Козаченко Г. В., Плохотнюк О. О., Суворова Л. К. Особливості формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури

Козаченко Г. В.,
методист Житомирського базового фармацевтичного коледжу, кандидат педагогічних наук;

Плохотнюк О. О.,
викладач вищої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу;

Суворова Л. К.,
викладач вищої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу, кандидат філологічних наук

Рецензент: Музичук В. В.,
викладач вищої кваліфікаційної категорії Житомирського базового фармацевтичного коледжу, кандидат філологічних наук

Особливості формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури

У статті теоретично обґрунтовано та визначено особливості формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури. Охарактеризовано мотиваційний компонент як важливий психологічний чинник організації навчальної діяльності й водночас як основну передумову засвоєння знань і розвитку вмінь студентів.

З'ясовано напрями позитивної мотивації у вивченні мови і літератури. Визначено мотиваційну складову на заняттях української мови і літератури, значення якої полягає у спонуканні навчальної діяльності студентів на основі проблемних завдань, інших активних методів навчання, що формує інтерес до навчальних дій і розвиває критичне мислення.

Ключові слова: мотивація, мотив, формування мотиваційної складової, заняття української мови і літератури, навчальна діяльність.

Постановка проблеми. Соціальний запит суспільства передбачає, що заклади освіти мають підвищити якість навчання й розвитку конкурентоспроможного фахівця. Це зумовлює оновлення змісту навчання, зокрема розвиток в учасників освітнього процесу прийомів самостійного здобуття знань, набуття вмінь і навичок, формування пізнавальних інтересів і життєвих цінностей. Тому мотивація в освітній діяльності є однією з головних проблем сучасних закладів освіти, зокрема й вищої.

Проблема формування мотивації здобувачів освіти є вагомою, оскільки увага педагогів повинна бути спрямована не лише на здійснення процесу навчання, але й на результат – розвиток особистості в освітній діяльності. Сучасний заклад освіти зорієнтований переважно на підтримку зовнішньої мотивації у вигляді контролю, наказів і вимог. Така практика негативно позначається на внутрішній мотивації, призводить до поступового згасання інтересу до навчання учасників освітнього процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання формування мотивації навчання завжди було актуальним у психолого-педагогічній літературі, зокрема у працях О. Бандурки, Н. Волкової, П. Гальперіна, В. Лозниці, А. Реана, М. Фіцули, В. Ягупова, В. Якуніна та інших. В умовах сьогодення зазначена проблема висвітлена у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях, однак, як зазначає В. Ягупов, серед науковців немає єдності у визначенні понять «мотив» та «мотивація». Акцентування на навчальній мотивації переважає в дослідженнях Б. Блонського, Л. Божович, Л. Виготського, В. Іванникова, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, Г. Щукіної та ін. Пошук умотивованого навчання на основі впровадження нових педагогічних технологій висвітлено у працях В. Бондаря, В. Козакова, І. Підласого, Ю. Реви, Л. Романишиної та ін. Проблеми теорії і практики мотивації навчальної діяльності розглянуті в роботах Є.Ільїна, Г. Костюка, А. Маркової, А. Маслоу, Х. Хекхаузена та ін. Формування навчальної мотивації з урахуванням вікових особливостей учасників освітнього процесу відображено в психолого-педагогічних працях М. Заброцького, М. Задесенця, І. Кона, Г. Костюка, В. Крутецького, З. Фрейда, К. Юнга та ін.

Нині питання формування мотивації на заняттях словесності є актуальним. Тому мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні та визначені особливостей формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури.

Виклад основного матеріалу. Приєднуємося до думки Я. Каменського, що «всіма можливими засобами потрібно запалити в дітях гаряче прагнення до знань та навчання» [1, с. 94], оскільки одним із невід’ємних елементів будь-якого заняття має бути мотивація навчання учнів чи студентів, адже основне в педагогічному мистецтві вчителя – уміння спонукати, а не примушувати.

Аналіз психологічних теорій мотивації засвідчив, що значна кількість мотиваційних концепцій характеризується неоднозначністю, а подекуди й суперечливістю розв’язання низки питань щодо мотивів і мотивації, починаючи з термінологічної. У педагогічному розв’язанні проблеми навчальної мотивації, яка перебуває в нерозривному взаємозв’язку з мотивацією як загальною психологічною категорією, керуємося діяльнісним підходом, поширеним у науці (Л. Божович, Л. Виготський, П. Гальперін, І. Зимня, Є. Ільїн, О. Леонтьєв, А. Лурія, А. Маркова, М. Матюхіна, А. Реан, С. Рубнштейн та ін.), за якого діяльність розглядається як специфічний вид людської активності, спрямований на пізнання, творче перетворення, удосконалення навколишнього світу.

Мотивація – процес зміни станів і стосунків особистості – ґрунтується на мотивах, які розуміються як конкретні спонукання, причини, що примушують особистість діяти, вчинювати.

Навчальний мотив визначено як ставлення того, хто навчається, до предмета власної діяльності, спрямованість до цієї діяльності. Роль мотивів виконують взаємопов’язані потреби й інтереси, прагнення та емоції, налаштування й ідеали. Отже, мотиви – надто складні утворення, динамічні системи, у яких відбувається аналіз та оцінювання альтернатив, вибір і прийняття рішень.

Наголошуємо, що мотиваційний компонент пізнавальної активності формує розвиток пізнавальної потреби й інтересу до занять з української мови і літератури. Пізнавальний інтерес розпочинається з елементарної допитливості; потім він може перерости в зацікавленість, а на вищому рівні розвитку – у звичку до систематичної розумової праці [2]. Ця звичка формується за допомогою системи різноманітних засобів впливу на учня чи студента як у сім’ї, так і в закладі освіти.

Вважаємо також, що важливо схарактеризувати мотивацію студентів на заняттях української мови і літератури, що забезпечить правильне визначення внутрішньої й зовнішньої структури, вдале прогнозування етапів освітнього процесу чи структури заняття, добір продуктивних форм і методів навчання з метою побудови ефективної пізнавальної діяльності молоді. Практика засвідчує, що більш доцільно визначити мотиви навчальної діяльності як сукупність усіх факторів, що зумовлюють прояву пізнавальної активності (Є. Ільїн), або спрямованість студента щодо різних видів діяльності в освітньому процесі (А. Маркова) [3].

Мотиваційний компонент є важливим психологічним чинником організації навчальної діяльності й водночас основною передумовою осмисленого засвоєння знань і розвитку вмінь. Від характеру мотивів навчальної активності залежить усвідомлення змісту навчального матеріалу, глибина та міцність знань студентів. Найбільш продуктивними є пізнавальні мотиви, що зацікавлюють майбутніх фахівців навчальною діяльністю, спрямовують до усвідомлення значимості здобуття знань для досягнення поставлених цілей і спонукають до дій. Зазначаємо також, що без виникнення мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може дати позитивний результат. Для прикладу, О. Власова вказує: «Із метою актуалізації й розвитку навчально-пізнавальної діяльності навчання починається із мотиваційного вступу, у якому викладається інформація про те, чому, для чого і навіщо потрібно вивчати поточну тему» [4, с. 116]. Тому етап мотивації є обов’язковим у структурі заняття, оскільки має забезпечити мотиваційну готовність студентів, зацікавити їх і стимулювати до пізнавальних дій.

Мотивація на занятті – не одноразова дія, а цілеспрямована робота, яка має організовувати й тримати в полі уваги інтерес студентів до пізнання нового впродовж усього навчального часу. Формування мотивів діяльності відбувається у процесі самої діяльності. Мотивувати майбутніх фахівців на кожному етапі заняття означає залучити їх до діяльності, яка викликає в них зацікавленість. Якщо сама діяльність викличе інтерес у здобувачів освіти, можна очікувати, що в них поступово з’являться потреби й мотиви до цієї діяльності [5].

У теорії і практиці мовної та літературної освіти закріпилася думка, що головне – викликати мотивацію навчання на початку заняття, і, як наслідок, вона буде автоматично впливати на діяльність студентів упродовж усього заняття. Відповідно викладачі, розробляючи заняття української мови чи літератури, у його структурі планують етап оголошення теми, мети уроку та мотивації навчальної діяльності. Однак психологічні дослідження свідчать про більш високу ефективність тих занять, на яких, крім формування початкової мотивації входження в засвоєння, спеціально організовується мотивація ходу і процесів засвоєння та мотивація завершення заняття, що в сукупності становлять так звану «мотиваційну партитуру уроку» [6, с. 93].

Розрізняють зовнішні та внутрішні мотиви навчальної діяльності. Так, зовнішні – ті, що безпосередньо не пов’язані з навчанням, але впливають на його результативність, наприклад, матеріальне заохочення навчальної діяльності студента, очікування лідерства в колективі одногрупників тощо. Водночас дієвість функціональної системи методів навчання значною мірою визначається внутрішніми мотивами – особистісними бажаннями, почуттями, переживаннями, викликаними тематичним матеріалом, прагненням до успіху в певній освітній сфері, наявністю в студентів стійкого пізнавального інтересу до тематичного змісту й навчальної діяльності як важливого мотиву, який визначає творче ставлення до засвоєння навчальної дисципліни. Водночас цей інтерес залежить від спонукального впливу методів навчання, що, своєю чергою, допомагає керувати увагою студентів, формувати в них вольове бажання вчитися.

Тому особистісно-мотиваційний принцип організації навчання є закономірно актуальним, його дотримання забезпечує сталий інтерес до навчання, прагнення до пізнання нового, індивідуальний розвиток навчально-предметних досягнень, збагачення інформаційного й духовного досвіду студентів. Цей принцип потребує презентації навчально-теоретичної інформації в метафоричній формі, що активізує свідомі й підсвідомі процеси психіки; використання цікавого дидактичного матеріалу; створення на заняттях персонально значущих ситуацій, які б мотивували комунікативну діяльність студентів, а відтак і навчальну.

Підтримку позитивної мотивації в навчанні мови і літератури доцільно проводити за такими напрямами:

формування пізнавального інтересу засобами предмета;
стимулювання особистісного успіху в навчанні словом, образом, стилістичними порівняннями тощо;
розвиток потреб самостійної пізнавальної діяльності;
спонукання до мовотворчого самовираження засобами мови і літератури.

Розглянемо кожен із наведених напрямів детальніше. Розробляючи питання мотиваційної основи навчання, психологи (К. Волков та ін. [7]) виділяють різні рівні розвитку пізнавальних інтересів: найнижчий, пов’язаний із потребою у враженнях (на цьому рівні важливі емоції, ефективною є яскрава наочність, цікавий образний дидактичний матеріал), та другий рівень, який ґрунтується на допитливості, цікавості (інтерес виявляється вже не до окремого стимулу, а до певної події, факту, предмета). Останній із зазначених рівнів розвитку пізнавальних інтересів характерний насамперед для підлітків. На цьому рівні, як і на попередньому також, важливими є емоції. Третій рівень стосується соціально значущої пізнавальної діяльності, наприклад, вибору професії.

На основі аналізу педагогічних і психологічних досліджень (В. Бондаря, І. Зимньої, О. Леонтьєва, О. Пометун, О. Рудницької, О. Степанова, Н. Тализіної та ін.) визначаємо особливості формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури:

з’ясування співвідношення між власними мотивами й цілями учіння;
активізація навчальної діяльності студентів у єдності її компонентів (розуміння навчального завдання, здійснення активних навчально-предметних дій, самоконтролю, самооцінювання);
формування елементів мотиваційної сфери (мотивів, мети навчання, емоцій, смислів учіння), які утворюють внутрішні механізми розвитку інтересу до навчального предмета;
добір сучасного змісту до заняття, застосування моделювання, укрупнення навчальних одиниць, пояснення значення певного навчального матеріалу для опанування інших тем програмового курсу української мови або літератури, для успішної життєдіяльності, поєднання традиційних і інноваційних методів, засобів навчання;
виокремлення в тематичному матеріалі ключових понять, основних одиниць засвоєння, постійний перехід від ключових ідей до їх конкретизації і навпаки, почергове використання репродуктивних і творчих завдань, проблемних, тренувальних ситуацій, здійснення оцінювання, самооцінювання не лише результату роботи, а й методів досягнення мети;
реалізація індивідуального та диференційованого підходів в освітньому процесі, що передбачає врахування пізнавально-стильових уподобань студентів і визначення індивідуальної траєкторії учіння;
наявність належного рівня навчально-предметних досягнень, уміння вчитися й загального розвитку студента;
виявлення достатнього для педагогічної практики рівня методичної майстерності, творчості вчителя.

На основі аналізу досліджень А. Маркової та О.Савченко з’ясували, що у формуванні мотивації потрібно орієнтуватися не на студента взагалі, а на конкретні типи ставлення здобувачів освіти до учіння. Наприклад, О. Савченко [8] визначає такі три основні групи учнів із різним ставленням до навчання:

добрі виконавці, у яких провідним мотивом є опосередкований інтерес; засвоєння знань для них – це лише засіб досягнення мети, яка виходить за межі навчальної діяльності;
інтелектуально ініціативні школярі, які виділяються яскраво вираженим бажанням проявити своє ставлення до всього, що відбувається на уроці, подумати над складним завданням; уникають підказок, прагнуть працювати самостійно; усім їм властива цікавість до нового, потреба усвідомити завдання самостійно, вони не бояться помилок;
діти, яких відрізняє негативне ставлення до навчання.

З огляду на зазначене, найбільш значущою для ефективної навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою й пізнавальними інтересами. Тому стимулювати їх можна різними способами: обговорення цікавого епіграфа заняття; розкриття мовних / літературних понять у малюнках, кодограмах; метод передбачення; читання / слухання лінгвістичної казки; сприймання цікавої інформації на занятті; ігрова діяльність тощо.

Зауважуємо, що на формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури вагомо впливає спонукання навчальної діяльності студентів на основі проблемних завдань, що породжує інтерес до навчальних дій з опорою на досвід, зумовлює потребу критично мислити.

Як ще один важливий спосіб формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури розглядаємо метод прямого тлумачення слів. Застосування його, для прикладу, для засвоєння граматичних понять передбачає опис змісту назв окремих частин мови та їх форм (іменник, прикметник, дієслово, дієприкметник, дієприслівник, числівник, сполучник та ін.) на основі врахування мотивованої внутрішньої форми слова, тобто з використанням кореня назви, яка тлумачиться.

Методи стимулювання пізнавального інтересу засобами української мови, своєю чергою, формують позитивне ставлення студента до української мови і літератури як навчального предмета та усвідомлення навчання як засобу власного індивідуального становлення й розвитку.

Аналіз теорії і практики мовної й літературної освіти свідчить, що формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури значною мірою залежить від методики вивчення предмета. Домінувати в цьому процесі мають методи і прийоми навчання, в основі яких – інтерактивна діяльність (вербальна і невербальна), наприклад, групове обговорення навчально-тематичних питань, дискусія, рольова гра, «Діалог культур», «Займи позицію», «Зміни позицію», «Мозковий штурм», «Лінгвістична дуель», «Складання історій за допомогою сюжетних малюнків» тощо, а також виконання комунікативних завдань (скажімо, опис комунікативних ситуацій), інсценування діалогічних текстів, життєвих ситуацій, кейс-метод, комунікативні тренінги. Таке навчання забезпечує активне спілкування, допомагає сформувати в студентів здатність здійснювати різні функції спілкування – інформаційну, спонукальну, пізнавальну, регулятивну, емотивну, ціннісно-орієнтаційну тощо. У цілому вони підпорядковуються навчально-комунікативним цілям – установленню, підтриманню, збереженню контакту, переконанню співрозмовника, спонуканню його прийняти певну пропозицію та ін. Також вони спрямовані на розвиток знань i творчих умінь застосовувати ефективні комунікативні стратегії i тактики в різних ситуаціях спілкування.

Висновки. Потреба мотивації навчання зумовлена необхідністю будувати освітній процес таким чином, щоб пробуджувати й розвивати у студентів бажання пізнавати, усвідомлювати, розглядати, аналізувати, оцінювати. Кожному педагогу варто пам’ятати, що мотиви навчання не повинні бути пасивними та поверховими – вони передусім повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Тільки від майстерності педагога, його педагогічного досвіду та психологічного настрою залежить застосування ним форм і методів навчання, які викличуть у здобувачів освіти сталі позитивні мотиви до формуванні знань, умінь, навичок, сприятимуть посиленню інтелектуальних інтересів.

Особливістю формування мотиваційної складової на заняттях української мови і літератури є здатність педагога спонукати, а не примушувати: педагогічна майстерність виявляється в тому, що викладач стимулює пізнавати із власної волі, із бажанням і радістю, допомагає студенту стати суб’єктом власного розвитку.

Список використаних джерел

Коменський Ян Амос // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. / Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. – К. : Абрис, 2002. – 742 с.
Головань Т. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання / Т. Головань // Рідна школа. – 2004. – № 6. – С. 15–17.
Маркова А. К. Формированние мотивации учения : пособие для учителя / Маркова А. К., Матис Т. А., Орлов А. Б. – М. : Просвещение, 1990. – 212 с.
Власова О. Педагогічна психологія : навч. посіб. / О. І. Власова. – К. : Либідь, 2005. – 400 с.
Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.-метод. посібн. / О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : А.С.К., 2004. – 192 с.
Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій. – 2-ге вид. / автор-укладач Н. П. Наволокова. – Харків : Основа, 2012. – 176 с.
Клименко Н. О. Формування мотивів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / Н. О. Клименко. – Луганськ, 2005. – 20 с.
Савченко О. Я. Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти / О. Я. Савченко // Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий досвід та українські перспективи / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – C. 34–45.
Педагогічна майстерність : підручник / [І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.] ; за ред. І. А. Зязюна. – К. : Вища школа, 1997. – 349 с.

Козаченко Г. В., Плохотнюк О. А., Суворова Л. К. Особенности формирования мотивационной составляющей на занятиях украинского языка и литературы

В статье теоретически обоснованы и определены особенности формирования мотивационной составляющей на занятиях украинского языка и литературы. Дана характеристика мотивационного компонента как важного психологического фактора организации учебной деятельности и одновременно как основной предпосылки усвоения знаний и развития умений студентов.

Выяснены направления положительной мотивации в изучении языка и литературы. Определено мотивационную составляющую на занятиях украинского языка и литературы, значение которой состоит в побуждении учебной деятельности учащихся на основании проблемных заданий, других активных методов обучения, что формирует интерес к учебным действиям, развивает критическое мышление.

Ключевые слова: мотивация, мотив, формирование мотивационной составляющей, занятие украинского языка и литературы, учебная деятельность.

Kozachenko, G. V., Plohotniuk, O. O., Suvorova, L. K. Features of Formation of a Motivational Component in the Lessons of the Ukrainian Language and Literature

The article theoretically substantiates and defines the peculiarities of forming a motivational component in the lessons of Ukrainian language and literature. The motivational component is characterized as an important psychological factor in the organization of educational activities and at the same timeas a basic prerequisite for learning and developing children's skills. The directions of positive motivation in the study of language and literature are revealed. The motivational component in the lessons of Ukrainian language and literature is identified, the importance of which is to stimulate students' learning activities through problematic tasks that generate interest in learning activities with a focus on critical thinking. The methods of forming a motivational component in the lessons of Ukrainian language and literature are outlined.

Key words: motivation, motive, formation of motivational component, lesson of Ukrainian language and literature, educational activity.