Print this Сторінка

Демешкант Н.А. Європейський вектор модернізації процесу підготовки сучасного фахівця

УДК 378.1 (4) (477)

Демешкант Н.А.,
професор кафедри інноваційної діяльності в аграрно-промисловому секторі Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктор педагогічних наук, доцент

 

Рецензент: Кручек В.А.,
доцент кафедри педагогіки Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктор педагогічних наук, доцент

 

Європейський вектор модернізації процесу підготовки сучасного фахівця

 

У статті проаналізовано світові тенденції розвитку вищої освіти; розглянуто напрями модернізації системи освіти в контексті Болонського процесу. Наведено характеристики різних видів модульних технологій, що мають методологічне значення у процесі підготовки фахівців.

Ключові слова: вища освіта, Болонський процес, модульні технології.

 

Постановка проблеми. Проблематика модернізації підготовки сучасного фахівця не може розглядатися відірвано від загальних тенденцій в освітній галузі в європейському і світовому вимірах. У цьому сенсі доцільно звернути увагу на твердження, що ці тенденції є винятково складними за своїм змістом, що потребує об’єднання світової педагогічної спільноти у формуванні нових стратегій організації, змісту, форм, створенні нової освітньої парадигми.

Аналіз попередніх досліджень та нормативно-правової бази.  Визначальними тенденціями розвитку світової освітньої системи є, по-перше, посилення її гуманістичної спрямованості, по-друге, розвиток духовної та загальнокультурної складових особистості випускника, по-третє, формування у студентів системного підходу до розгляду складних ситуацій, стратегічного мислення, набуття соціальної і професіональної мобільності. Водночас не менш важливою є висока конкурентоспроможність випускників на ринку праці, що передбачає володіння особистістю відповідними навичками самонавчання, самовиховання, самовдосконалення протягом усього життя.

Г. Філіпчук наголошує також на нагальності системного та якісного вдосконалення навчальних програм і підручників з урахуванням досвіду зарубіжних країн [8]. У працях інших українських учених розкрито доцільність використання позитивного зарубіжного досвіду професійної підготовки [7]; необхідність вивчення, теоретичного аналізу і творчого застосування розвитку світової системи вищої освіти [4].

Невирішені раніше частини загальної проблеми. На разі чимало випускників вищих навчальних закладів України неконкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов’язує не лише до презентації власних досягнень у цій сфері, а до ґрунтовного аналізу світових та європейських тенденцій реформування освіти.

Мета статті полягає в аналізі теоретичних і практичних підходів реформування процесу підготовки фахівців з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду.

Виклад основного матеріалу. У межах процесів європейської інтеграції, які охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включаючи й вищу освіту, в Україні визначено курс на входження до освітнього й наукового простору Європи, на здійснення модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог, на практичне приєднання до Болонського процесу.

Потреба створення єдиного європейського освітнього простору була обумовлена реальними змінами, що відбуваються у світі: проблемами глобалізації, становлення інформаційного суспільства, посилення міграційних процесів, мобільності ринку праці, міжкультурних обмінів, а головне – об’єктивно сформованою потребою навчитися співдружності та співпраці, зберігаючи власну етнічну, культурну, релігійну та іншу різноманітність, поважаючи один одного.

Головне завдання, висунуте країнами, учасницями Болонського процесу, полягає в об’єднанні освітніх систем країн Європи за умови збереження їхньої національної самобутності, історичних традицій та особливостей. Перші спроби надати вищій освіті європейських країн об’єднувальних, спільних рис мали місце ще в 50-х роках минулого століття з часу підписання Римської угоди. Подальший розвиток таких намагань знайшов своє втілення в низці заходів, які відбувалися на теренах Європи.

Певним поштовхом для визначення, упорядкування й визнання доцільності таких заходів були різноманітні чинники, які передусім мали соціально-економічне підґрунтя. Серед провідних причин вчені [3] називають такі:

  1. Монопольний стан США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за низкою показників у системі освіти.
  2. Перенесення конкуренції в наукову сферу.
  3. Потреба переорієнтації вищої освіти з урахуванням вимог роботодавців, адже освіта, у якій не враховуються постійно змінювані потреби виробництва, не здатна готувати конкурентноспроможних фахівців.
  4. Прагнення об’єднати розрізнені потенціали в єдиний потужний економічний  механізм. Проте у вирішенні цієї проблеми певні перешкоди створюють освітянські проблеми, пов’язані із відмінностями в рівнях підготовки фахівців, дипломах про вищу освіту тощо.

Певного поштовху означені події набули й на основі усвідомлення, що вища освіта перестає бути суто елітарною, натомість усе більше набуває масовості – у розвинених країнах понад 50% молоді навчаються у вищих навчальних закладах. Отже, зростання попиту на освітні послуги послугувало підґрунтям для підвищення ефективності системи освіти в європейських країнах.

Можна виділити дві основні складові інтеграційного процесу в освіті й науці – формування співдружності провідних європейських університетів та об’єднання  національних систем освіти й науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями та стандартами. Основна мета процесу полягає в консолідації зусиль наукової та освітянської громадськості, урядів країн Європи для підвищення конкурентоспроможності європейської науки та вищої освіти у світовому вимірі.

З точки зору російських дослідників [2], Болонський процес є глибокою структурною реформою європейської вищої школи на етапі переходу до суспільства знань, поширення глобалізації й унікальних зусиль, які здійснюють європейці, спрямованих на інтеграцію. Особливостями реформи є її системність на загальноєвропейському, національному та інституційному рівнях. Таким чином, як і кожна реформа, що має загальносистемний характер, вона визначає невідворотність змін на "входах", "внутрішніх процесах" і "виходах" системи, тобто внутрішніх і зовнішніх параметрів.

Вихідні позиції учасників процесу в тексті Болонської декларації формулюються таким чином: "Європа знань" є на сьогодні широко визнаним незамінним чинником соціального й людського розвитку [6]. Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу – глобалізації.

Якість вищої освіти в контексті Болонського процесу є основою створення європейського простору вищої освіти. На європейському рівні країни, учасниці Болонського процесу, спільно з Європейською мережею забезпечення якості вищої освіти (ENQA) та у співпраці з Асоціацією Європейських університетів (EUA), Європейською асоціацією вищих навчальних закладів (EURASHE), Державним об’єднанням студентів у Європі (ESIB) почали розробляти механізми щодо узгодження стандартів, процедур і рекомендацій з питань гарантії якості вищої освіти.

Забезпечення якості освіти пов’язано зі збільшенням сумісності та порівнянності вищої освіти, створенням більш прозорих структур і вдосконаленням якості вищої освіти в Європі на рівні ВНЗ і на національному рівні; розвитком загальних критеріїв і методології із забезпечення якості; забезпеченням якості в кожному з ВНЗ, що є основою для реальної підзвітності академічної системи в межах національної системи якості відповідно до принципу інституційної автономії університетів.

Болонська декларація висунула завдання щодо відповідності вчених ступенів на європейському ринку праці. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення та свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці в межах конкретної країни.

Узагальнюючи підходи щодо запровадження кредитно-модульної системи у вищій освіті України, виділимо основні її завдання:

  • підвищення рівня конкурентоспроможності національної системи вищої освіти на міжнародній арені;
  • розвиток мобільності, конкурентоспроможності майбутніх фахівців, які здобувають освіту в Україні;
  • досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти;
  • затвердження загальноприйнятої та порівняльної системи освітньо-кваліфікаційних рівнів;
  • забезпечення прозорості системи освіти та академічного і професійного визнання кваліфікацій.

Ще один важливим аспектом Болонського процесу є впровадження модульного навчання, загальні положення якого були сформульовані ще наприкінці 60-х років ХХ століття у США та набули поширення завдяки його мобільності, забезпеченню цілісності й системних підходів до навчального процесу. Засновниками навчання є американські педагоги-дослідники Б. Скінер, С. Постлейснайт, Дж. Рассел, А. Гучинськи.

1976 року в Токіо на конгресі ЮНЕСКО модульна технологія навчання була офіційно визнана як найпрогресивніша. Аналіз наукових джерел надав змогу виявити та класифікувати сучасні модульні технології, зокрема: модульно-комп’ютерну, модульно-рейтингову, модульно-розвивальну, модульно-проблемну, модульно-квантову [1].

Широке практичне впровадження модульних технологій пов’язане з їх гнучкістю та адаптивністю. Ці технології передбачають варіативність навчання, пристосування навчального процесу до можливостей та запитів студентів. За допомогою модульних технологій можна ефективно сформувати змістові та операційні функції майбутнього спеціаліста; однак у кожному випадку її впровадження зміст та дидактичне наповнення технології змінюється.

На думку Л. Лук’янової [5], найбільш ефективними технологіями, що мають методологічне значення у процесі підготовки фахівців у вищих навчальних закладах і відповідають вимогам підготовки спеціалістів у межах Болонського процесу, є такі:

  1. Когнітивно-інформаційної оптимізації (її впровадження визначається значним збільшенням інформаційних потоків, які доволі часто надають викривлену, перекручену інформацію, а також недостатністю інформації в каналах зворотного зв’язку).
  2. Комунікативної оптимізації (спрямована на покращення взаєморозуміння суб’єктів навчання, ґрунтується на психологічних механізмах ідентифікації, емпатії, рефлексії; формує відповідальне ставлення до професійних обов’язків, соціальних цінностей і налаштувань професійного колективу, суспільства в цілому).
  3. Групової консолідації (спрямована на підвищення групової згуртованості, зокрема щодо усвідомлення й вирішення екологічних проблем. Ґрунтується на спільній діяльності й опосередкуванні цієї діяльності з допомогою членів колективу).
  4. Контекстного навчання (дає можливість формувати екологічну культуру на основі професійних інтересів. Сприяє формуванню системного мислення, яке охоплює цілісне усвідомлення природи і суспільства, роль особистості у світі, а також розвиває цілісне уявлення про професійну діяльність).

Висновок. Таким чином, створення єдиного освітнього європейського простору передбачає запровадження системних і комплексних реформ у вищій освіті європейських держав. Метою цих змін є сприяння посиленню ролі університетів як чинників сучасної інтеграції, надання вищій освіті гуманістичної спрямованості, розвиток духовної та загальнонаукової складових особистості майбутніх фахівців, формування у студентів системного підходу до розгляду складних ситуацій, стратегічного мислення, набуття соціальної і професійної мобільності. Водночас не менш важливою є висока конкурентоспроможність випускників на ринку праці, що потребує відповідних навичок у самонавчанні, самовихованні, самовдосконаленні протягом усього життя.

 

Список використаних джерел

  1. Андрусь О. Модульно-проектуальний комплекс : освітнє завдання та методологічна основа / О. Андрусь // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 97–101.
  2. Байденко В.И. Болонский процесс : курс лекций / В. И. Байденко. – М. : Логос, 2004. – 208 с.
  3. Болонський процес у фактах і документах / [упоряд. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук та ін.]. – К.; Т. : Економ. думка, 2003. – 52 с.
  4. Ліготський А.О. Теоретико-методологічні засади різнорівневої підготовки фахівців в Україні / А.О. Ліготський // Сучасна вища школа : психолого-педагогічний аспект : монографія / за ред. Н.Г. Ничкало. – К. : ВІПОЛ, 1999. – С. 12–41.
  5. Лук’янова Л.Б. Болонський процес : проблеми екологічної освіти майбутніх фахівців / Л. Лук’янова // Неперервна професійна освіта : теорія і практика. – 2008. – № 2. – С. 6–13.
  6. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу: (док. і матеріали 2003-2004 рр.) / [за ред. В.Г. Кременя; авт. колектив : М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин]. – Тернопіль : ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 146 с.
  7. Старовойт С.М. Професійна підготовка фахівців з охорони та захисту навколишнього середовища у вищих навчальних закладах Великої Британії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія і методика професійної освіти" / Світлана Миколаївна Старовойт. – К., 2005. – 21с.
  8. Філіпчук Г.Г. Громадянське суспільство : освіта, етнокультура, етнополітика : монографія / Г. Г. Філіпчук. – Чернівці : Зелена Буковина, 2002. – 487 с.

 

Демешкант Н.А. Европейский вектор модернизации процесса подготовки современного специалиста

В статье проанализированы мировые тенденции развития высшего образования; рассмотрены направления модернизации системы образования в контексте Болонского процесса. Приведены характеристики разных видов модульных технологий, имеющих методологическое значение в процессе подготовки специалистов.

Ключевые слова: высшее образование, Болонский процесс, модульные технологии.

 

Demeshkant, N.A. The Reform of Education to Meet European Standards

The global trends in higher education are analyzed in this article. The directions of the modernization of the education system in light of the Bologna Process are carried out. The characteristics of the different types of the modular technologies which have methodological significance in the process of training are given.

Key words: higher education, the Bologna process, modular technology.

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=2696