Print this Сторінка

Мозговий В. Л. Психопедагогічний аспект підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії: історія питання

Мозговий В. Л.,
докторант відділу теорії та історії педагогічної майстерності Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук, доцент

 

Психопедагогічний аспект підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії: історія питання

 

У статті досліджується становлення психопедагогіки як наукового напряму сучасної дидактики. Аналізуються погляди теоретиків педагогічної і психологічної науки щодо значимості психопедагогічних основ взаємодії учителів та учнів у навчально-виховному процесі. Указано на доцільність розгляду психопедагогічного аспекту в контексті дослідження проблеми підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії.

Ключові слова: психопедагогіка, підготовка майбутніх учителів, режисура педагогічної дії.

 

Постановка проблеми. Педагогічна наука становить собою складний синтезований продукт, полікомпонентність якого досягла апогею. Тенденції деталізації психологічних, педагогічних, професійних основ розвитку фахівця-педагога за профілями та напрямами підготовки спричинили ситуацію розбалансованості підходів до сприйняття особистості як цілісного фізіологічного суб’єкта дійсності. Актуалізуючи інноваційні методи, технології навчання, педагогіка поступово втрачає орієнтири свого основного призначення – виховання та розвитку цілісної особистості за принципом природовідповідності. Сутність цього принципу, запропонованого Я. А. Коменським у "Великій дидактиці", полягає в тому, що "…усі фізичні та духовні сили людини підлягають розвитку відповідно до індивідуальних її особливостей – природовідповідності" [10, с. 287].

Сучасна вітчизняна педагогічна освіта гостро відчуває дефіцит реалізації цього принципу. Нівелювання чинної (за радянські часи) системи професійного відбору абітурієнтів на педагогічні спеціальності, перетворення педагогічних вищих навчальних закладів на класичні університети, у результаті чого відбулося значне скорочення психолого-педагогічних дисциплін, програм педагогічних практик, можливість навчання на контрактній основі – усі перераховані чинники впливають на підготовку фахівців до професійно-педагогічної діяльності в нових умовах розвитку суспільства. Аналізуючи таку ситуацію, академік І. А. Зязюн наголошує: "Один із варіантів вирішення цієї проблеми пов’язаний з певними змінами функцій спеціальних дисциплін у структурі навчального плану педагогічного ВНЗ (предметів як природничо-наукового, фізико-математичного, так і гуманітарного профілів). Ці навчальні дисципліни повинні, з одного боку, формувати власне особистісні (смислові, ціннісні, світоглядні) функції й властивості студента, а з іншого, – максимально інтегруватися з психолого-педагогічними й методичними дисциплінами" [8, с. 459]. Саме ця наукова позиція спонукала нас до ґрунтовного розгляду процесу підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії з позиції психопедагогіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі синтезу психологічного і педагогічного знання в системах підготовки вчителів присвячена значна кількість наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів. Історико-теоретичну основу цього напряму становлять роботи Л. Виготського, Й. Гербарта, П. Каптерева, Г. Песталоцці та інших. Серед сучасних дослідників варто виділити роботи О. Власової, І. Зимньої, А. Морозова та інших. Значущими для розвитку психопедагогіки вважаємо праці І. Зязюна, В. Роменця, Н. Тализіної, Е. Стоунса та інших.

Ураховуючи науковий доробок зазначених авторів, звертаємо увагу на те, що проблема підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії не розглядалася з позиції психопедагогіки.

Метою статті є аналіз історичних передумов становлення психопедагогіки як наукового напряму та її позиціонування до проблеми підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії.

Виклад основного матеріалу. Перш, ніж розпочнемо дослідження психопедагогічного аспекту підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії, дослідимо історію становлення психопедагогіки як наукового напряму сучасної дидактики.

Одним із перших акцентував увагу на значущості психології у педагогічній практиці П. Каптерев [9]. Обґрунтовуючи основи педагогічної психології, він зауважував, що застосування психологічних теорій до виховання є одним із найширших і важливіших рішень, що допускає наука про душу. При цьому дослідником наголошено: “Тут мова йде не про застосування будь-якого спеціального психологічного вчення на практиці, а про використання усієї суми психологічних теорій у вихованні юного покоління” [9, с. 3].

Однак, теоретично обґрунтовуючи основи педагогічної психології, П. Каптерев наголошував на першості розгляду цієї проблеми Г. Песталоцці. У "лебединій пісні Песталоцці" зазначається, що "…ідея елементарної освіти, якщо визначити її точніше, є не чим іншим, як результатом бажання людства надати допомогу справі природи в розвитку наших здібностей і сил, яку може йому надати освічена любов, розвинений розум і просвітницьке естетичне почуття людського роду" [14, с. 346].

У контексті історичного становлення педагогічної психології варто звернути увагу на працю Й. Гербарта "Загальна педагогіка". На думку А. Адольфа, "Гербарт один із усіх філософів новітнього часу, котрий не мимоволі зачіпає питання педагогічної теорії, а робить їх складовою частиною своїх філософських досліджень і має погляд на педагогіку як на галузь, у якій теоретичні висновки етики та психології можуть довести свою доцільність для розуміння природи та історії, а також для морального керування індивідуумом і суспільством" [4, с. 9]. Сам же Й. Гербарт із цього приводу зазначав, що “…перша наука, яку повинен знати вихователь, є психологія, у ній повинна бути показана a priori вся сукупність можливих рухів людської душі” [4, с. 9].

Щодо функціональності педагогічної психології, то позиція П. Каптерева полягала в "…об’єднанні психологічних теорій з педагогічними працями, що належать до педагогічної психології, які в подальшій реалізації можуть надавати повну систему психологічних напрацювань, вказуючи, де потрібно і доцільно використати їх у галузі виховання" [9, с. 3].

Новий розвиток психопедагогічної теорії відбувся завдяки науковим пошукам Л. Виготського [2], який, досліджуючи основи педагогічної психології, наголошував, що “…у майбутньому кожен учитель повинен будувати свою роботу на психології, і наукова педагогіка стане точною наукою тільки завдяки психології” [2, с. 364]. Обґрунтовуючи психопедагогічні позиції учителя, науковець зазначав, що “…на долю вчителя у процесі виховання випадає активна роль – ліпити, кроїти, шматувати та різати елементи середовища, об’єднувати їх найрізноманітнішими способами, щоб вони реалізовували те основне завдання, яке йому потрібне. Таким чином, виховний процес стає вже тристороннє активним: активний учень, активний учитель, активне між ними середовище” [2, с. 89].

Більш наближеною до педагогічної практики вважаємо працю професора Ліверпульського університету Е. Стоунса "Психопедагогіка" [16]. Основний фактор результативності психопедагогіки як наукового феномена, на думку автора, полягає в тому, що замість однобічного руху психолога до вчителя треба встановити двобічний рух: психолог має навчатися у вчителя так само, як учитель вчиться у психолога [161]. За таких умов, стверджує Е. Стоунс, педагог виступає у ролі експериментатора, який “…не тільки збирає, систематизує експериментальні дані, а ще і вводить вирішальний новий фактор у сферу діяльності учня” [16, с. 121].

Аналізуючи сучасні наукові підходи до проблеми психопедагогіки, зазначаємо, що відокремленість розвитку педагогічної і психологічної науки не сприяли розробленню розглядуваного наукового напряму вітчизняними науковцями. Здебільшого основний спектр наукових робіт стосується педагогічної психології.

Розглянемо сучасні визначення сутності поняття "педагогічна психологія". Так, в "Енциклопедії освіти" зазначається, що "педагогічна психологія розглядає психологічні питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та суспільно значущих якостей особистості; умови, що забезпечують розвивальний ефект навчання; можливості врахування індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємини педагога та учнів; міжгрупові стосунки учнів; психологію вчителя" [5, с. 648].

У словнику із психології [11] поняття "педагогічна психологія" тлумачиться як розділ психології, що вивчає закономірності процесу навчання та виховання, займається низкою проблем: формування в учнів мислення, управління процесом засвоєння прийомів і навичок інтелектуальної діяльності, дослідження психологічних факторів, що впливають на успішність процесу навчання, аналізу взаємовідносин між педагогом і учнем, а також стосунків в учнівському колективі, виявлення індивідуально-психологічних особливостей навчально-виховної роботи.

У словнику "Професійна освіта" дефініція "педагогічна психологія" трактується як "галузь психології, що вивчає закономірності психічної діяльності людей у процесі навчання, виховання, оволодіння педагогічним досвідом" [15, с. 236].

Досліджуючи психологію праці вчителя, А. К. Маркова наголошує: "Психологічні дослідження у цій царині розрізнені: одні психологи вивчають діяльність, другі – спілкування, треті – здібності вчителя" [12, с. 3]. Продовжуючи аналіз такої ситуації, учена запропонувала власний підхід до вирішення проблеми, виділяючи у психології праці вчителя певні компоненти, один із яких складає “професійні психологічні позиції, налаштування вчителя, що вимагає від нього професія” [12, с. 7]. Надалі автор пропонує розглянути "психологічні модулі професії вчителя", до яких належать професійні знання, професійні вміння, професійні позиції, професійно-психологічні особливості (якості).

Більш психологічно орієнтованим вважаємо визначення поняття "педагогічна психологія", запропоноване О. Власовою: "Педагогічна психологія – це галузь психологічної науки, яка досліджує психологічні проблеми виховання й навчання особистості – основних механізмів спрямованої соціалізації людини" [3, с. 6].

Обґрунтовуючи основи педагогічної психології, І. Зимня наголошує на тому, що "…педагогічна психологія вивчає умови та фактори формування психічних новоутворень під впливом освітнього процесу" [6, с. 11]. Важливим, на нашу думку, у доробку вченої є зосередження уваги на вчителеві як на суб’єкті педагогічної діяльності.

Аналізуючи психолого-педагогічну підготовку викладача вищої школи XXI століття, А.Морозов звертає увагу на певні вимоги, відповідно до яких педагог "…повинен наполегливо формувати у собі якості психолога і деякою мірою психотерапевта, а для цього потрібні: знання психологічних особливостей людини, що допоможуть розумітися в людях, адекватно оцінювати їх стан, настрій, поведінку; уміння емоційно адекватно відгукуватися на психічний стан іншої людини і її поведінку; уміння вибирати стосовно кожного таку форму спілкування, яка відповідала б його індивідуальним особливостям; знання й уміння відповідати вимогам етикету як зовнішнього виявлення внутрішньої поваги до інших людей" [13, с. 117].

Проте існують наукові позиції сучасних дослідників, у яких увагу педагогічної спільноти акцентовано на доцільності чергового об’єднання основ педагогіки і психології у сфері виховання особистості. Так, аналізуючи основи наукової дилеми "Педагогічна психологія чи психологічна педагогіка?", І. Зязюн стверджує: "Простір спільних дій у розвитку діалогу педагогіки й психології може цілеспрямовуватися на вирішення множини завдань: від розвитку освіти в глобальному аспекті як цивілізаційної ідеї до нагальних завдань психолого-педагогічної підготовки студентів – майбутніх учителів" [7, с. 31].

Цікавою є наукова позиція Н. Вишнякової в обґрунтуванні креативної психопедагогіки як творчого напряму в психологічній науці та практиці, у якій  наголошено: "У педагогічній діяльності необхідно застосовувати поняття та категорії педагогічної психології, використовуючи психологічні методики діагностики та психокорекції, а також психологічні механізми вивчення реального педагогічного явища" [1, с. 88].

Проведений аналіз наукових робіт дає можливість констатувати наявність значного взаємозв’язку педагогічної і психологічної науки в реалізації дослідження психофізіологічних особливостей у професійному розвитку педагога і режисера. Це означає, що режисура педагогічної дії, забезпечуючи засобами, способами, методами і формами процес трансформації суб’єктивних факторів майбутніх учителів в авторські педагогічні системи, створить відповідні психопедагогічні умови, у яких відбуватиметься гармонійний розвиток усіх учасників навчально-виховного процесу.

Висновки. Наведені наукові позиції переконливо свідчать про значущість психопедагогічної складової в означенні ролі суб’єкта педагогічної дії – майбутнього вчителя. Практично у всіх наведених думках простежується важливість авторського начала в реалізації педагогічної дії. Урахування цього фактора спонукало до формулювання припущення про можливість розвитку авторської педагогічної дії і, відповідно, про існування авторських педагогічних систем. Така позиція цілком підтверджує природу режисерської дії, яка будується на значущості авторського рішення в реалізації основних завдань, що стосуються задуму, ідеї, інтерпретації твору тощо. Якщо ґрунтовно проаналізувати етапи підготовки і реалізації сучасного уроку як авторського дидактичного, методичного, навчального проекту, можемо стверджувати про подібність роботи вчителя із роботою режисера.

Перспективи подальших досліджень пов’язуємо із деталізацією психопедагогічних основ підготовки майбутніх учителів до режисури педагогічної дії.

 

Список використаних джерел

  1. Вишнякова, Н. Ф. Креативная психопедагогика как творческое направление в психологической науке и практике [Текст] [Электронный ресурс] / Н. Ф. Вишнякова. – Режим доступа : // www. naukainform.kpi.ua.
  2. Выготский, Л. С. Педагогическая психология [Текст]  / под ред. и со вступ. ст. В. В. Давыдова; [авт. коммент. В. В. Давыдов и др.]. – М. : Педагогика, 1991. – 497 с.
  3. Власова, О. І. Педагогічна психологія [Текст] : навчальний посібник / О. І. Власова. – К. : Либідь, 2005. – 400 с.
  4. Гербарт, И. Главнейшие педагогические сочинения : В сист. извлеч. [Текст]  / Гербарт Иоганн / пер. с нем. А. В. Адольфа. – М. : Изд. К. Тихомирова, 1906. – XV. – Вып. 14. – 365 с.
  5. Енциклопедія освіти / АПН України; голов. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
  6. Зимняя, И. А. Педагогическая психология [Текст]  : учебное пособие / И. А. Зимняя. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1997. – 480 с.
  7. Зязюн, І. А. Педагогічна психологія чи психологічна педагогіка?! [Текст]  / І. А. Зязюн // Естетика і етика педагогічної дії : збірник наук. праць. – К.; Полтава, 2012. – № 3. – С. 20-37.
  8. Зязюн, І. А. Філософія педагогічної дії [Текст]  : монографія / І. А. Зязюн. – Черкаси : Вид. відділення ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2008. – 608 с.
  9. Каптерев, П. Ф. Педагогическая психология [Текст]   / П. Ф. Каптерев. – 2-е изд., перераб. – СПб. : Губерн. тип., 1883. – Ч. 1. – IV.– 492 с.
  10. Коменский, Я. А. Великая дидактика [Текст] /  Ян Амос Коменский / пер. с лат. А. Шепинского. – СПб. : Тип. Э. Арнгольда, 1893. – 326 с.
  11. Кондаков, И. М. Психология. Иллюстративный словарь / И. М. Кондаков. – 2-е изд., доп. и перераб. – СПб. : ЕВРОЗНАК, 2007. – 783 с.
  12. Маркова, А. К. Психология труда учителя : Книга для учителя [Текст]  / А. К. Маркова. – М. : Просвещение, 1993. – 192 с.
  13. Морозов, А. В. Креативная педагогика и психология [Текст] : учеб. пособие [для системы высш. послевуз. и пед./ профобразования при реализации программы “Преподаватель высш. шк.”, а также студ. вузов по пед. направленности и специальностям] / А. В. Морозов, Д. В. Чернилевский. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Традиция, 2004. – 559 с.
  14. Песталоцци, И. Г. Избранные педагогические сочинения [Текст]  / И. Г. Песталоцци / пер. с нам. В. Смирнова. – М. : Печатная А. И. Снегиревой, 1896. – Т. 3. – Мелкие сочинения. – 586 с.
  15. Професійна освіта : словник [Текст] : навчальний посібник / [уклад. С. У. Гончаренко та ін.; за ред. Н.Г. Ничкало]. – К. : Вища школа, 2000. – 380 с.
  16. Стоунс, Э. Психопедагогика. Психологическая теория и практика обучения [Текст]  / пер. с англ. / Эдвард Стоунс / под ред. Н. Ф. Талызиной. – М. : Педагогика, 1984. – 472 с.

 

Мозговой, В. Л. Психопедагогический аспект подготовки будущих учителей к режиссуре педагогического действия: история вопроса

В статье исследуется становление психопедагогики как научного направления современной дидактики. Анализируются взгляды теоретиков педагогической и психологической науки о значимости психопедагогических основ взаимодействия учителя и учеников в учебно-воспитательном процессе. Указано на целесообразность рассмотрения психопедагогического аспекта в контексте исследования проблемы подготовки будущих учителей к режиссуре педагогического действия.

Ключевые слова: психопедагогика, подготовка будущих учителей, режиссура педагогического действия.

 

Mozgoviy, Viktor. Psychological-Pedagogical Aspect of the Preparation of Future Teachers for Pedagogical Action Direction: Background

The formation of psychopedagogy as a scientific branch of modern didactics is being studied. Scientific views of theorists of pedagogical and psychological science on the significance of psychopedagogical foundations of teachers’ and students’ interaction in an educational process are being analyzes. The attention is focused on the reasonability of studying of psychopedagogical aspect in the context of the problem of the preparation of future teachers for pedagogical action direction.

Key words: psychopedagogy, the preparation of future teachers, pedagogical action direction.

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=2268