Білянін Г.І. Профілі професійної компетентності управлінського персоналузакладів освіти

   Білянін Г.І.,

     директор інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області, кандидат педагогічних наук, доцент

Профілі професійної компетентності управлінського персоналузакладів освіти

У статті проаналізовано трактування сутності "понять компетентність", "професійна компетентність", "профілі професійної компетентності" щодо довільного суб’єкта діяльності. Розглянуто специфіку роботи  управлінського персоналу закладів освіти. Визначено особисті якості, навички та професійні якості, якими повинні володіти керівники загальноосвітніх навчальних закладів.

Ключові слова: компетентність, професійна компетентність, профілі професійної компетентності, управлінський персонал закладів освіти.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Новим концептуальним орієнтиром сучасної освіти став компетентнісно орієнтований підхід. Саме такий принцип, що реалізується в сучасній освіті, забезпечує поступову переорієнтацію освітньої системи з надання знань та формування умінь і навичок до формування компетентних людей, здатних застосовувати набутий досвід в умовах, що швидко змінюються, спроможних займатися постійною самоосвітою впродовж усього життя.

Поняття "компетентності" є значно ширшим, ніж традиційна і зрозуміла тріада "знання-уміння-навички", і передбачає здатність фахівця використовувати в конкретній ситуації здобуті знання, набуті уміння, навчальний і життєвий досвід, оволодіння методами пошуку необхідної інформації, уміння її аналізувати, бачити проблеми і способи їх вирішення, самоефективність, а також розуміння необхідності навчатися впродовж усього життя [5].

Термін "компетентність" (від лат. соmреtеnсе) трактується як поняття, що розкриває аспекти поведінки людини, пов’язані з виконанням роботи, визначає основну характеристику особистості, яка досягла або здатна досягти високих результатів у діяльності [17]. Інші вчені визначають компетентність як достатній рівень професійних знань, умінь і навичок та сукупність особистісних можливостей і досвіду фахівця або як необхідні обсяг і рівень знань та досвіду в певному виді діяльності [1].

У широкому розумінні компетентність трактується в основному як ступінь соціальної та психологічної зрілості людини, що передбачає певний рівень психічного розвитку особистості, психологічну готовність до певного виду діяльності та забезпечує індивіду можливість успішно функціонувати в суспільстві й інтегруватися в нього. У вузькому розумінні це поняття розглядається як діяльнісна характеристика, міра інтегрованості людини в діяльність. Це передбачає певну світоглядну спрямованість особистості, ціннісне ставлення до діяльності. Деякі дослідники вважають, що суттєвим показником компетентності є здатність приймати відповідальні рішення у процесі вирішення конкретних проблем і виробничих завдань [4].

"Професійна компетентність", на думку Л.Васильченко та І.Гришиної [3], визначається як якісна характеристика ступеня оволодіння особистістю професійною діяльністю й передбачає:

• усвідомлення своїх спонукань до такої діяльності – потреб та інтересів, прагнень і ціннісних орієнтацій, мотивів діяльності, уявлень про свої соціальні ролі;
• оцінювання власних особистісних властивостей і якостей як майбутнього фахівця – професійних знань, умінь і навичок, професійно важливих якостей;
• регулювання на цій основі свого професійного становлення.

Отже, рівень професійної компетентності особи традиційно визначається її освітньо-кваліфікаційним рівнем, досвідом роботи та рівнем володіння спеціальними знаннями, уміннями та навичками. Комплексною характеристикою, що містить визначення змісту роботи, виконуваної за посадою, та перелік спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних для виконання посадових обов’язків, є профілем професійної компетентності. Характеристика особи, що визначається її освітньо-кваліфікаційним рівнем, досвідом роботи та рівнем володіння спеціальними знаннями, уміннями та навичками, є рівнем професійної компетентності. Таким чином, профіль професійної компетентності розширює критерії, установлені до посади у кваліфікаційних вимогах, беручи до уваги не лише освітній та освітньо-кваліфікаційний рівень і стаж, а й досвід роботи, володіння спеціальними знаннями, уміннями і навичками, необхідними для ефективного виконання посадових обов’язків. Ці характеристики є інструментом, що використовується у різних сферах управління людськими ресурсами, включаючи набір і просування по службі, планування людських ресурсів, професійне навчання та підвищення кваліфікації, планування кар’єри, її розвиток, оцінювання результатів діяльності. Отже, профілі компетентності передусім стануть підґрунтям професійного розвитку управлінського персоналу: від визначення особистих потреб у навчанні до вдосконалення навчальних програм і підходів до підвищення кваліфікації системи післядипломної педагогічної освіти загалом. Адже профіль професійної компетентності передбачає комплексну характеристику посади, що містить визначення змісту роботи, виконуваної за посадою, та перелік спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних для виконання посадових обов’язків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. На рубежі ХХ – поч. ХХІ ст. компетентність стала концептуальним орієнтиром і лягла в основу формування змісту освіти, її методів, критеріїв тощо. Спосіб розвитку цього утворення визначено як "компетентнісний підхід" [12]. Останній у системі вищої та загальної середньої освіти є предметом наукового дослідження багатьох українських і зарубіжних учених, наприклад, Б.Вульфсона, Дж.Равена, М.Мескона, Л.Ващенко, І.Зимньої, Н.Кузьміної, В.Маслова, О.Овчарук, О.Локшиної, О.Пометун, Є.Огарєва, В.Первутинського, А.Хуторського та ін.

Проте, незважаючи на значний інтерес науковців до питань розвитку професійної компетентності працівників закладів освіти різних рівнів, проблема впровадження компетентнісного підходу в системі управлінського персоналу закладів освіти як у теоретичному, так і практичному аспектах залишається малодослідженою.

Мета дослідження – проаналізувати сучасний стан і визначити перспективи впровадження компетентнісного підходу в системі управлінського персоналу закладів освіти.

    Виклад основного матеріалу дослідження. За результатами психолого-педагогічних досліджень, проведених вітчизняними й зарубіжними вченими [2; 6; 8; 12], сутність поняття "професійна компетентність" включає насамперед такі профілі, як:

• поінформованість, обізнаність, авторитетність, набуті професійні знання і вміння; стан, що дозволяє діяти;
• наявність здатностей і вмінь для виконання певної функції;
• стійка здатність особистості здійснювати будь-яку діяльність на високому рівні;
• здатність, необхідна для виконання певних дій у конкретній предметній галузі, що включає вузькоспеціалізовані знання, специфічні навички, способи мислення, розуміння відповідальності за свої дії;
• сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок), що належать до певного кола обов’язків у межах професії;
• вміння мобілізувати в конкретній ситуації набуті знання та досвід;
• основа для здійснення продуктивних дій;
• особистісна якість працівника, що виражається у стійкій здатності до виконання певних функцій, розв’язання проблем і прийняття відповідних рішень, які визначаються відповідним видом професійних занять чи вимогами робочого місця;
• комплексна характеристика особистості, що виявляється в конкретній діяльності та включає знання, вміння, навички, здатності, досвід, мотивацію та особистісні особливості.

Натомість у зарубіжних джерелах [15; 19] ключовими у визначенні поняття компетентність є успішність, робота, досягнення в роботі, поведінка, наприклад:

• знання, вміння, здібності та інші якості, необхідні для бажаної успішної професійної поведінки;
• навички та риси, потрібні працівнику для ефективного виконання роботи;
• поведінка, яку переважно демонструють успішні працівники, на відміну від менш успішних;
• знання, навички, здатності та інші характеристики, пов’язані із високими досягненнями в роботі;
• комплекс мотивів, рис, переконань і цінностей, яка містить також певні поведінкові показники та знання, індивідуальні характеристики, які можна виміряти та які наочно демонструють різницю між високим і низьким рівнями досягнень у роботі;
• характеристики, які відображають успішну поведінку на роботі;
• будь-які знання, навички або вміння, особистісні якості, які демонструються у поведінці та мають своїм результатом визначні досягнення в роботі.

Вітчизняна традиція (на яку спирається більшість радянських публікацій 60–80-х років ХХ століття) щодо побудови механізму оцінювання ділових і професійних якостей працівників [13] відзначається посиланням лише на окремі якості особистості, особливості темпераменту тощо, які властиві тією чи іншою мірою всім людям, наприклад: особистісні особливості; професійне вміння; професійні здібності; професійні знання; професійні навички; професійний досвід; мотивація. Таким чином, у наведеній характеристиці про професійну поведінку працівника як індикатора його успішності та основи для оцінювання його досягнень у професійній роботі та персонального розвитку взагалі не йдеться, а як складові професійної компетентності людини розглядаються професійні знання, уміння, навички і досвід, де професійний досвід є однією, але не єдиною зі складових професійної компетентності.

Водночас варто зауважити, що професійно компетентний спеціаліст повинен володіти і певними особистісними психологічними та соціально-психологічними якостями, що сприяють підвищенню ефективності його діяльності в колективі.

Учені вважають [9; 11], що до найбільш суттєвих особистісних якостей, необхідних для формування професійної компетентності спеціаліста, можна віднести такі:

– психофізіологічні (вроджені) якості, що сприяють досягненню професійної компетентності фахівця:

1. екстравертність спеціаліста (тобто спрямованість психологічних процесів на навколишній світ), комунікабельність, вміння спілкуватися із людьми;
2. працелюбність, вміння та бажання працювати;
3. висока соціальна адаптивність, вміння швидко пристосовуватися до вимог соціального оточення;
4. висока психологічна мобільність, здатність швидко перебудовувати власну  діяльність відповідно до зміни умов її виконання;
5. лідерські якості (залежать від типу нервової системи та темпераменту);
6. сміливість і рішучість, готовність до прийняття рішень (ці якості також мають вроджену природу);

– соціально–психологічні (виховані) якості, необхідні для досягнення професійної компетентності:

1. висока моральність, чесність, правдивість, щирість і чемність у спілкуванні з іншими людьми;
2. ініціативність, активне ставлення до професійних обов’язків та до виконуваної роботи;
3. вміння володіти собою, моделювати власну поведінку, адаптувати її до вимог соціального середовища;
4. усвідомлення власних психологічних вад та знання способів їх подолання;
5. вміння узгоджувати свої дії та інтереси з діями інших людей, враховувати інтереси оточення;
6. толерантність, здатність ураховувати думку інших людей, готовність до компромісу, тобто вміння поступатися часткою власних інтересів заради збереження соціально-психологічного спокою в колективі;
7. дисциплінованість;

– соціально-політичні (громадянські) якості спеціаліста:

1. ідентифікація власних цінностей із цінностями суспільства;
2. мотивація діяльності, підпорядкована соціальним вимогам;
3. особистісна готовність до виконання завдань;
4. готовність до взаємодії з іншими людьми;
5. узгодження власних інтересів з інтересами суспільства;
6. почуття громадянської відповідальності за результати своєї діяльності.

Таким чином, компетентність – це вимірювані вміння, здатності, знання та поведінкова характеристика, необхідна для успішного виконання певної діяльності. Сукупність цих характеристик, необхідних для роботи на конкретній посаді (у групі посад), називають профілем компетентності. Р.Дафт виділяє 3 основні групи навичок управлінця [7]:

• концептуальні – це когнітивні (пізнавальні) здібності керівника сприймати організацію як ціле й одночасно чітко виділяти взаємозв’язки, які існують між її частинами. Такими вважаються навички мислення керівника, вміння працювати з інформацією, здатність планувати, визначати перспективи діяльності організації, яку він очолює;
• людські – здатність керівника до роботи з людьми та за допомогою людей, а також уміння взаємодіяти як члена команди. Ці навички проявляються в тому, як керівник ставиться до співробітників, як їх мотивує, як сприймає їхню діяльність і координує її, який подає приклад, як спілкується і розв’язує конфлікти;
• технічні – це спеціальні знання і вміння, необхідні для виконання конкретних функцій (наявність професійних знань, аналітичних здібностей, а також умінь правильно використовувати різні засоби для рішення проблеми в конкретній ситуації).

На думку плеяди дослідників, директору навчального закладу як компетентному спеціалісту і професіоналу-управлінцю мають бути притаманні такі професійні якості, як комунікабельність, готовність до інноваційної діяльності, здатність до самовдосконалення, здатність працювати в нових умовах, психологічна готовність бути керівником, вміння визначати стратегічні завдання й розв’язувати їх, здатність відчувати сучасність, уміння створювати розвивальне шкільне середовище, уміння налагоджувати індивідуальну роботу з педагогами [8; 14; 15].

У сучасності суттєва модернізація системи освіти передбачає передусім оновлення управлінської діяльності керівників освітніх закладів, тобто керівник навчального закладу знаходиться в центрі соціально-економічних та педагогічних перетворень, координує, спрямовує працю педагогів, від його економічної грамотності, ініціативності, уміння приймати самостійні рішення стратегічного і тактичного характеру залежить рівень успішності роботи закладу в цілому, оскільки ефективність управління залежить від здатності керівника забезпечити виконання поставлених стратегічних цілей відповідно до визначеної якості.

Зміст професійної компетентності має складну, динамічну систему мотивів, особистісних помислів і цілей, що постійно розвиваються. Вона містить індивідуально сформовані стратегії, засоби орієнтації у дійсності та способи вирішення завдань і включає, як зазначає С.Вишнякова, такі компоненти:

• компетентність діяльності, спілкування та саморозвитку особистості фахівця як основу всієї інтегральної компетентності;
• професійну творчість діяльності, що включає спрямованість на системний пошук засобів і прийомів вирішення проблем професійної діяльності;
• системне та модельне мислення як необхідну умову організації та здійснення управлінської праці у вирішенні складних нестандартних завдань;
• конкретно-предметні знання, що є підґрунтям формування компетентності;
• праксеологічну, рефлексивну та інформаційну обізнаність у вирішенні різних проблем професійної діяльності [4].

Узагальненим професійним образом керівника навчального закладу є модель, у якій, на думку В.Олійника і Л.Даниленко [17], повинні бути розкриті такі показники:

• завдання, які вирішує керівник у своїй діяльності,
• зміст основних функцій управління,
• посадові вимоги до керівника.

Як зазначає Л.Васильченко, управління загальноосвітнім навчальним закладом не можна розглядати як професійну діяльність, оскільки директорами шкіл дуже часто стають люди, які не одержують спеціальної підготовки. "Директор школи, – вважає автор, – це не посада, а професія, тому він має володіти не управлінською, а професійною компетентністю. Найважливішою характеристикою управлінської діяльності сучасного керівника є професіоналізм і компетентність. Свідченням того, що директор ЗНЗ – це керівник високого рівня, є, насамперед, ефективний менеджмент освіти" [3, с. 97].

У сучасності система післядипломної педагогічної освіти у підвищенні кваліфікації директорів загальноосвітніх навчальних закладів починає орієнтуватися на такі завдання [18]:

• подолання розриву між теоретичною і практичною підготовкою та перепідготовкою керівних кадрів, що працюють у навчальних закладах;
• формування управлінської компетентності;
• ознайомлення з новаціями в управлінській і педагогічній діяльності.

Вирішенню цих завдань, на думку Г. Кравченко [10], сприятиме вивчення керівниками навчальних закладів спецкурсів, наприклад, таких, як "Модернізація підходів до управління якістю освіти", "Управління розвитком сучасної школи", "Формування основ управлінської компетентності майбутнього керівника ЗНЗ", "Управління процесом формування дидактичної компетентності педагогічного колективу навчального закладу", "Модернізація науково-методичної роботи в навчальному закладі на засадах андрагогічного підходу", "Технологія освоєння директивних освітніх інновацій в умовах внутрішньошкільної науково-методичної роботи" тощо.

Під час такої управлінської підготовки відбувається формування трьох основних груп компетентностей професійної діяльності управлінського персоналу, зокрема:

– ключових компетентностей – компетентностей, необхідних для кожної посади в організації, тобто таких, що забезпечують результативну роботу: цінності та бачення призначення організації, її місію; це компетентності надіндивідуального рівня, необхідні всім працівникам для успішної роботи;

– компетентностей посади (функціональних компетентностей) –характеристик працівника, який займає певну посаду; ці компетентності є спільними для груп посад певного управлінського рівня в організації; такі компетентності характеризують те, що має вміти кожен працівник, посада якого належить до цієї групи посад;

– компетентностей завдання як характеристик, що стосуються специфіки роботи на певній посаді залежно від фахової спеціалізації; ця категорія компетентностей робить профіль компетентності придатним для спрямування повсякденної діяльності на певній посаді на досягнення вимірюваних результатів.

Таким чином, у результаті підвищення кваліфікації досягається високий рівень професіоналізму, основними ознаками якого В.Носков і А.Кальянов вважають такі:

• володіння спеціальними знаннями про цілі, зміст об’єкта та засоби праці;
• формування спеціальних умінь на всіх етапах діяльності (підготовчому, виконавчому, узагальнювальному);
• володіння спеціальними якостями особистості, які уможливлюють процес діяльності та одержання певних результатів [16].

Деякі вчені [8] ототожнюють поняття "професіоналізм" і "майстерність", інші трактують сутність першого із зазначених термінів як певний рівень сформованої майстерності, ототожнюють його з поняттями "самоосвіта і самовиховання", "готовність до самовдосконалення".

Висновки. Компетентність трактується як здатність особистості успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних знань, умінь і практичних навичок, ставлень і цінностей, поведінкових компонентів, усього того, що може мобілізувати особистість до активної дії.

Сутність поняття "компетентність" автори розглядають по-різному. У вузькому розумінні вона трактується як володіння знаннями, що дозволяють судити про будь-що компетентно, висловлювати авторитетне судження. Водночас компетентність розглядається як рівень досягнення компетенцій, тобто тих ключових питань, щодо яких фахівець має належні знання і досвід.

Таким чином, компетентність – це особистісна якість працівника, що виявляється у стійкій здатності до виконання певних функцій, визначених видом професійних занять чи вимогами робочого місця. Тобто це комплексна характеристика особистості, що виявляється в конкретній діяльності та охоплює знання, вміння, навички й досвід з урахуванням здібностей, мотивації та особистісних особливостей.

Дослідження структури компетентності дозволяють виокремити діяльнісну та комунікативну її підструктури. Перша включає знання, уміння, навички і засоби здійснення спілкування у межах суб’єкт-суб’єктної моделі взаємовідносин учасників навчального процесу.

За результатами дослідження пріоритетних проблем російської системи освіти серед причин, що гальмують реформування вищої школи, є така: 24% управлінських кадрів  мають недостатній рівень професіоналізму і компетентності  [2]. Водночас некомпетентність управлінців, за результатами соціологічного дослідження, стримує розвиток системи вищої освіти в Україні  більшою мірою (35,3 %) порівняно з результатами російських досліджень.

Ученими встановлено, що в міру просування керівника кар’єрними сходинками в організації потреба в технічних навичках знижується, а значення людських і концептуальних навичок зростає.

Вершиною професійної майстерності як творчої самореалізації особистості вважають професіоналізм. Вирішальними факторами професіоналізму управління вчені вважають такі:

• комплекс знань, що дозволяють розпізнавати проблеми та знаходити способи їх рішення;
• досвід управлінської діяльності як комплекс знань і навичок, набутих у процесі практичної діяльності методом проб і помилок, оцінювання та усвідомлення успіху, аналізу недоліків;
• мистецтво управління, оскільки управління – це взаємодія з людьми, комунікація, узгодження їхньої діяльності; уміння налагоджувати зв’язки і формувати позитивні стосунки в колективі є "мистецтвом управління", в основі якого – індивідуальні здатності та якості керівника;
• середовище як оточення, що розкриває потенціал професіоналізму всієї системи управління: персонал управління, професійні якості працівників системи управління, організація управління – розподіл функцій, ставлення до роботи, технологія вирішення проблем, взаємодія ланок, інформаційне забезпечення тощо.

Отже, компетентність і професіоналізм є головними чинниками суб’єктної реалізації індивіда. При цьому регулюючим фактором професійного зростання та творчої активності керівника є самосвідомість як досить сталий комплекс уявлень і суджень про себе, власні вміння, навички і можливості.

Список використаних джерел

1. Білуха, М.Г. Основи наукових досліджень : підручник [для студ. екон. спец. вузів] / М.Г. Білуха. – К. : Вища школа., 1997. – 271 с.
2. Введенський, В.Н. Моделювання професійної компетентності педагога / В.Н.Введенський // Педагогіка. – 2003. – № 10. – С. 51-55.
3. Васильченко, Л.В. Професійна компетентність керівника школи / Л.В.Васильченко,  І.В.Гришина. – Харків : Основа,  2006. – 208 с.
4. Вишнякова, С.М.  Професійна освіта : словник [Електронний ресурс] / С.М.Вишнякова. – Режим доступу : http://www.razym.ru/spravochniki/slovar/135641-vishnyakova-sm-professionalnoe-obrazovanie-slovar-klyuchevye-ponyatiya-terminy-aktualnaya-leksika.html.
5. Горкуненко, П.В. Формування професійної компетентності викладача педагогічного вищого навчального закладу І–ІІ рівнів акредитації в контексті загальноєвропейської інтеграції [Електронний ресурс] / П.В. Горкуненко // Нова педагогічна думка. – 2010. – №1. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov. ua/portal/Soc_Gum/Npd/2010_1/Gorkunen.pdf.
6. Даниленко, Л.І. Менеджмент інновацій в освіті / Л.І.Даниленко. – К. : Шкільний світ, 2007. – 120 с.
7. Дафт, Р.Л. Менеджмент / Р.Л. Дафт. – СПб. : Питер, 2007. – 387 с.
8. Запалацкая, В.С. Формирование профессиональной компетентности руководителей в области стратегического управления развитием муниципальных образовательных систем : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 [Электронный ресурс] / В.С.Запалацкая. – Режим доступа : http://www.dissercat.com/content/formirovanie-professionalnoi-kompetentnosti-ruk ovoditelei-v-oblasti-strategicheskogo-upravle.
9. Зязюн, І.А. Світоглядні пріоритети педагогіки / І.А. Зязюн // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців : методологія, теорія, досвід, проблеми : зб. наук. праць. У 2-х ч. / редкол. : І.А.Зязюн та ін. – К.; Вінниця : ДОВ Вінниця, 2002. – Ч 1. – С. 34-42.
10. Кравченко, Г.Ю. Забезпечення якості навчання на курсах підвищення кваліфікації на основі проведення діагностування слухачів [Електронний ресурс] / Г.Ю. Кравченко // Народна освіта. – 2008. – Випуск 2 (5). – Режим доступу : http://www.www.narodnaosvita.kiev.ua/Narodna_osvita/vupysku/5/statti/4kravchenko.htm.
11. Креденець, Н.Д. Модель формування професійної компетентності майбутнього фахівця легкої промисловості [Електронний ресурс] / Н.Д.Креденець. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vchu/N157/N157p095-100.pdf.
12. Линьова, І.О. Компетентнісний підхід в основі професійної підготовки сучасних керівників загальноосвітніх навчальних закладів до інноваційної діяльності [Електронний ресурс] / І.О. Линьова // Теорія та методика управління освітою. – 2010. – № 4. – Режим доступу : http://tme.umo.edu. ua/docs/4/10lineia.pdf.
13. Лозниця, В.С. Психологія менеджменту / В.С.Лозниця. – К. : ТОВ "УВПК", 2001. – 227 с.
14. Маслов, В.І. Концептуальні засади розробки орієнтовних стандартів змісту компетентності фахівців [Електронний ресурс] / В.І.Маслов // Освітологічний дискурс. – 2010. – № 2. – Режим доступу : http://innovations.kmpu.edu.ua/ ENFV /2011_2/11mvizkf.pdf.
15. Мескон, М. Основы менеджмента / М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоури. – М. : АНХ, 1997. – 702 с.
16. Носков, В. Компетентність як складова підготовки фахівців у гуманітарному вищому навчальному закладі [Електронний ресурс] / В.Носков, А.Кальянов, О.Єфросініна // Український центр політичного менеджменту. – Режим доступу : http://www.politik. org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=62&c=1376&setcss=1&ncss=big.
17. Олійник, В.В. Професійне зростання педагогічних працівників : організаційно-педагогічний аспект / В.В. Олійник, Л.І. Даниленко // Методист. – 2003. – № 3. – С. 2-5.
18. Покроєва, Л.Д. Моделювання процесу професійного зростання керівників загальноосвітніх навчальних закладів у системі післядипломної педагогічної освіти [Електронний ресурс] / Л.Д. Покроєва, Г.Ю. Кравченко // Народна освіта. – 2012. – Випуск 2 (17). – Режим доступу : http://www.www.narodnaosvita.kiev.ua/Narodna_osvita/vupysku/17/statti/pokroeva.htm.
19. Равен, Дж. Компетентность в современном обществе [Электронный ресурс] / Дж. Равен. – М. : Коги-то-Центр, 2002. –  341 с. – Режим доступа : http://www.rusnauka.com/4_SWMN_ 2010 /Pedagogica/.

Билянин Г.И. Профили профессиональной компетентности управленческого персонала учебных заведений

В статье проанализировано трактовку сущности понятий "компетентность", "профессиональная компетентность", "профили профессиональной компетентности" относительно произвольного субъекта деятельности. Рассмотрена специфика работы управленческого персонала учебных заведений. Определены личные качества, навыки и профессиональные качества, которыми должны обладать руководители общеобразовательных учебных заведений.

Ключевые слова: компетентность, профессиональная компетентность, профили профессиональной компетентности, управленческий персонал образовательных заведений.

Bilanyn, G.I. Profiles of Professional Competency of Educational Management 

Modern overview and perspectives for usage of terms such as competency, professional competency, profiles of professional competency as for any professional activities are analyzed in the article. These terms are being applied to the position of legal management; also the peculiarities of educational management are lightened in the article. Author describes personal qualities and professional qualifications for educational managers.

Key words:   competency, professional competency, profiles of professional competency, educational managers.