Чернишова А. М.,
старший викладач кафедри мистецьких дисциплін і методик навчання Житомирського державного університету ім. Івана Франка, кандидат педагогічних наук
Рецензент: Орлова О. А.,
старший викладач кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін комунального закладу «Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Житомирської обласної ради, кандидат педагогічних наук
Філософський підхід щодо вивчення проблеми підготовки вчителів початкових класів до викладання хореографії
У статті актуалізовано проблему підготовки майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії, визначено методологічні підходи щодо її реалізації. Основним підґрунтям результативності дослідження визначено філософську методологію.
Важливе місце в дослідженні відведено філософії освіти. З'ясовано зміст філософії мистецької освіти, що є похідною від філософії освіти та філософії мистецтва (естетики).
Філософську інтерпретацію досліджуваного явища підсилено використанням підходів художності, умовності та святковості хореографічного мистецтва; з’ясовано їх сутність.
Ключові слова: підготовка вчителів початкових класів до викладання хореографії, філософський підхід, філософія освіти, філософія мистецької освіти.
Постановка проблеми. Однією з вагомих умов модернізації освіти є підвищення якості професійно-педагогічної підготовки студентів педагогічних закладів вищої освіти як важливого підґрунтя ефективної майбутньої професійної діяльності фахівців та оптимізації розвитку суспільства в цілому. Окреслена проблема нині актуалізується в контексті підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування морального, фізичного та психічного здоров’я молодших школярів. Останнє зумовлює потребу узагальнення досвіду професійно-педагогічної підготовки студентів педагогічних факультетів та потребує оновлення теоретико-методологічних засад проблеми підготовки майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії.
Аналіз актуальних досліджень і публікацій. Загальнотеоретичні основи професійної підготовки педагога-хореографа досліджувалися у працях Г. Березової, Л. Бондаренко, О. Бурля, А. Ваганової, Є. Валукіна, К. Василенка, С. Забредовського, Є. Зайцева, С. Зубатова, К. Голейзовського, Р. Захарова, Ф. Лопухова, А. Мессерера, А. Тараканової, О. Таранцевої, Т. Ткаченко, В. Уральської, Л. Цвєткової та інших дослідників.
Загальний контекст визначеної проблеми представлений широким колом наукових досліджень, однак проблема підготовки вчителів початкових класів до викладання хореографії в закладах загальної середньої освіти представлена, зазвичай, низкою авторських систем, що й окреслює необхідність її активного теоретичного узагальнення та розроблення системи методичних заходів для їх упровадження в освітній процес вищої школи.
Окреслена проблема потребує вивчення кількох питань, серед яких важливим є визначення методологічних основ її реалізації. Це й зумовило мету статті – визначення сутності філософського підходу до проблеми підготовки вчителів початкових класів до викладання хореографії.
Виклад основного матеріалу дослідження. Стратегію наукового пошуку обґрунтовуємо на основі визначення методологічних підходів реалізації професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії – наукового фундаменту, із позиції якого здійснюється пояснення основних педагогічних явищ [5].
Як відомо, підґрунтям результативності дослідження є філософська методологія – вищий рівень методології науки, що сприяє об’єднанню засад і методів дослідження людини в комплексних системах різних людинознавчих наук, реалізує особливості сучасного наукового розвитку. Її застосування й окреслить загальну стратегію основ пізнання особливостей професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії.
Певні узагальнення щодо філософського осмислення танцю здійснені в наукових роботах А. Волинського, І. Герасимової, В. Круткіна, О. Лугової та інших, що складає базу соціально-філософського аналізу хореографічного мистецтва та його ціннісної природи. Визначена в них стратегія дає можливість вийти за межі емпіричних фактів, зняти методологічну ізоляцію досліджуваної проблеми, використовувати кращі здобутки в історії розвитку педагогічної науки, органічно поєднати наукові педагогічні теорії та ідеї педагогічних практиків у системі професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії.
Сутність філософського підходу полягає в узагальненні поглядів на природу, суспільство, людину. Методологічним підґрунтям дослідження сутності явищ, процесів педагогічної діяльності, як відомо, є теорія пізнання (гносеологія), яка досліджує вихідні умови та основи будь-якого пізнання, які б уможливлювали гарантію його об¢єктивності. Крім того, для аналізу хореографічного мистецтва важливого значення набувають постулати чи базові положення будь-якого дослідження, сутність яких полягає в діалектичній єдності і протилежності суб’єкта та об’єкта діяльності, соціального й індивідуального, нормативного й мінливого, аналітичного та синтетичного [1]. Лише в межах філософського підходу може бути з’ясовано питання про сутнісний характер хореографічного мистецтва та визначено проблеми, пов’язані із процесами функціонування хореографії, зі сприйняттям і розумінням сенсу хореографічних творів, з осмисленням візуальної інформації, що створюється людиною [2].
На філософському рівні методології важливе місце в нашому дослідженні належить такій філософській галузі знань, як філософія освіти, що становить систему принципів і способів організації теоретичної і практичної педагогічної діяльності. Вона конкретизує загальні характеристики педагогіки в певних історико-культурних умовах і виконує три типи функцій. По-перше, філософія освіти визначає смисл педагогіки та її взаємозв'язок з іншими сферами людської діяльності, тобто трактує цю галузь знань із погляду цінностей суспільства, культури, особистості. По-друге, філософія освіти спрямовує перспективи вдосконалення педагогічної діяльності, що виходить за межі власне філософського знання, але ґрунтується на сформованих філософією світоглядних і загальнометодологічних орієнтирах. По-третє, філософія освіти акумулює концептуальні ідеї, пошуки, досягнення педагогічної науки й методи їх реалізації.
Означені аспекти філософської думки можна вважати вихідними для з'ясування змісту філософії мистецької освіти, що є похідною від філософії освіти та філософії мистецтва (естетики).
Водночас філософія мистецької освіти пояснює закономірності впливу мистецтва на людину та способи духовно-практичного осягнення художніх творів; її завдання полягають у реалізації методологічних, культурологічних, естетичних, мистецтвознавчих принципів для розкриття теоретичних моделей сутності, світоглядного значення та місця мистецтва в загальній системі людської культури й освіти. Без такого філософського осмислення мистецька освіта багато втратила б у реалізації соціально-культурного призначення як засіб духовного зростання особистості [7].
Особливості філософського підходу до розгляду проблеми мистецької освіти виражаються за допомогою аналогії з діяльністю митця, який інтуїтивно відчуває й відтворює красу світу, але не може пояснити її у поняттях естетики, або з діяльністю вченого, який володіє методом науки, розширює межі пізнаного своїми відкриттями, проте може помилятися у визначенні сутності зробленого (С. Й. Гессен). Мета філософії мистецької освіти полягає в усвідомленні сенсу художньо-педагогічної діяльності на вищому рівні узагальнення теоретичного досвіду пізнання у філософських категоріях, законах, поняттях [7].
Зміст філософії мистецької освіти охоплює вивчення мистецтва як самодостатньої системи та його функцій у структурі освіти, тобто є синтезом цих двох напрямів філософського знання.
Принципове значення для вивчення мистецької освіти має інтуїтивістська естетика (А. Берґсон, Б. Кроче), автори якої особливе значення надають інтуїції, що доповнює інтелектуальні процеси й дає можливість людині не лише бачити світ, а й охоплювати глибини духовного, недоступні інтелекту. Тлумачення цієї категорії істотно змінює сучасну картину пошуків у галузі вивчення мистецьких дисциплін і потребує осмислення резервів, які ґрунтуються на актуалізації прихованих психологічних можливостей позасвідомого в розвитку особистості [2].
Наведені концепції свідчать про існування різних методологічних підходів до розуміння сутності впливу мистецтва на особистість. Тому завданням філософії мистецької освіти є не акцентування на якомусь одному з них, а знаходження принципових позицій консенсусу їх узагальнення.
Пріоритетність теорій, у яких акцентовано роль індивідуальності суб'єкта, особистісної неповторності художнього сприйняття, необхідності врахування специфіки емоційних і раціональних, свідомих і позасвідомих реакцій у спілкуванні з мистецтвом, заслуговує найпильнішої педагогічної уваги й істотно позначається на переосмисленні принципів вивчення мистецьких дисциплін.
Традиційно у складному взаємозв'язку об'єктивного й суб'єктивного чинників осягнення художнього твору більше уваги приділялося першому з них. Нині стає очевидно, що результати ефективності навчання не можуть обмежуватися підготовкою до аналізу художньої форми, засвоєнням авторитетних суджень про мистецтво, копіюванням готових зразків виконавської інтерпретації твору, критичної думки щодо естетичного кредо митця та особливостей його творчого стилю, зведенням творчої діяльності до виконання стереотипних дій за тим чи іншим шаблоном [7]. Важливим є збагачення процесу художнього пізнання способами, які давали б можливість фіксувати й стимулювати оригінальні вияви особистісних реакцій, створювати необхідні умови для творчого самовираження суб'єктів навчального процесу.
Філософська інтерпретація досліджуваного явища підсилюється реалізацією підходу художності театрального дійства. Філософсько-естетичний аспект дослідження художності театрального дійства ґрунтується на ідеях, сформованих під впливом класиків філософської та естетичної думки минулого (Аристотель, Г. Гегель, К. Гельвецій, Д. Дідро, Г. Лессінг, Ж.Ж.-Руссо та ін.), західноєвропейських дослідників кінця XIX – початку ХХ ст. (Р. Вагнер, І. Гете, В. Гюго, Р. Роллан та ін.), українських (О. Потебня, І. Франко) і російських (В. Бєлінський. Ф. Достоєвський) мислителів.
Проблема художності виникає на рівні осмислення філософії, естетики та теорії мистецтва (А. Банфі, Б. Варт, Я. Мукаржевський, І. Тен,
Л. Юлдашев). Звернення до праць філософів сучасної київської дослідницької школи (С. Безклубенко, А. Канарський, В. Малахов, В. Панченко) дозволяє в загальному методологічному аспекті прослідкувати єдність суспільної природи всіх видів мистецтва в їхніх взаємозв'язках і взаємовпливах, місце мистецтва в контексті культури, ґенезу чуттєвої культури в діалектиці естетичного процесу та ін. [6].
Художність (художня досконалість) твору мистецтва, зокрема хореографічних форм, пов`язана з його естетичною оцінкою – критерієм цінності мистецтва, терміном, рівнозначним прекрасному в мистецтві. На відміну від художності (поняття досить нового), прекрасне в мистецтві розглядалося ще Аристотелем.
Про прекрасне як єдину мету мистецтва можна говорити лише відносно античного мистецтва, коли мистецтво розвивалося за єдино встановленим принципом краси (В. Гюго). Художність же характеризує твір мистецтва не щодо зовнішньої досконалості, а в аспекті внутрішнього виправдання змісту. Тобто необхідно аргументувати ідею гротеску до аналізу художності мистецтва, запропоновану В. Гюго. Гротеск надає можливість за допомогою порівняння відкривати прекрасне, підкреслює протиріччя буття й робить мистецтво більш величним. Однак, на нашу думку, гротеск – це швидше засіб досягнення художності, ніж її суть, що підтверджується поглядами К. Станіславського і Б. Брехта (в ефекті відчуження), згідно яких гротеск – художній засіб впливу на глядачів, засіб їх здивування [4].
Художність як творче виявлення всезагальностей у багатоманітній цілісності буття спрямована на прекрасне. Однак хореографічне мистецтво має характерну рису, в основу якої закладено особливості сприйняття дійсності. Художник, зображуючи якийсь предмет як естетичний, виявляє своє ставлення до нього, дає свою естетичну оцінку. Тому прекрасне характеризується тим, що воно виникає в людській свідомості та є її продуктом, відношенням між ідеалом і дійсністю. У цьому сенсі прекрасне досить відносне поняття. Воно залежить від суб`єктивних і об`єктивних чинників (часу, суспільства, індивідуальності, віку, смаку тощо), що зумовлює в кожну нову епоху присутність різних поглядів на прекрасне [8].
У дослідженні проблеми художності мистецтва вагомою є проблема творчого процесу. У контексті поглядів Гегеля на поетичність, яка ототожнюється з ідеальністю мистецтва, художністю, аналізуються основні її фактори, а саме – творчості та всезагальності [4].
Вивчення наукової літератури дає підстави для висновку про формування нового сучасного проблемного поля, у якому відсутні дихотомії суб’єкта / об'єкта, ідеального / матеріального та яке проєкціонується на комплекс усіх актуальних питань мистецтва, синтез театру й сучасного танцю тощо. Для нового проблемного поля, в основі якого театр – це видовище, визначальними стають поняття комунікації, смислу, підсвідомого та його об'єктів, мова тіла. Тим необхідніше з'ясувати, як у сучасному мистецтві здійснюється процес гомогенізації його видів, зокрема зближення векторів розвитку театру й танцю на основі "проростання" ознак театральної художності в деяких актуальних напрямках сучасного хореографічного мистецтва.
Виражальність, художність, артистизм, віртуозність дійства, специфічні смислові якості, що виникають з індивідуальних або колективних рухів, організованих у просторі й часі одночасно на двох рівнях – жесту і символу, – дозволяють ініціювати філософсько-естетичне дослідження означеного феномена як цілісного явища [6].
Будь-яке видовище, пов'язане з людським тілом, апелює до тих рівнів підсвідомого, вплив яких на поведінку людини є найбільш сильним і вражаючим у силу своєї непомітності. Уміння передбачити наслідки такого впливу та свідоме його використання повинне базуватися на ретельно продуманій концепції сутності людини. Життя відносно танцювально-театральної практики є метатекстом, що характеризується смисловою множинністю, на відміну від тексту художнього твору з його моносемантичним смисловим полем. Б. Брехт зазначав, що ілюзія театру повинна бути частковою, щоб у ній завжди можна було ідентифікувати ілюзію. "Реальність із притаманною їй повнотою повинна бути змінена вже в художньому її відтворенні для розуміння самої можливості її зміни. Звідси походить сучасна вимога природності: ми намагаємося змінити природу нашого соціального буття" [2].
Особливого значення в нашому дослідженні набуває застосування підходу умовності хореографічного мистецтва. Хореографічне мистецтво відноситься до видовищних мистецтв, але видовище лежить в основі ще багатьох інших явищ у сфері культури (релігійні ритуали, народні свята, політичні маніфестації тощо). Визначаємо таку характерну рису видовищності хореографічного мистецтва, як сюжет. У танці індивід діє згідно із драматургічною логікою заради загальної мети – "звернення до об`єкта" (О. Фрейденберг) та наслідування його. Сюжет будується на основі "художньої дії". Доведено, що художня дія здатна виділитися у власне естетичну, художньо довершену цінність твору мистецтва завдяки наслідувально-перетворювального феномена, трансформованого в його естетичному сенсі відторгнення від безпосередньо-природного буття ознак і явищ, а натомість появи реальності "амбівалентної", за певними рисами нової, тобто художньої, властивої людському розуму й талантові.
Перевтілення активізує творчий процес і є художнім прийомом впливу на глядача. Перевтілення – це складний процес урівноважень і взаємодоповнень двох начал художності в танці – реального та ідеального. Сучасний категоріальний апарат естетики відображає цей процес в умовності, механізм якої полягає в перетворенні "правди життя" у "правду мистецтва". Виявленню головних засад умовності сприяє аналіз концепцій Аристотеля (теорія наслідування) та Гегеля (обґрунтування ідеї пафосу) [3].
Вирішення проблеми умовності впливає на становлення нових танцювальних форм. Умовність – це суть художньо-образного вирішення твору мистецтва, яке залежить, по-перше, від "логіки буття", по-друге, від "індивідуальної інтерпретації буття". Перший фактор обґрунтовується з аналізу античного танцю, який насамперед відзначався перебільшеною умовністю та водночас відображав правду античного буття в його урочистості, пишності. Зазначається, що художність танцювальних форм визначається дотриманням законів соціального оточення та мірою змістовно-художньої діалектики реального та ідеального [4].
Художність танцювальних форм розглядається в контексті наступної онтологічної проблеми – святковості, тому доцільним є застосування підходу святковості хореографічного мистецтва. Проведемо паралель між феноменом свята як такого та свята танцю. Виявляється, що танець народився зі свят, саме з тих, що були пов`язані з діонісійськими ритуалами й несли в собі ознаки урочистості релігійно-міфологічного освячення певного періоду. Обґрунтуємо основні філософські засади святковості танцю: по-перше, у танці відбуваються складні психологічні, духовно-моральні й естетичні процеси, пов`язані з духовним піднесенням, радістю, естетичним переживанням; по-друге, танець є сутністю ефективної співучасті і співтворчості компонентів складної структури [4].
Стрижнем у зазначеному підході є принцип хореографічного конструктивізму. У сучасному напрямі хореографічного конструктивізму за мету визначається намагання створити органічну систему зв'язків між світлом, простором, поверхнею, рухом, звуком і людиною з усілякими варіаціями й комбінаціями цих різних елементів (О. Шлеммер, ранній А. Петрицький). Виражальної першості набуває новий вимір – енергетична площина, силові лінії якої розривають земну оболонку речей, оголюючи їхню сутність. Проблема звільнення актора-танцюриста від власної "матеріальності" вирішується способом переосмислення прийомів професійної техніки на основі "біомеханіки". У цій танцювальній естетиці спостерігається синтез художніх прийомів психологічного театру (акцент на обличчі й руках актора), експериментального театру (увага до пластики всього тіла) та самостійної зорової партитури дійства (костюми, освітлення сцени) [6].
В основу реалізації філософських уявлень про підготовку майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії покладено також низку загальнонаукових підходів, зокрема конкретно-історичний, персоніфікований, діяльнісний, системний, особистісний, акмеологічний, інтегративний, технологічний [9]. ґрунтовно
Висновки з дослідження та перспективи подальших розвідок у цьому напрямі. Визначена й обґрунтована система методологічних принципів реалізації цілісної експериментальної роботи стала підґрунтям для формування стратегії наукового пошуку, яку становлять філософські положення про загальні закони розвитку освіти як соціального інституту, людської свідомості та педагогічної діяльності; філософія мистецької освіти та низка конкретно-наукових підходів (художності, умовності, святковості хореографічного мистецтва, принцип хореографічного конструктивізму) для розкриття сутності, світоглядного значення й місця хореографічного мистецтва в загальній системі людської культури та освіти. Визначені методологічні основи окресленої проблеми дають можливість її подальшого, більш ґрунтовного наукового дослідження.
Список використаних джерел
- Благова Т. О. Мистецька освіта : історичний досвід і перспективи розвитку. Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів : матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Київ : КНУКіМ, 2004. С. 38–41.
- Васянович Г. П. Вступ до філософії : навч. посібник. Львів : Норма, 2001. 216 с.
- Вычужанова Л. К. Язык хореографии : философский анализ : дисс. … канд. философ. наук : 09.00.01. Уфа, 2009. 173 с.
- Дубчак Л. М. Художність театральних форм : автореф. дис. … канд. філос. наук : 09.00.08. Київ, 2001. 18 с.
- Дункевич С. Г. Сучасна сценічна хореографія в культурі України : філософський аналіз : автореф. дис. … канд. філос. наук : 26.00.01 / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. Київ, 2012. 17 с.
- Кравчук О. Г. Художність театрального дійства в сучасному хореографічному мистецтві. Вісник Міжнародного слов’янського університету. Мистецтвознавство. Харків : МСУ, 2006. Т. IX. №1. С. 22–24.
- Рудницька О. П. Педагогіка : загальна та мистецька : навчальний посібник. Тернопіль : Навчальна книга. Богдан, 2005. 360 с.
- Чернишова А. М. Методологічні основи професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії. Психологія і педагогіка: актуальні питання : збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 12-13 квітня 2019 року. Харків : Східноукраїнська організація «Центр педагогічних досліджень», 2019. С. 66–69.
- Чернишова А. М. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів початкових класів до викладання хореографії : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.04. Житомир, 2014. 20 с.
Чернышова А. М. Философский подход к изучению проблемы подготовки учителей начальных классов к преподаванию хореографии
В статье актуализирована проблема подготовки будущих учителей начальных классов к преподаванию хореографии, определены методологические подходы к ее реализации. Основой результативности исследования определено философскую методологию.
Важное место в исследовании отведено философии образования. Установлено содержание философии художественного образования, которая является производной от философии образования и философии искусства (эстетики).
Философскую интерпретацию изучаемого явления усилено использованием подходов художественности, условности и праздничности хореографического искусства; выяснено их сущность.
Ключевые слова: подготовка учителей начальных классов к преподаванию хореографии, философский подход, философия образования, философия художественного образования.
Chernyshova, A. M. A Philosophical Approach to Studying the Problem of Primary School Teachers’ Preparation for Teaching Choreography
The article actualizes the problem of preparing future primary school teachers to teach choreography, identifies methodological approaches to its implementation. The basic basis for the effectiveness of the study is the philosophical methodology.
An important place in the study was given to the philosophy of education, to clarify the content of the philosophy of art education, which is derived from the philosophy of education and philosophy of art (aesthetics).
The philosophical interpretation of the phenomenon under study is enhanced by the use of the approaches of art, conventionality and festivity of choreographic art; their essence has been clarified.
Key words: primary school teachers’ preparation for teaching choreography, philosophical approach, philosophy of education, philosophy of art education.