Пишко О. Л.,
методист кабінету суспільно-гуманітарних предметів Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
Рецензент: Ремех Т. О.,
старший науковий співробітник лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук
Інтерактивні методи навчання як спосіб розвитку творчих здібностей учнів на уроках історії та правознавства
У статті розглянуто інтерактивні методи навчання та їх роль у розвитку творчих здібностей учнів у процесі навчання історії та правознавства. Подано коротку характеристику групи інтерактивних методів. Теоретичний виклад теми проілюстровано конкретними прикладами з досвіду викладання історії та правознавства в школі.
Ключові слова: інтерактивні методи навчання, історія, правознавство, творчість.
Актуальність теми. Новітнє суспільство висуває нові вимоги до освіти, однією із яких є підготовка людей, спроможних приймати критичні рішення, знаходити спосіб спілкування в новому оточенні, які достатньо ефективно встановлюють нові стосунки у швидко змінюваній реальності. Активність, самостійність, творчість, здатність адаптуватися до стрімких змін – ці риси особистості стають найважливішими на сучасному етапі історичного розвитку, а їх формування потребує реалізації нових підходів до процесу навчання.
Вимоги часу, реформування системи освіти в Україні орієнтують учителів на відмову від авторитарного стилю навчання на користь гуманістичного підходу й застосування методів, що сприяють розвитку творчих засад особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей.
Завдання, що постають перед сучасною освітою, чітко окреслюють головні напрями, за якими вони мають реалізовуватися. Серед них одним із вагомих є перехід від традиційної (предметно орієнтованої) до інноваційної (особистісно орієнтованої) парадигми освіти, що безпосередньо пов'язано з реалізацією у навчанні історії та правознавства особистісно орієнтованого та компетентісного підходів, оскільки це забезпечує самоцінність знань, розвиток умінь здобувати, опрацьовувати інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення людини.
Постановка проблеми. Сучасні вимоги, визначені в освітніх стандартах, спонукають учителів не тільки надавати учням навчальну інформацію, а й навчити їх способів практичного застосування її у повсякденному житті. Реалізувати зазначені завдання покликана інтерактивна модель навчання.
Виклад основного матеріалу. Загальновідомо, що слово "інтерактив" запозичене з англійської мови й походить від слова "interact" (inter – взаємний та act – діяти), тобто інтерактивний – це здатний до взаємодії, діалогу. Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Тому це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, й рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.
Зазначимо, що організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню в учнів комплексу навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню на уроках атмосфери співробітництва й взаємодії. Важливе значення мають інтерактивні методи навчання і в розвитку творчих здібностей учнів.
Незважаючи на те, що проблема розвитку творчого здатностей учнів досліджується давно, певне коло питань й досі залишається невирішеним. Так, як і раніше, більшість навчального часу на уроках відводиться репродуктивній, нетворчій діяльності учнів, а значна частина завдань у підручниках мають відтворювальний характер. Тому стаття є спробою пошуку оптимальних форм і методів навчання з метою формування творчої, високоосвіченої та соціально адаптованої особистості.
В основу статті покладено погляди теорії творчості таких науковців і педагогів, як Н. Бердяєва, Л. Виготського, А. Каргіна, Л. Коган, Д. Лихачова, О. Моткова, В. Розумного; розроблення із проблеми розвитку пізнавальних інтересів, що є предметом досліджень А. Алексюка, О. Біляєва, Т. Головань, Л. Гордон, В. Онищука, О. Савченко, О. Синиці, Е. Холанда та інших; дослідження інноваційних форм і методів навчання Н. Бібік, О. Баханова, А. Бородай, О. Дорошенко, Ю. Мальованого, С. Ніколаєва, І. Підласого, О. Пометун та інших.
У психолого-педагогічній літературі творча особистість розглядається як індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки є найбільш характерним. Головним показником творчої особистості, її головною ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.
Наголошуємо на тому, що творча особистість – це значною мірою результат навчально-виховного процесу. Тому завдання вчителя – спонукати учнів до розвитку їхнього творчого потенціалу, забезпечити необхідні умови для того, щоб кожен школяр міг реалізувати себе, індивідуальні здібності, схильності та інтереси.
Провідною ідеєю сучасного навчання є самовдосконалення, самореалізація творчої особистості, що потребує створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність, формує інтелектуальний потенціал; сприяння розвитку природних задатків учнів, їхніх моральних якостей; налаштовування учнів на подальшу активну, творчо усвідомлену самодіяльність, що відповідає їхнім духовним потребам, задовольняє їхні прагнення до самореалізації і прояву особистісних якостей. Усе це є ефективним способом комплексного розвитку особистості, виявлення й формування її творчого потенціалу. Виконання такого завдання можливе лише за суб’єкт-суб’єктної моделі навчання, у якому провідне значення має застосування інтерактивних методів навчання [2].
Загальновідомо, що інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки щодо інших. Важливим є й те, що в умовах інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, ефективно спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.
Такі підходи до навчання не є абсолютно новими для української школи, наприклад, вони реалізувалися і були поширеними в дидактиці української школи у 20-ті роки ХХ століття; елементи інтерактивного навчання також наявні в методиці навчання В. Сухомлинського, методиках учителів-новаторів 70-80-х рр. – Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших, у теорії розвивального навчання.
Опрацювання наукової літератури й наш багаторічний досвід викладання історії та правознавства засвідчують, що головне завдання вчителя сьогодні – створити у класі творчу атмосферу; більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу насамперед як заохочення учнів до пізнання, повагу до інтелектуальних можливостей сили дитини.
Головним завданням у діяльності вчителя історії та правознавства, на нашу думку, має стати формування стратегії й тактики дій, спрямованих на сприяння всебічного розвитку творчих здібностей школярів на уроках історії та правознавства на основі оптимального застосування інтерактивних методів навчання і форм роботи; формування особистості, яка володітиме навичками історичного й правового мислення, здатностями давати правову оцінку реальним життєвим ситуаціям, вмітиме самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культури й моралі та реалізувати свій творчий потенціал.
Наголошуємо на тому, що, розвиваючи творчі здібності учнів на уроках історії та правознавства, потрібно дотримуватися певних принципів в організації навчання, а саме: принципу зв'язку з практикою життя, саморозвитку, оптимального поєднання індивідуальної та колективної форм навчально-творчої діяльності, інформативності, принципу віри в можливості дитини. Основним способом розвитку творчих здібностей учнів вважаємо діалог – "учитель-учень", діалог "учень-учень", діалог "учень-учитель".
Кредо інтерактивного навчання сформулюємо, дещо змінивши слова великого китайського філософа Конфуція: "Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром".
Зазначаємо також, що засвоєння учнями знань з історії та правознавства проходить ефективніше у рівноправній співпраці, вирішенні проблемно-пошукових завдань і досягненні цілей за допомогою подолання перешкод. Саме такий підхід до навчання історії та правознавства лежить в основі інтерактивних методів навчання. На нашу думку, застосування таких методів на уроках суспільствознавчих предметів не тільки дозволяє зробити навчання доступним, цікавим й успішним, а й виховує в учнів одну із найцінніших якостей – стійкість у подоланні труднощів.
Використання інтеракції в навчальному процесі дозволяє організувати навчання таким чином, щоб учень навчився застосовувати здобуті знання і набуті вміння в житті, зрозумів, що вони можуть стати в нагоді в будь-якій життєвій ситуації – як на професійному, так і на соціально-побутовому рівні, – зрозумів, що будь-яка з наук не існує сама по собі, а тісно пов’язана з життям.
У науковій літературі існують різноманітні класифікації інтерактивних методів навчання. Скориставшись науковими й практичними напрацюваннями дослідниці О. Пометун [10], якою розроблено класифікацію інтерактивних методів навчання за формами навчання залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів, об’єднуємо їх у групи (рис. 1).
Рис. 1. Групи інтерактивних методів навчання
Сучасний урок – це продуктивний процес, у ході якого учень відтворює знання, здобуті у процесі засвоєння нового змісту. Застосовуючи інтерактивні методи навчання, учитель на уроці має моделювати реальні життєві ситуації, організовувати опрацювання учнями документів (наприклад, історичних джерел чи нормативно-правових актів) у парах, малих групах, використовувати рольові й ділові ігри, організовувати опрацювання проблемних і дискусійних питань у групах чи загальному колі тощо. Це, на нашу думку, сприяє формуванню в учнів умінь і навичок, формуванню в них системи цінностей, створенню атмосфери співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.
Зазначаємо, що зміст предмета, який викладає вчитель, має бути не кінцевою метою його діяльності, а засобом розвитку дитини. І саме інтерактивні методи навчання сприяють тому, що учні опановують усі рівні пізнання, розвивають критичне мислення, рефлексію, уміння розмірковувати, розв'язувати проблеми тощо.
Зупинимося коротко на характеристиці окремих інтерактивних методів, що, на нашу думку, є ефективними у навчанні історії та правознавства.
1) Імітаційні ігри – це процедури з виконання певних простих, відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Результатом є швидке прийняття рішень та миттєві реакції.
Імітаційні ігри розвивають в учнів уяву, навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вмінь, стимулюють прояви самостійності, їхні творчі можливості. Наприклад, під час вивчення теми "Що таке сім’я і шлюб" (практичний курс правознавства, 9 клас) можна імітувати умови укладання шлюбу та умови, що перешкоджають вступу в шлюб, а теми "Особливості організації державної влади і місцевого самоврядування в Україні. Верховна Рада" (правознавство, 10 клас) – пленарне засідання Верховної Ради.
2) Рольова гра, мета якої – визначити ставлення учнів до конкретної життєвої ситуації, допомогти їм набути досвіду за допомогою гри, навчатися на основі досвіду та почуттів. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями сприяє розвитку уяви і навичок критичного мислення, формує спроможність знаходити і розглядати альтернативні варіанти дій, допомагає уявляти себе в тій чи іншій соціальній ролі, співчувати іншим тощо.
У ході рольової гри учасники розігрують у ролях визначену вчителем проблему або ситуацію. Рольова гра потребує ретельної підготовки. Зокрема, учитель спільно з учнями має провести розподіл ролей, скласти сценарій. Прикладом рольових ігор може бути інсценізація уривків з повістей М. Гоголя "Тарас Бульба" та В. Малика "Таємний посол" під час вивчення тем "Виникнення Запорізької січі" та "Запорізька Січ у другій половині ХVІІ ст." у шкільному курсі історії України у 8 класі [4].
3) "Мікрофон" – цей метод дає можливість кожному учневі швидко і лаконічно, імітуючи "говоріння в мікрофон", висловлювати власну думку чи позицію. Наприклад, у ході вивчення теми "Кирило-Мефодіївське братство" на уроці історії України у 9 класі на етапі вивчення нового матеріалу вчитель може поставити запитання "Чи була, на вашу думку, діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства небезпечною для царату?".
На уроці з практичного курсу правознавства у 9 класі у процесі вивчення теми "За якими правилами ми живемо?" на етапі узагальнення вивченого матеріалу можна запропонувати учням таке запитання: "Яких соціальних норм ви дотримувались упродовж минулого тижня?" [9].
"Мікрофон" є ефективним методом на заключному етапі уроку, коли учні рефлектують з приводу того, що і як вони робили на уроці. Наприклад, можна запропонувати учням запитання на зразок: "Що я встиг/встигла зробити на уроці? Чого досяг/досягла? Що залишилося невирішеним? Що сподобалося найбільше?" тощо.
4) Метод "Навчаючи – вчуся" (або "Кожен навчає кожного", "Броунівський рух") надає учням можливість взяти участь у навчанні, тобто поясненні нового однокласникам. Наприклад, вивчення теми "Спадкове право" (правознавство, 10-й клас) можна організувати на основі цього методу. Отже, учням пропонуються кольорові картки із вказаними на них чергами спадкоємців для прочитання й запам’ятовування упродовж 2-3 хвилин, а після цього вони мають ознайомити з цією інформацією однокласників.
5) Робота в малих групах допомагає учням набути навичок спілкування й співпраці. Це один із найбільш ефективних методів, адже за організації групової роботи відбувається обмін думками, результатом якого є оптимальне спільне вирішення поставленої проблеми. Зокрема, на уроці історії у 6 класі з теми "Релігія стародавніх греків" на етапі ознайомлення з новим матеріалом можна об’єднати учнів у п’ять груп. Кожна із груп отримує картку із зображенням богів і завданнями: "Визначте, який бог зображений, охарактеризуйте його". Протягом 5-10 хвилин групи виконують завдання та представляють результати класу.
6) "Коло ідей" – ефективність цього методу полягає у вирішенні суперечливих питань зі створенням можливості учням висловити власну позицію. Наприклад, під час вивчення теми "Воєнно-політичні події Національно-визвольної війни 1649-1651 років" на уроці історії України у 8 класі на етапі підбиття підсумків можна запропонувати учням таку думку: "Перемога поляків у Берестецькій битві не означала цілковитої поразки козаків". Учні висловлюють свої думки по черзі, доки не будуть вичерпані ідеї; всі запропоновані варіанти відповідей записуються на дошці.
7) "Мозковий штурм" – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учнів проявляти уяву та творчість, що досягається на основі вільного вираження думок усіх учасників і допомагає знаходити кілька рішень з конкретної теми. Наприклад, на уроці правознавства у 10 класі (тема "Правопорядок і правопорушення") варто запропонувати учням запитання: "Якими є основні причини правопорушень у нашій державі?" та записати його на дошці. Учасники мозкового штурму, відшуковуючи відповідь на поставлену проблему, висувають ідеї щодо її розв’язання. На дошці записуються всі варіанти ідей доти, доки всі присутні не вважатимуть кількість достатньою. Після цього ідеї аналізуються, групуються й узагальнюються.
8) "Займи позицію" – цей метод дає можливість виявити різні позиції учнів щодо певної проблеми або суперечливого питання. Метод є ефективним з точки зору демократичності щодо розмаїття поглядів на проблему, що вивчається/обговорюється, та надання можливості учням усвідомити наявність протилежних позицій щодо її вирішення. Унаслідок застосування цього методу учні навчаються слухати свого співрозмовника та наводити переконливі аргументи щодо власного твердження. Наприклад, на занятті з історії України у 8 класі з теми "Люблінська унія" учитель може запропонувати учням думку історика І. Крип’якевича: "Люблінська унія за всіх негативних наслідків дала принаймні одну користь: всі українські землі були злучені в одну цілість…". Далі учням пропонується обрати одне із тверджень – "Так, згоден/згодна", "Ні, не згоден/не згодна", "Це складне для мене питання" та обговорити власну позицію в утвореній групі, висловити власні аргументи. Після цього хтось із учнів може змінити свою позицію й перейти до іншої групи. Далі вчитель має підбити підсумки, а учасники – назвати найбільш переконливі аргументи своєї групи [4].
Отже, упровадження інтерактивних методів навчання сприяє формуванню в учнів пізнавального інтересу до вивчення історії та правознавства, дозволяє вчителю враховувати особливості розвитку творчих здібностей школярів та, адже інноваційні методи навчання активізують творчий потенціал учнів і підвищують якість засвоєння ними загальноосвітніх знань, забезпечують практичну й творчу підготовку.
Як свідчить наш багаторічний досвід викладання історії та правознавства, для досягнення оптимальних результатів у розвитку пізнавальних навичок і творчого мислення учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі ефективною є інтеграція інноваційних методів, поєднання різноманітних методів навчання і форм роботи школярів на уроках історії та правознавства.
Висновки. У результаті оптимального використання різних інтерактивних методів навчання змінюються позиції вчителя й учнів у навчально-виховному процесі. Із носія готових знань учитель перетворюється в організатора пізнавальної діяльності учнів, а останні стають рівноправними суб’єктами в навчанні. Водночас створюється та реалізується модель творчої особистості, яка не лише володіє навичками спілкування, розуміє історичний процес і правові явища, а й вміє самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культури й моралі, виявляє свій творчий потенціал, що є основою успішного подальшого професійного становлення особистості.
Список використаних джерел
- Активні та інтерактивні технології навчання [Текст] // Віхи століть. – 2004. – № 4. – С. 48-74.
- Баханов, К. О. Професійний довідник вчителя історії / К. О. Баханов. – Харків : Основа, 2011. – 239 с.
- Баханов, К. О. Організація особистісно орієнтованого навчання [Текст] : порадник молодого вчителя історії / К. О. Баханов. – Харків : Основа, 2008. – 159 с.
- Гісем, О. В. Історія України : 8 клас [Текст] : підруч. [для загальноосвіт. навч. закл.] / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк. – Харків : Ранок, 2008. – 256 с.
- Крамаренко, С. Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів [Текст] / С. Г. Крамаренко // Відкритий урок. – 2002. – № 5-6. – С. 7-11.
- Левітас, Ф. Л. Методика викладання історії [Текст] : практикум для вчителя / Ф. Л. Левітас, О.О. Салата. – Харків : Основа, 2007. – 112 с.
- Мокрогуз, О. П. Інноваційні технології на уроках історії / О. П. Мокрогуз. – Харків : Основа, 2007. – 192 с.
- Пометун, О. І. Правознавство. Практичний курс [Текст] : підручник для 9 кл. / О. Пометун, Т. Ремех. – К. : Літера ЛТД, 2009. – 192 с.
- Пометун, О. Методика навчання історії в школі [Текст] / О. І. Пометун, Г. О. Фрейман. – К. : Генеза, 2005. – 328 с.
Пышко, Е. Л. Интерактивные методы обучения как способ развития творческих способностей учеников на уроках истории и правоведения
В статье рассматриваются интерактивные методы обучения и их роль в развитии творческих способностей учащихся в процессе обучения истории и правоведения. Приводится краткая характеристика группы интерактивных методов. Теоретическое изложение темы иллюстрируется конкретными примерами из опыта преподавания истории и правоведения в школе.
Ключевые слова: интерактивные методы обучения, история, правоведение, творчество.
Pyshko, Olena. Interactive Methods as a Means of Students’ Creative Abilities Development in the History and Law Lessons
The paper discusses interactive teaching methods and their role in the development of students’ creative abilities in the teaching process of history and law. A brief description of a group of interactive methods is given. Theoretical presentation of the theme is illustrated with specific examples of history and law teaching experience at school.
Key words: interactive teaching methods, history, law, art.