Осадчий І.Г. Педагогічне моделювання: що важливо знати педагогу?

Осадчий І.Г.,
ректор Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради "Академія неперервної освіти", доктор педагогічних наук

 

Педагогічне моделювання: що важливо знати педагогу?

 

У статті систематизовано знання у сфері педагогічного моделювання, важливі для педагога у процесі опису, аналізу та вдосконалення власної системи діяльності у сфері освіти, упровадження здобутків педагогічної науки і практики тощо.

Ключові слова: модель, моделювання, принципи наукового пізнання, типи логічних форм, закони логічного мислення, алгоритм педагогічного моделювання.

 

Постановка проблеми. Універсальним засобом усвідомленого сприйняття дійсності, особливо у сфері професійної діяльності, є модель як цілісне відображення реального об’єкта в ідеальній формі. Саме завдяки абстрагуванню і спрощенню, які використовуються в науковому моделюванні, надскладні об’єкти гуманітарної сфери стають об’єктами пізнання і спрямованого розвитку.

Уміння розроблення та використання наукових моделей належать до переліку компетентностей сучасного педагога. Без опанування основ педагогічного моделювання неможливо успішно здійснити опис власної системи педагогічної діяльності, аналізувати й удосконалювати її, презентувати колегам і замовникам освітніх послуг тощо. Виконане нами педагогічне дослідження дозволило структурувати знання у сфері педагогічного моделювання, які важливо знати педагогу, подати їх системно – за розділами та відповідно до етапів цього виду наукової діяльності.

Мета статті – систематизація знань у сфері педагогічного моделювання, важливих для педагога у процесі опису, аналізу та вдосконалення власної системи діяльності у сфері освіти, упровадження здобутків педагогічної науки і практики тощо.

Виклад основного матеріалу.

1.  Особливості наукового пізнання світу.

Наука – одна із форм суспільної свідомості, що дає об’єктивне відображення світу [1, с.587]. Зазвичай, виділяють ще п’ять інших форм суспільної свідомості – мистецтво, мораль, правосвідомість, ідеологія, релігія. Цілком зрозуміло, що відображення одного й того ж об’єкта, одержані засобами суспільної свідомості тієї чи іншої форми, можуть суттєво різнитися між собою.

Головне призначення науки – "отримання достовірного, істинного знання, яке відображає сутнісні характеристики об’єкта дослідження" [8, с. 18].

До завдань науки належать "описання, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності, які відповідають предмету її вивчення, на основі законів, які вона відкриває" [5, с. 877].

 Під науковим знанням "розуміють перевірений практикою результат пізнавальної діяльності – відображення реальних об’єктів і уявлення їх в ідеальній формі [8, с. 19]; до наукових знань належать теорії, концепції, висновки, узагальнення тощо.

Науковий результат – це "нове знання, одержане у процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо" [1, с. 587].

Об’єктом наукового дослідження є частина дійсності, яку вивчає певна наука, а предметом – спосіб виділення об’єкта з позиції цієї науки, його якість (якості).

На кожному з етапів розвитку наука характеризується принципами пізнання, категоріями і методами, а також формами її організації, які постійно змінюються.

Особливості сучасної науки є такими:

• наукові істини перестали сприйматися лише як абсолютні істини та широко використовуються як інструменти здобуття нових знань;
• наука пізнає світ у спосіб створення моделей – цілісних відображень об’єкта в ідеальній формі, виконаних засобами наукових понять (категорій). Сучасна наука має модельність як інтегральну якість – жодний метод емпіричних або теоретичних досліджень не може бути реалізований без наявності (не через) моделі як цілісного уявлення про об’єкт;
• реалізація пізнавальних функцій сучасної науки призводить до створення моделей об’єкта, практичних – технологій діяльності, наукового супроводу впровадження технологій – конкретних методик діяльності. Моделі і технології можна передавати іншим суб’єктам діяльності, методики – лише розробляти в місцях практичної діяльності, а потім поширювати, попередньо адаптувавши до нових умов.

Наука є вирішальним фактором інтенсифікації сучасного соціального виробництва, продуктивною силою.

2. Педагогіка – спеціальна наука про освіту.

Педагогіка – це наука про освіту. "Тільки ця наукова дисципліна  вивчає освіту в єдності всіх її складових частин" [3, с. 68]. “Педагогічна наука здійснює ті ж функції, що і будь-яка інша наукова дисципліна: описання, пояснення і передбачення явищ тієї частини дійсності, яку вона вивчає” [3, с. 68].

У педагогіці "суміщено дві функції – науково-теоретичну і конструктивно-технічну (нормативну, результативну), які в інших наукових сферах, зазвичай, поділені між різними дисциплінами. Для прикладу: науково-теоретична функція властива таким фундаментальним наукам, як фізика, хімія, біологія; конструктивно-технічна – технічним наукам, медицині і т.д. У педагогіці ж ці функції суміщено" [3, с. 73].

Зручним для використання є таке трактування педагогіки: педагогіка – це наука про освіту як про цінність, соціальний інститут, процес і результат.

Ціннісна характеристика освіти передбачає "розгляд трьох взаємопов’язаних блоків: освіта як цінність державна; освіта як цінність суспільна; освіта як цінність особистісна" [6, с. 501].

Освіта як соціальний інститут – це система, "що включає освітні установи, органи управління ними, освітні стандарти, які забезпечують їх функціонування і розвиток" [2, с. 615]; як процес – “цілісна єдність навчання, виховання, розвитку, саморозвитку особистості” [2, с. 615], а як результат –”рівень загальної культури і освіченості підростаючого покоління, засвоєння того духовного й матеріального потенціалу, який був накопичений людською цивілізацією у процесі еволюційного розвитку і який спрямований на подальший соціальний прогрес” [2, с. 615].

3.  Моделювання як науковий метод пізнання дійсності.

Відображення об’єктів називаються моделями; процес їх створення – моделюванням, а використання в науці – модельним дослідженням. 

Модель – це "абстрактне подання теорії, її операціоналізація, яку можна передати емпіричним шляхом" [7, с. 339]. У побудові моделей використовують конструкти та концепти. Конструкти – уявлення, які дослідник може визначити змістовно та виміряти за допомогою певної кількості індикаторів, концепти – це загальні положення, утворені з використанням конструктів. Основна вимога до моделі – це її “адекватність, тобто відповідність реальній дійсності, суттєвим властивостям об’єкта” [2, с. 516].

Загалом моделювання – це "науковий метод пізнання явищ та процесів за допомогою відтворення їх характеристик на інших об’єктах – спеціально створених з цією метою моделях" [7, с. 337].

Успішність моделювання значною мірою залежить від наявності "теорії, що списує явище, яке підлягає моделюванню, а також від міри формалізації положень цієї теорії" [7, с. 338].

Моделювання як "універсальна форма пізнання застосовується в дослідженні і перетворенні явищ у будь-якій сфері діяльності" [6, с. 434]. Метою моделювання є створення моделі реального об’єкта, а об’єктом моделювання є частина дійсності, розроблення моделі якої є метою моделювання.

Предмет моделювання – частина об’єкта моделювання, його окрема якість (властивість) або сукупність якостей (властивостей), яку (які) виокремлює наука, системно описуючи (пояснюючи, проектуючи) реальний об’єкт. Саме тому об’єкт може мати багато науково обґрунтованих моделей, зокрема різного рівня відповідності, повноти й системності відображення тощо.

4.  Системність – обов’язкова властивість наукових моделей.

Невід’ємною властивістю наукових моделей є системність. Система – це "сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія"  [9, с. 475]. “Сукупність якісно визначених елементів становить зміст системи, сукупність закономірних зв’язків між елементами – внутрішню форму, або структуру системи” [9, с. 476].

Загалом систематизація – це процес зведення розрізнених знань про предмети (явища) об’єктивної дійсності в єдину наукову систему, установлення їхньої єдності.

Зазвичай, система "характеризується:

• елементним складом;
• структурою як формою зв’язку елементів;
• функціями елементів і цілого;
• єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища системи;
• законами розвитку (функціонування) системи і її складових" [8, с. 143].

Сучасні наукові моделі як системи розбудовуються з урахуванням закономірностей синергетики. Синергетика (від грецької Synergeticоs – спільний, сумісно діючий) як міждисциплінарний науковий напрям дослідження складних відкритих систем різної природи виник у 70–80 роках минулого століття.

У синергетиці розрізняють два стани систем – рівноважний стаціонарний стан (РСС) і нерівноважний стан (НРС); інколи три стани – рівноважний стаціонарний стан (РСС), рівноважний динамічний стан (РДС) і нерівноважний стан (НРС). До основних понять синергетики належать "точка біфуркації" – місце роздвоєння траєкторій розвитку об’єкта на розгалуження, а також "аттрактор" – множина значень макропараметрів системи, до якої вона довільно (спонтанно) прямує (attarhere – притягувати).

5.  Принципи  наукового пізнання

Кожна епоха "породжує і використовує свої принципи, хоча і зберігає методологічну складоємність з колишнім епохами, а тому фактично має власну ієрархічну систему принципів наукового пізнання" [8, с. 32]. Так, епоха індустріального розвитку забезпечила панування принципу детермінізму: існує об’єктивний закономірний зв’язок і взаємозумовленість явищ матеріального й духовного світу, центральним ядром яких є причинність.

На заміну жорсткому детермінізму в епоху науково-технічної революції 50–60 років ХХ століття прийшли підходи ймовірності, стохастичності, системності, синергетичності. Актуальним став індетермінізм – принцип, який відкидає загальний характер універсального взаємозв’язку явищ і залишає лише окремий.

На сучасному етапі провідну роль починає відігравати принцип додатковості – принцип пізнання, відповідно до якого "надскладні об’єкти не можна зрозуміти і пояснити мовою якої-небудь однієї теорії, допускаються альтернативні підходи" [8, с. 33].

Щодо педагогічних моделей важливо знати, що:

• автору педагогічної моделі необхідно обов’язково визначитися, на яких принципах він розбудовує модель педагогічного об’єкта; 
• сучасні ефективні педагогічні моделі як засоби наукового пізнання дійсності мають містити  в собі знання з інших наук, а саме: із психології, медицини, історії, соціології, політології, математики, інформатики і т.д., тобто розбудовуватися з урахуванням принципу додатковості.

6.  Типи логічних форм.

У побудові моделей (а в педагогіці вони ідеальні, теоретичні, описові) доцільно використовувати різні типи логічних форм, до яких належать поняття, категорії, судження й умовиводи.

Поняття – це "одна з форм мислення, за допомогою якої пізнають сутність явищ, процесів, узагальнюють істотні ознаки. Поняття виникають тоді, коли групу ознак мислять в єдності як характеристику якогось класу предметів" [9, с. 394]. Утворення понять – це складний процес, у якому застосовуються такі засоби пізнання, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, умовиводи. У мові поняття виражається словом (зв. іменником у називному відмінку) або словосполученням. Ознаки, які мисляться в понятті, становлять його зміст. Предмети, що їм притаманні ознаки, відображені у змісті поняття, утворюють його обсяг. До обсягу входять не лише реальні, а й всі інші предмети, які коли-небудь мали ознаки, що входять до його змісту. Поняття використовуються як елементи формалізованої мови тієї чи іншої науки.

Категорії – це "найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають сутнісні, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання" [5, с. 564]. Характерною особливістю категорій є те, що вони “не піддаються визначенню через найближчий рід і видову відмінність, тобто категорії неможливо підвести під інше, ще більш широке за об’ємом поняття” [6, с. 309].

Педагог як фахівець у певній галузі знань має виражати свою думку за допомогою категорій і педагогічних понять.

До загальнопедагогічних категорій належать такі: "виховання", "освіта", "соціалізація", "розвиток", "формування людини", "педагогічний процес", "педагогічна діяльність".

Основні педагогічні поняття – це "самоосвіта", "самовиховання", "педагогічні технології", "педагогічні техніки", "методика", "педагогічна майстерність", "навчальне заняття" та багато інших.

Судження – це думка, у якій йдеться про наявність або відсутність властивостей у предметів, відносин і зв’язків між ними. Наукові судження складаються із категорій та понять.

Умовивід – це форма мислення, за допомогою якої одержують нові знання з однієї або кількох думок, які називають посиланнями.

7.  Закони логічного мислення.

Щоб правильно вибудувати доведення, спростувати помилкові твердження, необхідно дотримуватися законів логічного мислення.

1. Закон тотожності: "будь-яка думка тотожна сама собі – а є а (а=а), де а – означає будь-яку думку" [8, с. 130].

На правильність використання понять впливають особливості мови вираження (побутова, формальна, літературна, спеціальна); використання синонімів, омонімів тощо; свідома або несвідома підміна тез тощо; поширення властивостей на предмети іншого класу і т.д.

2. Закон несуперечності: "неможливо що-небудь водночас твердити і заперечувати; неправильно, що а і не-а одночасно істинні" [8, с. 131].

Наприклад, ви розповідаєте про свою систему педагогічної діяльності, постійно наголошуючи на здійсненні індивідуального підходу в освіті, а в кінці зазначаєте, що, на жаль, забезпечити індивідуальний підхід на практиці практично неможливо. Приєднавши це судження до опису своєї системи діяльності (педагогічної системи), ви її зруйнували! Насправді треба чітко розрізняти суперечності об’єктивної дійсності, які є джерелом її розвитку, і суперечності формально-логічні, суперечності ідеальних моделей за допомогою яких ви описуєте, пізнаєте, досліджуєте дійсність. Модель не повинна містити в собі суперечності!

3. Закон виключеного третього: "із двох суджень, що суперечать одне одному, одне істинне, друге – хибне, а третього не дано" [8, с. 131].

Тобто в одному описі (моделі) крім тверджень "а і не-а" не може бути істинного, якогось третього. Міркування має вестись за формулою "або-або". Не можна ухилятися від визнання істинним одного з двох висловлювань, які суперечать одне одному, і шукати щось третє між ними, здійснюючи опис, пояснення або проектування об’єкта.

4. Закон достатньої підстави: "будь-яка істинна думка має достатню підставу" [8, с. 132]. Істинність деяких суджень може бути підтверджена на основі безпосереднього зіставлення їх із фактами дійсності, або вже підтверджена людською цивілізацією у процесі історичного розвитку.

Отже, висловлюючи істинну думку, ви обов’язково  повинні обґрунтувати її істинність, бо це об’єктивно можливо, тобто довести її відповідність дійсності. Твердження, яке не обґрунтоване, не може бути складником моделі, яку розробили, презентують, якою користуються у практичній діяльності.

8.  Теорія як найвищий рівень наукового моделювання.

Теорія – найвищий рівень наукового моделювання, абстрактна система узагальненого достовірного знання, яка описує і пояснює певну сукупність об’єктів; системне ідеалізоване сутнісне відображення частини реальності.

До структури теорії входять такі складники:

1. Вихідні твердження (аксіоми).
2. Похідні твердження (теореми).
3. Висновки (загальні розв’язки основних опорних завдань).

9.   Алгоритм педагогічного моделювання.

Алгоритм педагогічного моделювання має такі етапи:

1. Постановка мети моделювання.
2. Виділення об’єкта моделювання.
3. Формулювання предмета моделювання.
4. З’ясування законодавчо-нормативного забезпечення функціонування об’єкта моделювання.
5. Обрання теорії, яка описує (пояснює) зміст предмета моделювання.
6. Обґрунтування основних допущень, що спрощують реальний об’єкт.
7. Формування понятійного апарата моделювання.
8. Конструювання моделі об’єкта з використанням категорій, понять, тверджень і суджень.
9. Експертиза моделі об’єкта щодо дотримання принципів наукового пізнання, законів логічного мислення, чинних юридичних і фінансових норм тощо.
10. Дослідження властивостей моделі (адекватність і повнота відображення дійсності, прогностичність тощо) за допомогою здійснення мисленнєвого або натурального експерименту під час розв’язання конкретних педагогічних проблем із використанням розробленої моделі.
11. Доопрацювання, корегування та остаточне конструювання моделі.

10.  Приклади педагогічних моделей.

На основі визначень освіти і педагогіки доходимо висновку, що можуть існувати такі класи педагогічних моделей:

• педагогічні моделі освіти як цінності;
• педагогічні моделі освіти як системи;
• педагогічні моделі освіти як процес;
• педагогічні моделі освіти як результат.

Вважаємо, що для педагога найбільше цікавими із практичної точки зору є два останніх класи моделей, які часто використовуються в єдності.

10.1.  Педагогічну модель освіти як єдність процесу та результату можна представити схематично (рис. 1).

                                                     

S₁ – початковий стан об’єкта.

S₂ – кінцевий стан об’єкта.

ПД – педагогічна діяльність.

Рис.1. Модель освіти як єдність процесу і результату

 

Розрізняють два випадки змінювання об’єкта:

Якість S не змінюється – має місце ріст або кількісне зростання об’єкта.

Якість S змінюється – має місце розвиток (локальний, аспектний, цілісний) об’єкта.

Розрізняють два випадки змінювання об’єкта:

1. Якість S не змінюється – має місце ріст або кількісне зростання об’єкта.
2. Якість S змінюється – має місце розвиток (локальний, аспектний, цілісний) об’єкта.

 

10.2. Складний об’єкт можна представити аналітично за допомогою інформаційно-синергетичної моделі складного об’єкта [4, с. 69]:

                    S_a = <{a₁, … a_i},{b₁, … b_m},{x₁, … x_k}>, або

                    S_a = <{b₁, … b_m},{x₁, … x_k}>, або

                    S_a = <{x₁, … x_k},

де S_a – довільна система (актуалізована дійсність);

a_i – мікропараметр стану;

b_m – макропараметр стану як інтегрована характеристика масиву мікропараметрів a_i;

x_k = f(b₁, … b_m) – закон самоорганізації (організаційний принцип) як функціональна залежність між макропараметрами стану b_m;

kÎN, iÎN, mÎN, k<m<i.

Можливо також скористатися графічною моделлю складного об’єкта (рис. 2).

Рис. 2. Графічна модель складного об’єкта

 

10.3. Педагогічну діяльність можна представити класичною моделлю діяльності (рис. 3).

М – мета діяльності.

З – зміст діяльності.

Ф – форма діяльності.

М – метод діяльності.

Р – результат діяльності.

Рис. 3. Класична модель діяльності

 

Мета – це "ідеальний мисленнєвий передбачуваний результат діяльності" [5, с. 1486].

Якщо мета "складна", її розкривають через сукупність завдань – результатів діяльності на проміжних етапах, у конкретних сферах  (напрямах) тощо. Недоцільно формулювати завдання діяльності як обсяги роботи, більш доречно – як  конкретні результати цієї роботи.

Зміст діяльності – це те, "що описується, зокрема застосування своєї праці в певній системі" [9, с. 161]. Діяльність – це здатність людини вносити в дійсність зміни (передбачувані результати), опосередковані ідеальним (метою).

Форма – це спосіб організації, існування змісту. Зміст і форма "взаємопов’язані сторони єдиного процесу самоформування змісту, що переходять одна в одну" [9, с. 161].

Метод – це спосіб практичної і теоретичної діяльності людини; спосіб досягнення мети; певним чином упорядкована діяльність.

Результат – це кількісні та (або) якісні зміни в об’єкті діяльності.

Кількість – це категорія, "яка виражає зовнішню визначеність об’єкта: його величину, число, об’єм, ступінь розвитку властивостей і т.д." [5, с. 607].

Якість – це термін, що "виражає сутнісну визначеність об’єкта, завдяки якій він є саме тим, а не іншим" [5, с. 567].

Висновки:

1. Для того, щоб успішно діяти у сфері освіти, необхідно мати повне, об’єктивне, точне уявлення про об’єкт педагогічної дії і про діяльність зі змінювання цього об’єкта.
2. Повне, об’єктивне й точне уявлення про об’єкти дає лише наука.
3. Наукові моделі – це об’єктивні, системні несуперечливі уявлення про дійсність.
4. Педагогічні моделі є науковими уявленнями у сфері освіти.
5. Реальний об’єкт може мати кілька науково обґрунтованих моделей, які різняться між собою. 
6. Найбільш поширеними педагогічними моделями у сфері освіти є моделі об’єктів і процесів педагогічної діяльності.
7. У створенні педагогічної моделі доцільно дотримуватися етапів алгоритму педагогічного моделювання.

 

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; гол. ред. В. Г. Кремень. – К. :  Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
3. Краевский В.В. Методология педагогики : новый этап : учебное пособие [для студ.  высш.  учеб. заведений] / В.В.Краевский, Е.В.Бережнова. – М. : Академия, 2006. – 400 с.
4. Осадчий І.Г. Спрямований розвиток освітніх систем : теорія, технологія, практика : монографія / І.Г.Осадчий. – К. : Інформавтодор, 2013. – 436 с.
5. Советский энциклопедический словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. – 4-е изд. – М. : Сов. энциклопедия,  1989. – 1632 с.
6. Современный словарь по педагогике / сост. Е.С. Рапацевич. – Минск : Современное слово, 2001. – 928 с.
7. Соціологія : короткий енциклопедичний словник / уклад. : В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін. ; під заг. ред. В.І. Воловича. – К. : Укр. центр духовної культури, 1998. – 736 с.
8. Сурмін Ю.П. Майстерня вченого : підручник для науковців / Ю. П. Сурмін. – К. : Навчально-методичний центр "Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні", 2006. – 302 с.
9. Філософський словник / за ред. В.І.Шинкаруль. – К. : Головна редакція УРЕ, 1973. – 600 с.

 

Осадчий И. Г. Педагогическое моделирование: что важно знать педагогу?

В статье систематизированы знания в сфере педагогического моделирования, важные для педагога в процессе описания, анализа и усовершенствования авторской системы деятельности в сфере образования, внедрения достижений педагогической науки и практики и т. д.

Ключевые слова: модель, моделирование, принципы научного познания, типы логических форм, законы логического мышления, алгоритм педагогического моделирования.

 

Osadchyi, Ivan. Pedagogical Modelling: What is Important for a Pedagogue to Know?

Examples of pedagogical modelling, which are important for teachers to know while describing, analyzing and improving their own system of education as well as introduction of achievements in the sphere of pedagogical science and teaching practice, are systematized in the article.

Key words: model, modelling, principles of scientific cognition, types of logical forms, laws of logical thinking, algorithm of pedagogical modelling.