УДК 378.147+37.013+504
Стецюк К. В.,
доцент кафедри історії та українознавства Луганського національного аграрного університету, кандидат педагогічних наук
Теоретичні засади деонтологічного підходу до формування екологічної культури майбутніх фахівців
У статті розглянуто питання актуальності реалізації деонтологічного підходу до процесу формування екологічної культури майбутнього спеціаліста.
Розкрито сутність понять "екологічні знання", "норма", "обов’язок" як ключових в екологічній деонтології.
Ключові слова: глобальні проблеми сучасності, деонтологія, екологічна орієнтація, екологічні знання, норма, правила, обов'язок.
Актуальність проблеми. Суттєвою особливістю погляду на світ є його поділ на світ наявного (реального) і належного – того, що передбачено вимогами моралі, ідеєю добра. Для екологічної освіти така думка має вирішальне значення, оскільки в повсякденній життєдіяльності не завжди наявне (те, що є) співпадає з належним (тим, що повинно бути), проте належне не втрачає своєї актуальності: воно є певним взірцем, орієнтиром, якого потрібно намагатися досягти або хоча б наблизитися до нього. Відповідно, такі намагання потребують усвідомлення необхідності встановлення деонтологічної компоненти в екологічні етично-правові норми в контексті докорінного перегляду й трансформації цілей та цінностей людини. Саме це зумовлює потребу визначення норм та настанов професійної етики, обов’язку фахівців, які були б спроможні підтримувати баланс у системі "людина – природа". Тому посилену увагу варто приділяти професійним морально-етичним та екологічним нормам працівників різних галузей, що потребує обґрунтування системи наукових знань про обов’язок і норми їхньої належної професійної поведінки.
Мета статті – виявлення та аналіз деонтологічного компонента у процесі формування екологічної культури фахівців.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначаємо, що у світовій та вітчизняній науковій думці існує фундаментальна методологічна база, яка слугує розробленню порушеної проблеми, – вагомі практичні спостереження та узагальнення з елементами правових приписів. Це стосується насамперед праць В.Вернадського, В.Докучаєва, Б.Коммонера та Тейара де Шардена, якими були відкриті закони єдності живої речовини та механізми використання біогенної енергії в умовах обмеженості природно-біологічних ресурсів. Зважаючи на необхідність захисту всього живого, було розроблено та юридично закріплено вимоги до фахівців різних сфер діяльності, які безпосередньо впливають на стан здоров’я людини: медичний деонтологічний кодекс і система правничої деонтології. Але сучасна глобальна екологічна криза потребує, щоб представники різних професійних груп відповідали певним вимогам, які висуваються суспільством у вигляді об’єктивних чинних норм поведінки, – деонтології.
Розкриттю загальних основ деонтології сприяють праці І.Бентама, І.Канта, Дж.Мілля, П. Сорокіна. Характеристиці окремих аспектів професійної деонтології присвячені наукові розроблення Є.Вагнера, В.Горшеньова, Л.Ліщинського, К.Левітана, М.Петрова, О.Сливки, О.Шмоткіна та інших. Проблемою нормативності поведінки представників різних професій займалися науковці І.Бенедик, В.Горшеньов, С.Гусарев, О.Тихомиров, О.Скакун, С.Сливка та інші (правнича деонтологія); В.Матвєєв, М.Петров та інші (медична деонтологія); М.Васильєва, Е.Гришин, К.Левітан, М.Фіцула.
Виклад основного матеріалу. Термін "деонтологія" походить із грецької мови (deon – обов’язок, logos – вчення) та має таке значення: "1) вчення про обов’язкове, безумовне, потрібне та належне; 2) розділ етики, який вивчає проблеми обов’язку, сферу обов’язкового, всі форми моральних вимог та їх співвідношення" [6, с. 200]. Цей науковий термін у системі етичних знань вперше вжив англійський філософ і правознавець Ієремія Бентам, працю якого "Деонтологія або наука про мораль" було опубліковано 1834 року. Він обстоював власне бачення моралі та обов’язку. Так, мораль, на його думку, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу варто розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей".
Вважаємо, що такий підхід може бути достатньо продуктивним для вирішення глобальних проблем сучасності, зокрема й екологічних. Зауважимо, що бентамівське трактування змісту деонтології як вчення про мораль згодом зазнало певних трансформацій. Адже деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, те, що відповідає вимогам суспільної моралі. "Проблематика належного (того, що потрібно здійснити або зробити) має різні форми вияву, формує основу предмета даної науки та вивчається відповідно окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів" [4, с. 2].
Екологічна деонтологія могла б стати засобом активного формування екологічного імперативу або екологічного обов’язку людини, який би у практичній діяльності створював передумови та мотиви вибору екологічних стандартів поведінки. З огляду на те, що до структури екологічної культури відносимо екологічні знання, уміння та навички; екологічну свідомість; екологічний світогляд; екологічну поведінку; екологічні професійні мотиви та настанови; етично-правові норми; загальнолюдські та духовні цінності; екологічний менеджмент та професійну діяльність [7, с. 125], ключовими в екологічній деонтології визначимо такі складові: екологічні знання, норму та обов’язок.
Для того, щоб вчинки відповідали вимогам моралі, наші дії мають характеризуватися трьома формальними ознаками:
- вони повинні бути універсальними. За І.Кантом, дії є правильними з позиції моралі лише тоді, коли ви чините так, як того чекаєте від інших у подібній ситуації [3];
- в основі дій має бути повага інших як самоцінних особистостей, які мають мету. Ця концепція І. Канта наділяє нас моральними правами (правами людини) вже тому, що ми люди. При цьому всі повинні не порушувати права інших;
- дії повинні мати автономний характер. Люди можуть за допомогою розуму контролювати свої почуття, інстинкти та планувати, як здійснити свої дії.
Вважаємо, що цю концепцію І.Канта варто доповнити таким судженням: потрібно поважати автономію не лише розумних істот, а й усе інше – живе й неживе, тобто навколишнє середовище – і встановлювати суб’єкт-суб’єктні відносини людини з природою.
Для подолання екологічної кризи та її наслідків етичні норми і правила варто сприймати як категоричний імператив, тобто "беззастережне прийняття рішень незалежно ні від обставин, ні від наслідків дій" [5, c. 31]. Такий підхід викликаний тим, що в людства для збереження життя на планеті Земля, зважаючи на екологічну кризу, залишилось обмаль часу для покращення ситуації, а тому необхідно жити й працювати з позицій етичних нормативів та обов’язку.
На думку А.В.Матвійчука, разом із розвитком екологічного знання як специфічної діяльності, орієнтованої на виробництво об’єктивного знання та адекватне відображення сутності реальних зв’язків і відношень системи "людина – природа", формується й відповідний їм тип мислення – екологічне мислення, – що, зрештою, набуває значення однієї із форм людської свідомості. Оскільки будь-яке знання має практичну ґенезу, то в сучасному інформатизованому світі практику можна розглядати не лише як чуттєво-предметну цілепокладальну діяльність людини, а як розумову діяльність індивіда зі споживання та засвоєння певного інформаційного продукту, тобто як інтелектуально-предметну, цілепокладальну. Відтак, неодмінним елементом буття людини стає інформаційна практика.
Водночас будь-яке знання є інтеріоризацією практичних дій, адже передумовою пізнавального, розумового процесу, який розвивається з практики, є трансляція у внутрішній план операцій з дійсним предметом, його, так би мовити, розпредметнення. З огляду на це, залучивши до активного використання поняття "інформаційна практика" та помістивши його в екологічний контекст, можемо утворити такий алгоритм: екологізована інформаційна практика – інтеріоризація інформаційного екологічно визначеного практичного досвіду – життєве, екологізоване знання – екологічна система настанов та принципів сприйняття світу і поведінки в ньому – екологічно прийнятна практика [4]. Зі змісту представленого алгоритму стає зрозуміло, що від того, який інформаційний продукт споживає людина (тобто якою є її інформаційна практика), такими, зрештою, будуть її життєві знання, система налаштувань і принципів, загалом спосіб поведінки в суспільстві та в природному середовищі. Тобто інформаційний продукт матиме потужне гуманістичне та екологічне (в контексті певних стандартів гармонійних відносин із природою) навантаження як передумова пізнавального та розумового процесу. Отже, особистість буде спроможною продукувати стійке й практично перевірене екологічне знання, яке згодом може реалізуватися у новій практичній активності. А практичний розум, за І.Кантом, відіграє провідну роль щодо теоретичного, оскільки “знання лише тоді мають цінність, коли вони допомагають стати більш людяним, більш моральним” [2, с. 349]. Окреслені чинники сприяють розвитку відповідної екологічної свідомості особистості, її екологічного світогляду та екологічної поведінки.
Науковцями доведено, що, за умови сформованості в особистості налаштувань до екологічно доцільної поведінки у професійній діяльності, вона може самостійно обирати моральний мотив дій. Нормативні вимоги є основним змістом соціально-екологічної орієнтації фахівця. Вони становлять "специфічний стан особистості, в якому виявляється її суб’єктивне ставлення до суспільних обов’язків, її внутрішню "настанову", орієнтацію і готовність реалізувати відповідну й належну поведінку. Сама настанова додає соціальній орієнтації людини глибокий особистісний сенс, бо відіграє роль специфічного механізму, що виявляє і формує активне вибіркове ставлення індивіда до об’єктивно існуючих соціальних норм, ролей, цінностей" [1, с. 1]. Тому налаштування разом з наявними оцінними здатностями відіграють істотну роль у процесі формування екологічної культури.
Нормативність як категорія специфічної деонтологічної сфери суспільної свідомості є відображенням об’єктивних умов і відносин "того, як має бути", що об’єктивно складаються у взаємодії людини з природою. Деонтологічний принцип нормативності полягає в регуляції взаємин учасників коеволюційного розвитку, пов’язаного з подоланням складних суперечностей, що породжують численні кризи, неврегульованість, складні соціальні та природні явища.
У сучасному тлумачному словнику поняття "норма" трактується як "звичайний, узаконений, загальноприйнятий, обов’язковий порядок, стан та ін.; зразок, правило поведінки людей у суспільстві" [8, с. 564]; у словнику іншомовних слів – як “загальновизнане, узаконене правило, міра, закон, взірець, звичайний стан” [6, с. 470]; відповідно, у філософському словнику термін пояснено як “форма моральних вимог, які регулюють поведінку людини через загальні приписи та заборони, які поширюються на однотипних вчинках” [9, с. 281]. Як бачимо, дефініція "норма" неоднозначна, у різних контекстах вона може мати різний зміст і відтінок. Але у загальному широкому розумінні її можна визначити як "керуючий початок", правило, яке застосовується у відносинах людини з навколишнім середовищем (екологічні норми), матеріальними об’єктами (несоціальні або технічні норми), а також у відносинах між людьми (соціальні норми). Оскільки норми поведінки фахівців різних сфер включають також й екологічні норми, вони слугують регуляції в галузі їхньої професійної діяльності відповідно до загальнолюдських та духовних цінностей, які позначають межі допустимого й санкції за відхилення від норм.
Із загальних розумінь, зазначає М.П.Васильєва, робимо висновок, що норма є характеристикою не тільки того, що повинно бути, але й того, що вже є, тобто не тільки "того, що належить бути", але й "того, що існує". Нормативне явище або процес – це, насамперед, реально наявний різновид повторюваних подій, до того ж такий, що спостерігається досить часто. Норма, отже, відображає не тільки бажане або те, що передбачається, але, передусім, реалізоване в об’єктивній дійсності [1].
Відтак, екологічні норми, які мають охопити весь спектр можливих поведінкових реакцій, дій та активності особистості фахівця, вводять у навколишній світ особливий аспект, особливий план, специфічну модальність повинності, модальність цінності й оцінювання, вимір допустимого, прийнятного, бажаного, очікуваного, необхідного. Саме такий деонтологічний підхід забезпечить природовідповідну та природовідтворювальну професійну діяльність у різних сферах виробництва.
Деонтологічний підхід до формування екологічної культури, окрім норм, передбачає ще й правила (дій за правилами – і буде все добре). На відміну від утилітарних правил, за деонтологічного підходу екологічні цінності сприймаються за велінням розуму і серця, а не лише внаслідок академічно прийнятих рішень, тобто ґрунтуються на наслідках, оскільки у процесі роздумів, за допомогою яких виводяться правила, неминуче беруться до уваги результати застосування правил.
Такі судження співзвучні з етикою І.Канта, вихідним поняттям якої є автономна добра воля. Ця воля вже за своїм змістом активна, дієва і потребує вчинків, вона "розуміється як здатність людини спонукати саму себе до здійснення вчинків згідно з уявленнями про ті чи інші закони" [2, с. 204]. Для функціонування морального закону воля необхідна, одного розуму буде недостатньо. Сенс трактування І.Кантом поняття “добра воля” полягає в обґрунтуванні моральної автономії особистості та відповідальності за свої дії. Індивід повинен робити не те, що він може зробити, а те, що зобов’язаний [5].
Інше поняття – "обов’язок" – має характер беззаперечного, категоричного повеління, імперативу. Категоричний імператив щодо збереження екологічних цінностей потребує від людей виконання обов’язку, незважаючи ні на які власні та ситуаційні цілі й обставини, а також природовідповідної поведінки.
Для удосконалення організації й управління природокористуванням повинна бути сформована принципово нова система екологічного менеджменту як складової екологічної культури, який включає також і питання регулювання етико-нормативної відповідальності фахівця за використання природних ресурсів, еколого-економічного, фінансово-кредитного механізму організації природоохоронної діяльності в масштабі країни, регіону, міста, району, фірми, підприємства тощо. З розвитком екологічного менеджменту значно розширюються і видозмінюються традиційні функції екологічного управління.
Як бачимо, ці інваріанти охоплюють пріоритет захисту землі від екологічно і суспільно шкідливого її використання, повагу до свободи й можливостей професійного саморозвитку, високий рівень вимогливості до себе, до співробітників та до інших.
Висновки. Отже, процес формування екологічної культури студентів у сучасних умовах має тенденцію до наукового обґрунтування цієї проблеми. Деонтологічний підхід до підготовки майбутнього фахівця полягає в цілеспрямованому і керованому процесі становлення його готовності до здійснення нормативної з елементами обов’язковості поведінки в різних ситуаціях професійної діяльності. Однією з головних цілей активного розроблення деонтологічної компоненти в екологічній освіті в добу глобальних криз є стимулювання процесів особистого осмислення тих чи інших проблем людського існування та соціальних відносин у гуманістичному та екологічному контексті.
Перспективним бачимо пошук і визначення способів забезпечення екологічної нормативності в поведінці фахівців різних сфер діяльності.
Список використаних джерел
- Васильєва, М. П. Норми професійної поведінки соціального педагога з позицій педагогічної деонтології [Електронний ресурс] / М.П.Васильєва. – Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pipo/2012_36/12vmpppd.pdf.
- Кант, И. Критика практического разума // Кант И. Основы метафизики нравственности. – М. : Мысль, 1999. – Т. 3. – 433 с.
- Кант, И. Лекции по этике / И.Кант : пер. с нем. – М. : Республика, 2000. – 431 с.
- Матвійчук, А.В. Деонтологічний аспект екологічного знання [Електронний ресурс] / А.В.Матвійчук. – Режим доступу : http:// www.filosof.com.ua/gornel/m_59/Matviychuk.pdf Olgaabramenko@mail.ru.
- Сердюк, О. С. Деонтологічний підхід в етиці бізнесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/totallogy/2004_11/serd.htm.
- Словник іншомовних слів / за ред. О.С.Мельничука. – К. : УРЕ, 1974. – 775 с.
- Стецюк, К.В. Екологічна педагогіка вищої школи / К.В.Стецюк. – Луганськ : Елтон-2, 2013. – 340 с.
- Сучасний тлумачний словник української мови : 65 000 слів / за заг. ред. В.В.Дубічинського. – Харків : ВД "Школа", 2006, – 1008 с.
- Философский словарь / под ред. М.М.Розенталя. – М. : Изд. полит. литературы, 1975. – 496 с.
Стецюк, К.В. Теоретические основы деонтологического подхода к формированию экологической культуры будущих специалистов
В статье рассмотрен вопрос актуальности реализации деонтологического подхода к процессу формирования экологической культуры будущего специалиста.
Раскрыто сущность понятий "экологические знания", "норма", "обязанность" как ключевые в экологической деонтологии.
Ключевые слова: глобальные проблемы современности, деонтология, должное и сущее, экологическая ориентация, экологические знания, норма, правила, обязанность.
Stetsyuk, K. V. Theoretical aspects of deontological approach to agrarian specialist's ecological culture formation
The article deals with the problem of importance of deontological approach to the future agrarian specialist ecological culture formation process.
The article studies deontological approach in accordance with ecological culture structural components and agrarian specialists professional activity peculiarities.
Key words: modern world problems, deontology, due and real , ecological orientation, ecological knowledge, standards, regulations, obligation.