Print this Сторінка

Герасимова І.Г. Гуманізація професійної підготовки майбутніх педагогів як одна з умов успішності реформування освіти

Герасимова І.Г.
доцент кафедри педагогіки і професійної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, доктор педагогічних наук, доцент

 

Гуманізація професійної підготовки майбутніх педагогів як одна з умов успішності реформування освіти

 

Необхідність реформування освіти, реалізації Концепції «Нова українська школа» зумовлює проблему підготовки нової генерації педагогів, здатних підготувати самостійних і незалежних громадян країни. Проте наявні традиції авторитарної школи становлять суттєву перепону в оновленні як системи освіти, так і суспільства загалом. Одним зі способів вирішення означеної проблеми може стати гуманізація професійної підготовки майбутніх випускників педагогічних навчальних закладів.

Ключові слова: професійна підготовка майбутніх педагогів, авторитарна педагогіка, гуманізм, гуманізація освіти.

 

Постановка проблеми. Загальновизнаною є залежність розвитку суспільства від ідей, що панують у системі освіти. На жаль, на сьогодні суспільний розвиток, що характеризується євроінтеграційними процесами, прагненням до демократичного поступу, значно випереджає розвиток освіти, тому черговий етап її реформування відповідає вимогам часу.

Міністерством освіти і науки України визначено, що нова українська школа – це ключова реформа системи освіти, головна мета якої – створити школу, у якій буде комфортно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й формуватиме вміння застосовувати їх у житті [13].

Запорукою успішності реформування закладів загальної середньої освіти є підготовка нової генерації педагогів, здатних подолати традиції авторитаризму минулого, створити оптимальні умови для розвитку незалежної, самостійної особистості, громадянина країни. Суттєву перепону в цьому становить авторитарна педагогіка, що є традиційною для пересічної української школи [19], а одним зі способів її подолання – гуманізація освіти, зокрема і професійної підготовки майбутніх педагогів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у розроблення зазначених вище проблем вносять провідні спеціалісти Академії педагогічних наук України, педагоги, науковці. Проблемам гуманізації системи освіти взагалі, зокрема й вищої, присвячені праці плеяди вчених (Г. Балл, І. Бех, Т. Буяльска, С. Гончаренко, Л. Даниленко, І. Зязюн, Б. Коссов, Ю. Костенко, І. Кузнецова, Н. Ничкало, В. Семиченко, С. Степанов, Г. Тарасенко та ін.).

Постановка завдання. Узагальнення наукових праць учених щодо проблем прояву авторитаризму в педагогіці та гуманізації освіти, причин актуалізації проблеми гуманізації освіти дозволяє визначити найбільш перспективні способи її реалізації у професій підготовці майбутніх педагогів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Існування авторитаризму в освіті зумовлює необхідність нового погляду щодо підготовки вчителів для закладів загальної середньої освіти, здатних реалізувати практично визначені плани перетворень. Реформа можлива лише за умови зміни самосвідомості педагогів, усвідомлення того, що сучасний учитель є бранцем минулого. А сучасні студенти набувають підготовку в закладах вищої освіти, де переважна більшість викладачів отримали професійну підготовку за часів панування авторитарного підходу в освіті. Тому реформування має розпочинатися з особистості, зміни її світобачення, усвідомлення перспектив розвитку суспільства майбутнього.

Ураховуючи положення наукових праць [10; 16; 24; 27] зазначаємо, що основою авторитарної педагогіки є педагогіка порядку (Й. Гербарт) із заміною розумної волі вихованця розумною волею вихователя. При цьому вимога є головним методом і ознакою навчання, яке виховує. Важливість жорсткого керування в педагогічній системі Й. Гербарта було зумовлено формами педагогічного впливу в родинах, які панували в суспільстві на початку ХІХ ст., – «покарання побоями» як регулярна практика в дитинстві, особливо для дітей робітничого класу. А панування суворої дисципліни у школах ґрунтувалося на «лозині й палиці».

До того ж у вітчизняній педагогічній теорії та практиці з часів України-Русі до другої половини ХІХ століття досить міцно зберігався традиційний авторитарний стиль у взаєминах учителя з учнем з наявністю таких його механізмів, як «заучування», багаторазове механічне зубріння та повторення, тілесні й моральні покарання Такий підхід до виховання став основою авторитаризму педагогічного мислення, яке зводилося до двомірності «заохочення – покарання», за якого причини невдач учня розглядалися завжди однобічно за принципом «сам винен». Навчання ґрунтувалося на примусі, а в основі навчального процесу знаходилася знаннєва парадигма, орієнтована на формування знань, умінь і навичок з опорою на монологічність, що передбачало знання репродуктивного характеру без творчої діяльності, породжувало страх самостійного мислення, нездатність до самореалізації зі звичкою користуватися чужими текстами, висновками. У межах авторитарної педагогіки педагог мав виконувати покладені на нього суспільством завдання: підготовки людини за ідеальним зразком, запрограмованим суспільством. Відповідно найважливішими педагогічними засобами ставали постійний контроль, спостереження, перевірка.

Авторитарна педагогіка формувала та реалізувала систему примусу; була орієнтована на формування знань, умінь, навичок, урахування психологічних особливостей особистості; готувала учня до життя; була переважно монологічною; в її межах вважалися суттєвими компонентами педагогічного процесу принципи любові, довіри, вільного вибору, радості пізнання і спілкування, співробітництва; передбачалося узагальнення «масової» практики, консерватизм; її основу складала аксіоматична основа – емпіричний матеріалізм із поняттями «спадковість» та «середовище»; було проголошено гасло – «Знання – це сила!»

Сучасний етап соціального розвитку в Україні визначається як перехідний період, як посткомуністичний неототалітаризм, а серед характерних рис називають усебічний контроль, систематичний примус і насильство (або загроза їх застосування); Україну вважають «гібридною державою» зі змагальним авторитарним режимом. Стає зрозуміло, що такі умови створили сприятливе підґрунтя для збереження традицій минулого в освіті.

За дослідженням В.Король [14], 53,4% сучасних школярів сприймають стиль спілкування у школі як авторитарний; водночас лише 1,2% вчителів вважають його таким. Отже, сучасні педагоги не усвідомлюють прояву авторитаризму у своїй професійній діяльності, а його наслідки не тільки проявляються в суспільному житті, але й загрожують здоров’ю школярів.

Результатом проявів авторитаризму шкільного навчання, авторитарності стилю педагогічного спілкування стає розвиток у школярів дидактогенії,  унаслідок чого школярі втричі частіше хворіють, у них частіше спостерігаються порушення психічного здоров’я; діти потрапляють у ситуації негативного оцінювання, хронічної неуспішності; педагоги роблять багато зауважень, постійно висловлюють невдоволення батькам стосовно учнів, що спричинює конфлікти. Причиною порушення здоров’я стає психологічний тиск і в школі, і вдома, постійне невдоволення дорослих, що породжує почуття невдоволеності, невпевненості в собі, неповноцінності, деформацію «Я»-концепції. Авторитарність – це своєрідний комплекс учителя, що проявляється в безапеляційності, консерватизмі, закритості у спілкуванні, повчанні, моралізуванні, настанові на те, що педагог завжди правий. Наслідок цього –  відсутність ініціативи, самостійності, потреби самореалізації, дегуманізація особистості. Такі педагоги демонструють зовнішні ознаки успішності навчання учнів, високу дисциплінованість попри негативну соціально-психологічну атмосферу в класах [5].

Авторитарний педагог характеризується високим рівнем педагогічної підготовки, оскільки добре обізнаний у психологічних, фізіологічних якостях своїх вихованців, прагне до свідомого й зацікавленого виконання учнями його безумовних вимог. А підставами таких вимог стають завдання держави, традиції, стереотипи, упередження, а також особистісний досвід [6].

Проте чи можна вважати прояви авторитаризму цілком неприйнятними? Очевидно, що ні. Інколи виникають ситуації, коли прояв авторитаризму є єдиним можливим, виходячи, наприклад, із кризових обставин, коли виникає загроза людському життю. Проте в буденних ситуаціях у людини, яка себе поважає, авторитарний підхід буде викликати негативну реакцію, а звиклі до такої взаємодії люди не будуть на нього реагувати.

Процеси демократизації суспільного життя зумовлюють демократизацію навчання, тому проблема підготовки нової генерації шкільних педагогів (становлення яких відбувалося в умовах авторитарної школи минулого) на демократичних засадах стала нагальною. Це означає, що у процесі підготовки педагогічних кадрів необхідно здійснити вплив на самосвідомість майбутнього педагога-реформатора. Вважаємо, що майбутній учитель насамперед має усвідомити розглядувану проблему, її наслідки, позбутися авторитаризму у спілкуванні та поведінці. Таке усвідомлення має стати наслідком гуманізації професійної підготовки майбутніх педагогів, їх становлення в атмосфері довіри й поваги до людини.

Гуманізм у загальному філософському розумінні – це соціально-ціннісний комплекс ідей, що утверджує ставлення до людини як до найвищої цінності, визнає її право на свободу, щастя, розвиток і творче виявлення своїх фізичних та духовних сил [26]. Він є основою світосприйняття, за якого погляди, переконання, ідеали, що виражають ставлення людини до природи, довкілля, соціальної сфери, будуються навколо одного центру – людини.

Гуманізм є однією з фундаментальних характеристик суспільного буття та свідомості, певним напрямом мислення та діяльності, що визначає людину як найвищу цінність та найвищий сенс життя за безумовної поваги до свободи кожної особистості.

Узагальнюючи положення наукових праць [1, 9, 23, 26], дійшли висновку, що, гуманізація:

  • складає соціально-ціннісну й морально-психологічну основу громадського життя, відносин між людьми; відповідно вона характеризує ідейні основи освіти як суспільного явища;
  • розглядається як система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, і як технології навчання, орієнтовані на вдосконалення особистості;
  • є сукупністю філософських, гносеологічних, психологічних, соціально-культурних і дидактичних поглядів, що визначають цілі й завдання закладів вищої освіти в підготовці й вихованні майбутнього фахівця як творчої особистості;
  • полягає у визначенні людини як особистості, яка має право на розвиток особливостей та реалізацію в суспільстві, утвердження свого місця в житті;
  • пропагує позитивне ставлення до людини та визнання загальнолюдських цінностей. Головною цінністю є особистість та її вдосконалення.

Аналіз теоретичних праць із питань гуманізації освіти (розгляд різних підходів щодо втілення принципу гуманізації в освітній процес навчальних закладів, визначення умов, за яких реалізація принципу гуманізації освіти стає успішною) дає можливість виділити основні способи гуманізації професійної підготовки майбутніх педагогів.

Варто відзначити, що причини, які актуалізували проблему гуманізації освіти в нашій країні, країнах СНД та країнах західного світу, різні. Наприклад, досвід розвинених країн світу, зокрема і США, свідчить, що тенденція гуманізації системи освіти виникла там унаслідок спроби змінити ситуацію на ринку праці завдяки її трансформації [17]. Перед системою освіти було поставлено завдання виховати особистість, віддану загальнонаціональним інтересам із тим, щоб випускники були готові легко пристосуватися до коливань попиту на ринку праці, виявити свою кваліфікацію в умовах будь-якої країни та в найбільш сучасному виробництві. Характерно, що в межах тенденції гуманізації освіти США предмети загальногуманітарного та виховного циклу визнано фундаментальними у справі формування особистісних якостей фахівця. У системі освіти цієї країни наявна тенденція до створення гнучкої та мобільної загальнонаціональної програми для навчальних закладів; уніфіковано навчальні програми на основі насиченості їх сучасною техніко-гуманітарною тематикою; передбачено індивідуальний підбір програм навчання; акцентовано увагу на самовихованні та самовдосконаленні. В основі теорії гуманізації освітнього процесу – самостійна робота з особистого виховання та самовдосконалення.

Велике значення для усвідомлення суспільством необхідності гуманізації освітньої підготовки відіграло відкриття Р. Спері [28] функціональної відмінності двох півкуль головного мозку. Довгий час вважалося, що їх діяльність майже ідентична. Відкриття того, що кожна з півкуль має свою специфіку й особливі функціональні характеристики, забезпечило розуміння, що мозок здатний розкривати потенційні можливості лише за умов функціональної взаємодії обох півкуль.

Якщо до цього часу більшість західних систем освіти орієнтувались у своїх програмах на розвиток лівої півкулі головного мозку, то після зазначеного відкриття було усвідомлено необхідність урахування функціональних характеристик кожної півкулі з тим, щоб у процесі навчання повною мірою розвивати їх можливості. У системах освіти західних країн це виявилося в гуманітаризації технічної освіти та в технізації гуманітарної. Саме цю тенденцію розвитку системи освіти відзначає в дослідженні С. Романова [21].

Зазначене вище підтверджено результатами «Новосибірського експерименту» в 60-х роках ХХ ст. [22]. Учені Новосибірська на чолі з академіком А.Леоновим, відібравши найбільш талановиту молодь, наділену яскравими здібностями до математики й фізики, утворили дві групи; для навчання першої склали спеціальну програму, за якою вивчалися тільки природничі наукові дисципліни; другою подібною групою додатково засвоювалися й гуманітарні дисципліни. Виявилося, що друга група в галузі точних наук домоглася значно кращих результатів, ніж перша.

На думку М. Берулава [2], процес гуманізації освіти у країнах СНД детерміновано тенденцією до загальної гуманізації людського співтовариства. Гуманізація освіти є могутнім фактором, що стимулює цей процес. Тому, за твердженням автора, гуманізацію освіти не можна зводити до якихось технологій і методів навчання –  вона має означати максимально можливу індивідуалізацію навчально-виховного процесу, його диференціацію на основі функціонування різноманітних закладів освіти.

Погляд на проблему гуманізації освіти Є. Шиянова [26] має багато спільного з думками попереднього автора. Учений розглядає гуманізацію освіти як соціально-педагогічний феномен, що відображає сучасні суспільні тенденції в побудові та функціонуванні системи освіти. На думку автора, сутність цього феномена полягає в тому, що гуманізація – це: процес, спрямований на розвиток особистості як суб’єкта творчої праці, пізнання та спілкування; складає важливу характеристику способу життя, оскільки передбачає нові відносини між педагогом та учнем у педагогічному процесі; ключовий елемент нового педагогічного мислення, що змінює бачення характеру та сутності освітнього процесу, у якому педагоги і вихованці – суб’єкти розвитку своєї творчої індивідуальності.

Б. Коссов [15] акцентує увагу на тому, що гуманізація вищої освіти спрямована на розв’язання завдання узагальнення знань і вмінь особистісного рівня [14].

А. Шаммазов [25] гуманізацію вищої освіти трактує як вихідний принцип організації освітнього процесу. На думку цих авторів, гуманізація здійснюється як особливий вид творчої, навчально-освітньої діяльності, що включає необхідні для розвитку сутнісних сил і здібностей кожного студента механізми навчання.

Досить багатоаспектно розглядає гуманізацію освіти С. Гончаренко [7]. Учений розкриває цей процес у контексті загальної середньої освіти, однак позицію автора можливо адаптувати й до системи вищої освіти. Насамперед гуманізація освіти трактується як центральна складова нового педагогічного мислення, що передбачає перегляд та переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу. Гуманізація освіти зумовлює шанобливе ставлення до особистості того, хто навчається, довіру до нього, прийняття його особистісних цілей, запитів та інтересів. Цей процес здійснюється на основі створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку здібностей та обдарувань особистості з метою її самовизначення.

З. Малькова [18] зазначає, що важливу частину гуманізації освіти складає виховання тих, хто навчається, у контексті загальнолюдських цінностей.

Відповідно, гуманізація виховного процесу може розглядатися і як засіб, і як мета виховання. Гуманізм у вихованні передбачає рівноправність вихователя й вихованця, а метою гуманізації визнано гуманістично спрямовану особистість [3].

Гуманізацію вищої освіти, на думку О. Гук [8], можливо забезпечити за допомогою створення умов для самоствердження, самовираження і саморегуляції людини, оптимізації відносин між особистістю і соціумом, забезпечення їх всебічного й різноманітного розвитку.

Таким чином, гуманізація освіти означає її переорієнтацію на цінність людини, як такої; вона становить складову нового педагогічного мислення; є вихідним принципом організації навчально-виховного процесу, умовою розвитку особистості з метою її самореалізації на основі посилення уваги до гуманітарної підготовки, використання її потужного потенціалу.

Висновок з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Необхідність практичної реалізації процесу гуманізації професійної підготовки майбутніх педагогів зумовлює потребу розроблення її методичного забезпечення.

 

Список використаних джерел

  1. Барно О. Демократизація та гуманізація вищої освіти – запорука формування високопрофесійного спеціаліста ХХІ століття / О. Барно // Імідж сучасного педагога. – 2003. – №5–6. – С. 6–12.
  2. Берулава М.Н. Состояние и перспективы гуманизации образования / М. Н. Берулава // Педагогика. – 1996. – №1. – С. 9–11.
  3. Бех І. Д. Психологічна суть гуманізму у вихованні особистості / І. Д. Бех // Педагогіка і психологія. – 1994. – №3. – С. 3–13.
  4. Бєланова Р. А. Гуманізація та гуманітаризація освіти в класичних університетах (Україна – США) / Р. А. Бєланова. – К. : Центр практичної філософії, 2001. – 216 с.
  5. Богданова О.А Влияние авторитарного стиля педагогического общения на развитие дидактогении у школьников [Электронный ресурс] / О.А.Богданова // Идеальный педагог : желаемое и действительность : материалы региональной научно-практической конференции / отв. ред. В. Д. Еремеева, С. А. Ускова – СПб. : НОУ «Экспресс», 2008. – Режим доступа : http://gouddmshvnshds620tsrr. acentr.gov.spb.ru. – Заглавие с экрана.
  6. Богуславский М. В. Авторитарная педагогика – педагогика авторитета / М. В. Богуславский // Директор школы. – 2002. – № 5. – С. 25–28.
  7. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
  8. Гук О. Ф. Гуманізація освітнього процесу у вищому навчальному закладі / О.Ф. Гук // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. – 2012. – Вип. 14. – С. 179–187.
  9. Добрускин М.Е. Концептуальные основы гуманизации и гуманитаризации высшего технического образования / М. Е. Добрускин // Гуманізація і гуманітаризація вищої технічної освіти : збірник праць Всеукраїнської науково-методичної конференції. – Харків, 2000. – С. 5–6.
  10. Довженко О.О. Проблема спілкування учителя з учнем у педагогічній теорії та практиці України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 "Загальна педагогіка та історія педагогіки" / О.О.Довженко. – Харків, 2004. – 21 с.
  11. Евладова Е. Б. Дополнительное образование детей / Евладова Е. Б., Логинова Л. Г., Михайлова Н. Н. – М., 2002. – 260 с.
  12. Колесников Л. Ф. Эффективность образования / Колесников Л.Ф., Турченко В.Н., Борисова Л.Г. – М. : Педагогика, 1991. – 269 с.
  13. Концепція Нової української школи [Електронний ресурс] / упорядн. Гриневич Лілія, Елькін Олександр, Калашнікова Світлана та ін. / заг. ред. Грищенко Михайло ; Міністерство освіти і науки України. – К., 2016. – 36 с. –  Режим доступу : https://mon.gov.ua/ua/tag/nova-ukrainska-shkola. – Назва з екрана.
  14. Король В. М. Спілкування в системі педагогічної діяльності вчителя [Електронний ресурс] / В. М. Король // Педагогічна наука : історія, теорія, практика, тенденції розвитку. –  2008. – Випуск №1.  – Режим доступу : intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_e-magazine_pedag. – Назва з екрана.
  15. Коссов Б.Б. Обобщенность содержания высшего образования как фактор его развития / Б. Б. Коссов // Вопросы психологии. – 1995. – №2 – С. 9– 19.
  16. Кузьо Т. Десять свідчень того, що Україна неорадянська держава [Електронний ресурс] / Т. Кузьо // Українська правда. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua.
  17. Майоров А.В. Гуманізація освітньої системи США / А.В.Майоров // Радянська школа. – 1991. – №12. – С. 77–78.
  18. Малькова З.А. Гуманизация образования / З. А. Малькова // Образование в мире на пороге ХХІ века : сб. научн. тр. / под ред. З. А. Мальковой, Б. Л. Вульфсон. – М. : Изд. АПН СССР, 1991. – С. 43–63.
  19. Ed Camp Ukraine [Електронний ресурс] // Медіапроект «Накипіло». – Режим доступу : https://nakipelo.ua/avtoritarna-pedagogika-dosi-ye-traditsijnoyu-dlya-peresichnoyi-shkoli-grinevich. – Назва з екрана.
  20. Полохало В. Політологія посткомуністичних суспільств в Україні та Росії / В. Полохало // Політична думка. – 1998. – №2 – С. 17–18.
  21. Романова С. М. Перспективи розвитку гуманітарної освіти в технічних вузах США / С. М. Романова // Педагогіка та психологія. – 1997. – №3. – С. 219–229.
  22. Філат Т. Гуманізація та гуманітаризація як два аспекти вдосконалення системи освіти у вищих навчальних закладах [Електронний ресурс] / Т. Філат // Філософсько-гуманітарні читання : зб. наукових праць. Вип. 1. – Дніпропетровськ, 2014. – С. 110–114. – Режим доступу : http://eadnurt.diit.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/4071/1Филат Гуманизация %202014 pdf. – Назва з екрана.
  23. Часова К.С. Гуманізація освіти в Україні : теоретичний аналіз / К. С. Часова // Педагогічний процес : теорія і практика. – 2013. – Вип. 4. – С. 194–201.
  24. Шабанова Ю.О. Сутність і принципи гуманної педагогіки вищої школи  [Електронний ресурс] / Ю.О. Шабанова,  А.О. Осипов // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Педагогічні науки.  – – 2014. – № 2. –  (Серія "Педагогіка і психологія"). – С. 123–130. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/vduep_2014_2_22.
  25. Шаммазов А. Технические университеты в информационно-индустриальном обществе / А. Шаммазов, О. Беленькова // Высшее образование в России. – 1998. – №1. – С. 24–27.
  26. Шиянов Е.Н. Гуманизация профессионального становления педагога / Е. Н. Шиянов // Советская педагогика. – 1991. – №9 – С. 80–84.
  27. Schlumbohm J. Strafeund Familie. Kollektive und individualisierende Formender Sozialisation im kleinen und gehobenen Bürgertum Deuts chlands um 1800 / J. Schlumbohm // Zeitsch rif tfür Pädagogik. – 1979. – N 25. – S. 697–726.
  28. Sperry R.W. Mind-brain interaction: Mentalism, yes; dualism, no // Neuroscience. 1980. – Vol.5, N2. – P. 195–206.

 

 

Герасимова И.Г. Гуманизация профессиональной подготовки будущих педагогов как условие успешности реформирования образования

Необходимость реформирования образования, реализации Концепции «Новая украинская школа» обуславливает проблему подготовки новой генерации педагогов, способных сформировать самостоятельных и независимых граждан страны. Вместе с тем, существующие традиции авторитарной школы составляют значительную преграду на пути обновления как системы образования, так и общества в целом. Одним из способов разрешения этой проблемы может стать гуманизация профессиональной подготовки будущих выпускников педагогических учебных заведений.

Ключевые слова: профессиональная подготовка будущих педагогов, авторитарная педагогика, гуманизм, гуманизация образования.

 

Gerasymova, I. G. Humanization Professional Training of Future Pedagogues as Guarantee Successful Reformation of Education

Necessity of reforming education, implementation of the program “new Ukrainian school” leads to problem of training new generation of pedagogues, capable to train independent citizens. Meanwhile, existing traditions of authoritarian school create significant obstacle on the way of changing education system and society as a whole. One of the ways solving this problem can be humanization of professional training future graduates of the pedagogical educational institutions.

Key words: professional training of the future pedagogues, authoritarian pedagogy, humanism, humanization of education.

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=5300