентности, управленческий персонал учреждений образования, критерии оценивания.

Bilanyn, G.I. Manager’s Management Competence in the System of Continuing Education

The article discovers basic concepts of management competence and its components: cognitive, organization, communicative, reflexive. Assessment’s development degree criterions of the educational institutions manager’s management competence are presented. The influence of society’s changing socio-economic attitude on manager’s role functions in the system of continuing education is analyzed.

Key words: competence, professional competence, components of professional competence, overhead staff of educational institutions, assessment criterions.