Print this Сторінка

Фоміних Н. Ю. Філософські й соціальні засади інформатизації іншомовної освіти

УДК 37.012:004

Фоміних Н. Ю.,

доцент кафедри міжнародної економіки Севастопольського інституту банківської справи Української академії банківської справи  Національного банку України, кандидат педагогічних наук

Філософські й соціальні засади інформатизації іншомовної освіти

 

У статті розглянуто актуальне питання філософського осмислення інформатизації іншомовної освіти; представлено сучасні напрями філософії освіти, зумовлені інформатизацією суспільства; розкрито основні ознаки інформаційного суспільства та їх вплив на трансформаційні процеси у навчанні іноземних мов. Визначено основні положення сучасних напрямів оновлених філософських освітніх парадигм – конструктивізму та коннективізму. Сформульовано низку проблем в аспекті осмислення особливостей філософії освіти в умовах інформаційного суспільства.

Ключові слова: інформатизація, інформаційне суспільство, інформатизація освіти, філософія освіти, іншомовна освіта, коннективізм, конструктивізм, філософська освітня парадигма.

 

Постановка проблеми дослідження. Трансформаційні процеси, які відбуваються у світі та в Україні, неминуче приводять до нового типу філософських і світоглядних засад суспільства: сформована технічна цивілізація потребує переосмислення цільових орієнтирів, мотивів і життєвих смислів діяльності. Важливою рисою сучасного етапу соціально-економічного розвитку суспільства є формування особливої галузі виробництва, яка характеризується не лише розвитком матеріальної бази, а й системою специфічних технологій – інформаційно-комунікаційних. Протягом найближчих років завдяки революції у галузі цифрових систем зв’язку, злиттю на основі цифрового надання та сумісних протоколів усіх засобів комунікації, розповсюдженню засобів цифрової презентації, стисканню мультимедійної інформації всі сфери життєдіяльності людини набудуть подальших глобальних змін. Винахід мікропроцесорної техніки став основою інформаційної революції, коли відбулася кардинальна зміна онтологічного статусу інформації, а інформаційні процеси продемонстрували власні закономірності, завершеність і цілісність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій за темою дослідження. Ґрунтовний аналіз праць Р. Абдеєва, О. Артем’євої, В. Вернадського, В. Глушкова, Є. Єдомських, У. Ешбі, Я. Засурського, М. Комар, О. Кочетова, М. Маклюєна, Л. Мемфорда, І. Негодаєва, І. Олексієвої, М. Онопрієнко, В. Пожуєва, А. Ракитова, Д. Тапскотта, Ф. Уебстера, О. Шадрина, К. Шенона, Х. Шрайдера, D. Bell, Loren R. Graham, M. Heidegger, A. Toffler [1; 6] засвідчив, що провідною тенденцією соціального розвитку нині та в найближчій перспективі є інформатизація суспільства, яка має об’єктивний характер та соціальну сутність. Взаємна зумовленість соціальних та інформаційних процесів виявляється у тому, що соціальні процеси за своєю сутністю є інформаційними, а інформатизація, у свою чергу, є не технічним, а соціальним феноменом, який полягає в інтенсифікації процесів створення, розповсюдження, зберігання, оброблення, передавання інформації. Соціальний характер інформатизації суспільства виявляється також у тому, що швидкість, зміст, різноманітні прояви означеного процесу, його ефективність, характер і спрямованість органічно залежать від соціальних обставин. Зрештою, доходимо висновку про те, що соціальні перетворення мають більший вагомий вплив на процес інформатизації суспільства, ніж технічні винаходи та інновації, водночас інформатизація є одним з домінуючих факторів суспільного розвитку.

У сучасності людство переживає процес перебудови на основі більш повного застосування достовірного, вичерпного та своєчасного знання в усіх ланках суспільної діяльності, що спричиняє глибокі економічні й соціально-культурні перетворення. Це дозволяє говорити про перехід сучасного суспільства від індустріальної стадії розвитку до інформаційної, коли інформація є стратегічним ресурсом і товарним продуктом економіки. Сучасний стан науково-технічного прогресу характеризується інформаційною кризою – суперечливим впливом значного зростання потоків науково-технічної інформації, яка потребує оброблення. Науковий і соціальний прогрес неможливі без зростання інформації; у той же час таке зростання стає на заваді прогресу.

Спроби теоретичного осмислення й обґрунтування фактів взаємовпливу новітніх технічних розробок, інформатизації і суспільного розвитку призвели до виникнення понять "Lifelong Learning Society" ("суспільство дожиттєвого навчання") (Donald A Schön), "Digital Society" ("цифрове суспільство"), "Electronic Digital Society" ("електронно-цифрове суспільство") (Д. Тапскотт), "Net-Intellect Society" ("суспільство мережевого інтелекту") (Manuel Castells), "Global Society" ("глобальне суспільство"), "Silicon Society" ("кремнієве суспільство") (David Lyon), проте найбільш розповсюдженим є термін "Information Society" ("інформаційне суспільство") (А. Ракитов, О. Шадрин, D. Bell, Y. Masuda; T. Stonier, A. Toffler). Група Мартіна Бангеманна, створена на вимогу Єврокомісії для дослідження розповсюдження інформаційних технологій та з’ясування проблем, що виникають у цьому процесі 1993 року, своєю доповіддю започаткувала європейське інформаційне суспільство, оскільки дала основні визначення, характеристики й ознаки такого суспільства. Дослідження впливу трансформаційних процесів у розбудові інформаційного суспільства, перетворенні засад мовної освіти є метою статті.

Виклад основного матеріалу. Найбільш важливими ознаками інформаційного суспільства є такі:

  • найвищу цінність у суспільстві має інформація, яка є атрибутом та істотною властивістю всіх життєво важливих процесів;
  • головний фактор суспільного розвитку – виробництво, використання, розповсюдження, збереження, перероблення, обмін, поширення інформації;
  • наявність однакового доступу всіх індивідів до надійних джерел інформації;
  • позбавлення людства від рутинної праці, високий рівень автоматизації виробництва;
  • зайнятість більшої частини населення у сфері інформаційної діяльності та обслуговування;
  • поява значної кількості незанятого населення, що спричинено упровадженням комп’ютерної техніки;
  • адаптація незначної кількості людей до нових інформаційно значимих умов праці на основі перепідготовки на базі комп’ютерізації освіти;
  • радикальна зміна культури, системи соціальних зв’язків, сімейно-побутових відносин, організації влади, соціальної психології;
  • набуття виробництва інформаційного продукту значення рушійної сили освіти і розвитку суспільства;
  • збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу інформаційно місткого продукту;
  • панування високорозвинених інформаційних технологій;
  • драматична інтелектуалізація суспільства на основі застосування інформації;
  • безвідносність інформатизації суспільства до соціальної системи, у якій вона реалізується.

Отже, інформаційне суспільство, розбудова якого нині відбувається у всьому світі, передбачає перетворення всього комплексу засобів та умов протікання інформаційних процесів, створення сучасної технічної бази, модернізацію організаційно-економічних факторів розвитку суспільства та, передусім, висуває нові вимоги до людини. Ці потреби стосуються насамперед професійної сфери, а саме: зміни структури зайнятості населення; появи нових форм організації праці; перетворення змісту професійної діяльності; перегляду вимог до кваліфікації і професійної підготовки фахівців.

Домінантами розвитку інформаційного суспільства є знання, оскільки саме воно визначає спрямованість соціально-економічного розвитку. При цьому процес інформатизації суспільства супроводжується прискореною оборотністю знань. Радикальні зміни у структурі суспільного виробництва потребують постійного оновлення знань і умінь для опанування новими технологіями, підвищення вимог до рівня загальнокультурної та загальнонаукової підготовки всіх індивідів. У системі знань сучасного фахівця можливо визначити два блока: перший – конкретна професійна підготовка, уміння виконувати певні фахові дії, другий – метазнання (обізнаність із механізмами діяльності, розуміння її структури) та метавміння (уміння навчатися, засвоювати правила будь-якої діяльності).

Безперечно, для індивіда в умовах постійного оновлення знань другий блок є визначальним задля існування в інформаційному суспільстві, оскільки саме метазнання та метавміння можливо розглядати в якості методології інформаційного оперування. Саме вони уможливлюють швидку адаптацію людини в умовах частої зміни наукової парадигми, виробничих і соціальних умов, наростаючого об’єму інформації. Найбільшу цінність для інформаційного суспільства мають фахівці, здатні до здобуття нових знань, прийняття нетривіальних рішень і розроблення нових ідей. Це дозволяє говорити про метакваліфікацію фахівця, яку розуміємо як комплекс знань, умінь і навичок, потрібних для успішної діяльності у своїй професійної сфері, а також для здобуття нових знань, а іноді – й зміни напряму професійної діяльності.

Означені науково-технічні і соціально-економічні перетворення й трансформації потребують практичного й теоретичного осмислення цих процесів педагогічною наукою, яка, на жаль, відстає від темпів розвитку новітніх технологій. Проте загальновідомо, що для співвідносності з часом освіта повинна мати інноваційний характер, за низкою показників бути попереду вимог, які суспільство поставить перед особистістю вже через декілька років. Все це потребує розроблення нових освітніх парадигм із новітнім типом навчання, оновленими способами здобування знань, цільовими засадами освіти, уявленнями про природу знання, створенням освітніх середовищ різного типу.

Розмірковуючи над зростаючою роллю освіти, І. Фомічева основним критерієм могутності країни вважає "кількісне та якісне володіння новими технологіями, швидкість їх розповсюдження, що тісно пов’язано з рівнем розвитку науки" [8, с. 6]. Проте сучасний поступ інформатизації соціального простору передбачає саме гуманістичну трансформацію життєдіяльності людини й соціуму. Вона повинна ґрунтуватися на беззаперечному пріоритеті людини у процесі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховний процес. Тобто головне багатство будь якої країни – людина, а головний спосіб підвищення могутності та добробуту суспільства – підвищення рівня освіти населення, розвиток творчих здібностей кожної особистості.

Очевидно, що в мінливому світі система підготовки особистості до життя має також змінюватися. Яку освіту повинна здобути сучасна людина, чим має керуватися у виборі професії, щоб стати гідним співучасником тих процесів, що відбуваються у світі й Україні, – розв’язання цих та інших питань потребує кардинальних змін у самому освітньому процесі. Ця проблема зумовлює пильну увагу до філософії освіти як до основи сучасної освітньо-педагогічної доктрини, оскільки освіта й освіченість є елементами культури, її складовою частиною, зокрема – і культури філософського мислення. У цьому контексті доречно пригадати слова А. Ракитова: "…філософія, яка не стикається зі своєю епохою та не розмірковує над нею, стає непотрібною" [5, с. 8]. Слушною також є думка В. Возчикова про те, що “… здатність освіти чуйно вловлювати цивілізаційні зміни та своєчасно реагувати на них є показником її життєдіяльності, відповідності суспільним очікуванням і потребам” [2, с. 21]. Тому соціальні трансформації, зумовлені бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, становленням інформаційного суспільства, світовою глобалізацією, потребують нових розроблень філософії освіти, яка мусить знайти певну філософську платформу для розв’язання освітніх проблем, що виникають.

Каталізатором розвитку інформатизації освіти став Інтернет, оскільки саме глобальну мережу вважають найбільш яскравим продуктом інформаційного суспільства. Зараз вже неможливо не враховувати існування Інтернету як фактора соціального буття. Сучасна мережа є не лише сховищем інформації з можливостями пошуку або транспортної системи, оскільки сучасні користувачі Інтернету працюють з великою кількістю інформаційних ресурсів одночасно й потребують постійного зв’язку і реакції на свої дії інших осіб, готові створювати свої власні джерела інформації і переробляти наявні мережеві інформаційні продукти. На основі технічних змін глобальної мережі з’явився новий напрям у філософії освіти – конективізм (S. Downes, G. Siemens) [10; 12], до принципів якого віднесено такі:

  • знання й навчання засновуються на різноманітності думок;
  • навчання – це процес поєднання спеціальних вузлів і джерел інформації, які існують у зв’язках, стосунках і розвитку;
  • навчання не потребує людської присутності, це процес створення мережі вузлів, які підключаються людиною у вигляді різноманітних джерел інформації;
  • ключова компетентність сучасності – здатність бачити зв’язки між різними галузями знань, ідеями, концепціями;
  • уміння пізнавати нове є більш значимим, ніж зберігати вже відоме;
  • особисті знання кожного учасника мережі підтримують її існування та розвиток;
  • метою навчання є оновлення знань;
  • навчання – це процес прийняття колективного рішення;
  • перспектива вибору того, чому навчатися;
  • можливість розгляду інформації, яка надходить до учня через призму реальності, що змінюється (рішення, що було правильним учора, може бути помилковим завтра);
  • навчання, яке здійснює кожен із нас, є формуванням внутрішньої нейронної мережі [8].

Таким чином, мережа перестає бути середовищем передавання інформації або транспортним каналом доставляння знання, а перетворюється на місце постійного перебування людей, де вони вирішують проблеми колективно, у той час як фізичне місцезнаходження особистості втрачає свою релевантність.

Основним джерелом створення, оброблення і розповсюдження інформації є користувачі Інтернету, які розвивають інформаційний простір. Інструменти соціальних сервісів надають можливість індивідам навчатися сумісно; при цьому вони можуть самостійно розпоряджатися власним часом і простором, керувати присутністю, активністю, стосунками з іншими учасниками. Проте в умовах надлишку інформації студентові дуже важко вибудувати навколо себе навчальну соціальну мережу, яка у потрібний момент надаватиме доступ до необхідних ресурсів, даних і контактів з іншими людьми.

Оскільки центральним елементом будь-якої соціальної мережі є людина, то першочергове значення мають інтереси користувача, а говорячи про навчальний процес, – потреби учня. Навчання у соціальному Інтернеті – це не просто використання бібліотеки різноманітного контенту, а процес інформаційного наповнення мережі на основі колективних зусиль і групової взаємодії в поєднанні з безмежною довірою до кожного учасника, тобто контент глобальної мережі поступово стає цінним, а процес його виробництва особистісно значущим для  всіх членів спільноти. Отже, це нова освітня модель, яка означає тектонічні зрушення в суспільстві, коли навчання вже не є внутрішньою, індивідуалістичною діяльністю людини, а колективною працею, результатом взаємодії, спільних зусиль.

Об’єднання соціальних мереж нині складає основу нової інфраструктури планети – інфосфери. Творцям інфосфери притаманний         новий спосіб мислення, інша етика і нова культура розуміння. Інформаційно-комунікаційні технології є не лише підсилювачами інтелекту, вони відкривають нові вимірювання свідомості. А жива комунікація, невід’ємна від інформаційних технологій, взаємопов’язує ці вимірювання в єдине ціле, створюючи впорядковану систему знань.

Ще одним напрямом сучасної філософії освіти є конструктивістська пізнавальна парадигма (О. Мисечко, J. and M. Brooks, D. Thanasoulas) [13], яка характеризується ставленням учнів до навчальної діяльності як до активної діяльності з конструювання власної системи знань на відміну від їх отримання або набуття. Конструктивізм акцентує увагу на процесі учіння, а не навчанні, заохочує учнівську автономію, сприяє розвитку допитливості та зацікавленості, формує в учнів силу волі і цілеспрямованість, особистісну мотивацію, думку, власну позицію. У західній науково-методичній літературі синонімом конструктивізму є поняття "authentic pedagogy" (автентична педагогіка), що передбачає конструювання нових знань у процесі взаємодії з довкіллям.

Основними характеристиками конструктивістської освітньої парадигми є такі:

  • учень є самостійним суб’єктом створення системи знань на основі поєднання вже відомого та перевіреного з новим досвідом;
  • індивідуальний досвід того, хто навчається, його уявлення, культура й світогляд мають безпосередній вплив на розуміння і тлумачення нових ідей та подій;
  • нові знання утворюються не нав’язуванням їх ззовні, а на основі конструювання у процесі взаємодії з довкіллям;
  • зосередження навчального процесу навколо учня, на його учінні;
  • заохочення учнівської автономії, урахування особистісної мотивації, думки і позиції;
  • сприяння розвитку природної допитливості учня;
  • провідна роль учня в навчанні на основі його сили волі і цілеспрямованості;
  • засвоєння не роздрібнених за окремими навчальними дисциплінами фактів, а цілісних галузей знань;
  • соціально-корисний характер знань, який не обмежується учбовим вжитком, а має спрямовану в майбутнє естетичну, практичну й особисту цінність;
  • покладання на вчителя відповідальності за формування кожного учня як індивідуальності [8].

Ґрунтовний аналіз праць щодо осмислення особливостей філософії освіти в умовах інформаційного суспільства (В. Андрущенко, А. Бойко, В. Вернадський, В. Возчиков, Б. Гершунський, М. Комар, В. Кремень, М. Маклюєна, О. Мисечко, А. Олійник, М. Онопрієнко, А. Ракитов, Л. Рижко, І. Фомічева, Б. Фуркин, D. Bell) дозволив визначити низку проблем, що потребують оперативного вирішення освітянами, а саме:

– інформатизація освіти. Інформатизація освіти є невід’ємною складовою інформатизації суспільства; її основні цілі – забезпечення функціонування людини в умовах сучасного техноінформаційного простору, орієнтація розвитку освіти на впровадження в усі ланки навчально-виховного процесу інформаційно-комунікативних технологій. Сучасна молода людина одержує значну кількість інформації, але не завжди спроможна осмислити її, зробити необхідні висновки. У цьому зв’язку надзвичайно важливими є питання виховання грамотних споживачів продукції комп’ютерних інформаційних джерел та відповідної підготовки педагогічних кадрів. Окрім того, інформатизація освіти нині є основою зародження національного ринку інтелектуальних продуктів та рівноправної інтеграції України у глобальну інформаційну інфраструктуру;

прискорення оновлення технологій і знань у різних сферах життєдіяльності. В умовах науково-технічного прогресу, всебічної інтеграції й глобалізації в усіх сферах життя, постійних соціально-економічних змін знання старіють все швидше, а традиційна школа, орієнтована на передавання знань, не встигає за темпами їх накопичення. Сьогодні особистості не вистачає шкільної і навіть вищої освіти на тривалий період часу, а здобуті учнями та студентами знання не забезпечують розвитку життєво важливих якостей для ефективного самовизначення у світі, прийняття обґрунтованих рішень щодо вибору свого майбутнього, своєї життєвої траєкторії в інформаційному суспільстві. Отже, сучасні знання не самоціль, а спосіб формування поведінки і дій людини. Це означає наявність гострої потреби сучасності у гнучких, адаптивних системах навчання, саморозвитку, самовдосконалення на будь-якому відрізку життя людини. Такі системи мають не лише передавати суму накопичених готових знань із певних дисциплін, а розвивати пізнавальну, продуктивну, творчу, інтелектуальну, пошукову діяльність майбутніх поколінь, оскільки знання продовжує рости і розвиватися, а отримати доступ до того, що потрібно, є більш важливим порівняно з тим, чим людина володіє та знає;

– міждисциплінарність сучасної освіти. Зростання науково-технічного потенціалу суспільства, розширення теоретичної бази, накопичення емпіричного матеріалу об’єктивно призводять до інтеграції наукового знання з різних дисциплін. У цьому контексті слушною є думка В. Вернадського, що зростання наукового знання XX століття швидко стирає грані між окремими науками. Це дозволяє, насамперед, надзвичайно заглиблюватися у досліджуване явище та, водночас, – розширювати його охоплення з усіх точок зору. Таким чином, система освіти, орієнтована на дисциплінарне розмежування знання на автономні, замкнені системи зберігання інформації, не може задовольнити потреби сучасного суспільства, оскільки виявляється практично нездатною до розвитку, а тому стає все більш неадекватною реальностям процесу глобальних змін світу. З позиції саме такого розуміння сучасних освітніх процесів особливої значимості набуває проблема гуманітаризації освіти, що дозволяє зробити навчання складовою частиною формування людської особистості й сприятливого подолання однобічності та фрагментарності знань людини, розширення її культурного кругозору. Саме гуманітаризація покликана забезпечити в освітньому плані синтез гуманітарних, технічних і природничо-наукових дисциплін на основі багаторівневої інтеграції всього комплексу знань. Усе більш зростаюча тенденція всього наукового знання, яка проявляється в переході від акцентування на окремих дисциплінах  до посилення міждисциплінарних зв’язків, потребує якісно нових підходів до змісту освіти і переорієнтування у викладанні;

– пошук нових підходів до навчання. Нове інтелектуальне середовище, засноване на комп’ютерних мережах, Інтернет-цивілізація докорінно змінили життя суспільства, оскільки це не лише визначило провідну роль інформаційної діяльності, а й ускладнило і трансформувало світ так, що осмислити його в межах традиційних підходів стало досить складно. Оскільки технократизм, постійно зростаючі темпи накопичення інформації і динаміка розвитку технічних засобів її оброблення зумовлюють необхідність формування людиною індивідуальних стратегій життєдіяльності в сучасних і майбутніх умовах, у центрі уваги освіти мають бути не масові пріоритети індивідів з усередненими характеристиками, а особистість кожної людини, єдина і неповторна, з тільки їй властивими рисами, нахилами, навичками та інтересами. От чому однією із сучасних тенденцій освітніх процесів має бути посилення уваги до особистості, розвиток її свідомості й самосвідомості, культурного й професійного потенціалу. Показовим є той факт, що XXI століття назване ЮНЕСКО "століттям людського фактора". У зв’язку з цим провідною проблемою сучасної освіти є пошук нових адекватних способів формування особистості інформаційного суспільства, таких підходів до навчання, щоб освіта сприймалася кожним індивідом як цінність (державна, суспільна, особистісна) [3]. Окрім того, визначальною у контексті нашого дослідження вважаємо думку В. Возчикова, що “… становлення інформаційного суспільства є процесом становлення діалогічної особистості, людини знань, інформації та високих технологій” [2, с. 22]. Отже, нові підходи, методи, технології навчання повинні забезпечувати свободу вибору кожному учню, індивідуальність його освітньої траєкторії; відмову від шаблонних дій; перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме зростанню інтелектуального, культурного, духовного потенціалу особи і суспільства; усвідомлення значущості отримання освіти кожним індивідом. Ці підходи, безперечно, мають базуватися на широкому застосуванні інформаційно-комунікаційних технологій, реалізація яких сприяє розкриттю, збереженню і розвитку індивідуальних здібностей учнів, їхніх особистісних якостей, формуванню пізнавальних потреб, прагненню до самовдосконалення, забезпеченню комплексності вивчення явищ дійсності, нерозривності взаємозв’язку між природничими, технічними і гуманітарними науками, постійному оновленню змісту, форм і методів навчання й виховання;

визначення мети сучасної освіти. Приєднуємося до твердження Б. Гершунського, що пріоритети системи освіти ХХІ століття мають кардинально змінитися "від переважно виконавчої, репродуктивної діяльності учнів до переважно творчого, пошукового начала на всіх етапах навчального процесу, від жорсткої уніфікації, одноманітності методів, засобів і організаційних форм виховання, навчання й розвитку до індивідуалізації й диференціації навчально-пізнавальної діяльності учнів" [3, с. 214]. Досить близькою до цієї позиції є думка В. Возчикова, який вважає, що мета освіти ХХІ століття – вказати напрям або шлях, за яким учень повинен рухатися; зміст освіти – не предмет, а процес [2].

Ураховуючи вищезазначене, доходимо висновку, що метою сучасної системи освіти має стати інтелектуальний, моральний розвиток особистості учня; підвищення рівня його креативності, здібностей до альтернативного та критичного мислення; формування вмінь розроблення стратегій пошуку вирішення практичних завдань, бачення й творчого вирішення проблем, які  виникають; забезпечення соціальної адаптації учня в умовах світової глобалізації; виховання самостійної, допитливої, незалежної, самодостатньої, мобільної на ринку праці особи, здатної відшуковувати інформацію, опрацьовувати її;

нова роль викладача. В умовах постійно зростаючого інформаційного потоку й відкритого доступу до різноманітних віддалених джерел інформації роль викладача кардинально змінюється. Інформаційно-комунікаційні технології допомагають викладачеві навчити учнів знаходити, оцінювати,  отримувати, зберігати інформацію; мають ролі наставників, репетиторів, контролерів. Застосування завдань, орієнтованих на ресурси мережі Інтернет, навчає учнів співпрацювати з іншими учасниками процесу навчання, зокрема й експертами, фахівцями. Таким чином, навчання стає менш орієнтованим на вчителя, який перестає бути єдиним джерелом інформації, а учень бере на себе відповідальність за свої знання, за процес їх здобуття, оскільки він має організовувати час навчання, визначати, які  матеріали можуть бути використані для виконання завдання, у якій формі будуть подані результати і власна точка зору. Педагог стає більшою мірою помічником або наставником, спрямовує роботу учня із формування навичок самоосвіти й отримання знань із предмета. Функція сучасного вчителя – не тільки викладати, а й розвивати інтерес, захоплювати, допомагати, ділитися досвідом. При цьому конкурентоспроможним у таких умовах може бути педагог, який також володіє здатностями здобувати нові знання (що сприяє його подальшому професійному зростанню);

інтеграція освіти. Важливою ознакою розвитку освіти є глобальність. Ця ознака відображає наявність інтеграційних процесів у сучасному світі, інтенсивність взаємодій між державами у різних сферах суспільного життя. Освіта із категорії національних пріоритетів високорозвинених країн поступово переходить у категорію світових пріоритетів. Слушною є думка А. Бойко про те, що поряд із відомими системами освіти (американською, японською) у світовому освітянському цивілізаційному просторі з’явилася українська система, яка зберігає кращі традиції теж добре знаної у світі радянської системи [1]. Але у складних умовах глобалізації та інтеграції українська система освіти має вирішити низку проблем: гармонійність глобалізації та регіоналізації; небезпека втрати унікальності кожної людини, її здатності реалізувати свій потенціал у багатстві власної культури; перетворення людини в громадянина світу, цивілізації без втрати власних коренів за умови активної участі в житті своєї нації і регіонального суспільства; зв’язок глобалізації й освіти у вирішенні завдання поширення національних культур. Отже, інтеграція освіти України в міжнародний освітній простір має базуватися на принципах пріоритету національних інтересів, збереження і розвитку інтелектуального потенціалу нації, миротворчої і культуростворювальної спрямованості міжнародної співпраці, орієнтації на національні, європейські і загальнолюдські фундаментальні цінності, розвивального, системного і взаємовигідного характеру співпраці і толерантності в оцінюванні та сприйнятті зарубіжних систем освіти.

За словами М. Маклюєна, становлення та розвиток електронної спільноти поступово сприятиме злиттю індивідів, націй та рас у єдине комунікативне суспільство [4]. Тому в контексті глобалізаційних процесів, системи ринкових трансформацій, створення єдиного освітнього простору стратегічним завданням державної освітньої політики є вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг; поглиблення міжнародної співпраці; розширення участі навчальних закладів, педагогів, науковців, студентів, учнів у проектах міжнародних організацій і співтовариств; забезпечення рівного доступу до світових інформаційних джерел; можливість отримання якісної освіти у своїй країні та за кордоном. За таких обставин особливого значення набуває вивчення іноземних мов. У множині складностей сучасного світу ключові питання іншомовної освіти вбачаються нами у розробленні особливих моделей, технологій, засобів, методів, підходів до навчання іноземних мов, які мають відповідати таким вимогам:

  • використання мови у реальному контексті;
  • формування функціональних умінь і видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо);
  • вирішення психолого-педагогічних завдань використання ІКТ у навчальному процесі на основі дотримання балансу між кращими методами традиційної освіти та інформаційними технологіями;
  • формування дидактично доцільного інформаційно-навчального середовища;
  • перехід до системи відкритої іншомовної освіти.

Висновки. Ураховуючи викладене вище, вважаємо, що на означеному етапі реформування системи освіти проблема впровадження засобів ІКТ (як програмних, так і апаратних) у процес навчання іноземних мов стає надзвичайно гострою, своєчасною та негайною, а компьютерно орієнтоване навчання іноземних мов є стійкою закономірністю, зумовленою певними соціальними перетвореннями та змінами у філософських поглядах суспільства в цілому,  зокрема  – і філософії освіти. Отже, в контексті проаналізованих наукових, технічних, філософських, соціально-культурних, економічних і суспільних світових перетворень, змін у філософських освітніх парадигмах викладання іноземних мов  є можливим лише за умов інформатизації й технологізації мовної освіти, трансформації усього навчально-виховного процесу із засвоєння мов у всіх його ланках, перегляду підходів до навчання з урахуванням нової філософії освіти, розроблення новітніх методів, методик, технологій, форм і засобів навчання з усе більшою орієнтацією на практичні потреби мешканця інформаційного суспільства, оновлення ролі викладача, пріоритетності евристичного навчання на основі проектування новітнього типу сучасних освітніх середовищ, що має стати предметом подальших науково-педагогічних розвідок.

 

Список використаних джерел

  1. Бойко, А. І. Філософія модернізації освіти в системі ринкових  трансформацій: світоглядно-філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філос. наук : спец. 09.00.10 "Філософія освіти" / А. І. Бойко. – К., 2010. – 31 с.
  2. Возчиков, В. А. Философия образования и медиакультура информационного общества : дис. … доктора философских наук : 09.00.11 / Возчиков Вячеслав Анатольевич. – С.-Пб., 2007. – 413 с.
  3. Гершунский, Б. С. Философия образования для ХХІ века (в поисках практико-ориентированных концепций) / Б. С. Гершунский. – М. : Совершенство, 1998. – 432 с.
  4. Маклюэн, Г. М. Понимание медиа : внешние расширения человека / Г. М. Маклюэн; пер. с англ. В. Николаева. – М., 2003. – 464 с.
  5. Ракитов, А. И. Философия компьютерной революции / А. И. Ракитов. – М. : Политиздат, 1991. – 286 с.
  6. Уэбстер, Ф. Теория информационного общества / Ф. Уэбстер. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 400 с.
  7. Фоміних, Н. Ю. Історичні засади застосування інформаційно-комунікаційних технологій у викладанні іноземних мов / Н. Ю, Фоміних // Гуманітарний вісник. Тематичний випуск "Вища освіта України у контексті інтеграції до Європейського освітнього простору". – 2012.  – Т. 4 (37). Додаток 1. – С. 494-505.
  8. Фоминых, Н. Ю. Коннективізм як сучасний напрям філософії іншомовної освіти / Н. Ю. Фоміних // Сучасні проблеми гуманітаристики : світоглядні пошуки, комунікативні та педагогічні стратегії : збірник матеріалів ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, 6 грудня 2012 р. – Рівне : РІ КУП НАН України, 2012. – С. 130-133.
  9. Фомичева, И. Г. Философия образования : некоторые подходы к проблеме / И. Г. Фомичева. – Новосибирск : СО РАН, 2004. – 242 с.
  10. Downes, S. E-Learning 2.0 [Електронний ресурс] / Stephen Downes. – Режим доступу : http://elearnmag.acm.org/featured.cfm?aid=1104968/.
  11. Graham Loren, R. What Have We Learned about Science and Technology from the Russian Experience? / Loren R. Graham. – Stanford University Press Stanford California, 1998. – 196 p.
  12. Siemens, G. Connectivism : A Learning Theory for the Digital Age [Електронний ресурс] / George Siemens. – Режим доступу : http://www.itdl.org/Journal/Jan_05/article01.htm
  13. Thanasoulas, D. Constructivist Learning [Електронний ресурс] / D. Thanasoulas.   – Режим доступу : http://www3.telus.net/linguisticsissues/constructivist.html.
  14. Toffler, A. The Third Wave / A. Toffler. – New York, 1980. – 25 p.
  15. Fominykh, N. Technological, didactic and social characteristics of
    WEB-2.0 / N. Fominykh // Language, Education and Career : збірник наукових праць (англ. м.). – Кам’янець-Подільський : Апостроф, 2011. – С.17-18.

 

Фоминых, Н.Ю. Философские и социальные основы информатизации иноязычного образования

В статье рассмотрен актуальный вопрос философского осмысления информатизации иноязычного образования; представлены современные направления философии образования; раскрыты основные признаки информационного общества и их влияние на трансформационные процессы в обучении иностранным языкам. Определены основные положения современных направлений обновленных образовательных парадигм – коструктивизма и коннективизма. На основе анализа работ об осмыслении особенностей философии образования в условиях информационного общества сформулирован круг проблем, которые требуют решения педагогами.

Ключевые слова: информатизация, информационное общество, информатизация образования, философия образования, иноязычное образование, коннективизм, конструктивизм, философская образовательная парадигма.

 

Fominykh, Nataliia. Philosophical and Social Basis of Foreign Language Education Informatization

The article deals with a very actual problem of philosophical understanding of foreign language education informatization, modern trends in philosophy of education are described; characteristics of the information society and its influence on the transformation processes in foreign language teaching are given. The key points of the modern trends of updated educational paradigms such as constructivism and connetivism are defined. Based on the analysis of the works on interpretation of the features of philosophy of education in the information society issues that require urgent response from all the teachers are formulated.

Key words: informatization, information society, information technology education, philosophy of education, foreign language education, connektivism, constructivism, philosophical education paradigms.

 

 

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=881