Мосьпан Н.В. Тенденції розвитку механізмів фінансування вищої освіти в Європейському Союзі

Мосьпан Н.В.,
доцент кафедри англійської філології Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат педагогічних наук, доцент

Тенденції розвитку механізмів фінансування вищої освіти в Європейському Союзі

У статті здійснено аналіз сучасних тенденцій розвитку фінансування вищої освіти в Європейському Союзі, а саме: еволюції стратегій фінансування вищої освіти за 2008-2014 роки, зміни обсягу фінансування різних систем за цей період та критеріїв розподілу державних коштів у вищих навчальних закладах. Показано, що країни, члени ЄС, упроваджують різні стратегії фінансування вищої освіти, але не мають універсального механізму для цього. На основі аналізу досліджень європейських учених представлено різні механізми фінансування вищої освіти та визначено їх тенденції.

Ключові слова: вища освіта, вищі навчальні заклади, механізми, стратегії, фінансування, Європейський  Союз.

Постановка проблеми. В Україні після прийняття нового Закону "Про вищу освіту" в липні 2014 року вищі навчальні заклади отримали автономію, яка "базується на ідеї університетської автономії, що означає більшу самостійність вузів у фінансовій, економічній та організаційній сферах діяльності" [1]. Саме питання майбутнього розвитку механізмів фінансування вищої освіти України в умовах євроінтеграції викликає значний інтерес усіх зацікавлених сторін (постачальників і споживачів освітніх послуг). У цьому контексті важливим є вивчення досвіду Європейського Союзу з цього питання.

Аналіз останніх досліджень, проведених Європейською Обсерваторією дослідження державного фінансування (EUA Public Funding Observatory) (2014), а також досліджень Б. Джонгблойда (Ben Jongbloed), Дж. Салмі (Jamil Salmi), С. Вінсент-Ланкріна (Stéphan Vincent-Lancrin) та інших може сприяти у визначенні сучасних тенденцій розвитку фінансування ВО (далі – ВО) в ЄС.

На часі актуальною є проблема еволюції розвитку фінансування вищої освіти в ЄС з урахуванням сучасних тенденцій суспільних та економічних змін. У зв’язку з цим метою статті є вивчення та аналіз цього явища.

Виклад основного матеріалу. Варто зазначити, що дослідники [2-5] виділяють два основних джерела фінансування ВО – державне (public funding) та приватне фінансування (private funding) як альтернативне державному     (рис. 1).

Рис.1. Джерела фінансування вищої освіти

Сьогодні ВО в основному фінансується з державного бюджету в багатьох країнах ЄС. Державне фінансування відображає традиційну модель фінансування, яка має на меті підтримку функціонування державної ВО та забезпечення рівної можливості доступу до неї. Перевагами цієї моделі є активна та диверсифікована участь у ВО у країнах з високим рівнем доходів та з великими  фінансовими ресурсами [4].

У контексті сучасних тенденцій, які безпосередньо впливають на додаткові потреби у фінансуванні: зміна демографічної структури, зростання попиту на ВО, особливо в країнах, що розвиваються, перехід до навчання впродовж життя та зростання вартості ВО, – дослідники спостерігають еволюцію стратегій державного фінансування ВО за період 2008-2014 років, коли для деяких країн ЄС ситуація покращилася [3].

Таблиця 1

Еволюція державного фінансування вищої освіти за період з 2008 – 2014 роки

З табл. 1 видно, що збільшення державного фінансування ВО відбувається в Німеччині, Норвегії, Швеції, Австрії, Бельгії (Фландрія) та Польщі. Потрібно зауважити, що відсоток збільшення фінансування залежить від рівня економічного розвитку країни та навпаки. Відповідно, Греція та Угорщина демонструють найнижчі показники.

Зміни у фінансуванні ВО по-різному вплинули на діяльність університетів у всій Європі. Скорочення фінансування наукових досліджень (research funding) були проведені в Словенії (більше 10%), Іспанії, Греції та Ірландії. Зокрема, в останній із названих країн поточні скорочення фінансування наукових досліджень мали негативний вплив на здатність ВНЗ залучати та утримувати кращих дослідників і вчених.

Водночас органи державної влади Норвегії надали додаткові асигнування для наукових досліджень, спрямованих на підвищення кількості докторантів. Щодо фінансування навчання (teaching funding) Сполучене Королівство планує знизити гранти на навчання (teaching grant) від частки загального фінансування ВО (overall higher education funding) з 64% в 2011-2012 роках до прогнозованих 17% у 2015-2016 роках із перенесенням витрат на навчання на студентів. Зазначаємо також, що студенти в Англії та ЄС мають доступ до студентської позики (government-backed student loans), яка погашається на основі прибутку (income-contingent basis). Такі позики субсидуються, оскільки відсоткові ставки безпосередньо пов'язані з інфляцією та тому, що позика списується після певного періоду часу. У майбутньому 45% позик, отриманих студентами, не будуть відшкодовані урядом [3].

Із наведеного дослідження видно, що країни ЄС використовують різні стратегії державного фінансування ВО та не мають універсального механізму для цього. Дж. Салмі [4] переконаний, що саме відсутність єдиної моделі фінансування ВО є причиною конфліктів між державами, членами ЄС. Проте, для прикладу, Б. Джонгблойд [2] указує на існування певної формули фінансування ВО. Він стверджує, що більшість країн у Європі використовують формули фінансування для визначення розміру державних грантів на навчання та дослідження. В основу такої формули покладено критерії фінансування ВО, наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Умови фінансування Європейських систем вищої освіти

Як видно з табл. 2, обсяг державного фінансування ВНЗ залежить як від кількісних (кількості студентів), так і від якісних (кількості зарахованих навчальних кредитів, виданих дипломів) показників, хоча якісні показники переважають.

На таку тенденцію вказує наявний механізм фінансування ВО на основі результатів навчання (рerformance-based funding). Б. Джонгблойд [2] зазначає, що в голландській системі фінансування розподіл коштів у ВНЗ на 50% залежить від кількості присуджених ступенів і саме кількість випускників впливає на розмір фінансування університетів прикладних наук. У науково-дослідному бюджеті такі елементи, як дипломи магістра та ступені доктора частково впливають на розподіл фондів на ВНЗ.

Норвезька система фінансування виділяє кошти відповідно до формули, заснованої на поєднанні фіксованого компонента (60%) і компонентів, залежних від результатів у галузі освіти (25% – на основі студентських навчальних кредитів і кількості випускників) та дослідження (15% – на основі сукупності таких показників: докторських ступенів, фінансування ЄС, ради фінансування досліджень і кількості публікацій) [2].

Рис. 2. Механізми фінансування вищої освіти в ЄС

Однак форми фінансування країн та ВНЗ значною мірою варіюються залежно від місцевих економічних, соціальних і культурних умов, політичних умов та можливості стратегічного бачення ролі ВО.

Механізми розподілу фінансування блокових грантів (block grant funding) розвиваються. Під блоковим грантом розуміють грант, наданий місцевому органу державного управління із правом самостійно розпоряджатися коштами гранту. У більшості країн фінансування блокових грантів включає окремі навчальні та науково-дослідні компоненти, розраховані на основі різних критеріїв (хоча університети мають свободу щодо того, як і куди вони витрачають ці гроші). Фінансування блокових грантів для наукових досліджень змінюється від основної формули фінансування університетів до фінансування на основі результатів навчання (на основі якості навчання) [2].

Незважаючи на різні стратегії, які використовують країни, члени ЄС, для фінансування ВО, дослідники спостерігають загальні способи еволюції цих стратегій. Перший – це збільшення різних форм розподілу витрат; другий –   збільшення залежності від продуктивності на основі механізмів фінансування; третій  – поєднання різних інструментів фінансування в контексті певної країни, зокрема й поява механізмів фінансування на основі попиту.

На основі вивчення останніх тенденцій у розвитку ВО Дж. Салмі [4] запропонував три сценарії розвитку фінансування ВО: фінансування на основі пропозиції (supply-side financing scenario), трансформації (transformation scenario) та фінансування на основі попиту (demand-side financing scenario) (табл. 3).

Таблиця 3

Сценарії фінансування вищої освіти (за Дж. Салмі)

Сценарій фінансування на основі пропозиції відображає традиційну модель фінансування, яка має на меті підтримку функціонування державної ВО та забезпечення рівної можливості доступу до неї. Згідно цієї моделі ВНЗ в основному фінансуються безпосередньо з державного джерела.

Такий сценарій, на думку Дж. Салмі [4], має негативний результат щодо забезпеченні якості та справедливості, особливо в менш розвинених країнах. Дослідник запевняє, що він може бути трагічним для тих країн, які були в економічній кризі довгий період. У майбутньому країни з переважно державною ВО зможуть відчути стрімке зростання середніх навчальних закладів і обмеження бюджетних ресурсів. Такі держави зможуть уникнути деградації в цьому секторі лише тоді, якщо їм вдасться врегулювати доступ до ВО та рівномірно розподілити витрати на ВО. В іншому випадку вони, ймовірно, матимуть нестійке зростання, погіршення якості ВО та високий рівень безробіття серед випускників через повільні темпи створення робочих місць.

Сценарій трансформації фінансування стосується країн із перехідною економікою у Східній Європі та колишніх соціалістичних країн (В'єтнам, Росія, Польща, Вірменія та Азербайджан), чиї ВНЗ ввели плату за навчання на вибірковій основі, створюючи тим самим двоканальну систему. Специфіка цього сценарію полягає в тому, що успіх на конкурсних вступних іспитах у державні університети визначає, хто повинен платити, а кому надаються привілеї. Серед можливих ризиків цієї моделі Дж. Салмі називає ризик нерівності доступу до ВО та ризик, пов'язаний з ефектом отупіння  студентів-платників із більш низькими балами, що вчаться пліч-о-пліч зі студентами, які звільнені від сплати та мають високі досягнення в навчанні. Реформа в цьому випадку буде переходом до універсальної сплати за навчання, доповненої всебічною допомогою студентам за програмою звільнення від внесків, стипендій та позик для студентів, які цього потребують [4]. Дослідник переконаний, що сценарій трансформації, швидше за все, буде прийнятий зростаючим числом країн перед необхідністю вирівняти мобілізацію їх ресурсів і стратегій розподілу фінансів для ВО із змінами в економічному та соціальному середовищах.

Сценарій фінансування на основі попиту передбачає фінансування системи ВО переважно на основі ринкових механізмів, за допомогою яких державні ресурси спрямовані на підтримку студентів, а не передаються безпосередньо ВНЗ, як це відбувається зараз майже у всіх країнах світу. Також у перспективі освіти впродовж життя державне фінансування не буде застосовуватися виключно для студентів, цьогорічних випускників загальноосвітніх навчальних закладів; воно буде доступне також і для старших за віком студентів, які беруть участь у перепідготовці або навчаються за програмою підвищення кваліфікації протягом усього їхнього трудового життя.

Хоча жодна країна не застосовує повною мірою цей вид фінансування, в умовах реалізації такого підходу, на думку дослідника, можуть використовуватися різні інструменти:

• стипендії та гранти (Scholarship and grants). Більшість країн і ВНЗ пропонують фінансову допомогу, яку не потрібно відшкодовувати, що надається з урахуванням потреб, або стипендією за досягнення в навчанні;
• студентські позики (Student loans). Студентські кредити (позики) існують у різних формах більше, ніж у 60-ти країнах. Велика кількість ВНЗ організовує та фінансує студентські позики;
• контракти трудового капіталу (Human capital contracts) пропонуються приватними фірмами та відрізняються від студентських позик. Студент-учасник погоджуються з тим, щоб погасити частину своїх доходів інвесторам, які мають частку доходу в акціонерному капіталі студента після закінчення навчання. Контракти трудового капіталу існують на пілотній основі в Чилі, Колумбії, Німеччині та США;
• ваучери (Vouchers). Серед шести країн світу, Болгарія та Угорщина впровадили форму ваучерів у ВО. Студенти отримують право навчатися у ВНЗ за їх вибором;
• ощадні рахунки для навчання (Education savings accounts). Ощадні рахунки для навчання (іноді їх ще називають "індивідуальні рахунки для навчання" (Individual Learning Accounts), спрямовані на стимулювання сімей або окремих осіб заощаджувати на ВО. Держава (у Бельгії (Фландрія), Нідерландах, Іспанії, Швеції, Шотландії та Уельсі) заохочує сім'ї вносити гроші на ощадні рахунки їхніх дітей, пропонуючи або податкові переваги, або відповідні пожертви. Такі рахунки використовуються для професійних цілей навчання; працівникам і роботодавцям пропонується відкрити рахунки та використовувати гроші для подальшого їх навчання [4].

Фінансування ВО на основі попиту, на думку Дж. Салмі [4], має кілька потенційних переваг. По-перше, студенти і фірми, "споживачі" послуг ВО, в таких умовах є ключовими фігурами.  Ці механізми можуть також стимулювати ВНЗ бути більш ефективними економічно, а студентів – до поліпшення академічних результатів і до підвищення внутрішньої ефективності.

По-друге, механізми сценарію попиту можуть бути використані незалежно від джерела фінансування. Вони можуть бути застосовані рівною мірою для розподілу державних ресурсів і приватного фінансування роботодавців або учнів та їх сімей.

Головний недолік механізмів фінансування ВО на основі попиту полягає в тому, що вони не можуть бути використані для фінансування програм ВО, що слугують суспільній меті. ВНЗ, які конкурують за студентів, звичайно, пропонуватимуть курси, безпосередньо пов'язані із професійними інтересами більшості студентів. У них немає ніякого стимулу витрачати ресурси на програми з низькою ринковою вартістю або фінансувати дослідження. Дослідник переконаний, що фінансування за таким сценарієм може розвиватися тільки у країнах з різними системами ВО (державними та приватними ВНЗ), у яких є соціально та політично прийнятним передавання державних ресурсів до приватних інститутів через студентів.

У спробі оцінити імовірність цих сценаріїв на прикладі конкретної країни важливо враховувати не тільки зазначені характеристики в межах національних кордонів, а й низку міжнародних явищ, які все більшою мірою впливають на національні системи ВО. Конкурентоспроможність міжнародних студентів, наявність міжкордонної ВО, поява території мультинаціональної ВО та міжнародних рейтингів – усе це відіграє значну роль у формуванні стратегічних рішень щодо майбутнього розвитку ВО.

Висновки. Запропоновані Дж. Салмі три сценарії (моделі) фінансування ВО показують, що стратегія фінансування ВО в умовах ринкової економіки має пройти реформи від традиційної моделі державного фінансування (на основі пропозиції) через трансформацію до фінансування на основі ринкових механізмів (на основі попиту) із використанням різних інструментів.

Здійснений аналіз тенденцій фінансування ВО в ЄС дає змогу зробити низку висновків. Країни ЄС використовують різні стратегії фінансування ВО, але не мають універсального механізму для цього. Обсяг фінансування ВО залежить як від кількісних (кількості студентів), так і від якісних (кількості зарахованих кредитів, виданих дипломів) показників. Спостерігається тенденція розподілу державних коштів у ВНЗ на основі результатів навчання, а також тенденція поєднання різних інструментів фінансування в контексті певної країни, зокрема й появу механізмів фінансування на основі попиту.

Зроблені висновки можуть слугувати прикладом для застосування різних підходів до вирішення питань фінансування системи вищої освіти в Україні.  Перспективи подальших розвідок у цьому напрямі вбачаємо у вивченні стратегії фінансування системи вищої освіти в Україні в умовах євроінтеграції.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 № 1556-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.
2.  Jongbloed B. Funding Higher Education : A View across Europe [Електронний ресурс]. –The University of Twente Netherland, 2010. – 35 p. – Режим доступу :  http://www.utwente.nl/bms/cheps/publications/Publications%202010/MODERN_ Funding_Report.pdf .
3. EUA Public Funding Observatory, 2014. – 21 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :   http://www.eua.be/Libraries/Governance_Autonomy_Funding /PFO_analysis_2014_final.sflb.ashx. 
4. Salmi J. Scenarios for Financial Sustainability of Tertiary Education. Higher Education to 2030 [Електронний ресурс]. – Volume 2 : Globalisation. – OECD, 2009. – Р. 285-323. – Режим доступу :  http://www.mfdps.si/Files/Knjiznica/higher%20educational%202030%20OECD.pdf.
5. Vincent-Lancrin St. Finance and Provision in Higher Education : A Shift from Public to Private? Higher Education to 2030 [Електронний ресурс]. – Volume 2 : Globalisation. –  OECD, 2009.  – Р. 259–285. – Режим доступу : http://www.mfdps.si/Files/Knjiznica/higher%20educational%202030%20OECD.pdf.

Мосьпан Н.В. Тенденции развития механизмов финансирования высшего образования в Европейском Союзе

В статье проанализированы современные тенденции развития финансирования высшего образования в Европейском Союзе, а именно: эволюцию стратегий финансирования высшего образования в 2008-2014 годах, изменение объема финансирования различных систем за этот период и критерии распределения государственных средств в высших учебных заведениях. Показано, что страны, члены ЕС, используют различные стратегии финансирования высшего образования, но не имеют универсального механизма для этого. На основе анализа исследований европейских ученых представлены различные механизмы финансирования высшего образования, определены их тенденции.

Ключевые слова: высшее образование, высшие учебные заведения, механизмы, стратегии, финансирование, Европейский Союз.

Mospan, N. Trends in the Development of Mechanisms of Higher Education Financing in the European Union

The paper presents an analysis of current trends in the higher education financing in the European Union, namely the evolution of higher education financing strategies of 2008-2014 years, changes in funding of various systems during this period and criteria for the allocation of public funds in higher education. Member States use different strategies of higher education funding, but they don’t have universal mechanism for this. On the basis of studies of European scientists, the author presents a variety of financing mechanisms of higher education and identifies their tendencies.

Key words: financing, higher education, higher education institutions, mechanisms, strategies, the European Union.