Шевченко В.Л. Інформаційний освітній простір системи загальної середньої освіти: позиція теорії та реалії практики

УДК 377.081:37.918.43(086)

Шевченко В.Л.,
Інститут професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, кандидат військових наук, доцент

Інформаційний освітній простір системи загальної середньої освіти: позиція теорії та реалії практики

Головним досягненням нинішнього етапу інформатизації загальної середньої освіти є впровадження дистанційної форми навчання як системи засобів відкритого доступу до інформаційних ресурсів, самостійної роботи учасників навчального процесу та їх інтенсивного спілкування. Інформаційний освітній простір стає новою організаційно-педагогічною системою функціонування загальноосвітнього навчального закладу з можливостями відкритого й віддаленого доступу до навчальних ресурсів, інноваційної професійної діяльності педагогічних колективів, постійного моніторингу здобутих учнями знань, набутих умінь і навичок та інтерактивної взаємодії суб’єктів освітнього процесу.

Вивчення організаційно-педагогічних і дидактико-психологічних аспектів дистанційного навчання на початковому етапі інформатизації освітньої діяльності виявляє як позитиви, так і негативи. У формуванні інформаційного освітнього простору увага зосереджена на масовому оволодінні вчителями професійно-технічних навчальних закладів проектними сайт-технологіями та залучення до їх розроблення всіх можливих педагогічних ресурсів, що розглядаємо як помилкову позицію. Інформаційний освітній простір є об’єктом і предметом теорій систем, синергії і кластеризації, на засадах яких головним проектним завданням педагогічних колективів є конструювання електронних програмно-педагогічних засобів на основі модульно-компетентнісного, метапредметного та суб’єктно-діяльнісного підходів.

Ключові слова: інформаційний освітній простір, синергетика, кластер, суб'єктно-діяльнісний підхід.

Постановка проблеми. Нині стан розвитку української освіти характеризується її системним реформуванням, підтримкою інноваційного розвитку, переходом до нової якості. Одним із пріоритетів модернізації загальної середньої освіти початку ХХІ століття є формування інформаційного освітнього простору, на розбудову якого орієнтують чинні закони України "Про інформацію", "Про науково-технічну інформацію", "Про національну програму інформатизації", "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" та Національна доктрина розвитку освіти України.

Головним досягненням сучасного етапу інформатизації загальної середньої освіти є впровадження дистанційної форми навчання як системи засобів відкритого доступу до інформаційних ресурсів, самостійної роботи учасників навчального процесу та їх інтенсивного спілкування. Інформаційний освітній простір стає новою організаційно-педагогічною системою функціонування загальноосвітнього навчального закладу з можливостями відкритого й віддаленого доступу до навчальних ресурсів, інноваційної професійної діяльності педагогічних колективів, постійного моніторингу здобутих учнями знань, набутих умінь і навичок та інтерактивної взаємодії суб’єктів освітнього процесу.

У той же час інформаційний освітній простір – це не простий набір сайтів навчальних закладів, на яких розміщено навчальну інформацію, і не хмарні інформаційні ресурси окремих педагогів. На жаль, останнім часом адміністрації навчальних закладів за підтримки регіональних і міських навчально-методичних центрів зосередили увагу на масовому оволодінні вчителями проектними сайт-технологіми, залучаючи до цього всі можливі педагогічні ресурси. Вважаємо це помилковою позицією, оскільки у становленні національного освітнього простору такий спрощений підхід недопустимий. Розбудова інформаційного середовища потребує науково обґрунтованого інноваційного розвитку на засадах єдності системної, синергетичної і кластерної стратегій, переходу від декларативної до реальної реалізації модульно-компетентнісного, метапредметного та суб’єктно-діяльнісного підходів. Очевидно, що ніякі сайт-технології не здатні вирішити такі складні багатофункціональні завдання. Розв’язання сформульованої проблеми перебуває у площині запровадження цілісної програми спільної проектної діяльності спеціалістів педагогічної галузі та програмної інженерії. Як вітчизняні, так і зарубіжні науковці вказують, що однією з необхідних умов подальшого розвитку й модернізації освіти на сучасному етапі є формування єдиного інформаційного освітнього простору з обов’язковим забезпеченням інтеграції всіх інформаційних освітніх ресурсів.

Аналіз стану досліджень і публікацій. Результати дослідження проблеми розвитку інформаційного освітнього простору показали, що його основу складають інформаційні освітні середовища навчальних закладів, сформованих із використанням спеціальних програмно-інструментальних платформ підтримки навчального процесу за дистанційною формою (комерційні: Lotus Learning Space, Прометей та інші, некомерційні, що вільно розповсюджуються: MOODLE, smart-platform та інші).

Наявність організаційно-педагогічної і програмно-технічної складових зумовлють більшість науковців розглядати питання створення електронних освітніх ресурсів у контексті одночасного дослідження проблематики як педагогічних технологій, так і проблем дидактико орієнтованої програмної інженерії. Об’єднання фахового наукового потенціалу цих двох галузей виявило досить вільне тлумачення понять "інформаційний освітній простір" та "інформаційне освітнє середовище". Зазначаємо також, що останній із зазначених термінів вживається у сполученні зі словами "навчальне", "розвивальне", "інтерактивне" тощо.

Отже, в методологічному плані інформатизація системи освіти потребує точного визначення цих нових понять, що з’явилися на стику двох наук: теорії педагогіки і теорії інформації, а також проведення досліджень щодо розв’язання дидактико-психологічних завдань у єдності організаційно-педагогічних аспектів з потужними можливостями програмної інженерії.

Виклад основного матеріалу дослідження. Головним досягненням дистанційної освіти є встановлення більш високого рівня комунікації між учителем і учнем порівняно з традиційним, обмеженим класно-урочним спілкуванням. Виходячи з цього, у деяких публікаціях висловлюється думка про абсолютну роль лідера цієї форми навчання у становленні й розвитку інформаційної освітньої системи суспільства. Але більш глибоке вивчення організаційно-педагогічних і дидактико-психологічних аспектів навіть на початковому етапі інформатизації освітньої діяльності виявляє водночас із позитивами (відкритість і віддалений доступ, інтерактивність, різноманітність форматів навчальної інформації) цілу низку негативів та ризиків (знеособлений навчально-методичний ресурс, послаблення соціальних зв’язків, опосередкована взаємодія вчителя й учня, зменшення виховного впливу).

Якщо перелічені недоліки є слабо відчутними в системі вищої освіти, то для загальноосвітніх навчальних закладів це є суттєвим недопустимим негативом. У системі середньої освіти у вчителя залишається провідна роль у навчально-виховному процесі, а створений в електронному форматі інформаційний освітній ресурс може бути лише ефективним дидактичним додатком до традиційно побудованого навчального процесу. Головною функцією такого додатку є організація позаурочного онлайнового спілкування як учителя з учнями, так і учнів, а також забезпечення віддаленого доступу до загальних і профільно орієнтованих освітніх ресурсів. Саме за таких умов спілкування й роботи в інформаційному освітньому середовищі суб’єктів навчального процесу виникають відчуття віртуального перебування в інформаційному освітньому просторі.

Таким чином, лише за дотримання принципів системного підходу інформаційний освітній простір може стати якісно новим утворенням, створеним спільними зусиллями спеціально підготовлених людей: педагогів, психологів, дизайнерів, спеціалістів програмної інженерії у форматах інформаційних освітніх середовищ загальноосвітніх навчальних закладів, електронних бібліотек навчальної літератури, не виключаючи і стихійно розповсюдженої множини приватних сайтів окремих педагогів.

Однак наявність інформаційних освітніх середовищ, електронних бібліотечних ресурсів і персональних сайтів освітніх послуг автоматично не перетворюють їх в інформаційний освітній простір. Для їх інтеграції в цілісну організаційно-педагогічну структуру, крім системного підходу, інформаційному освітньому простору мають бути притаманні ефекти синергії та кластерна взаємозалежність, співпраця і взаємодія суб’єктів освітньої діяльності в колі спільного цілепокладання.

Уже зазначалося, що в новій парадигмі освітньої діяльності в інформаційному освітньому просторі педагог має провідну роль. Але відмінністю цієї діяльності від попередньої стає його системотворча функція, сутність якої полягає у формуванні змістової складової інформаційного освітнього середовища, пошуку дидактико-психологічних механізмів адаптації цього середовища до здібностей, нахилів і запитів суб’єктів навчального процесу, організації інтерактивної педагогічної взаємодії з ними. Цей відмінний аспект змінює характер педагогічної діяльності вчителя: суттєво зростає його педагогічне навантаження у формі методичної роботи, а її проектний характер потребує дещо іншого змісту професійної підготовки та педагогічної компетентності. При цьому потрібно зважати на те, що суттєве відставання нормативно-правового врегулювання такої педагогічної діяльності нівелює стимули й мотиви педагога щодо розроблення і впровадження інновацій. Зараз цей процес в основному тримається на альтруїстичних началах учителів загальноосвітніх навчальних закладів.

Педагогічний процес в інформаційному освітньому середовищі – це змістовно насичена, адаптивно-інтерактивна та організаційно оформлена взаємодія суб’єктів освітньої діяльності в полі загально і профільно орієнтованих електронних ресурсів, спрямована на активний і вмотивований саморозвиток учнів, за провідної ролі вчителів.

Отже, створене таким чином інформаційне освітнє середовище вносить суттєві зміни до традиційної схеми взаємодії учасників навчального процесу, а виконуючи функції підтримки інтерактивної взаємодії з ними та адаптації до здібностей і запитів, стає активним у їхній пізнавальній діяльності. Той, хто навчає, виконує роль суб’єкта організації пізнавального процесу, той, хто навчається, – суб’єкта пізнавальної діяльності, інформаційне освітнє середовище має функції віртуального суб’єкта, що взаємодіє з реальними суб’єктами, на основі надання індивідуально орієнтованих роз’яснень, консультацій, підказок та інших рекомендацій.

Зазначене дозволяє розглядати інформаційне освітнє середовище як об’єкт і предмет теорії синергетичних систем. Характерним для такого середовища є здатність утворювати множину структурних елементів, параметри яких визначаються його властивостями та особливостями організації внутрішньої і зовнішньої взаємодії в межах єдиного інформаційного освітнього простору.

Системний і синергетичний підходи у створенні інформаційного освітнього середовища логічно поєднуються з необхідністю запровадження кластерних методик щодо формування єдиного інформаційного освітнього простору. Практичний досвід у створенні інформаційного освітнього середовища з розрахунку лише на власні сили показує, що виконання таких проектів потребує залучення значних інтелектуальних, матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Вирішення зазначеної проблеми лежить у площині застосування кластерних технологій, які розглядають таку діяльність у контексті об’єднання зусиль педагогічних колективів, профільного наукового потенціалу, учнів, батьків і громадськості, об’єднаних єдиною концепцією створення інформаційного освітнього простору.

Зацікавленими сторонами у формуванні єдиного освітнього простору завдяки інтеграції на кластерних засадах інформаційних освітніх середовищ навчальних закладів є такі:

навчальні заклади, головною цінністю для яких є створення умов для надання якісних освітніх послуг і досягнення високого рівня конкурентоспроможності на ринку цього виду діяльності;
наукові установи, цінністю для яких є наукове обґрунтування раціональної кластерної моделі інформаційного освітнього простору, реалізація наукових результатів і надання послуг у ринкових умовах;
громадськість як головний споживач освітніх послуг, для якої ціннісна складова полягає в їх отриманні на найвищому рівні в навчальних закладах, об’єднаних у кластер освітнього інформаційного освітнього простору.

В освітній галузі з упровадженням інформаційних технологій кластер варто розглядати в єдності з визначенням завдання формування інформаційної освітньої кластер-зони за двома базовими сегментами: функціональним (організаційно-педагогічним) і процесуальним (дидактико-психологічним). З урахуванням зазначеного для освітньої галузі можна запропонувати розгляд таких типів кластерів: ультраструктурний, інфраструктурний, моноструктурний.

Ультраструктурний освітній кластер створюється з метою пошуку варіантів організаційної будови, нормативно-регуляторних механізмів і логістики, запровадження яких перетворює наявну організаційно-педагогічну систему в нову освітню метаструктуру із залученням неіснуючих нині в освітній системі структурних елементів в умовах високої конкуренції на ринку освітніх послуг. Очевидно, що формування інформаційного освітнього простору повинно спиратися на методики моделювання ультраструктурних кластерних систем.

Інфраструктурний освітній кластер – це побудована на принципово нових організаційно-педагогічних, регуляторних і логістичних підходах регіональна система загальної і профільної підготовки учнів на основі інтеграції в межах єдиної мети всіх видів освітньої діяльності, що відповідають соціальним потребам регіону. В єдиному освітньому просторі інфраструктурний освітній кластер є складової ультраструктурного освітнього кластера.

Моноструктурний кластер – це елементарна кластерна одиниця, яка не може існувати самостійно і є невід’ємною складовою ультраструктурного й інфраструктурного освітніх кластерів. Моноструктурний кластер – це педагогічний процес, організований у певному навчальному закладі, діяльність якого внормована відповідними регуляторними механізмами на рівні ультраструктурного та інфраструктурного освітніх кластерів. Головним елементом моноструктурного кластера є загальнопрофільне і професійно орієнтоване інформаційне освітнє середовище.

Як засвідчує практика, передумовами успішності формування інфраструктурного освітнього кластера є необхідність дотримання певних організаційних концептів:

урахування наукового потенціалу, тобто залучення до проектної діяльності спеціалістів наукової сфери освітньої галузі, сфери управління і програмної інженерії;
наявність територіальних, структурних, матеріальних і фінансових передумов об’єднання загальноосвітніх, профільних і професійних навчальних закладів у мегаінфраструктурний науково-навчальний та інформаційний культурно-освітній центр;
наявність соціальних передумов і політичної волі щодо впровадження кластероутворювальних технологій як одного зі стратегічних пріоритетів розвитку регіону;
наявність педагогічного потенціалу й навчально-методичного ресурсу, здатного до проектно-педагогічної діяльності на пріоритетних напрямах формування моноструктурного інформаційного загальноосвітнього, профільного і професійного освітнього середовища регіону;
наявність адміністративної і наукової та навчально-методичної інфраструктури як координувальної й об’єднувальної основи організації та моніторингового супроводу формування інформаційного загальноосвітнього, профільного і професійного освітнього середовища на засадах кластерного підходу.

Очевидно, що реалізація перелічених концептів за кластерного підходу, у свою чергу, призведе до синтезу синергетичних ефектів, що виникатимуть як наслідок інтеграційних процесів між адмініструванням, освітньою і науковою діяльністю, пов’язаною із забезпеченням необхідної динаміки управління й відкритості виховання та навчання молодого, соціально безпечного покоління.

Таким чином, ультраструктурний освітній кластер – це складна самоорганізувальна система, організаційно-педагогічною і дидактико-психологічною основою якої є проектно-цільове утворення інформаційного освітнього простору. Базовими елементами цього простору стають відкриті інформаційні освітні середовища самодостатніх інфраструктурних і моноструктурних освітніх кластерів із саморегулювальними внутрішніми елементами. Саме за рахунок синергії, що проявляється в цих середовищах, звичайні користувачі освітніх послуг стають активними суб’єктами навчального процесу, а їх освітня діяльність здійснюється за принципово новими, об’єднаними в єдине ціле інноваційними підходами.

Безумовно, принциповим моментом забезпечення ефективної та якісної кластеризації освітніх процесів є нормативно врегульована співпраця органів управління освітньої галузі. Але особлива роль у формуванні інформаційного освітнього простору системи загальної середньої освіти відводиться інститутам післядипломної педагогічної освіти, науковим і навчально-методичним центрам, головною функцією яких є підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, координація проектної діяльності навчальних закладів зі створення моноструктурних освітніх кластерів, основу яких складають сумісні між собою елементи загальноосвітнього, профільного і професійно орієнтованого інформаційних освітніх середовищ. У своїй діяльності спеціалісти цих установ повинні знаходити так звані "точки перетину" спільних інтересів і цілеспрямувань та на цій основі вибудовувати модель внутрішньокластерної взаємодії, координувати діяльність навчальних закладів у монокластерному інформаційному освітньому середовищі, здійснювати методичний супровід упровадження інноваційних педагогічних технологій, орієнтованих на забезпечення віддаленого доступу до інформаційних освітніх ресурсів у межах інформаційного освітнього простору.

Безперечно, саме під методичним супроводом наукових і навчально- методичних центрів має координуватися і здійснюватися проектування інформаційного освітнього середовища навчальних закладів на засадах моноструктурної кластеризації з наступною їх інтеграцією в інфраструктурний кластер регіонального освітнього простору.

Координаційні функції центрів щодо забезпечення побудови освітнього кластера мають бути орієнтовані на виконання таких дій:

визначення педагогіко-технологічної стратегії формування кластерної моноструктури інформаційного освітнього середовища навчального закладу як основи інфраструктурного кластерного утворення інформаційного освітнього простору з гарантією максимального забезпечення потреб регіону;
визначення навчальних закладів, дидактичні кластери яких складатимуть основу моноструктурного інформаційного освітнього середовища і стануть центром інформаційного освітнього простору регіону;
розроблення карти взаємодії представників педагогічної науки, спеціалістів програмної інженерії і педагогічних проектувальних колективів на етапах формування моноструктурних інформаційних освітніх середовищ та їх інтеграції в інформаційний освітній простір регіону;
планування підготовки педагогічних проектувальних колективів з питань оволодіння педагогічними та інформаційними технологіями в контексті конструювання елементів інформаційного освітнього середовища, моделювання їх структурно-логічного взаємозв’язку і міжпредметної взаємодії в інформаційному освітньому просторі;
організація проектної діяльності педагогічних колективів, розроблення та проведення експерименту в умовах кластерної взаємодії навчальних закладів з використанням моноструктурних інформаційних середовищ у межах регіонального інформаційного освітнього простору;
маркетинг ринку освітніх послуг і визначення напрямів корегування кожного з моноструктурних кластерних утворень та інфраструктурного в цілому;
моніторинг інфраструктурного інформаційного освітнього простору, оцінювання ефективності загального, профільного і професійно орієнтованого навчального процесу в умовах інфраструктурного освітнього кластера та визначення потреб його модернізації;
маркетинг ринку інвестиційних проектів і залучення їх до розвитку кластерної інфраструктури інформаційного освітнього простору регіону;
організація підготовки педагогічних кадрів, підвищення їх кваліфікації з метою забезпечення умов здійснення профільно і професійно орієнтованої освітньої діяльності в умовах інфраструктурного кластера інформаційного освітнього простору регіону.

В умовах реалізації кластерного підходу головним проектним завданням педагогічних колективів навчальних закладів стає конструювання й використання електронних програмно-педагогічних засобів з їх інтеграцією в моноструктурному інформаційному освітньому середовищі на засадах реалізації модульно-компетентнісного, метапредметного та суб’єктно-діяльнісного підходів. Головними функціональними елементами такого освітнього кластера будуть модульно організовані, компетентнісно орієнтовані електронні інформаційні ресурси, суб’єктно-діяльнісна взаємодія з якими тих, хто навчається, створює процесні умови виникнення метапредметних ефектів на засадах алгоритмічно змодельованих, структурно-логічних, міжпредметних і причинно-наслідкових зв’язків.

Висновки. Сучасний етап інформатизації освіти не може орієнтуватися на попередній досвід комп’ютеризації навчальних закладів і безсистемного веб-технологічного проектування власних інформаційно-освітніх сайтів. Перейти до створення інформаційних освітніх середовищ (PLE – Personal Learning Environments) можливо, зберігаючи принципи наступності й накопичений досвід організації дистанційного навчання з використанням систем управління контентом (CMS – Content Management System) і систем управління освітнім процесом (LMS- Learning Management System), маючи науково обґрунтовані системну, синергетичну і кластерну стратегії на засадах реалізації модульно-компетентнісного, метапредметного і суб'єктно-діяльнісних підходів з поступовою інтеграцією цих середовищ у національний інформаційний освітній простір.

Список використаних джерел

Про інформацію : Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
Про науково-технічну інформацію : Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
Про національну програму інформатизації : Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах : Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/other/2827.

Шевченко В.Л. Информационное образовательное пространство системы общего среднего образования: позиция теории и реалии практики

Главным достижением нынешнего этапа информатизации общего среднего образования является внедрение дистанционной формы обучения как системы средств открытого доступа к информационным ресурсам, самостоятельной работы участников учебного процесса и их интенсивного общения. Информационное образовательное пространство становится новой организационно-педагогической системой функционирования профессионально-технического учебного заведения с возможностями открытого и удаленного доступа к учебным ресурсам, инновационной профессиональной деятельности педагогических коллективов, постоянного мониторинга полученных учащимися знаний, сформированных умений и навыков и интерактивного взаимодействия субъектов образовательного процесса.

Изучение организационно-педагогических и дидактико-психологических аспектов дистанционного обучения на начальном этапе информатизации образовательной деятельности обнаруживает как положительные, так и отрицательные моменты. В формировании информационного образовательного пространства внимание сосредоточено на массовом овладении учителями профессионально-технических учебных заведений проектными сайт-технологиями и привлечение их к разработке всего педагогического потенциала, что считаем ошибочной позицией. Информационное образовательное пространство является объектом и предметом теорий систем, синергии и кластеризации, в контексте которых главным проектным заданием педагогических коллективов становится конструирование электронных программно-педагогических средств на основе модульно-компетентностного, метапредметных и субъектно-деятельностного подходов.

Ключевые слова: информационное образовательное пространство, синергия, кластер, субъектно-деятельностный подход.

Shevchenko, V.L. Information Educational Space the Secondary Education System: the Position of the Theory and the Reality of Practice

The main achievement of the current phase of informatization of secondary education is the introduction of distance learning as a means of public access to information resources, independent work of the participants of the educational process and an intensive dialogue with each other. Information educational environment is becoming a new organizational and pedagogical functioning system of vocational education institution, with the possibility of opening and remote access to educational resources, innovative professional activities of teaching staff, continuous monitoring of students obtained knowledge, skills and interactivity of educational process.

The study of organizational and pedagogical and didactic-psychological aspects of distance learning in the initial phase of informatization of educational activities shows both positive and negative points. Unfortunately, in the formation of so-called "information educational space" all attention is focused on the mass capture of teachers in vocational schools project site technology and involve them in the development of the entire educational potential. This is absolutely incorrect position. Information educational environment is the object and subject of the theory of systems, synergy and clustering. On the basis of these theories, the main task of the project becomes a teaching staff of electronic design software and teaching resources on the principles of modular competency, metasubject and subject-activity approach.

Key words: information educational space, synergy, cluster, subject-activity approach.