Федорова Є.В. Гуманізація відносин як базова основа виховання громадянськості студентів з особливими потребами

УДК 376.2 : 37.062.2

Федорова Є.В.,
викладач кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки гуманітарно-педагогічного факультету Хмельницького національного університету

Гуманізація відносин як базова основа виховання громадянськості студентів з особливими потребами

У статті розкрито сутність, особливості та основні напрями гуманізації відносин в інтегрованому середовищі вищого навчального закладу як базової основи виховання громадянськості студентів з особливими потребами. Представлено аналіз наукових досліджень із розглядуваної проблеми.

Ключові слова: гуманізація, виховання громадянськості, студенти з особливими потребами.

Утвердження України як незалежної держави, мета якої – піднесення української нації до найвищого для сучасної епохи рівня цивілізації, можливе лише за умов громадянського суспільства. Його творцями, активними суб’єктами мають стати високоосвічені, культурні особистості, які усвідомлюють себе громадянами України, здатні захищати й розбудовувати її як демократичну, правову, соціальну державу, знають свої права, свободи та обов’язки і прагнуть до вільного самоствердження, саморозвитку та самореалізації своїх сутнісних сил.

Становлення громадянськості молоді – проблема, яка знаходиться в центрі уваги педагогів, вихователів, громадських і політичних діячів. Скільки існують держави, стільки суспільство відповідно до своїх пріоритетів вирішує питання як сутності громадянськості, так і мети, змісту, способів, засобів і методів виховання юних громадян.

Аналіз досліджень і публікацій із порушеної проблеми. Гуманізація відносин в інтегрованому середовищі вищого навчального закладу – це сучасна науково-практична педагогічна стратегія, яка ґрунтується на визнанні людини, її життя, здоров’я, честі й гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю. Це підґрунтя, на основі якого можливо вирішувати проблему розвитку особистості, формування її внутрішнього світу, громадянськості, а отже – й розробити ефективну систему виховання.

Методологічною основою гуманізації відносин у навчально-виховному процесі є філософський принцип гуманізму, започаткований в епоху античності. Його сутність полягає у проголошенні людини мірою всіх речей і трактуванні її як вищого творіння природи (Протагор). Як глобальна філософська система поглядів гуманізм набував якісних змін з розвитком людства і став основою прогресивних суспільних рухів у світовій спільноті.

Сучасний гуманізм визнає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, вважає благо людини критерієм оцінювання державних та соціальних інститутів, а принципи рівноправності, справедливості, людяності – нормою моральних стосунків між людьми.

У ХХ ст. ідеї гуманізації впроваджували у практику видатні педагоги Дж. Дьюї, А. Маслоу, М. Монтессорі, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Р. Штайнер. У цьому контексті наголошуємо на ролі В.Сухомлинського в гуманізації педагогіки. В умовах класового підходу до виховання ідеї гуманізму були не просто інноваційними, а й небезпечними для автора. Лише значний авторитет В.Сухомлинського дозволив йому уникнути переслідувань влади, хоча й не позбавив відкритих цькувань опонентів.

У відомій праці "Серце віддаю дітям" український педагог довів, що основною метою гуманістичної педагогіки є творчий розвиток особистості. Це квінтесенція справжнього гуманістичного ставлення до людини. В. Сухомлинський наголошував на необхідності формування у вихованців вміння відчувати поряд із собою людину, розуміти її душу, усвідомлювати  складний духовний світ, те, як власні вчинки можуть вплинути на душевний стан інших, розвивати здатність не завдавати власними вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Своїх вихованців він привчав керувати своїми діями, намірами, наголошуючи на тому, що моральною людина стає лише тоді, коли в її душі "назавжди оселяться совість, соромливість, відповідальність, обов’язок" [10, с. 261]. Педагог-гуманіст був переконаний у необхідності олюднення ставлення вихованців до інших людей, одухотворення цього ставлення чистим, піднесеним почуттям поваги до людини. Ці позиції, які базуються на принципах гуманістичної моралі, лягли в основу так званої азбуки моральної культури школярів, яка і в сучасності не втратила своєї актуальності.

В умовах набуття Україною державного суверенітету вітчизняними науковцями І. Баллом, І. Бехом, В. Білоусовою, М. Боришевським, А.Бойко, С. Гончаренком, А. Бойко, К. Журбою, А. Капською, О. Кононко, В. Киричок, О. Сухомлинською, К. Чорною формується гуманістична парадигма гуманізації відносин в навчально-виховному процесі, основні риси якої визначено в Декларації прав людини, проголошеній і затвердженій Генеральною Асамблеєю ООН.

Успішній реалізації завдань цієї парадигми сприяє найбільш нова концепція особистісно орієнтованого виховання, розроблена І. Бехом, у якій втілено гуманістичні ідеї в освітній галузі. Автором обґрунтовано наукові положення, що стали основою створення ефективних навчально-виховних технологій. Це – "формування у суб’єкта здібностей і бажання усвідомлювати себе як особистість", "культивування у вихованця цінності іншої людини", "розвиток у вихованця досвіду свободи приймати особисті рішення, відповідати за них" [2, с. 128], що є основою культури гідності особистості. Ці положення є базовими для розуміння сутності гуманістичної педагогіки як альтернативної авторитарній.

Науковці С. Гончаренко, В. Радул, М. Дубінка визначають гуманістичну спрямованість виховання як спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і справами вищих духовних цінностей, моральних норм поведінки і стосунків [9].

О.Вишневський гуманізацію виховання трактує як відхід від культу сили, від зневаги до людини, як відновлення загальнолюдських цінностей, які становлять сутність справжнього гуманізму: доброти, справедливості, чесності, сумлінності, милосердя, великодушності, правдивості, людської гідності тощо [6]. Отже, гуманізація має розумітися як аспект виховання, точніше – самовиховання, тобто формування у власному досвіді особистості гуманізму як системи поглядів, переконань, навичок і, в кінцевому підсумку, як моделі поведінки.

Мета статті – розкриття сутності, особливостей та основних напрямів гуманізації відносин в інтегрованому середовищі вищого навчального закладу як базової основи виховання громадянськості студентів з особливими потребами.

Викладення основного матеріалу. Важлива роль у вирішенні проблеми гуманізації відносин у навчально-виховному процесі належить інтегрованому середовищу вищих навчальних закладів. Саме їх специфіка дає оптимальну можливість студентам отримувати не лише уявлення про громадянськість, а й розвивати моральний досвід, проявляти людяність, толерантність, реалізовувати свої потреби й інтереси, залучатись до суспільних відносин, знаходити своє місце в житті, відстоювати права й свободи.

Міра гуманізації відносин в інтегрованому середовищі вищого навчального закладу визначається тим, наскільки у цьому процесі створюються передумови для самореалізації кожної особистості, розкриття притаманних їй природних задатків, вияву її здатності до свободи, відповідальності та творчості.

І. Бех у праці "Виховання в особистісному вимірі" зазначає, що гуманізація відносин передбачає позитивне сприйняття іншої особистості, довіру до людини, віру в можливість її духовно-морального піднесення [4]. Це, в свою чергу, стверджує в самого вихованця впевненість у своїх можливостях, пробуджує в нього бажання стати кращим. У цьому контексті принциповою позицією викладачів вищого навчального закладу має бути розуміння, визнання та підтримка студентів з особливими потребами.

Розуміння студента з особливими потребами передбачає вміння педагога правильно оцінити емоційний стан юної людини, здатність сприймати та адекватно інтерпретувати її поведінку безпосередньо у момент спілкування, вміння відчувати зміни в почуттях і вчинках, а також визначати причини, що зумовлюють ці зміни. Окрім цього, викладач повинен також володіти здатностями порівнювати характер змін, що настають у вербальній і невербальній поведінці студента, та своєчасно і правильно узагальнювати спостереження. Тобто викладач, пов’язуючи ланцюг вчинків, висловлювань, емоцій, які демонструє або стримує вихованець, має зрозуміти його внутрішній світ, мотиви, моральну позицію, духовно-культурний потенціал, здібності, можливості.

Намагаючись зрозуміти вихованця, педагог має проявляти неупередженість та об’єктивність заради осягнення індивідуальної неповторності особистості. Розуміння студента з особливими потребами передбачає емпатійне усвідомлення його індивідуального "Я", вміння вислухати і, що важливо, почути його, готовність зрозуміти і прийняти щось нове і незвичне, здатність відповідати взаємністю на щирість молодої людини.

Визнання студента означає усвідомлення його права бути самим собою, не схожим на інших, неповторним у тому розумінні, що він має ексклюзивний темперамент, характер, задатки, які притаманні лише йому та визначають специфіку його інтересів, потреб і здібностей. Головною складовою визнання є прийняття індивідуальності вихованця як факту неповторності, автономності, самостійності особистості, її права на власний життєвий шлях.

На психологічному рівні індивідуальність проявляється у способах емоційного вираження, розгортання і зміни емоцій у часі, у їх регуляції. В умовах керованого процесу виховання індивідуальність має вияв у неповторних прийомах, способах оволодіння суспільно-моральними цінностями. Утверджуючи цінність студента з особливими потребами, педагогу потрібно пам’ятати, що конкретні способи досягнення виховної мети у роботі з кожним вихованцем, механізми особистісного розвитку можуть бути індивідуально-своєрідними.

Підтримка та прийняття студента з особливими потребами насамперед означає первинне позитивне ставлення до нього такого, яким він є, з усіма властивостями та якостями. Це не означає обов’язкове оцінювання високими балами його навчальних досягнень, а завбачливу орієнтація вихованця до прояву індивідуальних особливостей, повагу до його почуттів і готовність їх зрозуміти, підтримку навіть за умови, що викладач не розділяє цінностей і поглядів студента, готовність ділитися власними поглядами і ставитися з розумінням  до особистої життєвої позиції студента. До того ж прийняття вихованця передбачає терпляче і водночас вимогливе ставлення до нього. Повне прийняття студента проявляється у співчутті, доброзичливості та щирості, що сприяє позитивним змінам у його житті, допомагає подоланню невпевненості й тривоги, уможливлює особистісне зростання, самоствердження.

У результаті успішної реалізації вищезазначених положень у вищому навчальному закладі буде створено комфортне для розвитку особистості психологічне середовище, що, у свою чергу, сприятиме запобіганню таких негативних проявів у стосунках студентів з тими, хто має особливі потреби, як ворожість, агресія, душевна черствість, відсутність емпатії, моббінг, буллінг тощо.

Психологічний комфорт студента з особливими потребами у вищому навчальному закладі, визначається, по-перше, характером його взаємин із одногрупниками. На особливості та емоційне забарвлення психологічного клімату впливають індивідуальні психологічні особливості студентів, що зумовлено їхніми фізіологічними особливостями. Відсутність комунікативних умінь, здатності відстоювати власну позицію, а також наявність негативних особистісних якостей породжують типові проблеми у спілкуванні, коли студента з особливими потребами нехтують або ігнорують одногрупники. Через це молода людина переживає психічний дискомфорт, що позначається на емоційному забарвленні психологічного клімату студентського колективу в цілому.

По-друге, на психологічний клімат колективу впливає також стиль спілкування педагогів і студентів з особливими потребами. Виховна позиція викладача має ґрунтуватися на любові до студента, його розумінні, позитивному та оптимістичному ставленні до нього, на переконаності у важливості гуманного підходу до вихованця. Відносини між студентом і викладачем мають ґрунтуватися на загальнопедагогічних засадах: співдружності, співробітництва та ділового партнерства. Педагог за таких умов виконує роль старшого партнера, яка схвально сприймається студентами, а, відповідно, студент – молодшого партнера. У налагодженні таких відносин важливою є підготовка викладача, який володіє сучасним інструментарієм вивчення особистості вихованця, вміє організувати виховний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості студента з особливими потребами – громадянина України.

Створення комфортного психологічного клімату для розвитку студента з особливими потребами передбачає розуміння та врахування внутрішнього світу особистості, її природних потреб у самоствердженні, саморозвитку, самореалізації, життєтворчості, тобто розвиток потреби бути повноцінною особистістю в сучасному суспільстві. Ця потреба сприяє розвитку природних задатків, здібностей, талантів. Діяльність викладача має бути спрямована на допомогу студентам з особливими потребами зрозуміти свої особливості, риси характеру; усвідомити себе повноправними громадянами України, суб’єктами громадянського суспільства, спроможними впливати на свою долю і життя країни. Визначальним положенням у цьому має бути визнання права іншого бути особистістю, що проявляється у шанобливому ставленні до інших громадян України та передбачає не лише контроль за дотриманням власних прав, а й виконанням обов’язків щодо тих, хто поряд, подолання байдужого ставлення до людей, нестриманості, малодушності.

Гуманізація відносин в інтегрованому середовищі вищого навчального закладу передбачає також усвідомлення фізіологічних особливостей людини як рис унікальності, своєрідності, неповторності особистості. З огляду на це, у процесі розвитку самоповаги студентів з особливими потребами важливими є діалогічне спілкування, яке передбачає взаємопізнання, взаєморозуміння, взаємооцінку, взаємовплив, взаємодію, а також урахування індивідуально-психологічних і особистісних якостей взаємодіючих сторін. Саме в діалогічному спілкуванні реалізується різноманітність почуттів, вчинків, думок, здійснюється взаємодія різних особистостей. У такому спілкуванні формуються міжособистісні ставлення, емоційні стани, завдяки яким поглиблюється психологічний і соціальний контакт в інтегрованому середовищі вищого навчального закладу, досягається взаєморозуміння, задовольняється потреба особистості в передаванні іншим громадянам своїх моральних здобутків.

Основною функцією спілкування є взаємовплив; це означає, що діалог може бути засобом формування культури поводження особистості у відносинах між викладачем та студентом, студентом з особливими потребами і студентом норми [8]. Однак потрібно враховувати, що функції діалогічного спілкування будуть реалізовані лише за умов рівноправної суб’єктної взаємодії співрозмовників. Саме тому викладачам важливо досконало опанувати мовними вміннями: це сприятиме зняттю стресу, тривожності, дискомфорту в процесі спілкування, що властиво студентам з особливими потребами. Тим самим забезпечуватиметься оволодіння ними прийомами саморегуляції поведінки, емоцій, подолання негативних звичок у спілкуванні, позбавлення емоційних травм і негативних станів. Очевидна взаємозалежність мовлення й поведінки особистості, культури спілкування, діалогу та гуманного й толерантного поводження. Тобто у висловлюванні людина, що говорить, передає співрозмовнику певну поведінкову послідовність, яка пробуджує та активізує аналогічну поведінку співбесідника.

Гуманізація відносин передбачає реалізацію ціннісно-орієнтаційного підходу до виховання громадянськості студентської молоді з особливими потребами, основою якого є гуманістична мораль як спосіб духовно-практичного сприйняття світу. У механізмі ціннісної орієнтації акцент зміщується на внутрішнє самовизначення людини в суспільстві в цілому і в моральних цінностях зокрема. У Концепції виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи зазначається, що цінність, на відміну від норми, передбачає вибір, під час якого яскраво проявляється особистісна сутність людини, рівень її моральної культури [3]. Внутрішнім моральним регулятором є совість, гідність, обов’язок, відповідальність, спроможність робити вибір між добром і злом, оцінювати свої вчинки і поведінку з точки зору гуманістичних критеріїв.

Тому діяльність викладачів має стимулювати формування у студентів здатності до емпатії, співпереживання та співчуття; розвивати почуття власної гідності, взаємодовіри; навчати коректно проявляти свої негативні почуття (невдоволення, образу, засмучення), не принижуючи гідності іншої людини; вмотивовувати на встановлення дружніх контактів із людьми, відмінними від них. Завдяки цьому студенти оволодіють навичками спілкування, здатністю визначати для себе певну позицію у стосунках із громадою, опанують цивілізовані методи уникнення конфліктів, відпрацюють оптимальний варіант поведінки у конфліктній ситуації, методику перетворення деструктивного конфлікту в конструктивний або його зняття.

Гуманізація відносин у вищих навчальних закладах інтегрованого типу нами здійснювалась за допомогою теоретичної, методичної та практичної підготовки всіх учасників виховного процесу. Пріоритетними напрямами цього процесу було здійснення такого:

• опанування викладачами основних положень теорії гуманізації відносин;
• навчання викладачів прийомам створення в інтегрованому середовищі ВНЗ комфортного психологічного клімату для розвитку особистості студента з особливими потребами;
• формування у викладачів і студентів умінь вибудовувати рівноправні стосунки з тими, хто поряд;
• оволодіння викладачами і студентами прийомами налагодження діалогічної взаємодії між партнерами в контексті інтегрованого навчання;
• використання викладачами досвіду відомих педагогів-гуманістів щодо створення гуманних відносин в інтегрованому середовищі ВНЗ;
• формування у студентів толерантного ставлення до тих, хто оточує, здатності до емпатії, співпереживання і співчуття;
• засвоєння викладачами та студентами  теорії конфліктології;
• розвиток у викладачів і студентів навичок ефективного спілкування, вміння взаємодіяти у громаді, поводитися відповідно до норм демократичного суспільства;
• формування в учасників експерименту вміння знаходити альтернативні підходи до вирішення проблем, розв’язання конфліктів засобами демократичних технологій.

Висновки. Експериментальне дослідження довело ефективність визначених та апробованих напрямів удосконалення гуманізації відносин в інтегрованому середовищі вищого навчального закладу як базової основи виховання громадянськості студентів з особливими потребами.

Список використаних джерел

1. Бех,  І. Д. Виховання особистості. У 2 кн.  / І.Д.Бех.  – К.  : Либідь, 2003. – Кн. 1. "Особистісно орієнтований підхід : теоретико-технологічні засади".–  280 с.
2. Бех, І. Д. Виховання особистості : підручник / І.Д. Бех. – К. : Либідь, 2008. – 848 с.
3. Бех, І. Концепція виховання гуманістичних цінностей в учнів загальноосвітньої школи / Іван Бех, Ніна Ганнусенко, Катерина Чорна // Українське релігієзнавство. – 2005. – № 4 (36). – С. 265-281.
4. Бех, І.Д. Виховання в особистісному вимірі / І.Д.Бех // Мистецтво життєтворчості особистості : наук.-метод. посібник. У 2 ч. – К., 1997. – Ч. 2.  "Життєтворчий потенціал нової школи". – С. 55-95.
5. Бех, І.Д. Рефлексивно-центрована організація виховного процесу / І. Д. Бех // Вища освіта України. – 2011. – № 3. – Т.1. – С.33-40.
6. Вишневський, О.І. Гуманізація шкільного життя / О.І. Вишневський // Радянська школа. – 1990. – № 1. – С. 41-46.
7. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери / за заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. – К.; Сімферополь : Універсум, 2012. – 536 с.
8. Леонтьев, А. А. Внутренняя речь и процессы грамматического порождения высказывания / А. А. Леонтьев // Вопросы порождения речи и обучения языку. – М. : МГУ, 1967. – С. 6-16.
9. Соціолого-педагогічний словник : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / уклад. Гончаренко С. У., Радул В. В., Дубінка М. М. та ін. – К. : ЕксОб, 2004. – 304 с.
10. Сухомлинський, В.О. Вибрані твори. У 5 т. – К. : Радянська школа, 1976. – Т. 2. – 670 с.

Фёдорова, Е.В. Гуманизация отношений как базовая основа воспитания гражданственности студентов с особыми потребностями

В статье раскрыто сущность, особенности и основные направления гуманизации отношений в интегрированной среде высшего учебного заведения как базовой основы воспитания гражданственности студентов с особыми потребностями. Представлен анализ научных исследований по рассматриваемой проблеме.

Ключевые слова: гуманизация, воспитание гражданственности, студенты с особыми потребностями.

Fedorova, E. Relationship Humanization as Being the Base of the Citizenship Education for Students with Special Needs

The article reveals the essence, peculiarities and main directions of the relationship humanization in the integrated medium of higher educational establishment as being the base of the citizenship education for students with special needs. The scientific investigation analysis of the problem is provided.

Key words: humanization, citizenship education, student with special needs.