Print this Сторінка

Плохотнюк О. О., Клязника В. М., Мороз О. Г., Осінська Ж. В. Сучасні аспекти мовленнєвої компетенції викладача

Плохотнюк О. О.,
викладач вищої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу;

Клязника В. М.,
викладач першої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу;

Мороз О. Г.,
викладач вищої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу;

Осінська Ж. В.,
викладач другої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу

 

Рецензент: Суворова Л.К.,
викладач вищої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу, кандидат філологічних наук

 

Сучасні аспекти мовленнєвої компетенції викладача

 

У статті розкрито значущість мовленнєвих компетенцій викладача закладу освіти. З'ясовано, якими професійними здатностями має володіти педагогічний працівник. Проаналізовано сучасні аспекти мовленнєвої компетенції педагога, визначено їх роль у професійній діяльності. Розкрито основні показники педагогічного такту педагога.

Представлено результати анкетування на базі Житомирського базового фармацевтичного коледжу. На основі дослідження визначено, що студенти до вимог до викладача відносять педагогічний такт, мовленнєвий рівень педагога, його професіоналізм, позитивну психологічну атмосферу, зовнішній вигляд педагога.

Ключові слова: мовлення, мовна компетенція, культура, комунікативні вміння.

 

Постановка проблеми. За викликом часу та на вимоги професії представники освітньої галузі мають удосконалюватися й розвиватися. Важливою умовою, що впливає на якість викладання, є рівень сформованості професійно-комунікативних умінь, оскільки викладач – це комунікативний лідер, який ефективно формує інтереси аудиторії. Невід’ємною складовою його професіоналізму є мовлення та володіння мовними засобами впливу. Тож питання збагачення рівня інтелектуального розвитку й мовного стилю викладача потребує окремих досліджень.

Педагогічне спілкування завжди цілеспрямоване та часто є засобом вирішення навчально-виховних завдань, ініціатором, організатором і головною керівною ланкою якого є викладач. У контексті цієї проблеми активізувались дослідження поняття "мовлення", яке визначають як головний чинник формування свідомості і самосвідомості (Г. Колшанський, В. Петренко, Н. Фоміна), як засіб комунікації (В. Красних, Н. Павлова, Т. Піроженко) та соціалізації особистості (О. Авдуєвська, Г. Божко, А. Донцов, Г. Резніцька). У сучасних дослідженнях мовленнєвої сфери особистості мовленнєву компетентність визначено як окрему структуру, що відрізняється за змістом від мовленнєвої діяльності. Розмежовуючи семантику понять "мовна система" й "мовна організація суб'єкта", дослідники (Л. Щерба, Е. Божович) стверджують, що система мови переноситься у свідомість суб'єкта неоднозначно, впливаючи надалі на мовленнєвий досвід людини. Процес перетворення мовної системи в індивідуальний засіб формування думки завершується формуванням мовленнєвої компетентності.

Мета статті – проаналізувати сучасні аспекти мовленнєвої компетенції викладача та визначити їх роль у професійній діяльності педагога.

Виклад основного матеріалу. Мовленнєва компетенція розуміється як уміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в різноманітних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, міркування тощо), послуговуючись для цього мовними й позамовними засобами (невербальною знаковою системою, інтонаційними засобами виразності мовлення). Тому мовна компетенція характеризує володіння або неволодіння нормами "мовленнєвих жанрів" (термін М. Бахтіна), а мовленнєва компетенція – нормами вербального й невербального спілкування. Психологічні аспекти формування мовленнєвої компетенції відображені у працях Л. Щерби, Л. Виготського, М. Жинкіна, І. Синиці та ін. Педагогічні та методичні питання розробляли й сучасні вчені В. Бадер, О. Біляєв, Ю. Караулов, Л. Мацько, Н. Пашківська, М. Пентилюк, Г. Шелехова, В. Мельничайко та ін. Концепції вивчення мови у процесі мовленнєвої діяльності відображено у працях Ф. Буслаєвої, Т. Панько, Г. Пассової, О. Потебні та ін. Вважаємо, що одним із критеріїв характеристики професійної діяльності педагога має бути достатній рівень мовленнєвого розвитку, який і розкриває загальний рівень розвитку його свідомості й самосвідомості, когнітивних процесів і, найголовніше, обумовлює успішність в опануванні фаховими знаннями. Передумовою розвитку зазначених характеристик є оптимальний рівень володіння мовою. Значну увагу дослідженню мовленнєвої компетентності у професійній діяльності приділяють Н. Завіниченко, Л. Любчак, С. Макаренко, О. Нещерет, Ю. Паскевська, І. Тяллева, Н. Шевченко, Н. Шацька та ін.

Мовленнєва компетенція визначається нами як певна система знань про українську мову як складне соціокультурне явище, сформовані на цій основі мовні вміння, а саме: фонетичні, орфоепічні, морфемні, лексичні, синтаксичні. До її основних характеристик відносимо мовленнєві задатки, знання мови, використання мови в мовленні. Загальновідомо, що передавання будь-якої інформації можливе лише за допомогою знаків і знакових систем. Розрізняють вербальну і невербальну комунікацію, у яких використовуються різні знакові системи. Відповідно до цього виділяємо вербальний і невербальний рівень комунікативної складової компетентності у спілкуванні. Вербальна комунікація застосовує як знакову систему людську вимову, природну звукову мову, тобто систему фонетичних звуків, що охоплює два принципи: лексичний та синтаксичний.

Як було зазначено, сучасні дослідження мовленнєвої сфери особистості доводять існування мовної та мовленнєвої компетентності як окремої структури, відмінної за своїм змістом від мовленнєвої діяльності. Дослідники Л. Щерба, Е. Божович [1] стверджують, що система мови переноситься у свідомість суб'єкта неоднозначно, впливаючи надалі на мовленнєвий досвід людини. Процес перетворення мовної системи в індивідуальний засіб формування і формулювання думки завершується формуванням мовленнєвої компетентності. Мовна і мовленнєва компетентність співвідносяться таким же чином, як і мова і мовлення: мова – як знакова система, а мовлення – як спосіб використання зазначеної системи. Отже, мовна компетентність є передумовою становлення мовленнєвої компетентності, а мовленнєва компетентність є суб'єктним утворенням – сукупністю мовних і мовленнєвих знань, здатністю їх застосовувати. Таким чином, мовленнєва компетентність відображає рівень знань про закономірності утворення із засобів певної системи мови висловлювань для формулювання думки. Її змістом є знання про точність, влучність, адекватність, правильність використання мовних засобів, про особливості використання мовних засобів залежно від типу, стилю мовлення, знання особливостей використання зображувально-виражальних засобів мови.

У контексті нашого дослідження заслуговують на увагу праці Р. Ягупова [10], яким наголошено на розвитку таких якостей особистості педагога, як педагогічних здібностей, комунікативності, педагогічної спрямованості, педагогічної творчості, творчого мислення. Приєднуємося до думки науковця, що вдосконалення зазначених здатностей забезпечить викладачеві  авторитет, що авансуватиме успіх, по-перше – особисто викладачеві закладу вищої освіти і його виховним впливам, по-друге, – засвоєнню навчальної дисципліни, яку він викладає. Адже чим вищий авторитет наставника, тим важливіша та "привабливіша" навчальна дисципліна, яку викладає педагог. Також успіх професійної діяльності викладача значною мірою залежить від рівня культури професійного спілкування.

Ясність, аргументованість мовлення підсилюють силу слова викладача. Багатство мови – це її оригінальність, переконливість, індивідуальність, виразність, простота побудови фрази, точність виразів, чітка вимова слів, уміння донести інформацію з урахуванням індивідуальних особливостей кожного студента. Основні характеристики мовної культури викладача, на нашу думку, – це граматична і фонетична правильність слів і словосполучень, лаконічність, чіткість, емоційність, правильна побудова речень.

Сучасний лінгвіст К. Городенська [5] зазначає, що мова викладача є  своєрідною сукупністю трьох знакових засобів:

  • лінгвістичного (власне мовлення), який полягає в тому, що викладач повинен говорити зі студентами державною мовою. Незнання викладачем державної мови на відповідному рівні коментується двома позиціями: а) рівень знань низький, проте викладач прагне його покращити; б) педагог взагалі не бажає займатися самоосвітою. Відзначаємо, що і перший, і другий варіант неприйнятні для статусу викладача закладу вищої освіти.
    Також педагог повинен звертати увагу на культуру мовлення студентів, особливо щодо вживання жаргонів і вульгаризмів, якими вони часто послуговуються. Іноді викладачі самі починають розмовляти мовою студентів, за принципом "свій – своєму", що є сумнівним способом набуття авторитету, оскільки студента потрібно розвивати до свого рівня, а не опускатися до його;
  • паралінгвістичного, який полягає у виразності інтонації, умінні використовувати інтонаційні засоби (темп, тембр). Вважаємо, що мовлення викладача має бути живим, образним, інтонаційним. Одноманітність сказаного стомлює, зменшує увагу студентів. Занадто швидкий темп мовлення заважає сприйняттю матеріалу. Потрібно говорити стисло, плавно завершуючи думку. Викладач має вміти варіювати темп мовлення: прискорювати або уповільнювати його з метою підтримування уваги аудиторії;
  • кінетичного (міміка, жести, пози). Відзначаємо, що основне призначення жестів полягає в посиленні впливу сказаного на аудиторію. Такі засоби можуть супроводжувати, доповнювати, уточнювати, а інколи й замінювати слово. Викладач має володіти елементарною системою жестикуляції. Характер жестів викладача створює певний настрій в аудиторії. Звичайно, цей настрій формується на підсвідомому рівні.

Уміння володіти собою В. Сухомлинський вважає одним з найнеобхідніших позитивних жестів у роботі доповідача, оскільки від нього залежить успішність діяльності педагога [10]. Уявіть викладача, який заходить у студентську аудиторію з незадоволеним, підозрілим, зневажливим або  ворожим виразом обличчя. Дуже часто інформація, яка виражається в такому погляді, передається студентам і створює відповідну атмосферу. С. Соловейчик наголошує: “Поступово викреслюю з репертуару погляд косий, похмурий, кислий, сумний, незадоволений, бо це все антипедагогічні погляди. Залишаю в репертуарі: погляд добрий, привітний, зацікавлений, розуміючий, підбадьорливий; погляд, що тішить, запрошує” [9, с. 68]. Так, А. Макаренко також ніколи не дозволяв собі з’являтися перед вихованцями з сумним обличчям, навіть якщо в нього були неприємності або він хворів [7].

Варто відзначити, що культура мовлення є елементом зовнішнього вигляду людини. Сучасна концепція культури мовлення [8] включає чотири компоненти:

  • мовний компонент, для якого діє оцінна опозиція: правильно – неправильно;
  • комунікативний компонент як урахування ситуації спілкування і фактора адресата. Гарна мова – це, перш за все, мова доцільна. Будь-яке висловлювання не може оцінюватися поза ситуативним контекстом. Для цього компонента культури мовлення діє оцінна опозиція: доречно – недоречно, зрозуміло – незрозуміло;
  • естетичний компонент – мова повинна викликати у слухача почуття естетичного задоволення. Для цього компонента культури мовлення діє оцінна опозиція: красиво – некрасиво, виразно – невиразно;
  • етичний компонент культури мовлення визначає вибір мовних і мовленнєвих засобів з урахуванням морального кодексу і культурних традицій (дотримання мовного етикету, доречність мови тощо).

Важливе значення в комунікації, зокрема спілкуванні викладача зі студентами, має педагогічний такт Його основними характеристиками є такі: педагогічно грамотне спілкування у складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.

Педагогічний такт виявляється також у вмінні керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, із чуйним і людяним ставленням до студента. Зазначене потребує критичності й самокритичності в оцінюванні своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи. Вважаємо, що педагогічний такт реалізується в мові та стилі поведінки педагога.

Проаналізувавши наукові дослідження [6 та ін.], як основні показники педагогічного такту викладача визначаємо такі:

  • людяність без зарозумілості;
  • вимогливість без брутальності та причепливості;
  • педагогічний вплив без наказів, переконань, попереджень, без приниження особистої гідності студента;
  • уміння тактовно висловлювати розпорядження, вказівки та прохання;
  • уміння слухати співрозмовника, не виявляти байдужість;
  • урівноваженість та діловий тон спілкування (без дратівливості й сухості);
  • простота у спілкуванні, однак без фамільярності та панібратства;
  • принциповість і наполегливість без упертості;
  • уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;
  • гумор без посміху;
  • неудавана скромність.

У межах нашого дослідження було проведено анонімне анкетування студентів Житомирського базового фармацевтичного коледжу, опитано 250 студентів трьох курсів. Анкетування мало на меті виявлення базових компетентностей викладача. Так, студентам було запропоновано перелік основних якостей, якими повинен володіти педагог. На основі отриманих результатів було з’ясовано, що вагомими вимогами до викладача є педагогічний такт, що вказали 30 % опитуваних; мовленнєвий рівень педагога, його професіоналізм –27 %. Не менш важливою компетентністю є невербальні засоби, а саме: позитивна психологічна атмосфера, що виражається за допомогою посмішки (25 %). Респонденти відзначили, що зовнішній вигляд педагога також має неабияке значення у його професійній діяльності (так вважає 18 % опитуваних).

Таким чином, підсумовуємо, що однією із специфічних вимог до викладача є вміння представляти інформацію, логічно й послідовно викладати свої думки, зацікавлювати новим; при цьому педагог повинен володіти бездоганною технікою мовлення. Видима легкість, притаманна досвідченим викладачам, – це результат їх величезної повсякденної праці.

Висновки. Якість та успішність освітнього процесу в навчальному закладі значною мірою залежить від викладача, зокрема – його вміння організувати зі студентами педагогічно доцільні стосунки як основу творчого спілкування, співробітництва, рівноправного партнерства. У ході педагогічної взаємодії викладач не лише кількісно збільшує свій комунікативний досвід, а й обирає певну стратегію комунікації із властивими їй нормами, прийомами і засобами. Наставник повинен також бути взірцем для наслідування, тому він має бути компетентним у співпраці та спеціальності.

 

Список використаних джерел

  1. Абрамович С. Д. Мовленнєва комунікація : підручник / С.Д. Абрамович, М. Ю. Чікарькова. − К. : Центр навчальної літератури, 2004. − 252 с.
  2. Бацевич Ф. С. Філософія мови : Історія лінгвофілософських учень : підручник / Бацевич Ф. С. – К. : ВЦ "Академія", 2008. – 240 с.
  3. Бондар О. І. Сучасна українська мова : навчальний посібник / Бондар О. І., Карпенко Ю. О., Микитин-Дружинець М. Л. – К. : ВЦ "Академія", 2006. – 368 с.
  4. Булах І. С. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів : навчально-методичний посібник / І. С. Булах, Л. В. Долинська. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. – 114 с.
  5. Городенська К. Проблема статусу зв'язок в українському мовознавстві / К.  Городенська // Українська мова. – 2003. – № 3-4. – С. 48–56.
  6. Країло Н. А. Василь Сухомлинський – учитель любові і добра [Електронний ресурс] / Н. А. Країло // Класна оцінка : освітній портал. – Режим доступу : http://ua.convdocs.org/docs/index-145838.html.
  7. Макаренко А. С. Педагогічна поема / А. С. Макаренко. – К. : Радянська школа, 1973.− 508 с.
  8. Пасинок В. Г. Мовлєннєва культура сучасного викладача і студента / В. Г. Пасинок // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – 2016. – Вип. 84. – (Серія "Іноземна філологія"). – С. 168–176.
  9. Соловейчик С. Л.  Педагогика для всех : Кн. для будущих родителей : Для старшего возраста / С. Л. Соловейчик. – М. : Дет. литература, 1987. – 365 с.
  10. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.

 

Плохотнюк О. А., Клязника В. Н., Мороз О. Г., Осинская Ж. В. Современные аспекты речевой компетенции преподавателя

В статье раскрыта значимость речевых компетенций преподавателя учебного заведения. Установлено, какими профессиональными качествами должен владеть педагог. Проанализированы современные аспекты речевой компетенции педагога, определена их роль в профессиональной деятельности. Раскрыты основные показатели педагогического такта педагога.

Представлено результаты анкетирования на базе Житомирского базового фармацевтического колледжа. На основе исследования отмечено, что студенты ставят к преподавателю такие требования, как педагогический такт, речевой уровень педагога, его профессионализм, позитивная психологическая атмосфера, внешний вид преподавателя.

Ключевые слова: речь, языковая компетенция, культура, коммуникативные умения.

 

PlokhotniukO. O., KliaznykaV. M., MorozO. G., OsinskaZ. V. Modern Aspects of Teacher’s Speech Competence

Іn the article the importance of teacher’s speech competences is emphasized and the pedagogical skills are underlined. The modern aspects of teacher’s speech competences and their role in the professional activity of a teacher are analyzed. The basic components of the pedagogical tact of a teacher are determined.

Тhe teacher of the high educational establishment, as anybody else, should enrich and improve his intellectual development and teaching style. One of the conditions, which influence the quality of teaching, is the level of formation of professional communicative skills. The teacher should be a creative person, a communicative leader who can have a positive and effective impact on the audience in any sphere of education. An integral part of teacher’s professional skills is his speech, that’s an important indicator of the general cultural development of a person.

A questionnaire is presented on the basis of the Zhytomyr college of pharmacy. The research shows that students consider the pedagogical tact, teacher’s speech level, his professionalism, the ability to create positive psychological atmosphere in class, teacher’s appearance to be the main characteristics of a modern teacher.

Keywords: speech, speech competence, culture, communicative skills.

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=5630