Print this Сторінка

Смагін І. І. Нормативний образ сучасного ідеального вчителя

Смагін І.І.,
директор Комунального закладу "Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Житомирської обласної ради, доктор педагогічних наук, доцент

 

Нормативний образ сучасного ідеального вчителя

 

У статті змодельовано ідеальний образ сучасного вчителя з позицій нормативно-функціонального підходу до розуміння професійних компетентностей педагога.

Зазначено, що образ учителя-провідника на шляху до значущої мети в ідеологічному суспільстві сьогодні змінився на образ посередника-професіонала між програмою й результатом її засвоєння. Аналіз положень Концепції розвитку педагогічної освіти, професійного стандарту вчителя початкових класів, проекту порядку проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти дав змогу визначити перелік особистісних, громадянських і професійних рис, які мають бути притаманні ідеальному вчителеві.

Ключові слова: професійна компетентність, професійний стандарт, нормативно-функціональний підхід, ідеальний учитель.

 

Постановка проблеми. В основі процесів, що проходять у сучасній вітчизняній системі освіти з упровадженням Концепції "Нова українська школа", є особистість педагога-учителя як носія основних освітніх цінностей та своєрідного "агента змін", який працює на випередження, розвиваючи розумові та особистісні якості молодих українців. Спроби окреслити бажані професійні якості ідеального вчителя здійснюють розробники перших професійних стандартів для педагогів, автори проектів положень про сертифікацію та про підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Зрозуміло, що вчитель є основним ресурсом системи освіти; саме педагоги у щоденній професійній діяльності мають реалізувати ідеї ініціаторів реформ. Педагогічні працівники нині за якісним складом такі, які сформувалися в результаті реалізації попередніх освітніх політик, що нині характеризують як псевдо-реформи. Недоліки цих політик поки не проаналізовані, висновки не узагальнені та до освітянської спільноти не доведені, тому нові політики потенційно можуть містити хиби попередніх і чинні реформи не застраховані від означення "псевдо" в майбутньому. Водночас намагання створити образ сучасного активного вчителя – агента змін – та апробувати цю модель професіонала на основі процедури сертифікації знаходиться в основі освітньої реформи, що здійснюється Міністерством освіти і науки України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Очевидно, що формування образу ідеального вчителя в усі часи було актуальною проблемою для представників педагогічної науки. Майже всі видатні педагоги минулого намагалися окреслити характерні риси і професійні ознаки такого ідеального фахівця. Серед сучасних учених назвемо І. Зязюна, В. Кременя, Л. Лук’янову, В. Олійника, О. Пометун, О. Савченко, П. Сауха, у роботах яких знаходимо бажані характеристики професіоналізму високоефективного педагога. Описи необхідних професійних й особистісних рис такого педагога наявні в роботах з філософії, деонтології, андрагогіки, педагогіки, психології, акмеології та ін. (В. Бралатан, М. Васильєва, Г. Васянович, С. Вітвицька, О. Дубасенюк, Є. Смотрицький, Л. Хоружа, О.Шейніна та ін.)

Метою нашої статті є опис образу ідеального сучасного українського вчителя як носія певних професійних компетентностей та виконавця нормативно визначених професійних функцій на основі аналізу вимог до педагогічної діяльності, документально зафіксованих 2018 року, та тих, що обговорюються у проектах нових нормативних актів.

Виклад основного матеріалу. "Ніде якість шкільної системи не є кращою, ніж якість її вчителів", – стверджує відомий сучасний фахівець у галузі освіти А. Шлейхер [1, с. 65]. Ідеальний образ педагога в минулі епохи, у різних політичних системах та ідеологічних координатах, вибудовувався відповідно до конкретних вимог, які держава від імені суверена (монарха, народу) формалізувала в документах, значущих текстах чи просто декларувала й популяризувала відповідно до визначених національних перспектив та ідеального образу майбутнього. За таких умов робота вчителя сприймалася як важлива державна й суспільна місія. Коли держава, використовуючи соціальну інженерію, визначала мету суспільного розвитку й образ ідеального представника такого суспільства, то роль педагога ставала дуже важливою: він був носієм цінностей запроектованого майбутнього суспільства, формувачем визначених цінностей у дітей та їх поводирем, який міг провести молодих громадян до суспільної мети. Усім відомий вислів про роль німецького шкільного вчителя в об’єднанні Німеччини та гасло вождя російського пролетаріату про необхідність підняти вчителя на недосяжну височину.

За служіння державі й суспільству педагоги отримували своєрідну компенсацію певними матеріальними ресурсами, соціальним статусом і моральними заохоченнями, що забезпечувало їх значимість у соціумі та стимулювало до подальшої професійної діяльності на благо держави й народу.

Епоха глобалізації змінила ці завдання й перспективи: уніфікувала образ педагога, зробила його наднаціональним, "приземлила" з рівня носія істини до рівня функціонала, інтегрувала вимоги до педагогічної діяльності в різних країнах, наприклад, компетентнісним підходом до навчання. Педагог тепер не монополіст знань та основне джерело інформації, яке допомагає соціалізуватися в житті: він є звичайним фахівцем чи професіоналом (мовою вітчизняного класифікатора професій), який виконує певні трудові дії та функції, за що, відповідно до здобутої освіти, стажу та інших критеріїв, отримує заробітну плату за конкретним тарифним розрядом із коштів відповідного бюджету чи на договірних засадах від фізичних або юридичних осіб.

В епоху цифрових технологій процес навчання – засвоєння знань та формування вмінь і навичок – може відбуватися дистанційно, анонімно, без будь-якого особистісного впливу автора навчального курсу на учня-студента-слухача. Сучасна епоха створила передумови для постійного навчання на основі частої зміни видів діяльності, спричиненої бурхливим розвитком технологій, економічних і соціальних відносин. Учитель (з великої літери) перетворюється на тренера, фасилітатора, модератора, тьютора – носія набутих в умовах формальної, неформальної, інформальної освіти власних компетентностей, які дозволяють заробляти на життя формуванням і розвитком в інших (учнях, студентах, слухачах) необхідних для життя чи професійної діяльності знань, умінь, навичок, мотивів, ставлень, моделей поведінки.

Образ учителя-провідника на шляху до значущої мети в ідеологічному суспільстві сьогодні змінився на образ посередника-професіонала між програмою й результатом її засвоєння. У добу розквіту неформальної та інформальної освіти вважається, що педагога в багатьох випадках можна замінити цифровим ресурсом або просто фахівцем з іншої суспільної сфери (інженером, менеджером, підприємцем та ін.) [2], який може допомогти сформувати конкретне вміння чи знання. Хоча певні ідеологічні функції українські педагоги й досі продовжують виконувати, особливо в умовах поєднання необхідності національного самоствердження на тлі збройної агресії та одночасної участі держави й суспільства у процесах глобалізації. Прикладами можуть бути підходи до реалізації положень програм національно-патріотичного виховання, вивчення змісту шкільного курсу історії України, проблем упровадження державної української мови та мов національних меншин, упровадження в науку, викладання, у державне управління англійської мови тощо.

Зазначаємо, що в Україні державна освітня політика, яка визначається Верховною Радою, реалізується Кабінетом Міністрів України, Міністерством освіти України, іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, має бути інтегрованим виявом усіх бажань та вимог, що на певному етапі висловлюють представники громадянського суспільства і держави, представники експертного середовища та активні учасники вітчизняного освітнього процесу, професійні корпорації освітян. Але концептуально традиційним для української освіти залишається рух у "фарватері" за обраним лідером. Якщо в добу СРСР українська освіта рухалася фарватером політики КПРС, певний час після 1991 року наслідувала підходи в освіті Російської Федерації, то тепер цей рух відбувається у фарватері узагальнених європейських і світових трендів освітньої діяльності на основі запровадження конкретних програм і проектів, ідеологами яких є зарубіжні фахівці. На жаль, рух у фарватері часто не бере до уваги національні здобутки педагогічної науки і практики, сприймаючи їх як меншовартісні порівняно з провідними добрими освітніми практиками інших країн. Право на таке твердження аргументуємо відсутністю від функціонерів Міністерства освіти України будь-якої інформації щодо того, які здобутки вітчизняної педагогічної науки та які вітчизняні добрі практики лягли в основу чинних освітніх реформ. Заперечення існування таких здобутків розцінюємо як своєрідний радикальний "більшовизм" реформаторів, які вважають, що до часу їхньої діяльності у владі   нічого позитивного у вітчизняній освіті не відбувалося. Спроби негативно характеризувати здобутки вітчизняної педагогічної науки та практики вважаємо некоректними, оскільки й наука, і освітня практика в Україні розвивалися в контексті тих завдань, програм, планів, заходів, функцій і повноважень, що визначали попередні очільники урядів і Міністерства освіти України. Саме тому критика елементів системи органом, який скеровує діяльність і "запускав" та контролював їх, є одночасним визнанням його недієздатності, неефективності попередніх і непередбачуваності результатів сучасних освітніх політик, безкарності за провальні або неефективні рішення в минулому та в майбутньому.

У Концепції розвитку педагогічної освіти (2018) [2] наведено перелік чинників, що призвели до дисбалансу в освітній діяльності в попередні роки, але відповідальні за цей дисбаланс та причини, що дозволяли в минулому приймати управлінські рішення з такими негативними наслідками, авторами документа не визначено. Вважаємо, що задекларована в Концепції низька готовність педагогів до сприйняття та підтримки реформ є результатом саме безвідповідальності за наслідки діяльності всіх попередніх керманичів і реформаторів галузі. Із положень Концепції традиційно незрозуміло, який орган і які особи в майбутньому візьмуть на себе персональну відповідальність за реалізацію чи невиконання положень уже цього документа. Поки що вся моральна відповідальність за недоліки функціонування системи освіти в попередні роки традиційно покладена не на керманичів, які формували умовні технологічні карти освітніх реформ, а на виконавців "технологічних процесів" – педагогів.

Отже, в українській освіті існує ціннісний конфлікт: індиферентне ставлення багатьох педагогів до вже не перших для них освітніх реформ та відповідне негативне сприйняття міністерськими реформаторами основної маси педагогів та чинних освітянських інституцій як не-агентів змін і пошук саме агентів. Обом сторонам одночасно хочеться кардинально (навіть радикально) змінити статуси та ментальність іншої сторони. Консенсус і довіра між реалізаторами освітніх реформ та їх ініціаторами поки не досягнуті, не дивлячись на офіційну схвальну риторику. І це – основна проблема у формуванні образу сучасного "реформованого" ідеального педагога.

У ЗМІ, соціальних мережах, риториці функціонерів та експертів від освіти зустрічаються заклики про необхідність надати вчителю максимальну свободу для творчості. Одночасно МОН України впроваджує ідею регульованості педагогічних професій [2] та Міністерство соціальної політики України запроваджує перший професійний стандарт [3]. Продукуються проекти нормативних актів (про проведення інституційного аудиту закладів освіти, про сертифікацію педагогічних працівників, про підвищення кваліфікації педагогічних працівників), у яких передбачають набагато жорсткіші від чинних умови професійної діяльності й додатковий прямий та опосередкований зовнішній тиск на вчителя за допомогою системи нових процедур, новостворених органів та їх функцій контролю. Навіть ідея дати вчителю можливість самому обирати траєкторію підвищення кваліфікації реалізується додатковою залежністю педагога від волі керівника школи, шкільної педради, засновника закладу освіти, забороною самому визначати щорічну мінімальну кількість годин на навчання та іншими "новаціями", які створюють додаткові бар’єри і фільтри на шляху професійного самовдосконалення. Наявність таких рішень і підходів також не дає можливості чітко окреслити образ ідеального "реформованого" педагога.

Образ ідеального вчителя вимальовується по-різному в різних системах ціннісних координат: самого вчителя, дітей, батьків, адміністрації закладу, органів управління освітою, законотворця тощо. Але комплекс означених нами вище невирішених проблем нівелює будь-які спроби створити "портрет" ідеального вчителя і може лише призвести до появи ще одного есе, де бажане буде значно переважати над дійсним.

Саме тому спробуємо сформувати образ ідеального педагога на основі вимог чинних нормативно-правових актів та проектів, що розробляються МОН України в контексті реалізації Концепції "Нова українська школа", на основі  того, що професії в галузі освіти планують законодавчо визначити регульованими. Нормативний образ учителя стає сьогодні ще більш актуальним на хвилі появи першого професійного стандарту, перших типових програм підвищення кваліфікації, Концепції розвитку педагогічної освіти, проекту "Порядок проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти". Виходячи із пропозицій МОН України законодавчо визначити діяльність у галузі освіти як роботу в межах регульованих професій, охарактеризуємо сучасного педагога як носія визначених у професійних стандартах окремих дій і функцій, що в комплексі характеризують педагогічну діяльність як цілісну соціальну функцію. Реалізація цієї функції залежить від впливу багатьох чинників: суспільних та освітніх трендів глобалізованого світу, наукових і технологічних досягнень, політики національної держави та діяльності її органів, напрямів державної освітньої політики, умов професійної діяльності в освіті, регіональних особливостей професійної діяльності в умовах адміністративно-територіальної реформи, трендів та особливостей функціонування громадянського суспільства, впливів ЗМІ, конкретних очікувань батьків та дітей від процесів і результатів освітньої діяльності тощо.

Почнемо аналіз зі змісту Концепції розвитку педагогічної освіти (2018) [2]. Із тексту документа видно, що сучасний педагог має характеризуватися такими рисами:

  • відповідати вимогам професійних стандартів, створених на основі суспільних запитів;
  • мати бажання і здатність здійснювати позитивні зміни в межах сфери діяльності;
  • реалізувати компетентнісний та особистісно зорієнтований підходи в педагогічній діяльності;
  • забезпечувати формування загальних (універсальних, ключових тощо) компетентностей;
  • мати вміння й досвід формування компетентностей в учнів;
  • опанувати педагогічні технології, зокрема з використанням елементів інформаційно-комунікаційних і цифрових технологій;
  • максимально наближувати психолого-педагогічну та методичну підготовку до умов практичної фахової діяльності;
  • дотримуватись принципу дитиноцентризму та педагогіки партнерства, що ґрунтується на співпраці учня, учителя, батьків і громадськості з урахуванням принципів інклюзивної освіти;
  • мати навички дослідницької діяльності;
  • мати необхідні компетентності й досвід роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного та спеціального навчання;
  • мати сформовані менеджерські (управлінські) навички з широким використанням засобів інформаційно-комунікаційних і цифрових технологій для ефективної діяльності в умовах реальної автономії закладів освіти;
  • приймати цінності громадянського (відкритого демократичного) суспільства, виявляти повагу до держави та її правової системи, усвідомлювати обов’язок захисту України, національну ідентичність та толерувати полікультурність, мати готовність до трансляції цих якостей учням;
  • характеризуватися інноваційністю як способом мислення та ключовим інструментом лідерства в умовах державно-громадського партнерства;
  • сприймати глобалізацію освітніх процесів і конкурентність як обов’язкові умови розвитку системи педагогічної освіти.

Перший із низки професійних стандартів педагога – для вчителя початкової школи – визначає здатність педагога виконувати певні трудові функції відповідно до освітнього ступеня: молодшого бакалавра, бакалавра, магістра. Отже, ідеальний педагог із цих позицій – працівник, який повно й ефективно виконує необхідні трудові функції в межах освітнього ступеня за дипломом про вищу освіту. У стандарті визначено вісім трудових функцій:

  • планування і здійснення освітнього процесу;
  • забезпечення й підтримки навчання, виховання й розвитку учнів в освітньому середовищі та родині;
  • створення освітнього середовища;
  • рефлексії і професійного саморозвитку;
  • проведення педагогічних досліджень;
  • надання методичної допомоги колегам із питань навчання, розвитку, виховання й соціалізації учнів;
  • узагальнення власного педагогічного досвіду та його презентації педагогічній спільноті;
  • оцінювання результатів роботи колег – учителів початкової школи.

У проекті "Порядок проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти" [4] визначено такі вимоги до педагогічного працівника:

  • здатність ефективно планувати та прогнозувати свою діяльність;
  • упроваджувати сучасні освітні технології, форми організації освітнього процесу та реалізувати нові підходи до оцінювання навчальних досягнень із метою формування ключових компетентностей і наскрізних умінь здобувачів освіти;
  • постійно підвищувати рівень професійної компетентності й майстерності;
  • налагоджувати партнерські взаємовідносини зі здобувачами освіти, їхніми батьками та іншими законними представниками, працівниками закладу освіти;
  • організовувати педагогічну діяльність і навчання здобувачів освіти на засадах академічної доброчесності;
  • створювати атмосферу довіри, прозорості, дотримання етичних норм;
  • організовувати освітній процес на засадах людино- та дитиноцентризму;
  • конструктивно співпрацювати з учасниками освітнього процесу, забезпечувати взаємодію закладу освіти з громадою.

Висновки. Отже, поєднавши зазначені характеристики, укладемо модель сучасного ідеального вчителя – "агента змін", який:

  • характеризується особистісними якостями і громадянськими рисами: має бажання і здатність здійснювати позитивні зміни; сприймає цінності громадянського (відкритого демократичного) суспільства, усвідомлює обов’язок захисту України, виявляє повагу до держави та її правової системи, національну ідентичність і толерує полікультурність, має готовність до трансляції цих якостей учням; характеризується інноваційністю як способом мислення та ключовим інструментом лідерства в умовах державно-громадського партнерства; сприймає глобалізацію освітніх процесів та конкурентність як обов’язкові умови розвитку системи педагогічної освіти; постійно підвищує рівень професійної компетентності й майстерності;
  • на етапі "входу" у професію: навчався в закладі вищої освіти на основі врахування світових освітніх тенденцій і рекомендацій впливових міжнародних організацій; успішно завершив інтернатуру після закінчення ЗВО;
  • на етапі виконання трудових функцій: ефективно планує та прогнозує свою діяльність; упроваджує компетентнісний, особистісно зорієнтований підхід у педагогічній освіті; упроваджує сучасні освітні технології, форми організації освітнього процесу й реалізує нові підходи до оцінювання навчальних досягнень з метою формування ключових компетентностей і наскрізних умінь здобувачів освіти; опановує педагогічні технології, зокрема і з використанням засобів інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій; максимально наближає психолого-педагогічну й методичну підготовку до умов практичної фахової діяльності; дотримується принципу дитиноцентризму та педагогіки партнерства, що ґрунтується на співпраці учня, учителя, батьків і громадськості з урахуванням принципів інклюзивної освіти; має навички дослідницької діяльності на посаді; володіє необхідними компетентностями й досвідом роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного та спеціального навчання; має сформовані менеджерські (управлінські) навички з широким використанням можливостей інформаційно-комунікаційних і цифрових технологій для ефективної діяльності в умовах реальної автономії закладів освіти;
  • у взаємодії з іншими: налагоджує партнерські взаємовідносини зі здобувачами освіти, їхніми батьками та іншими законними представниками, працівниками закладу освіти; конструктивно співпрацює з учасниками освітнього процесу, забезпечує взаємодію закладу освіти із громадою; створює атмосферу довіри, прозорості, дотримання етичних норм; організовує педагогічну діяльність і навчання здобувачів освіти на засадах академічної доброчесності.

 

Список використаних джерел

  1. Шлейхер А. Найкращий клас у світі : як створити освітню систему 21-го століття / переклад з англ. Ганна Лелів. – Львів : Літопис, 2018. – 296 с.
  2. Про затвердження Концепції розвитку педагогічної освіти : наказ Міністерства освіти і науки України від 16 липня 2018 р. № 776 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-koncepciyi-rozvitku-pedagogichnoyi-osviti.
  3. Про затвердження професійного стандарту "Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти" : наказ Міністерства освіти і науки України від 10 серпня 2018 р. № 1143 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-koncepciyi-rozvitku-pedagogichnoyi-osviti.
  4. Про затвердження порядку проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти : проект наказу Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  https://mon.gov.ua/ua/news/mon-povtorno-proponuye-dlya-gromadskogo-obgovorennya-proekt-nakazu-pro-zatverdzhennya-poryadku-provedennya-institucijnogo-auditu-zakladiv-zagalnoyi-serednoyi-osviti.

 

Смагин И. И. Нормативный образ современного идеального учителя

В статье смоделирован идеальный образ современного учителя с позиций нормативно-функционального подхода к пониманию профессиональных компетентностей педагога. Отмечено, что образ учителя-проводника на пути к значимой цели в идеологическом обществе сегодня сменился образом посредника-профессионала между программой и результатом ее усвоения. Анализ положений Концепции развития педагогического образования, профессионального стандарта учителя начальных классов, проекта порядка проведения институционального аудита заведений общего среднего образования позволил определить перечень личностных, гражданских и профессиональных качеств, которые должны быть присущи идеальному учителю.

Ключевые слова: профессиональная компетентность, профессиональный стандарт, нормативно-функциональный подход, идеальный учитель.

 

Smagin, I.I. Normative Image of the Modern Ideal Teacher

The article simulates the ideal image of a modern teacher from the point of view of the normative-functional approach to understanding the professional competencies of the teacher. It is noted that the image of the teacher-leader on the way to a meaningful goal in ideological society is changed today to the image of the intermediary-professional between the program and the result of its assimilation. The presence of a value conflict between implementers of educational reforms and their initiators in Ukrainian education is argued. The analysis of the provisions of the Concept of the development of pedagogical education, the professional standard of the teacher of primary schools of the institution of general secondary education, the draft of the order of institutional audit of institutions of general secondary education allows to determine the list of personal, civil and professional features that should be inherent in the ideal teacher. It is determined that from the standpoint of normative requirements the ideal teacher should be characterized by certain personal qualities and civic features, among them: the desire and ability to make positive changes; perception of the values of a civil (open democratic) society, respect for the state and its legal system, awareness of the duty to protect Ukraine, national identity and tolerance of multiculturalism, readiness to broadcast these qualities to students; innovation as a way of thinking and a key leadership tool in a state-public partnership; perceiving the globalization of educational processes and competitiveness as a prerequisite for the development of a system of pedagogical education.

Key words: professional competence, professional standard, normative-functional approach, ideal teacher.

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=5531