Print this Сторінка

Герасимова І.Г. Вплив способу життя на професійну мобільність майбутніх фахівців

УДК 378

Герасимова І.Г.,

доцент кафедри історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету, кандидат педагогічних наук, доцент

 

Вплив способу життя на професійну мобільність майбутніх фахівців

 

У статті обґрунтовується необхідність урахування способу життя майбутніх фахівців, способу життя спільноти, до якої вони належать, у формуванні їх професійної мобільності.

 

Ключові слова: професійна підготовка, професійна мобільність, спосіб життя.

 

Постановка проблеми. Суттєві соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, викликані  загальносвітовою економічною кризою, зумовлюють необхідність реформування системи освіти. Невизначеність ідеологічних орієнтирів, стрімкий техніко-технологічний розвиток, трансформація ринку праці тощо становлять предмет осмислення й підґрунтя процесів, які відбуваються в суспільстві та віддзеркалюються в системі освіти. У такій ситуації успіх професійної підготовки майбутніх фахівців значною мірою визначається здатністю вищої освіти гнучко реагувати на умови, що постійно змінюються. У контексті наявних реалій особливого значення набуває проблема формування професійної мобільності майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки.

Аналіз наукових досліджень. Актуальність проблеми формування професійної мобільності фахівців зумовила інтерес до неї науковців різних галузей знань. Різні аспекти проблеми професійної мобільності в педагогічній науці розглядали Л.Амірова, Л.Горюнова, Б.Ігошев, А.Львов, Н.Кожемякіна, С.Капліна, А.Ващенко, К.Боярко, Т.Мяснікова, Л.Сущенцева та інші.

Нашу увагу привернуло те, що науковці, зокрема Л.Гримк [1], В.Кабаліна [2], М.Лукашевич [3], Б.Ігошев [4], вказують на зв'язок професійної мобільності зі способом життя особистості та його складовими.

Прагнення визначити вплив способу життя на професійну мобільність і, відповідно, вплив професійної мобільності на спосіб життя, зумовили інтерес до окресленої проблеми, що визначаємо як мету статті.

Викладення основного матеріалу. Насамперед маємо визначитися із поняттям "спосіб життя". Одразу зауважуємо, що питання його змісту є досить розробленим у філософській, соціологічній і психологічній літературі, у якій представлено різні аспекти його дослідження. До розгляду проблеми способу життя долучилася плеяда науковців, серед яких В.Толстих, А.Здравомислов, А.Харчєв, В.Алєксєева, К.Абульханова-Славська, А.Москаленко, В.Сержантов, В.Келле, Л.Гордон, Н.Ніколаєв, Н.Дубінін, А.Сухов та інші. Зауважуємо, що активні розвідки вчених щодо дослідження способу життя велися в 70-80-ті роки ХХ ст.; їхні наукові напрацювання представлено в навчально-методичній літературі. І хоча деякі з публікацій мають ідеологічне нашарування, вважаємо, у них містяться ідеї, які є актуальними й нині.

Для того, щоб акцентувати точки перетину проблем формування професійної мобільності та впливу на неї способу життя, наголошуємо, що на основі аналізу змістовного наповнення поняття "професійна мобільність", ознак і рівнів її сформованості, критеріїв її оцінювання було виявлено кілька позицій і підходів дослідників. У цих дослідженнях у контексті розгляду зазначеного питання насамперед йдеться про сферу знань особистості; вимоги до стану самосвідомості, власного "Я"; вимоги до мислення в аспекті ухвалення рішень; гуманістичні якості; мотиваційно-ціннісну сферу; вольові якості тощо.

Рішення, ухвалені фахівцем, є основою здатності особистості виявляти професійну мобільність. Такі рішення, у свою чергу, реалізуються в поведінці та діях, вчинках людини. Водночас поведінка особистості формується соціальною програмою і за структурою відповідає способу життя, а стиль діяльності ґрунтується на індивідуальній свідомості [5].

На зв'язок способу життя й самосвідомості вказує К.Абульханова [6], наголошуючи, що діяльність індивідуальної свідомості, інтелектуальне осмислення індивідом соціальної дійсності пов’язані з функцією забезпечення самовизначення індивідуального способу життя, усвідомленням особистістю власного життєвого шляху.

Виокремимо рефлексивність самосвідомості як складову способу життя, яка є необхідною для осмислення життєвого шляху. Усвідомлення власного "Я", потреба в самовдосконаленні, творче ставлення до власного саморозвитку, налаштування до самоактуалізації, самоосвіти, самовизначення, самовдосконалення тощо є важливими умовами виявлення професійної мобільності та, водночас, чинниками впливу на життєвий шлях особистості.

Аналіз змісту поняття "спосіб життя" [7] насамперед показав його зв’язок з умовами життя, що охоплюють сукупність типів життєдіяльності індивіда, соціальної групи, суспільства загалом. Це дає можливість комплексно, у взаємозв’язку розглядати основні сфери життєдіяльності людини. Такими сферами є праця, побут, суспільне життя й культура. Водночас ці сфери виявлення способу життя дозволяють розкрити причини поведінки чи стилю життя, який зумовлюється певним устроєм, рівнем і якістю життя. Беручи це до уваги та враховуючи думку науковців [8], що специфіка способу життя проявляється у привласненні індивідом свого світу, який створюється й перетворюється активною діяльністю, зауважуємо, що спосіб життя обов’язково буде виявлятися у професійній діяльності та професійній мобільності особистості. До того ж, учені наголошують, що спосіб життя кожної людини залежить від соціальних умов життя, які задають певні можливості для побудови способу життя та водночас пред’являють людині реальні вимоги, нав’язують ті чи інші соціальні ролі, функції тощо.

З огляду на це стає зрозуміло, що виявленню професійної мобільності сучасного молодого фахівця значною мірою перешкоджають традиції, стереотипи поведінки людей старшого покоління, зокрема й батьків, які мають значний вплив на формування особистості молодої людини. Представники старшого покоління, сформованого за інших соціально-історичних умов, досить часто керуються нормами минулого, коли людина, яка декілька разів упродовж життя змінювала роботу, вважалася "літуном" і засуджувалася іншими, тоді як у пошані були робітничі династії, а батьки передавали свій професійний досвід дітям, що було предметом суспільної поваги.

Якщо ж погодитися із визначенням способу життя як форми життєдіяльності особистості та спільнот, які є сформованими, тобто із твердженням, що спосіб життя – це звички, традиції, стереотипи поведінки, а також система соціально-культурних цінностей, пріоритетів, уподобань, картина світу, розуміння норми; це коло спілкування, інтереси, потреби і способи їх задоволення, також згадувані вже соціальні стереотипи й звички [9], стає очевидно, що у вирішенні проблеми формування професійної мобільності виникає необхідність урахування особливостей способу життя категорії молоді, професійна підготовка якої здійснюється. Отже, вважаємо, виявлення актуальних суспільних проблем, усвідомлення їх історичної зумовленості сприятиме свідомому ставленню молоді до тощо, що відбувається в суспільстві, а також ухваленню власних, відповідальних рішень. Така наша позиція близька до думки В.Толстих [10], що спосіб життя людей є їх відображенням, а його вибір зумовлений об’єктивними факторами й параметрами, незалежними від свідомості й волі окремої особистості. Саме поняття "спосіб життя", на думку науковця, є важливим засобом пізнання процесу формування (виховання) особистості: у ньому закріплено та узагальнено результати взаємодії людини з усією сукупністю соціальних впливів, що здійснюються на неї.

Для усвідомлення проблем, на які потрібно зважати у процесі формування професійної мобільності, звернемося до твердження видатного психолога  С.Рубінштейна [11], згідно з яким стиль епохи, спосіб життя певних суспільних прошарків певною мірою зумовлює темпи, динамічні особливості поведінки представника цієї епохи та відповідних суспільних прошарків, що відображаються у способі життя. Ученим розглянуто індивідуальні відмінності людей, що, зокрема, проявляються в їхньому темпераменті та не позбавляють значення їхніх органічних особливостей. Цінним вважаємо висновок, що характер людини визначається способом її життя – віддзеркалюючи спосіб життя, характер людини відображається в ньому. Із формуванням певного способу життя людини формується і вона сама; позаяк під час дій людина визначає і закріплює характерний для неї – більш чи менш стійкий – спосіб дій, у неї формується і закріплюється певний устрій її властивостей.

Зазначене розкриває безпосередню  залежність професійної мобільності від способу життя особистості, оскільки її гуманістичні якості як складова мотиваційно-ціннісної сфери, а також вольова, когнітивна сфери, як  і самосвідомість, визначаються особливостями способу життя. Тому, визнаючи необхідність урахування індивідуальних відмінностей кожної особи, акцентуємо увагу на різних аспектах її суспільної поведінки, усвідомлюючи її відображення в діяльності та вчинках, зокрема й у виявленні професійної мобільності.

Велике значення для прояву професійної мобільності має здатність особистості приймати самостійні відповідальні рішення. У цьому аспекті також вбачаємо безпосередню залежність самостійності способу життя особистості та конструктивності, активності її індивідуальної свідомості, яка регулює цю особливість життя і має у своїй основі таку закономірність: що більш індивідуалізованим є суспільний спосіб життя та дій людини, тим більшою мірою саме індивідуальній свідомості притаманна істинно теоретична робота, а не лише констатація, пасивне відображення об’єктивної дійсності [5].

У праці Е.Каменської [12] визначено, що в розгляді способу життя необхідно враховувати численні умови суспільного життя, а саме:

1) природничо-географічні передумови;

2) сукупність об’єктивних умов певного суспільного життя: характер технологій, специфіку суспільних відносин, що склалися на цій базі, численну класову та соціальну структуру, особливості політичної організації тощо;

3) "рівень життя", тобто рівень забезпеченості особистості та всього населення матеріальними, соціальними й культурними благами і послугами;

4) сферу культурних детермінацій – національних, релігійних, освітніх, побутових, дозвільних, ментальних тощо.

На нашу думку, неврахування цих умов суспільного життя, їх впливу на спосіб життя і, відповідно, формування особистості перешкоджатиме ефективному формуванню професійної мобільності.

Розглядаючи два підходи до дослідження способу життя – соціологічний та соціально-психологічний, В.Ядов [13] зазначає, що за першого з них вивчаються процеси розвитку змін структур, форм, видів, способів діяльності тих спільнот, які склалися історично під впливом економічних, соціальних, суспільно-політичних та ідеологічних факторів, що утворюють цілісність об’єктивних умов життя і перебувають у постійній зміні внаслідок активності суб’єктів. У межах такого підходу досліджується "спосіб думок" у суспільстві, суб’єктивні реакції на об’єктивну дійсність у вигляді концепцій життя, життєвих програм, планів, ціннісних орієнтацій та інтересів, що зумовлюються реальністю. За соціально-психологічного підходу вивчається стиль життя індивідів, для яких спосіб життя соціальної спільноти створює важливі умови їхньої життєдіяльності.

З огляду на те, що спосіб життя охоплює трудову діяльність, суспільну діяльність, сферу сімейно-побутових взаємин і дозвілля як соціальних форм індивідуального буття людини, є підстави розглядати проблему готовності до професійної мобільності як похідну від загальної мобільності особистості, що виявлятиметься у всіх означених вище сферах. Саме вони і складають життя кожного індивіда, а здатність до змін цих сфер розглядаємо як мобільність особистості. Таким чином, розвиваючи загальну мобільність, впливатимемо на формування професійної. Це означає, що під час вирішення проблеми формування професійної мобільності необхідно враховувати, що спосіб життя різних людей (різних спільнот) безпосередньо пов'язаний з матеріальними, соціальними, духовно-культурними умовами життя, а основними формами життєдіяльності визначаються перетворювальна діяльність (насамперед праця), споживання, пізнання, спілкування з іншими людьми. Указуючи на це, науковці [14] звертають увагу на зумовленість і лімітованість способу життя матеріальними можливостями, рівнем життя соціальної групи, до якої належить особистість, умовами культурного розвитку й дозвілля, рівнем правового забезпечення життєдіяльності, соціальної безпеки населення.

Вияв професійної мобільності передбачає здатність фахівця до зміни виконання різних соціальних функцій, соціальних ролей. У дослідженні зв'язку професійної мобільності та способу життя особистості цінною вважаємо думку В.Сержантова [15], що спосіб життя розгортається як впорядкована взаємодія індивідів, як певне виконання соціальних функцій ("гра ролей") на основі їхніх соціальних статусів. У процесі такої взаємодії люди реалізують свої цінності, які в будь-якому суспільстві існують як моральні системи. Головним механізмом, що поєднує суспільство з індивідом, є спосіб життя й система цінностей. І якщо спосіб життя є сферою безпосередньої реалізації соціальних функцій індивіда, то система цінностей, перш ніж виявити себе в ролі регулятора зовнішньої поведінки індивідів та їх взаємних суспільних зв'язків, породжує у свідомості людини спеціальну особистісну систему ціннісних орієнтацій і лише через посередництво останньої виявляє свою соціально-регулятивну функцію.

Отже, ціннісні орієнтації особистості, що формуються під впливом способу життя, будуть виявлятися у професійній діяльності, зокрема й у професійній мобільності. Їх дослідження, визначення наявного стану можливо здійснювати за допомогою вивчення особливостей способу життя, оскільки і спосіб життя, і система цінностей, детермінуючи життя індивіда, зумовлюють його поведінку не просто як зовнішній фон, а здійснюють онтогенетичне програмування особистості, яке охоплює як зовнішні соціальні функції індивіда, що виявляються, так і внутрішню (психологічну) структуру особистості [16].

Безпосередній зв'язок способу життя та професійної мобільності розкривають і визначені науковцями [14] характеристики соціально-просторових ознак способу життя, серед яких виокремлено широту переміщення вертикаллю та територіальну мобільність. Широта є багатством форм і способів життєдіяльності людей, що зумовлює фахове і статусне переміщення особистості у світі професій і занять. Межі переміщення вертикаллю зумовлюються закладеними у спосіб життя суспільства економічними й соціальними принципами та нормативами – формами власності та влади, правовим забезпеченням соціальної мобільності, доступністю фахової підготовки та перекваліфікації тощо. Можливість територіальної мобільності визначається міграцією, еміграцією та імміграцією.

Висновки. Таким чином, доходимо висновку про безпосередній зв'язок і взаємообумовленість способу життя та професійної мобільності особистості. Підхід до вирішення проблеми формування професійної мобільності в контексті особливостей способу життя як суспільства загалом, певної спільноти, так і особистості зокрема, дозволяє, на нашу думку, більш ґрунтовно проаналізувати причини, які вплинуть на рівень розвитку професійної мобільності майбутнього фахівця. Маємо на увазі не лише його індивідуальні особливості, а й традиції, стереотипи мислення, норми поведінки, сформовані у процесі життєдіяльності під впливом певного способу життя. Тому, вважаємо, вирішення проблеми формування професійної мобільності особистості зумовлює необхідність аналізу соціально-історичних особливостей способу життя певної спільноти, до якої належать майбутні фахівці.

Водночас саме на основі готовності до змін, здатності коригувати спосіб життя можна встановити рівень сформованості професійної мобільності особи. Він буде виявлятися в налаштуванні на самозміни, в усвідомленні доцільності змінювати напрям професійної діяльності з урахуванням особливостей ринку праці, у прагненні до самореалізації. Дослідження впливу способу життя на професійну мобільність надає значні можливості для її оптимального формування.

 

Список використаних джерел

1. Гримак, Л.П. Резервы человеческой психики : введение в психологию активности / Л.П.Гримак. – М. : Изд-во Моск. с.-х. акад, 1993. – 163 с.

2. Кабалина, В.И. Трудовая мобильность : организационные, институциональные и социально-структурные факторы  [Электронный ресурс] / В.И.Кабалина. –  Режим доступа : http://veron@glasnet.ru.

3. Лукашевич, Н.П. Социология труда : учеб. пособие / Н.П.Лукашевич. – К. : МАУП, 2011. – 320 с.

4. Игошев, Б.М. Организационно-педагогическая система подготовки профессионально мобильных специалистов в педагогическом университете : монография / Б.М.Игошев. – М. : ВЛАДОС, 2008. – 201 с.

5. Дубинин, Н.П. Что такое человек / Н.П.Дубинин. – М. : Мысль, 1983. – 334 с.

6. Абульханова, К.А. О субъекте психической деятельности / К.А.Абульханова. – М. : Наука, 1973. – 186 с.

7. Философский энциклопедический словарь / редкол. : С.С.Аверинцев, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичев и др. – 2-е изд. – М. : Сов. энциклопедия, 1989. – 815 с.

8. Келле, В.Ж. Теория и история : (проблемы теории исторического процесса) / В.Ж. Келле, М.Я. Ковальзон. – М., 1981. – 288 с.

9. Социальная психология : [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / Сухов А.Н., Бодалев А.А., Казанцев Н.В. и др.; под ред. А.Н.Сухова, А.А.Деркача. – 2-е изд., испр. – М. : Академия, 2002. – 600 с.

10. Толстых, В.И. Образ жизни. Понятия, реальность, проблемы / В.И.Толстых – М. : Политиздат, 1975. –   236 с.

11. Рубинштейн, С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – СПб. : Питер, 2002. – 720 с.

12. Каменская, Е.Н. Социальная психология : конспект лекций : учебное пособие / Е.Н.Каменская. – Изд. 5-е, доп. и перераб. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2009. – 186 с.

13. Ядов, В.А. Взаимосвязь социологического и социально-психологического подходов к исследованию образа жизни / В.Я. Ядов // Психология личности и образ жизни / отв. ред. д. ф. н. Е.В.Шорохова. – М. : Наука, 1987. –  С. 89-93.

14. Психологія і педагогіка життєтворчості : навч.-метод. посібник / ред. рада : В.М.Доній (голова), ГМ.Нісен (заст. голови), Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков (наук. ред.) та ін. – К., 1996. – 792 с.

15. Сержантов, В.Ф. Человек, его природа и смысл бытия / В.Ф. Сержантов. – Л. : Изд-во Ленинградского университета, 1990. – 360 с.

16. Москаленко, А.Т. Личность как предмет философского познания. Философская теория личности и ее психологические и биологические основания / А.Т. Москаленко, В.Ф. Сержантов. – Новосибирск : Наука, 1984. 319 с.

 

 

 Герасимова И.Г. Влияние способа жизни на профессиональную мобильность специалиста

В статье обосновывается необходимость учета способа жизни будущих специалистов, способа жизни общности, к которой они принадлежат, при формировании их профессиональной мобильности.

Ключевые слова: профессиональная подготовка, профессиональная мобильность, способ жизни.

 

Gerasimova, I.G. Way of Life Influence to Professional Mobility of Future Professionals

The need of taking into account the future specialists way of life during the forming of the professional mobility, the way of life of the community they belong to are substantiated in the article.

Key words: professional training, professional mobility, way of life.

 

 

 

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=537