Print this Сторінка

Твердохліб Т. С. Висвітлення питання розвитку педагогічної освіти в духовних семінаріях у вітчизняній духовній періодиці (60-ті роки ХІХ століття)

УДК [37.015:2-725](477) (09) ''18'' 

   

Твердохліб  Т. С.,
докторант  кафедри  загальної педагогіки і педагогіки вищої школи Харківського національного  педагогічного  університету  ім. Г. С. Сковороди,  кандидат педагогічних наук

 

Рецензент: Рогова Т. В.,
професор кафедри загальної педагогіки і педагогіки вищої школи Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди,  доктор педагогічних наук, професор

 

Висвітлення питання розвитку педагогічної освіти в духовних семінаріях у вітчизняній духовній періодиці (60-ті роки ХІХ століття)

   

У статті на основі аналізу першоджерел розглянуто висвітлення питання розвитку педагогічної освіти в середніх духовних навчальних закладах у вітчизняній духовній періодиці 60-х років ХІХ століття.

Проаналізовано ідеї щодо викладання в духовних семінаріях педагогіки, пастирського богослов’я та гомілетики, представлені на шпальтах журналів "Православное обозрение", "Христианское чтение", "Труды Киевской духовной академии".

Ключові слова: духовна періодика, духовна семінарія, гомілетика, пастирська педагогіка, пастирське богослов’я, педагогічна освіта.

 

Постановка проблеми. Сьогодні в Україні триває процес розвитку і реформування системи. Відбуваються значні зрушення у вирішенні питання наближення стандартів духовної освіти до загальнодержавних, узгодження церковної освіти з нормами Болонського процесу. Важливими завданнями функціонування сучасних духовних навчальних закладів визначено підготовку їхніх вихованців до пастирської, місіонерської та викладацької діяльності, що потребує педагогічної освіти. Здійснюючи реформування духовної освіти, необхідно враховувати вітчизняні здобутки її змісту та організації для їх творчої реалізації в сучасності. Зокрема, заслуговують на творчу актуалізацію ідеї щодо розвитку семінарської педагогічної освіти, висвітлені на шпальтах вітчизняної духовної періодики в 60-х роках ХІХ століття.

Аналіз останніх досліджень.  Досвід і теоретичне підґрунтя викладання педагогіки в духовних освітніх закладах вивчали І. Важинський, С. Кузьміна, Н. Сухова, М. Ткачук, В. Фазан, І. Юрас та інші сучасні науковці. Переважно у студіях дослідників ХІХ – початку ХХ століття висвітлювався в ретроспективі розвиток гомілетики  (М. Гроссу, В. Певницький, М. Петров) та пастирського богослов’я (архім. Інокентій (Пустинський), М. Маккавейський, В. Певницький М. Глубоковський, Г. Флоровський) як навчальних предметів і науки. Аналіз ступеня наукового розроблення проблеми дає підстави стверджувати, що  питання розвитку семінарської педагогічної освіти у вітчизняній духовній періодиці 60‑х років ХІХ століття є недостатньо вивченим.

Мета статті – визначення і розкриття  ідей розвитку педагогічної освіти в духовних семінаріях, які представлені у вітчизняній духовній періодиці 60-х років ХІХ століття, на основі аналізу зазначених першоджерел.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поразка Російської імперії в Кримській війні показала відсталість її кріпосницької соціально-економічної системи. Після смерті Миколи І престол зайняв його син Олександра ІІ, вихований у ліберальному дусі. Саме за часів його правління відбулось пом’якшення всього політичного режиму, проводились прогресивні реформи, з’явилися нові періодичні видання, активно розвивалися гуманітарні науки, зокрема педагогіка. У такій атмосфері почали видаватися нові духовні журнали, розширилося коло тем, які висвітлювалися в них. Уперше автори публікацій у вітчизняних духовних періодичних виданнях звернулися до питання розвитку педагогічної освіти. Варто зазначити, що в розвідках ними розглядалася лише педагогічна освіта в духовній школі – педагогічна підготовка у світських навчальних закладах залишилась поза їхньою увагою.

Сучасними науковцями доведено, що дефініція "педагогічна освіта"  має декілька значень. У вузькому розумінні це поняття означає систему підготовки спеціалістів дошкільної, початкової та середньої освіти, у широкому – це система підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів для навчальних закладів усіх типів, включаючи професійно-технічні, середні спеціальні  й вищі. У загальному значенні педагогічна освіта – це професійна підготовка всіх осіб, причетних до навчання і виховання дітей, молоді та дорослих [12]. Такі її тлумачення в аспекті нашого дослідження дозволили віднести до педагогічної освіти ідеї щодо розвитку педагогіки, пастирського богослов’я і гомілетики (церковного красномовства). Останні дві дисципліни є педагогічно орієнтованими, оскільки забезпечують підготовку майбутніх священиків до релігійно-морального виховання пастви.

Журнал "Православное обозрение" став першим духовним періодичним виданням, який порушив питання розвитку педагогічної освіти. У журналі  за 1860 рік було розміщено статтю "Несколько слов о духовных училищах" [5], у якій обґрунтовано потребу введення у семінарський курс педагогіки. Відміна кріпосництва в найближчому майбутньому, на думку авторів, мала забезпечити покращення селянського побуту й розширення мережі церковно-приходських шкіл у селах. У публікації стверджувалось, що в цих навчальних закладах найбільш доцільним було б доручити викладання священику та іншим членам церковного кліру, а для цього їм необхідна педагогічна підготовка. Це також стане в нагоді духівництву, яке викладає в повітових училищах, займається сімейним вихованням. Окремо у статті зверталася увага на зміст педагогічної освіти в семінаріях: “називаючи педагогіку, ми не розуміємо під нею широкого теоретичного курсу про виховання і освіту людини – такий курс має своє повне значення в університетському чи в академічному викладанні; педагогіка в семінарській освіті має знайомити із загальними основами людського виховання, розкривати правила поводження з малолітніми учнями у школі, визначити найлегші та найбільш надійні способи навчання елементарних знань: читання, письма, основ арифметики, закону Божого тощо” [5, с. 285]. Побіжно в публікації зазначалось про кадрове забезпечення вивчення педагогіки (вона мала викладатися досвідченим наставником, який мав університетську або гімназійну педагогічну освіту) і більш широко висвітлювались організаційні аспекти вивчення педагогіки. Зважаючи на велику роль педагогічної практики для підготовки майбутнього учителя, пропонувалося присвятити їй або останній рік навчання в семінарії, або, після завершення семінарського курсу навчання,  “призначити обов’язковий рік для практичної підготовки вихованців до майбутнього служіння у званні пастиря і учителя народного” [5, с. 289].

Практичні аспекти педагогічної освіти в духовних семінаріях також було представлено у статті "Несколько слов по поводу воскресных школ" (1861) [6]. У публікації пропонувалось відкривати недільні школи у приміщеннях духовних семінарій і училищ. У ній стверджувалось, що вихованці семінарій могли б відвідувати недільні школи з метою спостережень за навчальним процесом, проведенням уроків, а також для ознайомлення з особливостями функціонування “цих нових училищ, які далекі від формалізму і педантизму, суворості й сухості у стосунках викладачів і учнів” [6, с. 445-446].

На користі функціонування недільних шкіл акцентує увагу і автор розвідки "Заметки по поводу проекта о преобразовании духовных семинарий (по учебной части)" (1864) [3]. У ній наголошувалося на доцільності організації педагогічної практики семінаристів у таких школах, оскільки всі правила педагогіки, огляди форм, методів будуть "сухими", "мертвими" і незрозумілими до застосування їх на практиці.

В. Карпов у статті [3] хоча й зосередив увагу на питанні викладання педагогіки в духовних академіях, проте зазначав, що в середніх духовних навчальних закладах їй необхідно мати релігійно-моральне підґрунтя. Зважаючи на таку її базу, педагогіка в семінаріях, за В. Карповим, “має справедливо вимагати собі окрему кафедру, оскільки там уся факультетська освіта пристосовується до виховання дітей: і Святе Писання, і християнський догмат, і богословська моральність, і церковний канон – усі вкладають свою частину правил у ті основи, на які має спиратися педагогіка семінарська” [3, с. 105].

Д. Варнін у публікації [1] в основному критикував організацію вивчення словесності в духовних семінаріях, а також висловлював окремі ідеї щодо викладання гомілетики як її складової. Науковець вимагав навчати семінаристів мислити й висловлювати свої думки письмово та усно, у власних проповідях більшою мірою застосовувати теми народного життя, сімейних цінностей, використовувати літературну й частково народну мову. Нехтування цими простими рекомендаціями, на переконання автора, призводило до сумних наслідків: “і книжна мова, і риторична форма проповідей…, і загальні думки без пристосування до життя, і незнайомство проповідників із ним та інші обставини роблять те, що прості люди не розуміють слів проповідника” [1, с. 423-424].

Значна частина думок Д. Варніна була схвалена й розвинена у праці І. Порфір’єва "Еще несколько слов о преподавании словесности в духовных семинариях" (1861) [9]. Так, автор підтримав вимогу частіше використовувати теми народного життя в авторських пробних проповідях семінаристів і доповнив її: учням семінарій потрібно читати сучасну художню літературу, адже вона є важливим джерелом для вивчення природи людини і життя народу.

Проблеми церковного проповідництва в Російській імперії  на початку 60-х років ХІХ розглядались у статті "Проповедь сельского пастыря как средство народного образования" (1861) [2]. Її автор, який позначив себе як “Е. Г.”, довів важливість проповіді для духовно-морального вдосконалення прихожан і релігійної освіти неписемного населення, розкрив негативні явища у проповідницькій діяльності пасторів. На думку науковця, священики або дуже рідко виголошували проповіді, або взагалі цього не робили; в основному паства чула не авторські проповіді священика, а запозичені й далекі від потреб конкретних прихожан; більшість проповідей були незрозумілими для простих людей через специфічну мову і форму викладу, необізнаність із їхнім життям. Підґрунтя цих проблем, як стверджував автор, полягало у слабкій семінарській освіті. Він наполягав на “покращенні гомілетики, як по частині викладання, так і організації практики”, і зазначав, що “на перший раз можна чекати багато доброго від участі вихованців семінарій у навчанні народу в недільних школах, бо попереднє знайомство з народним життям без сумніву матиме гарні плоди” [2, с. 536]. Питання позитивного впливу таких шкіл на практичну підготовку семінаристів як майбутніх проповідників було порушене й у статті “Несколько слов по поводу воскресных школ” [6]. У публікації зазначалось, що в цих навчальних закладах семінаристи мали б можливість зблизитись із народом і “говорити катехізичні повчання нештучно, зрозуміло і повчально” [6, с. 446].

Найбільш радикально про роль і значення гомілетики в підготовці семінаристів до морально-релігійного виховання пастви висловився викладач Київської духовної академії В. Певницький [8]. Науковець критикував організацію вивчення означеної навчальної дисципліни і вказував на те, що гомілетику не можна назвати наукою, бо вона має бідну  теоретичну основу. “Історія проповідництва – ось що могло б надати життя цій сухій і схоластичній науці, але про це, на жаль, у нас ніхто не думав і не думає, коли збирається викладати гомілетику” [8, с. 189]. Тому В. Певницький пропонував увести до семінарського курсу пастирську педагогіку та водночас вилучити з нього гомілетику й пастирське богослов’я. На жаль, науковець не розкрив ні змісту, ні форм і методів та особливостей організації вивчення пастирської педагогіки, лише зазначив, що в її межах має проводитись практика. Він зазначав, що “оскільки семінарія, як заклад духовний, окрім загальної освіти, має окрему мету – готувати майбутніх пастирів церкви, то в ній потрібна  й можлива тільки одна практика – проповідницька або пастирська” [8, с. 171].

Згодом В. Певницький змінив власну точку зору щодо викладання гомілетики в духовних семінаріях. Її представлено у праці науковця "В каком виде может и должна быть поставлена кафедра гомилетики?" (1863) [7], а також у статті “Заметки по поводу проекта о преобразовании духовных семинарий (по учебной части)” (1864) [4], автор якої підписався “М. Н. Р.”. Аналіз публікацій свідчить, що В. Певницький пропонував кафедру гомілетики замінити кафедрою духовної словесності. Її уведення, на думку науковця, було б дуже корисним для середньої духовної освіти. “Стежачи за розповсюдженням у житті і проникненням у нього божественного вчення, наука духовної словесності розкриє ті заломлення, які має світло небесної істини, проникаючи в окремі індивідуальні свідомості; вона розкриє, чим живився і в яких рухах думки і віри виявлявся релігійний розум мас, якими засобами й наскільки підносили його освічені діячі релігійного християнського проповідництва не тільки усного, але і літературного, куди спрямовувалась і чим займалась передова думка духовно-релігійних мислителів та багато іншого” [7, с. 41].  Як бачимо, викладач академії уявляв духовну словесність як теоретичну науку, у якій значну увагу буде приділено історії гомілетики. Така нова навчальна дисципліна втрачала не тільки практичну орієнтацію, але й педагогічну спрямованість.

Проти цього виступив автор "Заметок по поводу проекта о преобразовании духовных семинарий (по учебной части)", який наголошував на виховному і практичному потенціалі гомілетики: "семінарія повинна дати проповідників, які будуть здатні до повчання, до викриття, до покарання… Як би ви не ставили гомілетику в програмі семінарських наук, ви її маєте поставити так, щоб вихованець, вивчивши її, міг бути якщо не зразковим, то гарним проповідником" [4, с. 296].  Історію гомілетики він пропонував вивчати в межах семінарського курсу церковної історії. Автор статті доводив, що гомілетика в середніх духовних навчальних закладах потрібна, але не в такому вигляді, у якому вона викладалася в ті часи. На його думку, у семінаріях потрібно готувати не церковних ораторів для освіченої пастви міст, а проповідників, які власним словом зможуть здійснювати релігійно-моральне виховання сільського населення. Для цього вони мають навчитися складати і проголошувати простою народною мовою зрозумілі для селян проповіді, а не копіювати проповіді митрополитів Михаїла, Амвросія, Філарета, архієпископа Інокентія та інших.

Автор публікації [4] давав конкретні рекомендації щодо організації, змісту, форм і методів навчання гомілетики, замість докладного викладу сухих риторичних правил або вивчення історії церковного красномовства він пропонував вивчати твори народних проповідників нашої Церкви.  Саме цьому необхідно було присвятити один із трьох уроків гомілетики на тиждень. Зразком для викладача мала бути робота “Сокровище духовное” святителя Тихона, а новітні катехізичні проповіді повинні були використовуватися як матеріал для критики. Викладачеві необхідно було звертати увагу учнів на вислови, звороти народної мови, простоту і стислість зразкових повчань. На двох інших уроках учні мали вчитися складати власні проповіді і промовляти їх. Урешті-решт семінаристи повинні навчитися виголошувати їх так, щоб п’ятирічній дитині було все зрозуміло. На кожному уроці три-чотири вихованці мали виступати з власними повчаннями. Важливо, щоб вони не тільки промовляли заздалегідь складені твори, а і тренувались проголошувати проповіді експромтом. У публікації [4] наголошено на необхідності активної роботи педагогів семінарій із розвитку усного мовлення учнів, що потребувало застосування сократичного методу викладання. Цей метод передбачає діалог, вільне переказування вивченого своїми словами, а не цитування напам’ять або машинальне читання.

Автор "Заметок по поводу проекта о преобразовании духовных семинарий (по учебной части)" звертався також до питання організації проповідницької практики у недільних школах. І хоча в 1864 році їх діяльність уже була заборонена, він наполягав на відкритті таких шкіл при семінаріях, оскільки викладання в недільних школах привчало б семінаристів до простого і наочного висвітлення істин православної віри своїм майбутнім прихожанам.

Особливості становища педагогічних кадрів у духовних семінаріях розглядалися в розвідці "Состояние и нужды духовно-учебных заведений" (1861) [10]. Її автор, котрий побажав залишитися невідомим і підписався “NN”, звернув увагу на нехтування природними схильностями й побажаннями випускників академії під час їх розподілу на викладацькі посади в семінарії, зокрема й на посади викладачів педагогічно орієнтованих дисциплін. Тільки після закінчення навчання у вищому духовному навчальному закладі вони дізнавались, який предмет будуть викладати: математику чи історію, словесність чи богослов’я, гомілетику чи сільське господарство, медицину чи герменевтику тощо. Автор наголошував, що потрібно звертати увагу на успіхи студентів у вивченні окремих академічних дисциплін та враховувати їхні досягнення під час призначення на викладацькі посади. Ще краще було б, якби враховувалися особисті побажання нових магістрів і кандидатів щодо предметів, які вони хотіли викладати. Дослідник дійшов висновку, що, “призначаючи відповідно до схильностей, успіхів і побажань молодого наставника, завжди можна бути впевненим, що наставник буде мати й можливість, і бажання продовжувати свою освіту на посаді, самовіддано займатись своїм предметом і набути з часом педагогічну досвідченість” [10, с. 341].

Також у публікації негативно оцінювалась практика переведення педагогів семінарії з викладання одних предметів на інші всупереч їх волі. Це часто створювало ситуацію, коли викладач гомілетики чи пастирського богослов’я був змушений "залишити улюблений предмет вивчення, залишити всі напрацювання і жертви, які здійснив для того, щоб підійти до предмета, раніше маловідомого, й оволодіти ним, а потім ненароком ставав на посаду викладача з такого предмета, який сам знав на рівні з найгіршим учнем" [10, с. 342]. Ці переміщення завжди негативно впливали на навчальний процес і, на думку автора, у практиці духовних семінарій їх необхідно було уникати.

Друга частина статті "Состояние и нужды духовно-учебных заведений" була присвячена проблемі навчально-методичного забезпечення процесу навчання в середніх духовних навчальних закладах. Автор публікації виступив проти регламентації підручників і централізації їх розповсюдження, наполягав на потребі вдосконалення підручників і розроблення нових для таких предметів, як пастирське богослов’я, які не мали окремого посібника. Він стверджував, що в кожному академічному окрузі за поданням семінарських педагогічних рад могли б з успіхом уводитись свої підручники, зокрема і з педагогічно орієнтованих предметів. "Цим би оживлялась педагогічна діяльність, різноманітність підручників могла б спонукати до змагання й активізувати приховані сили, а практика виправдала б кращі з керівництв" [11, с. 584].

Висновки і перспективи подальших досліджень. Отже, питання розвитку педагогічної освіти в духовних семінаріях у 60-х роках ХІХ століття активно розробляли Д. Варнін, В. Карпов, В. Певницький, І. Порфір’єв та інші науковці. Їхні ідеї представлені на шпальтах вітчизняної духовної періодики. Автори публікацій висловлювали думки щодо введення до навчального курсу середніх духовних навчальних закладів педагогіки; обмеження змісту педагогіки її основами й методиками викладання предметів початкового навчання; організації педагогічної і проповідницької практики учнів семінарій у недільних школах; використання у пробних проповідях семінаристів тем із народного життя; заміни в семінарському курсі навчання гомілетики і пастирського богослов’я пастирською педагогікою; спрямованості навчання гомілетики на підготовку сільських проповідників тощо.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у висвітленні питання розвитку педагогічної освіти у вищих духовних навчальних закладах на сторінках вітчизняної духовної періодики (60‑ті роки ХІХ століття).

 

Список використаних джерел

  1. Варнин Д. Несколько слов о преподавании словесности в духовных семинариях / Д. Варнин // Православное обозрение. – 1860. – № 11. – С. 407–425.
  2. Е.Г. Проповедь сельского пастыря как средство народного образования / Е.Г. // Православное обозрение. – 1861. – № 4. – С. 531–540.
  3.  Карпов. В. Заметка о преподавании педагогики в духовных академиях / В. Карпов  // Христианское чтение. – 1866. – Ч. 2. – С. 102–109.
  4. М. Н. Р. Заметки по поводу проекта о преобразовании духовных семинарий (по учебной части) / М. Н. Р. // Православное обозрение. – 1864. – Т. 15. – С. 294–327.
  5. Несколько слов о духовных училищах // Православное обозрение. – 1860. – № 6. – С. 285–290.
  6. Несколько слов по поводу воскресных школ // Православное обозрение. – 1861. – № 3. – С. 443–446.
  7. Певницкий В. В каком виде может и должна быть поставлена кафедра гомилетики? / В. Певницкий // Труды Киевской духовной академии. – 1863. – Т. ІІ. – С. 3–48.
  8. Певницкий В. К толкам о семинарском образовании / В. Певницкий // Труды Киевской духовной академии. – 1861. – Т. ІІ. – С. 159–199.
  9. Порфирьев И. Еще несколько слов о преподавании словесности в духовных семинариях / И. Порфирьев // Православное обозрение. – 1861. – № 3. – С. 379–394.
  10. NN. Состояние и нужды духовно-учебных заведений / NN. // Православное обозрение. – 1861. – № 7. – С. 340–344.
  11. NN. Состояние и нужды духовно-учебных заведений / NN. // Православное обозрение. – 1861. – № 12. – С. 583–594.
  12. Tverdokhlib  T.S. Pedagogical  Education  as  Scientific Definition [Електронний ресурс] / T.S. Tverdokhlib //  Суспільні науки : невирішені питання : матеріали V міжнародної  науково-практичної  конференції              (м. Краматорськ, 22 квітня 2017 року). – Вінниця : ТОВ "Нілан-ЛТД", 2017. – С. 47–49. – Режим доступу : https://nubip.edu.ua/sites/default/files/u213/suspilni _nauki_  nevirisheni_pitannya.pdf.

 

 

Твердохлеб Т. С. Освещение вопроса развития педагогического образования в духовных семинариях в отечественной духовной периодике (60-е года XIX века)

В статье на основе анализа первоисточников рассмотрено освещение вопроса развития педагогического образования в средних духовных учебных заведениях на страницах отечественной духовной периодики 60-х годов XIX века. Проанализированы взгляды Д. Варнина, В. Карпова, В. Певницкого, И. Порфирьева и других авторов публикаций в журналах "Православное обозрение", "Христианское чтение", "Труды Киевской духовной академии".

Установлено, что идеи ученых касались преподавания в духовных семинариях педагогики и педагогически ориентированных дисциплин. К последним отнесены пастырское богословие (учебный предмет, обеспечивающий подготовку семинаристов к религиозно-нравственному воспитанию паствы) и гомилетику (учебная дисциплина о применении проповеди как метода воспитательного воздействия).

Ключевые слова: духовная периодика, духовная семинария, гомилетика, пастырская педагогика, пастырское богословие, педагогическое образование.

 

Tverdokhlib, T. S. Coverage of the Issue of the Development of Pedagogical Education in Theological Seminaries on the Pages of the Domestic Religious Periodicals (60s of the 19th Century)

Coverage of the issue of the development of pedagogical education in theological seminaries on the pages of the domestic religious periodicals (60s of the 19th century) has been considered in the article basing on the analysis of primary sources. The opinions of D. Varnin, V. Karpov, V. Pevnytskyi, I. Porfiriev and other authors of publications in the magazines of "Orthodox Review", "Christian Reading", "Works of the Kiev Theological Academy" have been analyzed. It was established that the ideas of scholars concerned teaching of pedagogy and pedagogically oriented disciplines in theological seminaries. The latter include pastoral theology (a subject that provides the training of seminarians for the religious and moral upbringing of the flock) and homiletics (educational discipline about the use of such a method of educational influence as a sermon).

Key words: theological periodicals, ecclesiastical seminary, homiletics, pastoral pedagogy, pastoral theology, pedagogical education.

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=5040