Print this Сторінка

Загурська С. М. Розвиток креативності як психолого-педагогічна проблема сучасної освіти

Загурська С. М.,
старший викладач кафедри суспільно-гуманітарної освіти Комунального навчального закладу Київської обласної ради «Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів», кандидат філософських наук

 

Розвиток креативності як психолого-педагогічна проблема сучасної освіти

 

У статті досліджено сутність поняття «креативність», вплив освіти на формування креативної особистості, зокрема, на думку автора, упровадження  освітніх технологій не буде ефективним, якщо не слугуватиме розкриттю індивідуальності і творчого потенціалу особистості. Власне, і зміна репродуктивно орієнтованої освіти на особистісно і творчо спрямовану зумовлена сучасними соціально-економічними умовами.

Автор розглядає креативність в освітньому процесі як здатність особистості до перетворювальної діяльності, що ґрунтується на мотивації до навчання, знаннях, характеризується швидкістю й оригінальністю мислення та проявляється в уміннях генерувати нестандартні ідеї для досягнення творчого результату. Відповідно, і структура креативності в освіті трактується як сукупність мотиваційно-ціннісного, когнітивного і праксеологічного компонентів.

Ключові слова: креативність, особистість, мислення, перетворювальна діяльність, мотивація, освітній процес, творчість.

 

Постановка проблеми. Сучасна ситуація в освіті зумовлює нові вимоги до організації навчання. Нині загальновизнано, що отримання особистістю тільки знань не достатньо для того, щоб бути конкурентоспроможною. Для цього необхідно розвивати такі здатності, які найбільшою мірою розкривають її індивідуальність і творчий потенціал. Це відображено в низці ключових нормативно-правових документів, що забезпечують регулювання освітнього процесу в Україні. Так, у «Концепції Нової української школи» творчий розвиток дитини визначено як одну з пріоритетних цілей освіти, для реалізації якої необхідно створення певних педагогічних умов. Головною метою освіти стає підготовка особистості, здатної не тільки застосовувати на практиці знання, уміння й навички, а й приймати оригінальні та нестандартні рішення в ситуаціях, що виникають у житті та професійній діяльності.

Тому в освітньому просторі дедалі частіше зустрічається термін «Навички 4К» (креативність, критичне мислення, кооперація та комунікативні навички) та твердження про необхідність розвивати їх у всіх учасників освітнього процесу – як учнів, так і педагогів, – оскільки ці здатності є необхідними в сучасності та будуть насамперед затребуваними в майбутньому. Тож креативність є актуальною властивістю особистості, яку найчастіше розуміють як здатність продукувати інноваційні та корисні ідеї.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури показав, що дослідження креативності як характеристики особистості привертало увагу багатьох зарубіжних і вітчизняних учених. Так,  загальнотеоретичні й методологічні основи розвитку креативного початку в особистості розкриті у працях В. Андрєєва, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна; креативна особистість досліджувалася в роботах Дж. Гілфорда, В. Сміта, К. Тейлора, П. Торренса; про можливості асоціативного мислення як частини креативного процесу говорили Л. Занков, З. Калмикова, Н. Менчинська; складові креативного процесу розглядали Р. Джонс, П. Ленглі, А. Меднік, Я. Пономарьов та інші вчені. Однак, незважаючи на значні теоретичні доробки,  недостатньо дослідженою залишається проблема впливу освітнього процесу на формування креативної особистості, а процес розвитку креативності в освіті потребує наукового обґрунтування та методичного забезпечення.

Метою статті є дослідження сутності поняття «креативність» та впливу освіти на формування креативної особистості.

Основні результати дослідження. Проблема творчості та креативності визнана вченими-психологами проблемою століття. Незважаючи на величезну кількість досліджень (понад 100), єдиної думки щодо визначення дефініції «креативність» досі не існує. Перші теоретичні та практичні дослідження в цій галузі належать Дж. Гілфорду [8, c. 12], який у 1959 році ввів у науковий обіг термін «креативність», розуміючи її як особливий різновид мислення – так зване дивергентне («що розходиться і йде в різних напрямках») мислення, яке допускає безліч способів вирішення проблеми, призводить до несподіваних висновків і результатів. Таке мислення протиставляється конвергентному («в напрямах, що сходяться») мисленню, спрямованому на отримання єдиного правильного рішення.

Відповідно до теорії Дж. Гілфорда, відмінність дивергентного мислення від конвергентного полягає в розумовому пошуку рішення заданої проблеми, який здійснюється в різних напрямках семантичного простору залежно від змісту проблеми та є периферійним мисленням (рис. 1).

 

Рис. 1. Дивергентне мислення

 

Конвергентне мислення пов'язує в ціле всі елементи семантичного простору, що висуваються до проблеми, і знаходить єдину правильну композицію цих елементів (рис. 2).

 

Рис. 2. Конвергентне мислення

На відміну від Дж. Гілфорда, С. Меднік [9] вважає, що у процесі творчості присутня як конвергентна, так і дивергентна складові, точніше, розподіл пізнавального акту на ці складові. На його думку, процес вирішення проблеми буде більш креативним, якщо елементи проблеми взяті з віддалених одна від одної сфер. Відмінність творчого рішення від стереотипного, за С. Медніком, визначається не особливістю операції, а здатністю долати стереотипи на заключному етапі розумового синтезу й широтою поля асоціацій. Таким чином, креативність не виключає конвергентного мислення. Креативні особистості беруть до уваги події з минулого тощо, використовуючи при цьому конвергентне мислення, але за допомогою дивергентного мислення знаходять нове застосування раніше відомого предмета, уникаючи наявних рішень і помилок (рис. 3).

 

 

Рис. 3. Креативне мислення згідно С. Медніка

 

Натомість А. Маслоу [2] розуміє креативність як якість, яка може бути застосована у вирішенні будь-якої проблеми в житті. Згідно з цим, креативність – це якість, що притаманна кожній особистості від народження, але втрачається більшістю під впливом середовища. Науковець вважає, що інтелектуальна обдарованість є однією з необхідних, але не єдиною умовою прояву креативності. Головну роль в актуалізації креативності, за А. Маслоу, мають мотивації, цінності, особистісні риси.

Е. Фромм запропонував таке визначення поняття креативності: «Це здатність дивуватися і пізнавати, уміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це спрямованість до відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду» [6, c. 23]. Таким чином, згідно з цим формулюванням, критерієм креативності вважається не якість результату, а характеристики і процеси, що активізують творчу продуктивність.

К. Тейлором [11] визначено такі показники креативності: продуктивність мислення, здатність до планування, ймовірнісна оцінка дій, прийняття рішень і їх виконання та здатність до узагальнення.

Крім того, існують різні види креативності: аналіз історії розвитку цієї категорії дозволяє розглядати два види креативності: «мала (або індивідуально-особистісна) креативність» і «велика (громадська) креативність».

Приєднуємося до думки М. Бодена [7], що «мала креативність» – це повсякденна креативність, яку люди виявляють, вирішуючи нові проблеми або вирішуючи знайомі проблеми новим способом. А велику (громадську) креативність розуміємо як таку, результат якої вплинув на світову історію й культуру, наприклад, це твори великих діячів мистецтва – В. А. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Достоєвського, картини К. Малевича, Мікеланджело Буонаротті, винаходи Л. да Вінчі, Н. Тесли тощо.

Крім того, А. Маслоу [2] виділяє первинну і вторинну креативність, зокрема, первинна креативність, або етап натхненної творчості, обов'язково повинна бути відокремлена від вторинної – процесу деталізації творчого продукту й надання йому конкретної предметної форми. Ця друга стадія включає не тільки і не стільки творчість, скільки важку рутинну роботу; її успіх значною мірою залежить від самодисципліни творця, який часом витрачає все життя на те, щоб освоїти конкретні знаряддя творчості, проникнути в суть матеріалу, розвинути інструментальні вміння і навички, перш ніж готовий створити те, що він уявляє або відчуває. Між натхненним задумом і результатом лежить титанічна праця, величезна самодисципліна, виснажливі дні, місяці й роки набуття досвіду, безліч чернеток і начерків, багаторазове переписування начисто чи зміна невдалих фрагментів. Тож вторинна креативність, результатом якої є реальний художній продукт – великі картини, романи, винаходи тощо – передбачає вияв людських чеснот, таких, як завзятість, терпіння, працьовитість і витривалість, оскільки саме вони лежать в основі цього етапу творчості .

Отже, у психології поняття «креативність» трактується по-різному: асоціативна теорія розглядає креативність в аспекті виникнення асоціацій; гештальтпсихологія – як продуктивне мислення; психоаналіз – з позиції творчої енергії і мотивації творчої діяльності; гуманістична психологія – у контексті мотивації і самоактуалізації. Вважаємо, що всі зазначені підходи узагальнено у визначенні в сучасній психологічній науці: «креативність – творчий потенціал та здібності індивіда, які проявляються в ментальних актах, чуттєво-емотивних актопроцесах, у процесі комунікації з іншими індивідами, а також у різних формах-видах діяльності, ініціативності, активності, пов'язаних зі створенням – репродукуванням – продукуванням тих чи інших предметів, продуктів діяльної активності» [4, с. 202].

Хоча розглядуване поняття прийнято вважати предметом дослідження психології, трактування креативності наявні також і в інших науках, зокрема у філософії та педагогіці. Так, у філософії креативність розглядається як здатність до творчого мислення, творчий початок, діяльність людей, що перетворює природний і соціальний світ відповідно до цілей і потреб людини на основі об'єктивних законів реальної дійсності.

У педагогіці креативність трактується як уміння приймати рішення в різних ситуаціях; як вміння нестандартно вирішувати проблеми; як здатність особистості, яка володіє такими компетентностями:

  • умінням заявляти про свої потреби та інтереси;
  • умінням знаходити інші джерела інформації;
  • здатністю генерувати оригінальні способи вирішення проблеми.

Крім того, у сучасній науці залишається спірним питання про розмежування понять «творчість» і «креативність». Спочатку більшістю дослідників креативність розглядалася в межах загального підходу до вивчення психології творчості. Загалом нині існують два підходи до вивчення творчості: перший ототожнює сутність творчості і творення, другий визначає сутність творчості з позицій творця. Тому, для прикладу, Н. Гнатко [1] розмежовує поняття «творчість» і «креативність», визначаючи їх як дві сторони єдиного кола явищ, де творчість є процесуально-результативною стороною цієї єдності, а креативність – суб'єктно обумовленою стороною.

Натомість представники методологічного підходу розуміють творчість як соціальний феномен і механізм розвитку. Основна характеристика творчості полягає в здатності створювати щось нове, оригінальне. На думку Е. Рапацевича [5], види творчості залежать від діяльності людини: наукове – виробництво нового знання, художнє – створення нових художніх творів, педагогічне – розроблення нових методів, форм, принципів, змісту, педагогічних систем.

Отже, у сучасності існують суперечливі думки щодо співставлення понять «креативність» і «творчість», зокрема наявні три підходи до розглядуваного питання:

  • поняття «креативність» і «творчість» розглядаються як синоніми, тобто дослідження креативності ведеться в межах психології творчості, тож ці поняття не розрізняють;
  • креативність вивчається як окреме явище в контексті суб'єктно особистісної новизни і значущості. Творчість розглядається як феномен, що відображає процес виникнення новизни, яка породжується суб'єктом діяльності, з наявним соціокультурним контекстом. Тобто креативність трактують як побудову нових можливостей для суб'єкта, а творчість – як створення нового в цілому. Подібні точки зору висловлюють М. Боден і Е. Пікард [7; 10] (індивідуально особистісна й суспільна креативність);
  • креативність становить окремий аспект вивчення творчості та розглядається як внутрішній ресурс, потенціал людини. Так, Я. Пономарьов [3] пропонує цілісну концепцію творчості як психічного процесу, а креативність виділяє як один з аспектів творчого потенціалу особистості.

У дослідженні за основу нами прийнято останній із зазначених підходів, тобто трактування креативності як одного з аспектів творчості, що розкриває неоднозначність і складність її проявів. Крім того, в такому разі наявна можливість вивчати креативність у зв'язку із загальними закономірностями творчості.

Виокремлюємо найбільш значущі компоненти у структурі креативності особистості в контексті освітнього процесу. Отже, щоб бути креативною особистістю, учень повинен мати необхідний і достатній рівень знань, умінь і навичок, володіти високою мотивацією і проявляти інтерес до навчання та творчої діяльності, проявляти оригінальність і швидкість мислення. Виходячи з цього, структуру креативності особистості учня розглядаємо як сукупність таких компонентів:

  • мотиваційно-ціннісного компонента, основою якого є спрямованість, особисте налаштування до здобуття знань, набуття умінь і навичок, їх реалізація, що виражається в ціннісному ставленні особистості до власного розвитку і становлення. Мотиваційно-ціннісний компонент має стимулювальну, інтегрувальну, організувальну, оцінювальну функції;
  • когнітивного компонента, який охоплює систему знань і вмінь як основу розвитку, а також певні властивості пізнавальної діяльності, що впливають на її ефективність і стимулюють розвиток креативності;
  • праксеологічного компонента, який характеризується здатністю творчо вирішувати завдання, розкриває процес присвоєння і трансформації особистістю певних цінностей, знань, умінь та навичок.

Позитивні суспільні зміни та нова освітня концепція зумовлюють і зміну вимог до педагогічної діяльності, змістом і кінцевою метою якої має стати всебічно розвинена особистість на основі особистісно орієнтованого навчання. Це передбачає зміни в характеристиці професіоналів, яким суспільство довіряє формування й освіту дітей та молодого покоління [3]. Педагогічна діяльність відрізняється багатоаспектністю; креативний учитель здатний розкритися в декількох типах взаємодії, таких, як «людина – художній образ», «людина – знакова система», «людина – людина» і «людина – техніка» тощо. знань та інформації, включаючи

Отже, нині від вчителя залежить становлення й розвиток творчо розвиненої, креативної особистості учня. Тому педагог має бути творчою та ерудованою особистістю, творцем самого себе і тих, кого навчає. Саме від ставлення педагога до своєї діяльності, його здатності до творчості залежить міра розвитку тих, кого він навчає, зокрема і сформованість креативності в учнів.

Висновки. Дослідивши історичний розвиток сутності поняття «креативність», зазначаємо, що єдиної думки щодо визначення цієї дефініції не існує. Креативність є предметом дослідження у психології, філософії, педагогіці й розглядається як здатність особистості, як продукт творчої діяльності, як складова творчого процесу. У дослідженні підтримуємо точку зору вчених, які розглядають креативність як здатність особистості до творчості з урахуванням її дивергентних особливостей.

Щодо впливу освіти на формування креативної особистості, відзначаємо, що сучасні соціально-економічні умови зумовили необхідність зміни репродуктивно орієнтованої освіти на особистісно і творчо орієнтовану. Тому креативність особистості учня в освітньому процесі розуміємо як її здатність до перетворювальної діяльності, яка ґрунтується на мотивації до навчання, знаннях, характеризується швидкістю й оригінальністю мислення та проявляється в уміннях генерувати нестандартні ідеї для досягнення творчого результату.

 

Список використаних джерел

  1. Гнатко Н. М. Проблема креативности и явление подражания / Н. М. Гнатко. – М. : Ин-т психологии РАН, 1994. – 43 с
  2. Маслоу А. Г. Новые рубежи человеческой природы / А. Г. Маслоу. – М. : Смысл, 2011. – 495 с.
  3. Пономарев Я. А. Психология творчества : перспективы развития / Я. А.Пономарев // Психологический журнал. – 1994. – № 6. – С. 38–50.
  4. Психология. Словарь / под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. 2-е изд. – М. : Политиздат, 1990. – 494 с.
  5. Современный словарь по педагогике / сост. Е. С. Рапацевич. – Мн. : Современное слово, 2001. – 928 с.
  6. Фромм Е. Втеча від свободи / Е. Фромм. – Харків : Клуб «Сімейного дозвілля», 2018. – 288 с.
  7. Boden, M. A. (1999) “Computer models of creativity”, Handbook of Creativity, R. J. Sternberg (ed.), Cambridge University Press, рр. 351–372.
  8. Guilford, J. P. (1986) Creative Talents, New York, 1986.
  9. Mednick, S. A. (1962) “The associative basis of the creative process”, Psychological Review, vol. 69, рр. 220–232.
  10.   Pickard, E. (1990) “Toward a theory of creative potential”, The journal of creative behaviour, vol. 24, № 1, рр. 1–9.
  11. Taylor, C. (1988) “Various approaches to and definitions of creativity”, The nature of creativity, Sternberg R., Tardif T. (eds.), Cambridge Press, рр. 99–126.

 

References

  1. Gnatko, N.M. (1994) Problema kreativnosti i javlenie podrazhanija [The problem of creativity and imitation], Ros. AN, In-t psychology, M. : In-t psihologii RAN.
  2. Maslou, A. G. (2011) Novye rubezhi chelovecheskoj prirody [New frontiers in human nature], M. : Smysl.
  3. Ponomarev J.A. (1994) “Psychology of creativity : development prospects” Psihologicheskij zhurna,  vol. 15, № 6, рр.38–50.
  4. Petrovskij, A. V., Jaroshevskij, M. G. (1990) Psihologija. Slovar' [Psychology. Vocabulary] 2-nd ed. M. : Politizdat.
  5. Rapacevich, E. S. (2001) Sovremennyj slovar' po pedagogike [Modern Dictionary of Pedagogy] Mn.: Sovremennoe slovo.
  6. Fromm, E. (2018) Vtecha vid svobody [Escape from Freedom] Klub «Simejnoho dozvillia».
  7. Boden, M.A. (1999) “Computer models of creativity”, Handbook of Creativity, R. J. Sternberg (ed.), Cambridge University Press, рр. 351–372.
  8. Guilford, J. P. (1986) Creative Talents, New York, 1986.
  9. Mednick, S.A. (1962) “The associative basis of the creative process”, Psychological Review, vol. 69, рр. 220–232.
  10.   Pickard, E. (1990) “Toward a theory of creative potential”, The journal of creative behaviour, vol. 24, № 1, рр. 1–9.
  11. Taylor, C. (1988) “Various approaches to and definitions of creativity”, The nature of creativity, Sternberg R., Tardif T. (eds.), Cambridge Press, рр. 99–126.

 

Загурская С. Н. Развитие креативности как психолого-педагогическая проблема современного образования

В статье исследована сущность понятия «креативность», влияние образования на формирование креативной личности, в частности, по мнению автора, внедрение образовательных технологий не будет эффективным, если не будет служить раскрытию индивидуальности и творческого потенциала личности. Собственно, изменение репродуктивно ориентированного образования на личностно и творчески направленное обусловлено современными социально-экономическими условиями.

 Автор рассматривает креативность в образовательном процессе как способность личности к преобразовательной деятельности, основанной на мотивации к обучению, знаниях, характеризуется скоростью и оригинальностью мышления и проявляется в умениях генерировать нестандартные идеи для достижения творческого результата. Соответственно, и структура креативности в образовании трактуется как совокупность мотивационно-ценностного, когнитивного и праксеологического компонентов.

Ключевые слова: креативность, личность, мышление, преобразовательная деятельность, мотивация, образовательный процесс, творчество.

 

Zagurskaya, Svitlana. Development of Creativity as Psychological and Pedagogical Problem of Modern Education

The article examines the essence of the concept of ‘creativity’, the influence of education on the formation of creative personality. In particular, according to the author, introduction of educational technologies will not be effective if it does serve to reveal individuality and creative potential of a personality. Actually, changing reproductively oriented education into individual and creative one is the result of social economic conditions nowadays.

The author considers creativity in educational process as a person’s ability to transformative activity that is based on learning motivation and knowledge. It is characterized by fast, original thinking and manifests in producing non-standard ideas in order to achieve creative results. Accordingly, creativity structure is considered as a set of motivational, cognitive and praxeological components

Key words: creativity, personality, thinking, transformative activity, motivation, educational process.

 

Permanent link to this article: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=6028