Print this Сторінка

Тур О. М. Співпраця в студентських групах як основа формування мовного складника комунікативної компетентності майбутніх фахівців

Тур О. М.,
доцент кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», доктор педагогічних наук

 

Співпраця в студентських групах як основа формування мовного складника комунікативної компетентності майбутніх фахівців

 

У статті запропоновано сутність понять «комунікативна компетентність», «мовний складник комунікативної компетентності», «соціальне партнерство», «академічна група», досліджено організацію соціального партнерства (співробітництва, співпраці) студентських груп на зовнішньому, проміжному  та внутрішньому рівнях.  Акцентовано увагу на комплексному формуванні мовного складника комунікативної компетентності в сукупності мовно-професійних, мовно-культурних,  мовно-риторичних знань, умінь і навичок із урахування мовленнєвого, діалогового та презентаційного блоків як у навчальній, так і позанавчальній діяльності, а також на принципах взаємовигідної спільної діяльності.

Ключові слова: комунікативна компетентність, мовний складник комунікативної компетентності, соціальне партнерство, мовно-професійні, мовно-культурні,  мовно-риторичні знання, уміння, навички.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді. В умовах реформування вищої освіти й переходу на багаторівневу підготовку професійних кадрів особливого значення набуває якісне формування у студентів комунікативної компетентності в аспекті мовного складника,  високий рівень  сформованості якого необхідний не тільки для успішного навчання в сучасній вищій освіті, але й для формування особистості творчої, соціально орієнтованої, мобільної, такої, яка почуває себе впевнено в різних ситуаціях ділового й побутового спілкування, зокрема й на міжкультурному рівні, уміє співпрацювати в команді, підготовлена до професійної самопрезентації й самореалізації.

Сучасні дослідження свідчать про недостатню розвиненість мовного складника комунікативної компетнтності студентів [3, 9]: майбутні фахівці не володіють технологією проведення ділових зустрічей, бесід, переговорів, уміннями активно слухати, моделювати власну позицію і ставлення до неї партнера, установлювати міжособистісні й ділові контакти.  Значні труднощі в них пов’язані з володінням мовою як засобом спілкування: організацією початку висловлювання, розташуванням його окремих частин, логічною побудовою викладу, правильним розгортанням обраної синтаксичної конструкції, добором і використанням синонімічних варіантів тощо. Мовлення багатьох студентів перенасичене жаргонізмами, вульгаризмами, просторічними елементами, а норми мови розчиняються в потоці помилок. Невиразне, фонетично неправильне мовлення, порушення логіки його побудови, невиправдані міміка, жести негативно впливають на співрозмовника, нівелюють авторитет мовця, викликають взаємну недовіру, знижують ефективність спілкування, навіть до повного його припинення. Більшість студентів погано володіє вміннями публічного виступу, презентації і самопрезентації. Отже, необхідні сучасні підходи до ефективного формування у майбутніх фахівців саме мовного складника комунікативної компетентності особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням формування комунікативної компетентності присвячені дослідження як вітчизняних науковців (С. Бондаренко, М. Васильєва, І. Воробйова,  Л. Дарійчук, З. Дзюбата, М. Ісаєнко, В. Кручек, Н. Плешкова, Л. Савенкова, Т. Шепеленко, О. Янишина та ін.), так і зарубіжних (І. Зимняя, Н. Кузьміна, Н. Косова, Я. Колкер, Г. Китайгородська, І. Максимова, Р. Мильруд, Є. Пассова, Г. Рогова, М. Холодна та ін.). Вивчення у психолого-педагогічній літературі проблем формування комунікативної компетентності студентів (у сукупності її складників) обумовлене пошуком способів підвищення рівня загальної комунікативної культури, якості та ефективності навчання й соціалізації студентської молоді в умовах формування єдиного освітнього простору й глобального ринку праці.

Аналіз наукових праць дає можливість для висновку, що проблема формування мовного складника комунікативної компетентності завдяки цілеспрямованої організації групової співпраці (співробітництва) майбутніх фахівців ще не набула належного наукового потрактування.

Мета статті – виявлення організаційно-педагогічних умов соціальної співпраці в студентських групах, що сприяють ефективному формуванню  мовного складника комунікативної компетентності майбутніх фахівців.

Виклад основного матеріалу  дослідження. Дослідники по-різному трактують комунікативну компетентність особистості. Як зазначає Ю. Жуков, «…одні розуміють … перш за все, поведінкові навички, другі – здатність розуміти комунікативну ситуацію, треті – здатність оцінювати свої ресурси та використовувати їх для вирішення комунікативних задач» [4, с. 76]. Найчастіше комунікативну компетентність трактують як інтегроване утворення, що виражається в готовності й здатності фахівця до комунікативної діяльності в різних професійних галузях і з представниками різних культур. Нами комунікативну компетентність визначено як інтегроване утворення, що, характеризуючись розгалуженою системою знань, ставлень, умінь, здібностей тощо, набутих у контексті культурного, соціального, інформаційного, самоосвітнього та мовного складників комунікативної підготовки, дає змогу фахівцю здійснювати своєчасні й адекватні комунікативні дії в різних ситуаціях професійної взаємодії, гарантуючи ефективне розв’язання поліфункційних завдань професійної діяльності.

Одне з першорядних місць у формуванні комунікативної компетентності займає мовний складник (у сукупності мовно-професійних, мовно-культурних, мовно-міжкультурних, мовностильових і мовно-риторичних здібностей).  Головне його завдання – забезпечення мовно-комунікативної підготовки студентів як однієї з визначальних передумов досягнення успіху в професійно-комунікативній діяльності. Саме мовно-комунікативна підготовка майбутніх фахівців значною мірою визначає рівень сформованості в них комунікативної компетентності, досягнення високого рівня спілкування.

Ефективним, на нашу думку, засобом формування мовного складника комунікативної компетентності студентів є організація співпраці (партнерства) академічних груп, що пов’язано з тенденцією дефіциту безпосереднього міжособистісного спілкування в суспільстві.

Соціальне партнерство – одна з форм взаємодії, яка останнім часом почала стрімко розвиватися, що підтверджують дослідження С. Валуєва, О. Ігнатьєва, Е. Нестерова, Г. Семигина та інших [1; 5; 7]. У науковій літературі і практиці поняття «соціальне партнерство» трактується як специфічний тип суспільних відносин між соціальними групами, прошарками, класами, спільнотами та іншими соціальними суб’єктами, характерною ознакою якого є спрямованість до узгодженості інтересів цих суб’єктів із питань регулювання стосунків [2]. В освітній діяльності в закладі вищої освіти може бути організоване співробітництво академічних груп студентів, наприклад, однієї спеціальності чи напряму підготовки (внутрішній рівень), або  різних спеціальностей чи напрямів підготовки на одному факультеті (проміжний рівень), або різних факультетів (зовнішній рівень), що дозволить підвищити  ступінь розвитку комунікативної компетентності студентів в аспекті мовного її складника, а отже буде сприяти підвищенню якості комунікативної підготовки випускників закладів вищої професійної освіти.

Академічну групу визначаємо як контингент студентів, які здійснюють навчання  за однією  спеціальністю чи напрямом підготовки в певний проміжок часу і складають мінімальну навчальну одиницю. Академічна група – це соціальне утворення, у процесі функціонування якого здійснюється соціально-професійне формування майбутніх спеціалістів.  Студентів академічної групи поєднують загальна мета й завдання професійної підготовки, спільна навчально-професійна діяльність, зв’язки ділового й особистісного характеру, однорідність складу групи за віком, обмежений терміном навчання в закладі вищої освіти час існування групи, високий рівень студентського самоврядування, поінформованість один про одного, активна взаємодія у процесі комунікації. Між студентами академічної групи встановлюються функціональні зв’язки, які визначаються розподілом функцій, та емоційні зв’язки або міжособистісні комунікації, які виникають на основі симпатій, загальних інтересів. Цілісними характеристиками студентської академічної групи є такі показники, як: інтра- та інтегрупова активність, референтність, згуртованість, психологічний мікроклімат та ін. [6].

Соціальне співробітництво академічних груп  є сумісною колективною діяльністю студентів, спрямованою на формування системи стійких, соціально значущих взаємовідношень, які сприяють підвищенню рівня навчальної мотивації, активності, особистісному і професійному розвитку студентів. У результаті взаємодії студентів різних академічних груп відбувається активний обмін інформацією, формування комунікативних якостей учасників. У спілкуванні з однолітками студенти можуть утвердитися у правильності  обрання свого фаху, своєї ролі й місця у сфері майбутньої професійної діяльності. Успішність реалізації себе в спілкуванні, ефективність спілкування у студентському віці відіграють важливу роль у формуванні комунікативної  компетентності.

Інтерес сучасної науки до проблем формування знань, умінь і навичок спілкування зумовив виокремлення різних їх видів. Найпоширеніша класифікація об’єднує два блоки – загальні та спеціальні знання, уміння й навички. До блоку загальних належать слухання і говоріння, до спеціальних віднесені ті, що необхідні для професійної діяльності: провести презентацію, семінар, ділову бесіду, організувати виробничу нараду, інструктування підлеглих тощо. Обидва блоки містять вербальний і невербальний складники [4].

Існує більш детальна класифікація, наприклад, знання, уміння й навички проводити консультації, працювати з групою, вести телефонні переговори, оцінювати себе, інших, колектив, процеси, події, явища, організовувати позитивний зворотній зв’язок та ін. [8].

Нами виокремлено мовно-професійний, мовно-культурний, мовно-риторичний аспекти мовного складника комунікативної компетентності. Так, до мовно-професійного відносимо групу знань, умінь, навичок вести переговори, укладати угоди, виступати з доповідями, готувати звіти, надавати консультації, працювати з діловою документацією, різними типами текстів, аналізувати й коригувати потрібну інформацію, брати участь у засіданнях, ділових зустрічах, дискусіях; здатності добре орієнтуватися в різних умовах професійно-ділового спілкування, рефлексивно оцінювати професійно-комунікативні ситуації, уміння контролювати власну мовленнєву поведінку й емоції, швидко і правильно реагувати на ділові нестандартні мовленнєві контакти, приймати креативні рішення, планувати комунікативну взаємодію, вести діалоги й досягати необхідних результатів комунікації тощо.

У мовно-культурному контексті мовний складник комунікативної компетентності розглядаємо як культуру спілкування, яка є невід’ємною й важливою частиною загальної і професійної культури майбутніх фахівців. Від знання й дотримання закономірностей зазначеної культури, її основних норм і положень значною мірою залежить рівень сформованості в них комунікативної компетентності, ефективність міжособистісних взаємовідносин, досягнення успіхів у навчальній, майбутній професійній та іншій діяльності.

У мовно-риторичному аспекті мовний складник комунікативної компетентності розглядаємо як сформованість у студентів основ риторичних знань, умінь і навичок інформування та переконання слухача / слухачів засобами мовлення. Професійне володіння публічним мовленням є важливою складовою успіху в усіх сферах діяльності будь-якого спеціаліста, що дає можливість досягти високих успіхів у професійній діяльності.

З огляду на виокремлені групи знань, умінь і навичок  пропонуємо їх формувати в майбутніх фахівців комплексно: 1) формування мовленнєвих знань, умінь, навичок; 2) формування діалогових знань, умінь, навичок; 3) формування презентаційних знань, умінь, навичок.

У процесі реалізації мовленнєвого блоку необхідно організовувати  спільні навчальні заняття для студентів різних груп однієї спеціальності (напряму підготовки) або різних. На таких заняттях особливу увагу потрібно приділяти грамотності мовленнєвих висловлювань студентів, виправленню типових помилок, контролювати емоційну виразність, точність, доцільність мовлення тощо. Наприклад, у межах дисципліни «Вступ до фаху» на  одному із занять для майбутніх фахівців можна організувати дебати з теми «Імідж сучасного фахівця», у ході яких студенти матимуть змогу відстоювати свою позицію, наприклад, щодо особистих характеристик фахівця зазначеної галузі, значення зовнішнього вигляду в створенні його іміджу тощо. Варто приділити час програванню різних ситуацій для взаємодії студентів різних академічних груп. Можна організувати факультативний курс «Естетика мовлення», на якому підготовка до занять буде здійснюватися мікрогрупами студентів разом із викладачем.

Для формування комунікативної компетентності в розрізі мовного складника в позанавчальній діяльності можна організувати, для прикладу, підготовку і проведення студентськими групами майстер-класів для своїх  однокурсників чи студентів інших факультетів із формування культури мовлення, наприклад, із таких тем: «Сила слова: дослідження генетиків»,  «Комп’ютерний сленг: за і проти» тощо. Також позитивні результати може принести організація студентського радіо та телебачення, де диктори й кореспонденти розвиватимуть свої мовленнєві уміння. У результаті такої роботи студенти оволодівають нормами сучасної української літературної мови, опановують основні вимоги до мовлення, набувають умінь постійного дотримання їх у будь-якій ситуації спілкування.

Щодо розвитку діалогових знань, умінь, навичок, студенти навчаються домовлятися з партнером, будувати конструктивну взаємодію. Прикладами можуть бути завдання з відтворення діалогу в ситуації, коли керівник підприємства робить зауваження підлеглому щодо якості виконаного ним доручення або звільняє з роботи працівника, який систематично порушує трудову дисципліну (ситуації добираються відповідно до обраної студентами спеціальності). Однак на цьому етапі більшою мірою необхідно приділити увагу оволодінню студентами прийомами активного слухання, адже згідно з даними досліджень, у процесі спілкування людина в середньому витрачає 42–53% часу на слухання й лише 16–32% – на говоріння, 15–17% – на читання, 9–14% – на письмо. Хоча слухання забирає більше часу, ніж інші види комунікативної діяльності, його ефективність становить тільки 25%, тобто 75% інформації втрачається. Навичками ефективного слухання володіють не більше 10% людей [10].

Для підвищення ефективності слухання необхідно вдосконалювати навички концентрації уваги, емоційного самоконтролю, роботи з інформацією. Для цього доцільно використовувати такі завдання [10]:

1) слухання з метою розуміння інформації (пошук ключових слів і фраз, що в узагальненому вигляді формулюють основні проблеми);
2) слухання з метою аналізу й оцінювання інформації (розпізнавання помилок в аргументах і твердженнях адресанта, розрізнення фактів та оцінок);
3) слухання з метою запам’ятовування інформації. 

Крім того, варто звертати увагу й на формування вмінь невербального спілкування, адже невербальні реакції відбуваються на рівні підсвідомості, що потребує додаткових зусиль для формування свідомих умінь відповідного використання цих реакцій. Наводимо приклад такого завдання:  пригадайте значення невербальних засобів спілкування і проаналізуйте мікроситуацію: «Ви на прийомі в керівника, сидите за приставним столом значно меншого розміру, ніж його стіл. Слухаючи вас, керівник склав руки пірамідою, опершись ліктями на стіл. Потім керівник узяв у праву руку окуляри і став похитувати ними  перед своїм обличчям на рівні підборіддя. Через п’ять хвилин він стрімко підвівся і, не сказавши ні слова, вийшов у приймальню. Який стан керівника і його ставлення до вас відображали ці жести?».

Також на цьому етапі групи студентів різних курсів і спеціальностей  можуть здійснювати підготовку до олімпіад, науково-практичних конференцій, навчальних семінарів тощо.

Позанавчальна діяльність має характеризуватися активною участю академічних груп у роботі лабораторії соціального проектування, де студенти матимуть змогу створювати й реалізувати актуальні соціально орієнтовані проекти. Для розвитку діалогових умінь діяльність студентів доцільно спрямувати на підготовку і проведення кураторських годин, факультетських та університетських заходів (Дня знань, Дня студента, зустрічі випускників та ін.).

У процесі реалізації діалогового блоку студенти здобувають знання, набувають умінь, навичок правильно сприймати й розуміти партнера у спілкуванні, володіти невербальними засобами спілкування, прийомами активного слухання, добирати мовленнєві засоби залежно від ситуації спілкування, домовлятися з партнером, уникати конфліктів під час спілкування тощо.

Розвиток презентаційних знань, умінь і навичок варто забезпечувати на основі організації нетрадиційних форм навчальної діяльності студентів, наприклад, студенти-старшокурсники беруть участь в оцінюванні відповідей студентів молодших курсів, проводять рефлексивні вправи; також можна застосовувати прийоми самооцінювання та взаємооцінювання.

У позанавчальній діяльності студентські групи-партнери можуть організовувати конкурси дослідницьких робіт студентів, де оцінюється якість доповідей, відповідей на поставлені запитання, конкурс ораторської майстерності, день відкритих дверей із презентацією свого факультету (факультет-фест), своєї спеціальності чи напряму підготовки тощо. Також змішані мікрогрупи студентів різних курсів можуть проводити профорієнтаційну роботу в школах, коледжах, технікумах та  інших закладах освіти.

Результатом такої роботи мають стати сформовані в студентів уміння виступати публічно з доповідями, повідомленнями, презентувати себе в різних ситуаціях.

Формування мовного складника комунікативної компетентності студентів у процесі організації співпраці в академічних групах повинне здійснюватися на основі взаємовигідної загальної співпраці, добровільності, активності суб’єктів соціального партнерства, комунікативної рівності всіх учасників, відкритості академічних груп для взаємодії.

Висновки і перспективи  подальших розвідок у цьому напрямі. Отже, для формування високого рівня мовного складника комунікативної компетентності майбутніх фахівців необхідні такі організаційно-педагогічні умови: 1) організація соціального партнерства (співробітництва, співпраці) академічних груп на зовнішньому, проміжному і внутрішньому рівнях; 2) комплексне формування мовного складника комунікативної компетентності в сукупності мовно-професійних, мовно-культурних,  мовно-риторичних знань, умінь і навичок з урахуванням мовленнєвого, діалогового та презентаційного блоків як у навчальній, так і позанавчальній діяльності студентів; 3) дотримання принципів взаємовигідної спільної діяльності, добровільності, активності, відкритості, комунікативної рівності учасників.

Перспективами подальших досліджень у зазначеному напрямі вважаємо виявлення й аналізування умов співробітництва в студентських групах, що сприятиме ефективному формуванню інформаційного й культурного складників комунікативної компетентності майбутніх фахівців.

 

Список використаних джерел

  1.  Валуев С. А. Организационный менеджмент : учебное  пособие / С. А. Валуев, А. В. Игнатьева. – М. : Проспект, 2005. – 190 с.
  2. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини : підручник [Електронний ресурс] / О. А. Грішнова. – К, 2004. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws.
  3. Єгорова В. С. Культура мовлення сучасної молоді / В. С. Єгорова // Дослідження з лексикології і граматики української мови. – 2012. – Вип. 9. – С. 74–78.
  4. Жуков Ю. М. Коммуникативный тренинг / Ю. М. Жуков. – М. : Гардарики, 2004. – 223 с.
  5. Нестерева Э.  Социальное партнерство и коллективное трудовое право / Э. Нестерева // Российская юстиция. – 2004. – № 1. – С. 26.
  6. Подоляк Л. Г.  Психологія вищої школи : підручник / Л. Г. Подоляк, В. І. Юрченко. – К. : Каравела, 2008. – 352 с.
  7. Семигин Г. Ю. Социальное партнерство / Г. Ю. Семигин. – М. : Мысль, 1996. – 206 с.
  8. Тищенко В. А. Классификация коммуникативных умений студентов [Электронный ресурс] / В. А. Тищенко // Знание. Понимание. Умение. – Режим доступа : www.lib.znate.ru.
  9. Ткач Л. Культура мови як важливий чинник підготовки фахівців-документознавців / Л. М. Ткач, І. В. Рибалко // Дослідження з лексикології і граматики української мови. – 2010. – Вип. 9. – С. 291–302.
  10. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації : навчальний посіб. [для самост. роботи студента] / О. В. Яшенкова. – К. : Академія, 2011. – 304 с.

 

Тур О.Н.  Сотрудничество в студенческих группах как основа формирования речевого компонента коммуникативной компетентности будущих специалистов  

В статье предложено сущность понятий «коммуникативная компетентность», «речевая составляющая коммуникативной компетентности», «академическая группа», исследован вопрос организации социального партнерства (сотрудничества) студенческих групп на внешнем, промежуточном и внутреннем уровнях. Внимание уделено комплексному формированию речевой составляющей коммуникативной компетентности в совокупности лингво-профессиональных, лингво-культурных, лингво-риторических знаний, умений и навыков с учетом речевого, диалогового и презентационного блоков (как в учебной, так и внеучебной деятельности). Также представлены педагогические принципы организации указанного обучения: взаимовыгодной совместной деятельности, добровольности, активности участников коммуникационного процесса, коммуникативного равенства, открытости для взаимодействия.

Ключевые слова: коммуникативная компетентность, речевая составляющая коммуникативной компетентности, социальное партнерство, лингво-профессиональные, лингво-культурные, лингво-риторические знания, умения, навыки.

 

Tour, O.N. Cooperation in Student Croups as the Basis for the Formation of the Speech Component of the Communicative Competence of Future Specialists

The article defines the concepts of “communicative competence”, “the speech component of communicative competence”, “academic group”, explores the issue of organizing social partnership (cooperation) of student groups at the external, intermediate and internal levels.

Attention is paid to the integrated formation of the speech component of communicative competence in the aggregate of linguistic-professional, linguistic-cultural, linguistic-rhetorical knowledge, skills, taking into account speech, dialogue and presentation blocks (both in educational and extracurricular activities).

The pedagogical principles are also presented: mutually beneficial joint activities, voluntariness, activity of participants in the communication process, communicative equality, openness to interaction.

Key words: communicative competence, speech component of communicative competence, social partnership, linguistic-professional, linguistic-cultural, linguistic-rhetorical knowledge, skills.

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=6088